Ухвала суду № 138977568, 14.08.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/6885/26

Провадження №4-с/463/18/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на бездіяльність державного виконавця, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, у якій просить визнати протиправною бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна ОСОБА_2 та зобов`язати державного виконавця зняти арешт (обтяження), накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 289-9 від 24 червня 2005 року.

В обґрунтування скарги зазначає, що у провадженні Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-597, виданого Личаківським районним судом м. Львова 18 листопада 2004 року, про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ЛКП № 500 заборгованості за комунальні послуги в розмірі 828,26 грн.

У межах зазначеного виконавчого провадження 24 червня 2005 року державним виконавцем винесено постанову № 289-9 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, внаслідок чого відповідне обтяження було зареєстровано щодо нерухомого майна, яке належало ОСОБА_2 . Зазначає, що заборгованість, яка була підставою для відкриття виконавчого провадження та накладення арешту, погашена у повному обсязі.

З метою досудового врегулювання питання щодо зняття арешту заявниця звернулася до органу державної виконавчої служби. Листом Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 66705 від 30 жовтня 2025 року її повідомлено, що відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження дані про перебування на виконанні виконавчого листа № 2-597, виданого Личаківським районним судом м. Львова 18 листопада 2004 року, відсутні.

При цьому орган державної виконавчої служби зазначив, що у 2005 році виконавчі провадження формувалися на паперових носіях, а після їх завершення передавалися до архіву та знищувалися після закінчення встановлених строків зберігання.

Крім того, відповідно до листа Львівського комунального підприємства «Господар» № 3069/вих від 06 січня 2026 року станом на 01 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за комунальні послуги відсутня. Згідно з ухвалою № 2006 від 16 листопада 2017 року ЛКП «Господар» є правонаступником ЛКП № 500.

Також зазначила, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09 червня 2025 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Посилається на те, що наявність зареєстрованого обтяження у вигляді арешту майна померлої створює перешкоди для оформлення нею спадкових прав та прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Таким чином, відсутні відомості про перебування на виконанні виконавчого листа № 2-597 від 18 листопада 2004 року, заборгованість, яка була підставою для відкриття виконавчого провадження, відсутня, а саме виконавче провадження, у межах якого у 2005 році було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , фактично завершене та документи щодо нього знищені після закінчення строків їх зберігання.Вважає незаконною бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна, оскільки відсутні правові підстави для його подальшого існування, що перешкоджає оформленню спадкових прав заявниці.

ОСОБА_1 до судового засідання подала заяву, в якій просила розглянути скаргу за її відсутності та заявлені вимоги задовольнити.

Представник Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду скарги був належним чином повідомлений.

Представник Львівського комунального підприємства «Господар» у судове засідання також не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду скарги був належним чином повідомлений.

У зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе провести розгляд скарги за відсутності сторін, на підставі поданих документів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи скарги, вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), а у передбачених цим Законом випадках -на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Під час розгляду скарги судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 червня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриником І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1619, набула у власність квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 55,2 кв. м.

24 червня 2005 року Личаківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову № 289-9 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах примусового виконання виконавчого листа № 2-597, виданого Личаківським районним судом м. Львова 18 листопада 2004 року, про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ЛКП № 500 заборгованості за комунальні послуги в розмірі 828,26 грн. Вказаною постановою накладено арешт на все майно, що належало ОСОБА_2 , та заборонено його відчуження, у тому числі щодо квартири АДРЕСА_2 .

З листа Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 66705 від 30 жовтня 2025 року вбачається, що в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про перебування на виконанні виконавчого листа № 2-597, виданого Личаківським районним судом м. Львова 18 листопада 2004 року. У зазначеному листі також повідомлено, що виконавчі провадження, які у 2005 році формувалися на паперових носіях, після завершення передавалися до архіву та знищувалися після закінчення встановлених строків їх зберігання.

Відповідно до листа Львівського комунального підприємства «Господар» № 3069/вих від 06 січня 2026 року станом на 01 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість за комунальні послуги відсутня. При цьому ЛКП «Господар» є правонаступником ЛКП № 500 відповідно до ухвали № 2006 від 16 листопада 2017 року.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09 червня 2025 року. Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 81979605 від 24 липня 2025 року, наданим Четвертою львівською державною нотаріальною конторою Львівської області, після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 74380902, номер у нотаріуса - 337/2025.

З листа Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові від 30 жовтня 2025 року також вбачається, що у зв`язку з відсутністю матеріалів виконавчого провадження та відомостей про його перебування на виконанні, арешт майна боржника, накладений 24 червня 2005 року на підставі виконавчого листа № 2-597, може бути знятий відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі відповідного рішення суду.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

У разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22).

Відповідно до статті 56 Закону «Про виконавче провадження»арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.

Отже, державним виконавцем постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесено підставно, оскільки на момент її винесення рішення суду боржником у добровільний термін не виконано та така постанова винесена на підставі Закону.

При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, ЗУ «Про виконавче провадження», іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частинами першою, другою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у якій, серед іншого, зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 (провадження №61-18160св19).

З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2005 державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову № 289-9 про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Арешт майна в межах виконавчого провадження за своєю суттю є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів боржника в інтересах забезпечення ефективного захисту прав стягувача та реалізації актів правосуддя.

Отже, арешт майна як спосіб забезпечення реального виконання рішення передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується виконанням судового рішення або спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Як вже зазначалося вище, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Разом з тим, надати матеріали виконавчого провадження, у межах якого 24.06.2005 було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , неможливо у зв`язку зі знищенням матеріалів після закінчення встановленого строку їх зберігання, при цьому арешт з майна боржниці не знято, що за відсутності виконавчого провадження та заборгованості є невиправданим втручанням у право власності та створює перешкоди для реалізації спадкових прав заявниці.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника у виконавчих провадженнях, відомості щодо яких відсутні в органу виконавчої служби у зв`язку із знищенням, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритих виконавчих проваджень на час звернення заявника із вказаною скаргою, відсутність фактичних майнових претензій стягувача.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21/ провадження № 61-12849св23/, згідно якого збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

Матеріали скарги підтверджують те, що станом на день її розгляду заборгованість, яка була підставою для відкриття виконавчого провадження, погашена у повному обсязі, а відомості про перебування виконавчого документа на виконанні відсутні, у зв`язку з чим подальше існування арешту майна боржника є безпідставним.

З огляду на повне погашення заборгованості, відсутність відомостей про перебування виконавчого листа на виконанні та знищення матеріалів виконавчого провадження після закінчення строків їх зберігання, суд приходить до висновку, що скарга є підставною та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 258, 260, 447-453 ЦПК України, суд,-

постановив:

Скаргу задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 289-9 від 24 червня 2005 року.

Зобов`язати Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт (обтяження) з нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 289-9 від 24 червня 2005 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Ухвала складена та підписана 14 серпня 2026 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО