Рішення № 138963866, 31.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4618/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Іванова А.П., за участі секретаря судового засідання Боти О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у місті Ужгороді цивільну справу за позовом Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,

В С Т А Н О В И В:

Ужанський національний природний парк звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом директора Ужанського національного природного парку № 34-К від 20.09.2021, підписаним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звільнено з посади інспектора з охорони природно-заповідного фонду 1 категорії Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11.11.2022 у справі № 298/764/22 ОСОБА_2 поновлено на посаді з 21.09.2021, а також стягнуто з Ужанського національного природного парку на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.09.2021 по 10.11.2022 у сумі 84 384,00 грн, єдиний соціальний внесок у сумі 18 564,51 грн та судовий збір у сумі 2 481,00 грн, а всього 105 429,51 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30.01.2024 апеляційну скаргу Ужанського національного природного парку залишено без задоволення, а зазначене рішення без змін; рішення набрало законної сили 30.01.2024.

Позивач зазначає, що наказом в.о. директора Ужанського національного природного парку № 22-к від 07.03.2024 ОСОБА_2 поновлено на займаній посаді, а на виконання судового рішення йому виплачено грошові кошти у загальному розмірі 105 429,51 грн.

Посилаючись на те, що наказ про звільнення виданий і підписаний відповідачем, як службовою особою, позивач вважає, що саме дії ОСОБА_1 стали підставою для виникнення у позивача обов`язку здійснити відповідні виплати, а тому останній несе повну матеріальну відповідальність за завдану шкоду в порядку регресу.

Крім того, позивач зазначає, що про порушення свого права дізнався лише після підписання акта ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ужанського НПП від 27.06.2025, яким аудитори рекомендували вжити заходів щодо регресного повернення коштів, виплачених у зв`язку з незаконним звільненням працівників, у зв`язку з чим просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужанського національного природного парку шкоду в сумі 105 429,51 грн, а також судові витрати.

21.05.2026 від представника відповідача - адвоката Бойка Б.Б. надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що наказ про звільнення ОСОБА_2 виданий на підставі комплексу документів, підготовлених та складених іншими працівниками Ужанського НПП (акт про відсутність на робочому місці від 17.09.2021, доповідна записка начальника Лубнянського ПНДВ Васильняк В.В. від 17.09.2021), а також на підставі рішення колегіального органу - протоколу № 9 чергових зборів працівників Ужанського НПП від 20.09.2021. Позивачем не доведено, що відповідач умисно, свідомо та протиправно організував незаконне звільнення працівника, діючи всупереч вимог закону або усвідомлюючи незаконність своїх дій. Рішення у справі № 298/764/22 не містить висновків про наявність персональної вини ОСОБА_1 у незаконному звільненні ОСОБА_2 , не встановлює факту умисного порушення трудового законодавства, не містить висновків про його недобросовісність, перевищення повноважень, службове зловживання чи інші винні дії, а фактично ґрунтується на процедурних та організаційних аспектах (неналежне визначення робочого місця працівника, недоведеність систематичного невиконання трудових обов`язків).

Вказує, що в справі відсутні докази умислу відповідача, його особистої зацікавленості, свідомого порушення закону відсутні докази того, що саме дії відповідача, а не загальна організація кадрової роботи, призвели до визнання звільнення незаконним; відсутні висновки суду про персональну вину відповідача. Сам факт скасування наказу не створює автоматичної правової підстави для стягнення шкоди в порядку регресу.Крім того представник відповідача просив застосувати наслідки пропуску позивачем установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України річного строку звернення до суду.

01.06.2026 представником відповідача подано до суду заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, в якій зазначено, що право регресної вимоги виникає з моменту фактичного здійснення виплати, тобто з березня 2024 року, а тому річний строк, передбачений частиною третьою статті 233 КЗпП України, є пропущеним, оскільки з позовом позивач звернувся лише в березні 2026 року.

09.06.2026 представником позивача подано заперечення на клопотання, в яких послався на паузи у перебігу позовної давності, пов`язані з дією карантинних обмежень (з 02.04.2020 по 30.06.2023) та воєнного стану (з 17.03.2022 по 03.09.2025), зазначивши, що з урахуванням цих обставин строк для звернення до суду не є пропущеним і закінчується 04.09.2026.

Ухвалою суду від 31.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

У судове засідання позивач не з`явився, однак від його представника надійшла до суду заява, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час там місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом директора Ужанського національного природного парку Сойми А.Д. № 34-К від 20 вересня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади інспектора з охорони природно-заповідного фонду 1 категорії Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підставами для видання наказу слугували: акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 від 17.09.2021, складений начальником відділу державної охорони природно-заповідного фонду Каменцем В.В., начальником відділу рекреації та благоустрою і начальником Лубнянського ПНДВ Васильняк В.В.; доповідна записка начальника Лубнянського ПНДВ Васильняк В.В. від 17.09.2021 на ім`я директора Ужанського НПП; протокол № 9 чергових зборів працівників Ужанського НПП від 20.09.2021.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2022 року у справі № 298/764/22 ОСОБА_2 поновлено на посаді з 21 вересня 2021 року та стягнуто з Ужанського національного природного парку на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.09.2021 по 10.11.2022 у сумі 84 384,00 грн, а також судовий збір у сумі 2 481,00 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу Ужанського національного природного парку залишено без задоволення, а рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11.11.2022 - без змін. Рішення набрало законної сили 30.01.2024.

