Рішення № 138962806, 12.08.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/5560/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Падій В. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська міська лікарня №2" Чернігівської міської ради, Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська міська лікарня №2" Чернігівської міської ради, Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Чернігівська міська лікарня №2 Чернігівської міської ради від 09.12.2025 №163/25/4952/В в частині встановлення ОСОБА_1 причини інвалідності загальне захворювання;

-визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України від 15.02.2026 №1808/26/1528, яким підтверджено попереднє рішення експертної команди про відсутність підстави для зміни причини інвалідності, згідно з постановою КМУ №1338 від 15.11.2024;

-зобов`язати експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Чернігівська міська лікарня №2 Чернігівської міської ради провести повторний розгляд питання щодо встановлення причини інвалідності ОСОБА_1 з врахуванням вродженої вади агенезія лівої нирки та прийняти нове рішення в частині встановлення ОСОБА_1 причини інвалідності з дитинства з урахуванням наданих нею медичних документів (протоколу УЗІ, виписки-епікризу, виписок з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, консультаційного висновку спеціаліста) та висновків суду.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 04.06.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Комунальним некомерційним підприємством «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради поданий відзив на позов, в якому заперечують проти позову та вважають його необґрунтованим з наступних підстав. Позивачка стверджує, що її інвалідність мала місце з дитинства, однак відповідне підтвердження не було зафіксовано у зв`язку з відсутністю належної медичної допомоги у сільській місцевості. Посилання позивачки на характер її діагнозу як такого, що свідчить про дитяче походження інвалідності, не може бути прийняте до уваги, оскільки сам по собі діагноз не є беззаперечним доказом вродженого чи набутого у дитинстві характеру захворювання. Медичний діагноз фіксує наявний стан здоров`я особи, однак не визначає часу настання та причини інвалідності у розумінні норм пунктів 2223 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338. Встановлення часу та причини настання інвалідності здійснюється виключно на підставі підтверджувальних документів, визначених Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, а не на підставі клінічних припущень чи тверджень самого заявника. Наголошують, що експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради не наділена повноваженнями встановлювати причину інвалідності за відсутності документального підтвердження.

Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності міністерства охорони здоров`я України» поданий відзив на позов, в якому заперечують проти позову та вважають його необґрунтованим з наступних підстав. Під час розгляду скарги позивачки на рішення КНП «Чернігівська міська лікарня №2» Чернігівської міської ради від 09.12.2025 № 163/25/4952 та ретельного вивчення її медико-експертної справи експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи у своїй роботі керувалася:- постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»; наказом МОЗ України від 03.12.2024 № 2022 «Про покладання прав та обов`язків Центру оцінювання функціонального стану особи»; наказом МОЗ України від 10.12.2024 № 2067 «Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи». 15.02.2026 експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи ЦОФСО, за результатами проведеного ретельного аналізу медико експертної справи позивачки було встановлено, що «згідно ретельного вивчення наданої документації виявлено, що пацієнтка є інвалідом ТРЕТЬОЇ (III) групи загального захворювання БЕЗТЕРМІНОВО з 2022 року. Документів про захворювання та встановлення інвалідності в дитинстві не виявлено, у зв`язку з чим підтверджено попереднє рішення експертної команди про відсутність підстави для зміни причини інвалідності, згідно з Постановою КМУ №1338 від 15.11.2024 року». Тобто, ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі позивача, а також відповідний ступінь обмеження життєдіяльності, відповідають критеріям для визначення ІІІ групи інвалідності, загальне захворювання, безтерміново, згідно з чинним законодавством. Враховуючи вищезазначене, експертна команда ЦОФСО прийняла рішення про підтвердження рішення ЕКОПФО, яке оскаржувалось позивачем.

Позивачем подана відповідь на відзив на позов, в якій наголошує, що у даній справі йдеться не про захворювання, набуте у певний період дитинства, а про вроджену ваду розвитку (паталогію) - агенезію лівої нирки, тобто анатомічний дефект, який існує з моменту народження особи. Факт наявності у позивачки вродженої агенезії лівої нирки підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами, зокрема протоколом ультразвукового дослідження органів черевної порожнини від 24.06.2004, випискою-епікризом №6758, іншими медичними документами. За своєю природою агенезія нирки не може виникнути після народження чи в дорослому віці, оскільки є вродженою аномалією розвитку. Відтак встановлення причинного зв`язку між порушенням функцій організму та дитячим віком позивачки випливає безпосередньо із самого характеру виявленої патології та підтверджується наявними медичними документами.

Комунальним некомерційним підприємством «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради подані заперечення на відповідь на відзив на позов, в яких заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.02.2022 є особою з інвалідністю ІІІ групи (загальне захворювання), безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 АГГ №008916.

Позивачка подала заяву до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради щодо зміни причини інвалідності з «загального захворювання» на «захворювання з дитинства».

Проте рішенням експертною команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради від 09.12.2025 №163/25/4952/В відмовлено позивачці у зміні причини інвалідності з «загального захворювання» на «захворювання з дитинства».

Не погодившись з вказаним рішенням позивачка 04.01.2026 подала скаргу до Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України з проханням скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради від 09.12.2025 №163/25/4952/В, яким відмовлено позивачці у зміні причини інвалідності з «загального захворювання» на «захворювання з дитинства» та змінити причину інвалідності з «загального захворювання» на «захворювання з дитинства», з урахуванням вродженого характеру агенезії лівої нирки.

15.02.2026 експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи ЦОФСО за результатами проведеного ретельного аналізу медико експертної справи позивачки встановлено, що «згідно ретельного вивчення наданої документації виявлено, що пацієнтка є інвалідом ТРЕТЬОЇ (III) групи загального захворювання, БЕЗТЕРМІНОВО з 2022 року. Документів про захворювання та встановлення інвалідності в дитинстві не виявлено, у зв`язку з чим підтверджено попереднє рішення експертної команди про відсутність підстави для зміни причини інвалідності, згідно з Постановою КМУ №1338 від 15.11.2024 року» та прийняла рішення про підтвердження рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради від 09.12.2025 №163/25/4952/В.

