Рішення № 138959659, 11.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Львівсправа № 380/18974/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати рішення № 134950027097 від 29 серпня 2025 року «Про відмову у призначенні пенсії по інвалідності»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з врахуванням періоду його роботи у Вільшанському МПМК, а саме з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року, починаючи з часу набуття ним права на пенсію;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу, в сумі 10000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням від 29 серпня 2025 року № 134950027097, прийнятим за принципом екстериторіальності (далі - також спірне/оскаржуване рішення), відповідач відмовив йому в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) у зв`язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу, який, за обрахунками відповідача, становить 12 років 03 місяці 29 днів за необхідних 15 років. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, уважає його протиправним, оскільки період, який відповідач відмовився зараховувати до його страхового стажу, а саме період роботи з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року у Вільшанському МПМК підтверджений записами у трудовій книжці, а також підтверджується архівною довідкою від 07 серпня 2025 року № 261. Окремі недоліки вказаних документів не можуть бути підставою для незарахування цього періоду роботи до страхового стажу, адже за їх належне заповнення та ведення роботодавцем позивач не відповідає, натомість відповідач покладає на позивача, як колишнього працівника, надмірний тягар. У зв`язку з наведеним за захистом свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що спірним рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року, оскільки на записі про звільнення проставлено печатку УССР, тобто держави, якої вже не існувало з 1991 року; цей же період роботи з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року згідно з архівною довідкою від 07 серпня 2025 року № 261, оскільки у довідці прізвище зазначено « ОСОБА_2 » (російською мовою), що не відповідає паспортним даним позивача, в якому зазначено прізвище « ОСОБА_3 » (російською мовою); робота в колгоспі з 01 травня 1983 року по 18 листопада 1983 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року, оскільки відсутні відомості про встановлений річний мінімум та кількість відпрацьованих трудових днів. Отже, через відсутність належних документів відповідач правомірно ухвалив рішення про відмову в призначення пенсії позивачу.

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 23 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю третьої групи внаслідок загального захворювання з 08 липня 2025 року, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 183/25/3655/В від 14 липня 2025 року.

21 серпня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29 серпня 2025 року № 134950027097, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу (12 років 03 місяці 29 днів замість необхідних 15 років).

Згідно з цим рішенням за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року, оскільки на записі про звільнення проставлено печатку УССР, тобто держави, якої вже не існувало; цей же період роботи з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року згідно з архівною довідкою від 07 серпня 2025 року № 261, оскільки у довідці прізвище зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним; період роботи у колгоспі з 01 травня 1983 року по 18 листопада 1983 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року, оскільки відсутні відомості про встановлений річний мінімум та кількість відпрацьованих трудових днів.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29 серпня 2025 року № 134950027097 про відмову в призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

За змістом пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія по інвалідності.

Відповідно до статті 30 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Відповідно до абзацу двадцять восьмого частини першої статті 32 Закону № 1058 особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.

Своєю чергою, абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Отже, особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058 (60 років), мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу не менше 15 років.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788).

Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тому разі, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Суд встановив, що до заяви від 21 серпня 2025 року про призначення пенсії по інвалідності позивач додав, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року та архівну довідку від 07 серпня 2025 року № 261, видану Вільшанською селищною радою.

Відповідно до записів №№ 6, 7, 8, 9, 10 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року у період з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року позивач працював у Вільшанському МПМК робітником та каменярем.

Згідно з архівною довідкою від 07 серпня 2025 року № 261, виданою Вільшанською селищною радою, в документах архівного фонду «Вільшанська міжгосподарська пересувна механізована колона» Вільшанського району Кіровоградської області (до 1984 року - Вільшанська міжгосподарська будівельна організація Кіровоградської області) у книгах наказів по особовому складу за 1987 рік ОСОБА_4 (так у документі зазначено російською мовою) значиться прийнятим на роботу робочим цегляного заводу з 27 квітня 1987 року (наказ № 44 §4. від 06 травня 1987 року), у книгах наказів по особовому складу за 1994 рік ОСОБА_4 (так у документі зазначено російською мовою) значиться звільненим з посади каменяра з 19 вересня 1994 року (наказ № 25 §2. від 19 вересня 1994 року). Інших осіб з прізвищем, ім`ям та по батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в первинних документах, книгах наказів по особовому складу за 1987 рік та за 1994 рік не виявлено.

Отже, вказаний вище період роботи позивача належно підтверджений трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01 травня 1983 року та архівною довідкою від 07 серпня 2025 року № 261, виданою Вільшанською селищною радою, що узгоджується із приписами пунктів 1, 3 Порядку № 637.

Записи про прийняття та звільнення позивача з роботи за спірні періоди зроблені у трудовій книжці з посиланням на відповідні накази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи. Записи про роботу точні, чіткі, виправлень та закреслень не містять. Запис про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи та скріплений печаткою підприємства.

Щодо покликань відповідача на те, що у трудовій книжці позивача на записі про звільнення проставлено печатку УССР, суд зазначає таке.

У період вчинення зазначеного запису про звільнення діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 (далі Інструкція № 58).