Наказом в.о. директора Ужанського національного природного парку № 22-к від 07 березня 2024 року ОСОБА_2 поновлено на займаній посаді.

На виконання рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11.11.2022 у справі № 298/764/22 Ужанським національним природним парком здійснено виплату ОСОБА_2 коштів у загальному розмірі 105 429,51 грн, з яких: 84 384,00 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу та 18 564,51 грн - єдиний соціальний внесок, що стверджується долученими копіями платіжних інструкцій №№ 83, 84, 85). Також 2 481,00 грн - судовий збір , платіжна інструкція № 86 від 18 березня 2024 року.

Отже, останню з платіжних операцій на виконання вказаного судового рішення здійснено Ужанським національним природним парком 18 березня 2024 року.

27 червня 2025 року за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ужанського НПП за період з 01.07.2021 по 31.03.2025 складено акт № 130707-07/9, яким, зокрема, аудитори звернули увагу керівництва позивача на необхідність вжиття заходів щодо регресного повернення коштів, виплачених у зв`язку з незаконним звільненням працівників.

Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Відповідно до частини четвертої цієї статті встановлений строк застосовується і при зверненні до суду вищого в порядку підлеглості органу.

Зазначені строки не є позовною давністю в розумінні Цивільного кодексу України, а є спеціальними строками звернення до суду за вирішенням трудового спору, дотримання яких перевіряється судом за власною ініціативою (ex officio), незалежно від того, чи заявлено про це відповідачем, - на відміну від позовної давності, застосування якої можливе лише за заявою сторони у спорі (аналогічні висновки Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18, від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20, від 22.01.2025 у справі № 757/5467/21).

Оскільки спірні правовідносини є трудовими та врегульовані спеціальними нормами КЗпП України, а не нормами Цивільного кодексу України, доводи представника позивача про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, та про зупинення її перебігу на період дії карантинних обмежень і воєнного стану відповідно до пунктів 12 і 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є помилковими та відхиляються судом, оскільки зазначені норми регулюють зупинення саме позовної давності, а не спеціального строку звернення до суду за трудовим спором, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Право зворотної вимоги (регресу) виникає після того, як відбулася виплата, що становить зміст основного зобов`язання, а перебіг строку звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочинається з дня проведення підприємством відповідних виплат (постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 401/1745/16-ц, від 11.10.2023 у справі № 158/2727/20).

Судом встановлено, що на виконання рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11.11.2022 у справі № 298/764/22 останню виплату Ужанським національним природним парком здійснено 18 березня 2024 року.

Відтак перебіг річного строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, розпочався 18 березня 2024 року та закінчився 18 березня 2025 року, тоді як із цим позовом Ужанський національний природний парк звернувся до суду лише 23 березня 2026 року, тобто зі значним, більш ніж річним, пропуском установленого законом строку.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, а підстави для його поновлення відсутні. Відтак позивачем пропущено встановлений частиною третьою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Статтею 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення здійснено з порушенням закону.

Судом встановлено, що наказ № 34-К від 20.09.2021 про звільнення ОСОБА_2 виданий не одноособово і не довільно, а на підставі акта про відсутність працівника на робочому місці, доповідної записки посадової особи та протоколу чергових зборів працівників Ужанського НПП № 9 від 20.09.2021, яким було вирішено питання про звільнення працівника за прогул.

Жоден із зазначених документів не був у встановленому законом порядку визнаний протиправним, скасованим чи недійсним. Вони не оскаржувалися і є чинними на момент розгляду цієї справи.

Позивачем до справи не надано жодного належного та допустимого доказу того, що саме винні, умисні чи недобросовісні дії ОСОБА_1 особисто стали безпосередньою причиною визнання звільнення ОСОБА_2 незаконним і, відповідно, причиною виплати йому коштів. Матеріали справи не містять доказів умислу відповідача, його особистої зацікавленості чи усвідомлення ним протиправності власних дій.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною шостою цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки сам по собі факт підписання відповідачем наказу про звільнення та подальше визнання цього наказу незаконним судом не є безумовним доказом персональної вини службової особи, а позивачем не подано інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що жодним доказом у матеріалах справи персональна вина відповідача у заподіянні позивачу шкоди не встановлена, а тому позовні вимоги є недоведеними.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 130, 134, 136, 233, 234, 237 КЗпП України, статтями 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов