Рішення № 138978920, 13.08.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/317/26

Провадження № 2/630/341/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ :

Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 11.01.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та відповідачем укладено кредитний договір № 40058265. В подальшому, 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/1, згідно умов якого, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договорами, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 13600,00 грн., яка складається: заборгованість за тілом кредиту 4000 грн., заборгованості за відсотками 9600 грн.

20.04.2026 року ухвалою Люботинського міського суду Харківської області відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 29.05.2026 року задоволено клопотання про витребування з банківської установи АТ КБ «ПриватБанк» доказів щодо отримання відповідачем грошових коштів на банківський рахунок.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позові просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, де вказала, що за пунктом 10.6 договору, сторони збільшили строк позовної давності до 10 років, що суперечить законодавству. Звертаючись до суду у 2022 році позивач прострочив встановлену статтею 257 ЦК України трирічну позовну давність. Окрім того, договір факторингу не продовжує позовну давність. Дія воєнного стану не є автоматичним та безумовним подовженням строку позовної давності. Позивач, як новий кредитор, у порушення ст. 516 ЦК України, не повідомив відповідача про зміну кредитора. Таке порушення свідчить про недоведеність позивача вимагати виконання зобов`язання, оскільки відповідач за ст.526 ЦК України позбавлений можливості належного виконання зобов`язання. Відсотки у кредитному зобов`язанні не можуть нараховуватися після спливу строку кредитування, а тому у таких відсотках слід відмовити, або суду слід їх істотно зменшити. Вважала, що витрати на правову допомоги є завищеними, так як позивач систематично подає аналогічні позови до інших осіб, позови носять типовий та шаблонний характер і не потребують додаткових зусиль, часу і знань.

У судове засідання відповідачка не з`явилась, причини неявки суду не відомі. Про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Таким чином, суд ухвалює рішення за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Судом, на підставі наданих матеріалів, встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

11 січня 2022 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 у якості позичальника, уклали договір про надання фінансового кредиту №40058265. Договір позичальником підписано електронним підписом. У пункті 3.1 даного договору сторони погодили надання позичальнику кредиту 4000,00 грн. За п.4.1 кредит видається на банківський рахунок клієнта. У пункті 4.2 сторони обумовили строк повернення кредиту та відсотків до 11.04.2022. У пункті 3.2 сторони погодили процентну ставку 2% у пільговий період 30 днів з 11.01.2022 по 10.02.2022 та стандартну 3% у період з 11.02.2022 та 11.04.2022.

10.02.2022 сторони уклали додатковий договір до вказаного кредитного договору, який позичальник підписав електронним підписом, та за пунктом 2.2. додаткового договору сторони встановили наступний пільговий період 30 календарних днів з 10.02.2022 по 12.03.2022 та стандартний період 60 днів з 13.03.2022 по 11.05.2022.

У додатку №1 до договору сторони погодили графік погашення боргу трьома платежами 11.01.2022, 12.03.2022 та 11.05.2022, та сума відсотків за графіком має дорівнювати 8400 грн.

За довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу грошових коштів без відкриття рахунків, воно 11.01.2022, на підставі договору із ТОВ «ФК «Ірбіс» здійснило переказ платежу 4000 грн на кратку НОМЕР_1 .

Згідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк», отриманої на ухвалу суду про витребування доказів, ОСОБА_1 банк емітував картку НОМЕР_2 , та 11.01.2022 року на його рахунок було зараховано 4000,00 грн.

За розрахунком заборгованості, складеним кредитодавцем, заборгованість позичальника становить 13600 грн та складається з боргу за кредитом 4000 грн, боргу за відсотками 9600,00 грн. Борг розрахований станом на 11.05.2022. При цьому, наявний запис про сплату позичальником 10.02.2022 суми 2400 грн.

01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Ірбіс» уклали договір факторингу № 01092025/01. Пунктом 4.1 Договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить з моменту підписання клієнтом та фактором реєстру прав вимоги (а.с. 40-49)

01.09.2025 відповідно до Витягу з реєстру боржників, на виконання Договору факторингу № 01092025/1, ТОВ «ФК «Позика» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 13600 грн за кредитними договором від 11.01.2022.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, наданими до суду доказами позивачем доведено, що 11.01.2022 року ТОВ «ФК «Ірбіс» уклало із ОСОБА_1 кредитний договір у електронній формі та погодили основні умови договору, а також 10.02.2022 уклали додаткову угоду.

ТОВ «ФК «Ірбіс» свої зобов`язання за договором виконало та перерахувало на належний відповідачці банківський рахунок кредитні кошти 4000,00 грн.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно до частини 1 статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Наявні у матеріалах справи докази укладення договору факторингу, а також докази передання за цими договорами прав вимоги суд вважає належними та достатнім для підтвердження факту отримання позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Позивач надав документацію, яка наявна у нього як фактора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, до ТОВ «Фінансова компанія «Позика» перейшли всі права ТОВ «ФК «Ірбіс» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 40058265 11 січня 2022 року. Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» являється новим кредитором у зобов`язанні, позичальником в якому є відповідач ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

ОСОБА_1 не виконала у повному обсязі свого обов`язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом. Таким чином позивач ТОВ «Фінансова компанія «Позика» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідачки відповідно до умов договору за тілом кредиту 4000 грн.

Строк повернення кредиту був встановлений умовами договору та додаткового договору: до 11.05.2022 і на момент звернення позивача до суду сплинуло більше трьох років.

Відповідачка наполягала на застосуванні наслідків спливу позовної давності.

Суд не приймає посилання відповідача про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності у зв`язку із наступним.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Так, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений (від 25 березня 2020 року № 338, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 23 лютого 2022 № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 № 928).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України до від 25 березня 2020 року № 338 та від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якими продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30 червня 2023 року.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Також, строки позовної давності були зупинені на час воєнного стану: у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434). Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», який передбачав зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану. Закон №4434 набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування - з 04.09.2025, і саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, у даних правовідносинах строки позовної давності не можна вважати пропущеними.

Суд не вбачає правових підстав для відмови у позові за приписами статті 516 ЦК України у зв`язку із неповідомленням боржника про заміну кредитора у зобов`язанні.

Так, частини 1 та 2 статті 516 ЦК України передбачають, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідачкою не надано доказів, що вона виконала зобов`язання з повернення коштів, сплативши їх на користь ТОВ «Ірбіс» після переходу права вимоги до ТОВ «Позика».

Тому, неповідомлення про перехід права вимоги не позбавляє позивача права звернення із даним позовом.

Відповідачка ставить під сумнів законність нарахування відсотків та посилається на необхідність відмовити у стягненні відсотків, що нараховувалися після закінчення строку кредитування.

Власного розрахунку відсотків відповідачка не наводить.

Суд встановив, що згідно до розрахунку заборгованості, відсотки нараховувалися у строк до 11.05.2022, тобто у межах кредитування. Враховуючи сумніви відповідачки у вірності та законності нарахованих відсотків, суд здійснив перевірку таких нарахувань.

Так, відсотки від 4000 грн за період з 11.01.2022 по 10.02.2022 (2%) мали становити 2400 грн, за період з 11.02.2022 по 12.03.2022 (2%) мали б становити 2400 грн та за період з 13.03.2022 по 11.05.2022 (3%) мали б становити 7200 грн, а разом відсотки 12000 грн. З відрахуванням сплаченої позичальником суми 2400 грн, заборгованість з відсотків становить 9600 грн.

За таких обставин відсотки у сумі 9600 грн нараховані позивачем вірно.

Порядок нарахування та розмір відсотків були погоджені сторонами у кредитному на день договорі, що відповідає вказаним вище нормам Цивільного Кодексу України. Законодавчих обмежень щодо погодження сторонами розміру 2% на день та 3% відсотків на день протягом 2022 року Законами України «Про споживче кредитування» та «Про споживче кредитування» встановлено не було.

У даних правовідносинах відсотки були нараховані саме, як винагорода за користування кредитними коштами.

За цих обставин, суд не вбачає передбачених законом підстав для можливості зменшити розмір нарахованих відсотків.

У зв`язку із викладеним позов підлягає задоволенню у сумі 13600 грн, що складається з 4000 грн заборгованості за кредитом та 9600 грн заборгованості з відсотків.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано Договір про надання правничої допомоги № 39493634/01, укладений позивачем із ФОП ОСОБА_2 від 02.01.2026, детальний опис робіт виконаних у якості правничої допомоги, адвокатське свідоцтво Лівак І.М., додаткову угоду до договору про надання правової допомоги - щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , акт надання правової допомоги від 16.02.2026 з ціною роботи 5500 грн та затратами часу 4 год.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 5500 грн представник позивача надає акт де вказано, що адвокат надала наступні правничі послуги:

- письмова консультація щодо спірних відносин 0,5 год., вартість послуги 500 грн;

- правовий аналіз обставин та надання рекомендацій (консультацій) 1 год., вартість послуги 1500,00 грн;

- складання позовної заяви 2 год. вартістю 3000 грн;

- формування додатків до позову 0,5 год. вартістю 500 грн.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Суд погоджується з твердженням відповідачки, що витрати на правову допомогу є явно завищеними.

Враховуючи особливості предмета спору, розмір кредиту 4000 гривень, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності та є подібною до інших аналогічних позовів фінансових компаній зі стягнення прострочених позик, те, що адвокатом не проводилися додаткові розрахунки у справі, а також, що в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в акті про отримання правової допомоги, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, є вочевидь завищеним, а тому суд приходить до висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

ухвалив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1), заборгованість за кредитним договором №40058265від 11.01.2022 у розмірі 13600 (тринадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», ЄДРПОУ 39493634, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1,

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя І.М. Сухоруков