Пунктом 1.4 Інструкції № 58 було передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд встановив, що спірний запис про звільнення позивача скріплений печаткою підприємства, що відповідає вимогам Інструкції № 58.

Те, що на цій печатці міститься напис «УССР», не позбавляє позивача права на зарахування відповідного періоду його роботи до страхового стажу, адже за використання тих чи інших печаток адміністрацією підприємства працівник не відповідає.

До того ж, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 593/1452/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 300/860/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу під час призначення пенсії.

Щодо доводів відповідача про те, що прізвище позивача (російською мовою), зазначене в архівній довідці від 07 серпня 2025 року № 261, не відповідає паспортним даним, то такі доводи є безпідставними, оскільки наведені розбіжності у прізвищі (в одній голосній букві, яка позначає один і той же звук «и»), записаному, до того ж, російською мовою, не ставлять під сумнів належність вказаного документа позивачу та підтвердження цим документом трудової діяльності саме позивача. Крім того, у цій довідці чітко зазначено, що інших осіб з прізвищем, ім`ям та по батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в первинних документах, книгах наказів по особовому складу за 1987 рік та за 1994 рік не виявлено.

У аспекті наведеного суд не може оминути й те, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності поданих заявником документів, пенсійний орган наділений правом самостійного звернення до підприємств, установ, організацій, окремих осіб з метою отримання інформації, необхідної для здійснення своєї діяльності.

Суд також наголошує, що, реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема у спосіб отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, перевірки змісту і належного оформлення наданих документів, а у разі їх невідповідності вимогам законодавства, роз`яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення недоліків.

Однак жодних доказів вчинення таких дій у межах спірних правовідносин відповідачем не надано.

У аспекті наведеного суд також звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року у Вільшанському МПМК.

Що ж стосується періоду роботи у колгоспі з 01 травня 1983 року по 18 листопада 1983 року, то такий хоч і не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача, а проте, правомірність його незрахування позивач не оспорює, тобто такий, з огляду на сформовані позивачем підстави та предмет позову, не є спірним у цій справі, тож правову оцінку правомірності його неврахування відповідачем суд не надає.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про те, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу період його роботи з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року у Вільшанському МПМК, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про недостатність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності, тому оскаржуване рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Стосовно позовної вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії по інвалідності, то відповідні дії виразилися у прийнятті відповідачем індивідуального акта рішення про відмову в призначенні пенсії, яке суд визнав протиправним та скасував, що і є належним способом захисту порушеного права позивача та не потребує визнання ще й протиправними дій суб`єкта владних повноважень. Тому в задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.

Що стосується вимоги про призначення пенсії суд зазначає таке.

На момент звернення за призначенням пенсії позивач досяг необхідного віку 60 років.

Страховий стаж позивача з урахуванням періодів, які відповідач не заперечує (12 років 03 місяці 29 днів), та з урахуванням спірного періоду, який відповідач повинен зарахувати до страхового стажу позивача, становить у сукупності (за простими математичними підрахунками суду) більше необхідних 15 років.

Отже, у спірному випадку щодо позивача одночасно виконуються всі умови, необхідні для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону № 1058, тому суд з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача вважає за необхідне зобов`язати пенсійний орган призначити таку пенсію позивачу.

Строки призначення пенсії визначає стаття 45 Закону № 1058.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Отже, умовою для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058 з дня її встановлення є звернення особи за пенсією не пізніше трьох місяців з дня встановлення їй інвалідності.

Суд встановив, що позивачу встановлено третю групу інвалідності 08 липня 2025 року, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 183/25/3655/В від 14 липня 2025 року.

До пенсійного органу із заявою та необхідними документами про призначення пенсії по інвалідності позивач звернувся 21 серпня 2025 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня встановлення йому інвалідності.

Ураховуючи наведене, право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 45 Закону № 1058 позивач має право з дня її встановлення, а саме з 08 липня 2025 року.

Беручи до уваги викладене, належить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 08 липня 2025 року пенсію по інвалідності із зарахуванням періоду його роботи у Вільшанському МПМК з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року до страхового стажу.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень належить суму судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 10000,00 грн витрат на правничу допомогу суд ураховує таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Суд встановив, що між Адвокатським бюро «Сталевич» (Бюро) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір б/н від 03 вересня 2025 року про надання правничої допомоги, за змістом якого Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу, зокрема щодо складення процесуальних документів (позовних заяв).

Згідно з попереднім орієнтовним розрахунком судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги становлять 10000,00 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 50 від 10 вересня 2025 року Адвокатське бюро «Сталевич» прийняло від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10000,00 грн, підстава позовна заява.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За цих обставин суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Також суд ураховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua), згідно з якими оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій (зокрема й Верховного Суду) з подібного предмету спору та подібним мотивам тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки цього адміністративного позову.

Тож з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, ураховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами (у письмовому провадженні), суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 2500,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29 серпня 2025 року № 134950027097 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 08 липня 2025 року пенсію по інвалідності із зарахуванням періоду його роботи у Вільшанському МПМК з 27 квітня 1987 року по 19 вересня 1994 року до страхового стажу.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 2422,40 грн сплаченого судового збору та 2500,00 грн витрат на правничу допомогу.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 11 серпня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна