Рішення № 138961211, 04.08.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/36/25

Провадження № 2/202/371/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря Гриб А.О.

представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні колодязем шляхом відновлення його технічного стану та забезпечення до нього вільного доступу, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпра звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні колодязем шляхом відновлення його технічного стану та забезпечення до нього вільного доступу.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Маркело В.О. зазначила, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.12.2023 р. належить домоволодіння АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батька ОСОБА_5 , котрому воно належало на підставі Договору довічного утримання від 14.07.2005 р.

Згідно з планами земельної ділянки, наведеними у технічних паспортах домоволодіння АДРЕСА_1 (виготовлених станом на 1987, 1990 та 2016 рр.), на межі із суміжною ділянкою АДРЕСА_2 розташований колодязь. Бабуся позивача ОСОБА_6 на прохання сусідів забезпечила їм доступ до цього колодязя, оскільки власних колодязів вони не мали.

Власником суміжного домоволодіння АДРЕСА_2 був ОСОБА_7 (рідний брат ОСОБА_6 ), який набув право власності на підставі договорів дарування 1985 та 1987 років. Паркан між ділянками проходив таким чином, що колодязь залишався на подвір`ї домоволодіння АДРЕСА_1 , і жодних конфліктів з цього приводу між сторонами не виникало.

Після смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спадщину прийняла відповідачка ОСОБА_4 , яка успадкувала домоволодіння АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією адресою.

18.11.2023 р. чоловік відповідачки ОСОБА_8 зруйнував паркан між ділянками, знищив колодязь з питною водою та закидав його сміттям, заявивши, що земельна ділянка під колодязем і сам колодязь належать його тещі. З цього приводу відкрито кримінальне провадження №42024042010000001, яке досі триває.

Під час досудового розслідування позивачу стало відомо, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 приватизована без погодження межі з ним як власником суміжної ділянки, що підтверджується актом встановлення меж земельної ділянки від 18.10.2008 р. з технічної документації із землеустрою.

Оскільки колодязь є власністю позивача, а незаконними діями відповідачки його право власності порушено зруйновано паркан і колодязь, встановлено новий паркан, позивача позбавлено доступу до колодязя.

Звертається до суду з проханням зобов?язати ОСОБА_4 усунути йому - ОСОБА_1 перешкоди у користуванні колодязем, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (на межі земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та м. Дніпро, АДРЕСА_2 ), шляхом відновлення технічного стану колодязя, забезпечення вільного доступу до колодязя та його безперешкодного використання для ОСОБА_1 потреб та не чинити будь-яких перешкод у користуванні колодязем в майбутньому, та стягнути з відповідача на мою користь всі судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Омелян О.О. просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Омелян О.О. зазначив, що земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:04:256:0014) по АДРЕСА_2 набута ОСОБА_7 шляхом приватизації на підставі рішення міської ради від 24.02.2020 р. Після його смерті спадщину прийняла донька відповідачка ОСОБА_4 , до складу спадкового майна якої колодязь не входив.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували точне розташування межі між ділянками, що унеможливлює вирішення спору. Не підтверджуються і доводи щодо надання ОСОБА_6 доступу сусідам до колодязя.

Згідно з договорами дарування 1985 та 1987 років, технічним паспортом 1989 р. та оціночним актом 1982 р., власником колодязя (літ. «К») був ОСОБА_9 , а потім ОСОБА_7 . Межі земельної ділянки погоджено актом від 18.10.2008 р., підписаним, зокрема, ОСОБА_6 .

На території домоволодіння АДРЕСА_2 давно підключено централізоване водопостачання, колодязем не користуються багато років, а на момент виготовлення проектної документації для приватизації ділянки колодязя вже фактично не існувало.

Наголошував, що позивач не надав жодних доказів існування, функціонування, стану чи власності колодязя, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_1 . Відповідно до наданих самим позивачем документів (свідоцтво про спадщину 1987 р., договір довічного утримання 2005 р., свідоцтво 2023 р.), колодязь до складу успадкованого ним майна не входив. Крім того, позивач не довів факту знищення колодязя саме сторонніми особами: до правоохоронних органів він звернувся лише через півтора місяця після події, а станом на лютий 2026 р. жодних осіб не встановлено і не притягнуто, факт зруйнування колодязя не підтверджено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 березня 2025 року витребувано з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області належним чином засвідчену копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1210100000:04:256:0014, на підставі якої було передано у власність земельну ділянку ОСОБА_7 ; витребувано з КП «Дніпровське міського бюро технічної інвентаризації» ДМР копії правовстановлюючих документів на ім?я ОСОБА_7 на домоволодіння АДРЕСА_1 ; витребувано з Шостої дніпровської державної нотаріальної контори довідку про те, чи відкривалася спадкова справа після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і на момент смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано з Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради інформацію про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 станом на 21.12.2020; витребувано з Індустріального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) інформацію про наявність актового запису про смерть ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 17 липня 2025 року витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г. ( АДРЕСА_3 ) завірену належним чином копію спадкової справи, яка була відкрита після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 16 грудня 2025 року замінено відповідача у справі ОСОБА_10 на належного відповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, доходить таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.12.2023 року, посвідченого державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори, належить домоволодіння АДРЕСА_1 . Домоволодіння ним було успадковано після смерті ОСОБА_5 , якому домоволодіння належало на підставі Договору довічного утримання від 14.07.2005 року. У свідоцтві зазначено опис об`єкту: загальна площа 47,7 кв.м., житлова площа 37,7 кв.м.

Згідно договору довічного утримання, який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 домоволодіння АДРЕСА_4 , складається з А-1 житлового будинку, житлової площею 37,7 кв.м., загальною площею 47,7 кв.м., Б- сарай, під Б погріб шл. Бет., В вбиральня, Г- сарай цегла, Д гараж, Е душ цегла, дощ, № 1-12, К, І, ІІ інші споруди.

Власником домоволодіння АДРЕСА_1 був ОСОБА_7 , якому 53/100 частин домоволодіння належало на підставі договору дарування від 18.12.1985 року, посвідченого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром N?3-3470; 47/100 частин - на підставі договору дарування від 17.11.1987 року, посвідченого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром N?2-3730. Вказані обставини підтверджуються довідкою від 25.10.2024 року N?12735 КП "ДМБТІ" ДМР.

Згідно договору дарування від 18.12.1985 р. ОСОБА_9 , що проживав в АДРЕСА_1 , подарував ОСОБА_7 , що проживав там же, 53/100 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 1514 кв.м. на якій в тому числі знаходився і літ. «К» - колодязь. Відповідне не рухоме майно належало ОСОБА_9 на підставі Свідоцтва про право особистої власності, виданого Індустріальною райрадою м. Дніпропетровська 09.02.1983 року зареєстровано в Дніпропетровському інвентарбюро 09.02.1983р. за №130-36.

У подальшому відповідно до договору дарування від 17 листопада 1987 року ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_7 , 47/100 частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 1514 кв.м. , на якому крім жилого будинку знаходились інші споруди. Відповідне нерухоме майно належало ОСОБА_11 на підставі договору дарування, посвідченого в 6-й Держнотконторі м.Дніпропетровська 18.12.1985р. за №3-3468, зареєстрованого в Дніпропетровському Інвентарбюро 06.01.1986р. за №130-36.

Земельна ділянка к/н 1210100000:04:256:0014, площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 , що підтверджується копією Державного Акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №027834, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №911010405048 30.07.2010 р.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке було видане Чечеловським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 23 грудня 2020 року.

Спадкоємцем померлого батька ОСОБА_7 є його донька ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , яка успадкувала домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.06.2025 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г.

Спадщина складається з житлового будинку садибного типу, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , опис об`єкта: житловий будинок літ.»А»(основна частина літ. «А1-1», з прибудовою літ. «А2-1»; прибудовою літ. «А3-1», прибудовою літ. «А4-1», прибудовою літ. «А5-1», прибудовою літ. «А6-1», прибудовою літ. «А7-1», ганок з навісом літ. «а8», погріб літ. «під А4») (загальна площа 129,1 кв.м.,житлова площа 57,9 кв.м.); сарай літ. «Б»; сарай літ. «В»; вбиральня літ. «Г»; вхід в погріб літ. «Е», сарай літ. «Ж»; навіс літ. «Л»; споруди №№1-8, мощення І., земельної ділянки, площею - 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:04:256:0014, цільове призначення якої - 12.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1310/19.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до п. е ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до приписів статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (неприємні запахи, забруднення, тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Так, у підтвердження доводів, викладених у позові щодо руйнування колодязя та здійснення перешкод у його користуванні позивачем надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, внесеному 01.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, а також фото, як зазначено позивачем, розташування колодязя в дворі домоволодіння АДРЕСА_1 у 2016 та 2020 р.р..

Так, згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 18.11.2023 до ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою звернувся ОСОБА_1 про те, що його сусід ОСОБА_12 самоправно зніс частину паркану його домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зруйнував колодязь з питною водою та засипав його, чим спричинив майнову шкоду заявнику.

Тобто, у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань викладена заява ОСОБА_1 , що не може судом прийнято до уваги як встановлені органом досудового розслідування обставини.

Відомостей щодо результатів досудового розслідування, матеріали цивільної справи не містять.

Отже, позивачем не доведено, що 18 листопада 2023 року чоловік відповідачки - ОСОБА_8 зруйнував паркан між земельними ділянками N?64 та N?62 біля колодязя, зруйнував колодязь з питною водою та закидав його залишками від паркану та іншим сміттям. Надані фото колодязя у 2016 році та 2020 році також не підтверджують зазначений факт.

З системного аналізу викладених вище норм права та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин суд вважає, що позивачем не надано доказів у підтвердження того, що саме внаслідок дій відповідача був зруйнований колодязь, тому фактично це є припущенням, яке не може бути покладено в основу вирішення спору у справі, що суперечитиме приписам ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Також позивачем не надано відповідних доказів з яких би випливало, де саме знаходиться межа між земельними ділянками двох домоволодінь, станом на день розгляду справи, де знаходився чи знаходиться колодязь.

При цьому суд зазначає, що якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).

Клопотань про призначення відповідних експертиз у справі від позивача або його представника не надходило.

Щодо судових витрат у справі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні колодязем шляхом відновлення його технічного стану та забезпечення до нього вільного доступу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Г.В. Бєсєда