Позивач не погоджується із такими рішеннями відповідачів та вважає їх протиправними звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Частиною 1 статті 3 Закону №875-ХІІ визначено, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 6 Закону №875-ХІІ особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров`я, та/або в судовому порядку.

Законом України від 19.12.2024 №4170-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі - Закон №4170-ІХ) внесено зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб`єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності.

Згідно з абзацом першим пункту 1 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4170-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року (окрім деяких пунктів). Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4170-ІХ встановлено, що повноваження, права і обов`язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України припиняються 31 грудня 2024 року.

З моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи розгляд направлень на медико-соціальні експертні комісії, що не завершений до моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій, припиняється зазначеними комісіями; розгляд зазначених направлень здійснюється експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до цього Закону та Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

15.11.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі - Постанова №1338, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), якою затверджено Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності.

Згідно пункту 9 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою №1338 ( у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) експертні команди, зокрема, встановлюють групи (підгрупи) інвалідності, фіксують причини та час її настання відповідно до підтверджувальних документів; встановлюють причинний зв`язок інвалідності осіб за наявністю документів, що їх підтверджують, визначених пунктом 22 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи.

Підпунктом 4 пункту 22 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою №1338 ( у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) з метою підтвердження причини настання інвалідності до електронного направлення можуть додаватися такі документи: у разі настання інвалідності у зв`язку з хворобами, перенесеними у дитинстві, - надаються документи закладів охорони здоров`я, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

Пунктом 23 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено, що на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності, зокрема,1) загальне захворювання;2) інвалідність з дитинства.

Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок незгоди позивача з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 09.12.2025 №163/25/4952/В, яким відмовлено позивачці у зміні причини інвалідності з «загального захворювання» на «захворювання з дитинства».

При цьому позивачка наполягає на тому, що під час розгляду її питання, членами експертної команди не взято до уваги, що агенезія нирки виникає виключно внутрішньоутробно внаслідок порушення органогенезу на 4-7 тижні ембріонального розвитку; патологія є незворотною анатомічною аномалією, яка не може виникнути у дорослому житті; а тому вимагання відповідачами окремих документів дитячого віку для підтвердження вродженого характеру агенезії нирки вважає протиправним.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 09.12.2025 слідує, що основний діагноз хвороби у позивачки є: №18.2 хронічна хвороба нирок, стадія 2; супутні діагнози: №18.2 - хронічна хвороба нирок, стадія 2, Q60.0 ниркова агенезія, однобічна.

При цьому в обґрунтування рішення експертної команди за результатами оцінювання позивачки вказано, що підстави для зміни причини інвалідності відсутні, оскільки відсутні документи закладу охорони здоров`я, що свідчать про початок захворювання чи травму, перенесену до 18- річного віку.

Втім, суд зазначає про таке.

Верховний Суд у постановах від 26.09.2018 у справі №817/820/16, від 17.12.2018 у справі №819/3211/15, від 17.03.2020 у справі №240/7133/19, від 30.11.2020 у справі №200/14695/19-а, від 30.04.2021 у справі №160/12235/19 зазначив, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів "Інструкції про встановлення груп інвалідності», «Положення про медико-соціальну експертизу" та "Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності".

При цьому, в постанові від 30.11.2020 у справі №200/14695/19-а Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вищевикладених правових висновків.

Отже суд позбавлений можливості оцінювати підставність прийняття певного висновку, так як суд не є спеціалізованою установою в медичній сфері і тому оцінка обґрунтованості висновку за медичними критеріями виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що у даній справі відсутні підстави для здійснення судом власної оцінки прийняття відповідачем висновку щодо відсутності підстав для зміни причини інвалідності з «загального захворювання» на «захворювання з дитинства», оскільки це є дискреційним повноваженням експертної команди.

Суд наголошує, що вирішення питань щодо визначення причин інвалідності є дискреційним повноваженням відповідних експертних команд та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань, а адміністративний суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.

З огляду на наведене, суд вказує, що, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідачів щодо причин інвалідності є дискреційними повноваженнями та виключною його компетенцією.

Позивач не навів жодного конкретного документу, який не був би врахований як такий (тобто, що свідчило б про порушення процедури, а не про незгоду позивача з результатом оцінки такого документа відповідачем як спеціалізованою установою).

До того ж сам позивач у позові не вказує на будь-які порушення процедури прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Отже позивачем не доведено факту вчинення з боку відповідача порушення його прав, свобод та інтересів.

Доводи позивачки про те, що надані документи засвідчують певний стан її здоров`я за змістом є твердженнями про належність медичної оцінки стану здоров`я позивачки, що перебуває за межами оцінки суду в цій справі.

Крім того суд зауважує, що з огляду на вищевказані норми чинного законодавства у сфері експертного оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлення причини «інвалідність з дитинства» пов`язано з наявністю відповідних підтверджувальних медичних документів. Виключень для випадків, коли документи не збереглися або не були оформлені з будь-яких причин, вказаними нормативно-правовими актами не передбачено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши фактичні обставини справи, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті2та частини 2 статті77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відповідно до статті 139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Чернігівська міська лікарня №2" Чернігівської міської ради (просп. Михайла Грушевського, буд. 168Б, м. Чернігів, Чернігівський район, Чернігівська область, 14034, код ЄДРПОУ - 14233274 ).

Відповідач: Державна установа Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України (провул. Феодосія Макаревського, буд. 1-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ - 03191673).

Суддя В.В. Падій