Ухвала суду № 138959887, 13.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№640/27736/21

У Х В А Л А

про передачу справи до іншого суду

13 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в

Товариство з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ (адреса місцезнаходження: 03037, м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 56/21; ЄДРПОУ: 37316320) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (адреса місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ЄДРПОУ: 44116011), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №00434460704 та №00434730704 від 03.06.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду (далі Закон №2825-ІХ) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Абзацами 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ) визначено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон), який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).

Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/27736/21 Львівський окружний адміністративний суд.

Матеріали справи №640/27736/21 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та отримано судом 03.02.2025.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.02.2025 визначено суддю для розгляду справи Чаплик І.Д.

Ухвалою від 10.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 09.04.2025 суд постановив перейти до розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 25.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень - залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 апеляційну скаргу представника позивача задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Матеріали справи №640/27736/21 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду супровідним листом від 07.04.2026 №02.3-06/640/27736/21/41054/2026 та зареєстровано судом 14.04.2026.

Ухвалою від 20.04.2026 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Поряд з цим 20.04.2026 на адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшла ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2026 про витребування матеріалів справи у зв`язку з відкриттям касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у цій справі №640/27736/21.

Ухвалою суду від 21.04.2026 зупинено провадження в адміністративній справі №640/27736/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень до перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №640/27736/21 та повернення матеріалів вказаної справи до Львівського окружного адміністративного суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №640/27736/21 касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі №640/27736/21 залишено без змін.

Матеріали справи №640/27736/21 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду супровідним листом від 30.04.2026 №640/27736/21/13801/26 та зареєстровано судом 15.05.2026.

Ухвалою суду від 20.05.2026 поновлено провадження в справі.

Перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до таких висновків.

Оцінка долучених до справи доказів, доводів представників сторін, а також відомостей, отриманих з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та Єдиного державного реєстру судових рішень зумовило поглиблене вивчення судом підстав та предмету позову, характеру спірних правовідносин, за наслідками якого суд дійшов висновку, що на цей спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статей 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у справіv. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, далі - КАС України).

Пунктом 1, 2, частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому (1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або (2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або (3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Провадження у справах за зверненням платника податків про оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику податку визначено до сплати податкові зобов`язання, здійснюються в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог частини першої статті 19 КАС України.

Разом з тим, статус платника податків як особи, що є боржником/банкрутом в судовій процедурі банкрутства змінює юрисдикцію спорів з майновими вимогами до такого боржника.

Так, Господарський процесуальний кодекс України (далі ГПК України) визначає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3). Господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства (частина 6 статті 12).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника (частина 8 статті 20 ГПК України в редакції, що діє з 01.01.2025).

Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУПБ) встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Відповідно до частини першої статті 2 КУПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 1 КУПБ грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Відповідно до статті 7 КУПБ:

1. Спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею;

2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. […]

Отже, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (в тому числі у спорах про оскарження рішень, якими визначено податкові зобов`язання відповідно до Податкового кодексу України), розглядаються господарським судом, в проваджені якого перебуває справа про банкрутство боржника (відповідача), в порядку, визначеному ГПК України з урахуванням особливостей, передбачених КУПБ.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2024 було відкрито провадження у справі № 911/1946/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Експрес Фінанс» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит», 03.08.2025 ТОВ Кампанія Кит визнано банкрутом, розгляд цієї справи триває.

Предметом даного спору платником податку визначено податкові повідомлення-рішення №00434460704 від 03.06.2021, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 623 695 грн., та №00434730704 від 03.06.2021, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість на суму 615 867 грн. за жовтень 2019 року.

Суд зазначає, що спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України є майном боржника. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05 липня 2019 року у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).

Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

Ініціювання поза справою про банкрутство, у межах якої суд розглядає спори про розмір грошових вимог до боржника, ще однієї справи в суді іншої юрисдикції стосовно наявності (відсутності) податкового боргу, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, є неефективним як для захисту прав кредитора, так і для захисту прав боржника. Одночасний розгляд в судах різної юрисдикції спорів, судові рішення у яких впливають на визначення розміру грошових вимог до боржника, може зумовлювати необхідність зупинення провадження у справі про банкрутство цього боржника, що прямо забороняє КУзПБ. Крім того, такий одночасний розгляд може ускладнити формування реєстру вимог кредиторів через необхідність перегляду за нововиявленими обставинами у справі про банкрутство відповідних судових рішень про результат розгляду спірних вимог кредитора. Саме тому процедура розгляду спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення є ефективним способом захисту прав боржника у спорі з уповноваженим державою органом щодо розміру спірної заборгованості такого органу та здійснюється у межах процедури банкрутства відповідного боржника.

Отже, даний спір повинен розглядатись господарським судом в межах справи №911/1946/24 про банкрутство ТОВ «КОМПАНІЯ КИТ».

Щодо аргументів контролюючого органу про підсудність цього спору адміністративному суду з покликанням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20, то такі є нерелевантними з огляду на те, що у тлумаченні відповідних положень процесуальних законів, які визначають правила та юрисдикцію вказаного спору, а саме норм статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 ГПК України, статей 2, 7 КУзПБ, правова позиція неодноразово зазнавала змін та відступлень з боку Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Схожого висновку (хоча без уточнення щодо спору боржника із податковим органом) дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, у якій зазначила, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Разом з тим, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку, викладеного у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Натомість, за змістом наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду зазначила про віднесення до адміністративної юрисдикції таких категорій спорів з податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 1) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень; 2) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів.

Зазначена правова позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження №12-46 гс23), предметом спору у якій є визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Отже, вбачається можлива колізійність між правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові 31.08.2023 у справі № 640/26320/20 та постановами від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 й від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) щодо питання "безумовної концентрації всіх майнових спорів виключно в межах справи про банкрутство".

Водночас, правильність мотивів щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підтверджується тим, що Законом України від 19.09.2024 № 3985-ІХ "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" (далі - Закон № 3985-ІХ) внесено зміни до ГПК України.

Зокрема, пункт 8 частини першої статті 20 цього Кодексу викладено у такій редакції: "8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь - яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника".

Отже, з урахуванням змін, внесених Законом № 3985-ІХ, приписи пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України не містять обмежень щодо підсудності господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Крім того, Законом № 3985-ІХ внесено зміни до абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ та викладено в такій редакції: "2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України; ".

Відтак, внесеними змінами до ГПК України та КУзПБ встановлено імперативне правило виключної підсудності господарським судам у розгляді справ про банкрутство, зокрема, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Зазначені зміни до правового урегулювання процедури розгляду відповідних спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

З огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи судом, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Зазначені вище висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23), від 04.04.2025 у справі № 910/429/22 (910/12899/22), від 14.07.2026 у справі № 904/5051/24 (904/420/26).

Суд зазначає, що особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

Відповідно до частини 3 статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, зважаючи на те, що провадження у справі № 640/27736/21 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими податкові зобов`язання визначено Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит», який є боржником в господарській справі №911/1946/24 про банкрутство, вже відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2021, а в подальшому ухвалами Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 та від 20.04.2026, матеріали справи № 640/27736/21 відповідно до вищенаведених вимог ч.3 ст.7 КУзПБ підлягають саме передачі на розгляд господарського суду Київської області, в провадженні якого перебуває справа №911/1946/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит».

З огляду на зазначене, суд доходить до висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підсудні Господарському суду Київської області та не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

При цьому суд зазначає, що про дані обставини, а саме відкриття провадження у справі № 911/1946/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» суду стало відомо лише з доводів представника позивача, викладених в апеляційній скарзі на ухвалу про залишення без розгляду, незважаючи на неодноразові пропозиції подати пояснення у справі всім учасникам процесу та докази належного повідомлення цих учасників.

Суд також зазначає, що КАС України не встановив порядку передачі адміністративних справ господарському суду у зв`язку з набранням чинності Кодексу України з процедур банкрутства.

Між тим, висновок суду про необхідність передачі справи на розгляд господарському суду ґрунтується на такому.

Суд наголошує, що норма частини третьої статті 7 КУзПБ має імперативний, а не дискреційний характер, оскільки прямо визначає єдиний можливий процесуальний спосіб дій суду у такій ситуації - передачу справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зміст частини третьої статті 7 КУзПБ не передбачає альтернативних процесуальних рішень, зокрема закриття провадження у справі, що виключає можливість судового розсуду щодо вибору між закриттям провадження та передачею справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц зазначила, що суд застосовує норму процесуального права, чинну на момент вчинення відповідної процесуальної дії, розгляду або перегляду справи, у тому числі в суді касаційної інстанції.

Крім того, у межах зазначеного провадження Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача після відкриття провадження в інших справах, інші суди, незалежно від юрисдикції, не мають права закривати провадження, а зобов`язані передати справу до належного суду для розгляду по суті.

При цьому таким належним судом є виключно господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що закриття провадження у таких випадках порушує право особи на доступ до правосуддя та унеможливлює ефективний судовий захист з урахуванням строків звернення з вимогами до боржника, встановлених статтею 45 КУзПБ, а до введення його в дію - статтею 23 Закону України № 2343-XII.

Таким чином, з урахуванням імперативних приписів частини третьої статті 7 КУзПБ та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, закриття провадження у справі з підстав неналежної юрисдикції є процесуально неприпустимим, оскільки суперечить прямій нормі спеціального закону; порушує право особи на доступ до правосуддя; позбавляє сторону можливості реалізувати свої права у межах справи про банкрутство; створює ризик пропуску процесуальних строків для захисту прав у господарському суді.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання судом, встановленим законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинності пізніше Кодексу адміністративного судочинства та по новому визначив підсудність справ, в яких стороною є боржник у справі про банкрутство.

Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у даному провадженні за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи наведене, положення КУзПБ, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, принцип процесуальної економії та необхідності забезпечення ефективного доступу до правосуддя, суд дійшов висновку про необхідність передачі матеріалів справи № 640/27736/21 на розгляд до Господарського суду Київської області для розгляду спору по суті в межах справи про банкрутство № 911/1946/24 на виконання вимог частини 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Керуючись частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 238, 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

матеріали справи №640/27736/21 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень надіслати на розгляд до Господарського суду Київської області, в провадженні якого перебуває справа №911/1946/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ КИТ (03037, м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 56/21; ЄДРПОУ: 37316320).

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені ст. ст. 293-295 КАС України, з урахуванням положень пп.15.5 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Суддя Чаплик І.Д.