Рішення № 138959016, 11.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 серпня 2026 року (о 12 год. 54 хв.)Справа № 280/2681/26 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Артоуз О.О.,

за участю секретаря Власюк В.І.,

представника позивача Кучерук О.В.

представників відповідача Лісняка Є.О.

розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМ ІНВЕСТ» (69063, м. Запоріжжя, вул. Покровська, буд. 8 ЄДРПОУ 33471877) представник Кучерук Олександра Володимирівна (69035, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 39, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206 ЄДРПОУ 04053915), Виконавчого комітету Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206 ЄДРПОУ 02140892) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМ ІНВЕСТ» (далі позивач) до Запорізької міської ради (далі відповідач 1), Виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправним та нечинним рішення Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) на рівні 11 відсотків від їх нормативної грошової оцінки;

стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КРАМ ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 33471877) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915) шляхом списання коштів з відповідного рахунку Виконавчого комітету Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 02140892).

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» встановлено на території м. Запоріжжя розміри орендної плати згідно з додатком. Відповідно до п. 3 Рішення це рішення набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення та вводиться в дію з 01.01.2026. Згідно з п. 15 Додатку до Рішення для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) встановлений річний розмір орендної плати у відсотках від їх нормативної грошової оцінки на рівні 11%. Відповідно до п. 17 Додатку до Рішення для інших земельних ділянок міста Запоріжжя встановлений річний розмір орендної плати у відсотках від їх нормативної грошової оцінки на рівні 3%. Вважаючи, що наслідком прийняття Запорізькою міською радою рішення від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», стало порушення норм Закону України «Про захист економічної конкуренції», а, відтак, таке Рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині порушень прав та інтересів позивача останній звернувся з даним позовом до суду та просить його задовольнити.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 28.04.2026 о/об 11:00 год.

Відповідачем 20.04.2026 надано на адресу відзив на позовну заяву. Відповідач вказує на те, що Запорізька міська рада, виходячи із наділених їй повноважень Конституцією та законами України, визначила річний розмір орендної плати у відсотках від їх НГО, зокрема і для земельних ділянок з класифікатором виду цільового призначення 03.03. Запорізькою міською радою було запропоновано ТОВ «КРАМ ІНВЕСТ» змінити цільове призначення земельної ділянки та після такої зміни, річний розмір орендної плати щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:017:0157 становив 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Згідно із відомостями з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:017:0157 площею 0,5672 га, що розташована по вул. Святого Миколая, 27 (Покровська, 8) у м. Запоріжжі визначено: 03.03. для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, що повністю визначається із Додатком 59 до Порядку затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2012, № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" та узгоджується із рішенням Запорізької міською радою від 19.11.2025 № 48, яке на сьогодні є чинним та не скасованим. Спірне рішення № 48 від 19.11.2025 є нормативно правовим, оскільки прийняте уповноваженим органом суб`єкта владних повноважень, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю) та спрямовані на правове регулювання адміністративних відносин між органом місцевого самоврядування та іншими суб`єктами господарювання, також оскаржуване рішення розраховане на довгострокове та неодноразове застосування. Відповідач просить відмовити у задоволенні заяви.

Позивачем 27.04.2026 подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач вказує на те, що всі доводи відповідача щодо встановлення орендної плати у розмірі 11 відсотків від нормативної грошової оцінки для земельних ділянок із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги 03.03, є поясненнями лише в рамках цієї справи, та не містяться в у пояснювальній записці до проекту оскаржуваного Рішення. Отже оскаржуване Рішення Відповідача є необґрунтованим, що є підставою для визнання його протиправним та нечинним. Окрім того, в інших містах України, зокрема в Києві та Харкові, встановлений в 4 рази менший відсоток розміру орендної плати для цільового призначення земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги 03.03, порівняно з містом Запоріжжям. При прийнятті оскаржуваного рішення Запорізька міська рада використала свої повноваження всупереч меті, з якою вони надані. Також, всупереч вищевказаним законодавчим нормам Запорізька міська рада використала надані їй повноваження з метою дискримінації закладів охорони здоров`я приватної форми власності, створила умови для зменшення їх прибутковості, збільшення вартості їх послуг та відповідно зменшила доступність медичних послуг для населення. З урахуванням вказаного позивач наполягає на задоволенні позову.

В підготовчому засіданні 28.04.2026 відкладено підготовчий розгляд справи на 19.05.2026 о 11:30 год.

04 травня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення представника Запорізької міської ради на відповідь на відзив. Відповідач вказує на недостовірність та маніпулятивний характер наведених представником позивача доводів. Звільнення комунальних некомерційних підприємств від сплати податку здійснено з підстав пп. 282.1.4. п. 282.1. ст. 282 Податкового кодексу України. Також, відповідач вказує на те, що органи місцевого самоврядування вправі приймати рішення щодо встановлення ставок та пільг з місцевих податків та/або зборів та/або рішень про внесення змін до таких рішень без попереднього погодження з Антимонопольним комітетом, та застосування положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відсутні підстави для кваліфікації у спірному рішенні Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 ознак антиконкурентних дій, оскільки відсутні будь-які докази суперництва між ринковими суб`єктами господарювання, які здійснюють діяльність, або є товаровиробниками на одному товарному ринку. Також позивач не надав до суду будь-які докази про надання переваги або встановлення більш сприятливого режиму оподаткування одному господарюючому суб`єкту над іншим, які перебувають в аналогічному юридичному та фактичному становищі.

Представник позивача 18.05.2026 надав до суду додаткові пояснення у справі.

Підготовче засідання, призначене на 19.05.2026 відкладено на 04.06.2026 об 11:30 год.

Представником позивача 03.06.2026 надано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 280/5566/25.

Користуючись своїм правом Запорізькою міською радою 04.06.2026 надано заперечення проти задоволення клопотання про зупинення провадження.

Підготовче засідання, призначене на 04.06.2026 відкладено на 25.06.2026 об 11:30 год.

16 червня 2026 року представником позивача надано до суду уточнену позовну заяву. Позивач просив суд:

визнати протиправним та нечинним рішення Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) на рівні 11 відсотків від їх нормативної грошової оцінки;

стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КРАМ ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 33471877) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915) шляхом списання коштів з відповідного рахунку Виконавчого комітету Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 02140892).

19 червня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення Запорізька міська рада щодо уточненої позовної заяви.

В підготовчому засіданні 25.06.2026 закінчено підготовчий розгляд справи та призначено судове засідання на 11:30 год. 11.08.2026.

В судовому засіданні 11.08.2026 представники позивача та Запорізької міської ради надали свої пояснення по суті спору, аналогічні викладеним у заявах по суті спору.

Представник відповідача Виконавчого комітету Запорізької міської ради в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача просила позовну заяву задовольнити.

Представник Запорізької міської ради наполягав на відсутності підстав для задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні.

В судовому засіданні 11.08.2026 судом проголошене скорочене судове рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАМ ІНВЕСТ» (ЄДРПОУ 33471877) (далі позивач, ТОВ «КРАМ ІНВЕСТ») зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа 08.04.2005 номер запису: 11031020000004786.

Основним видом економічної діяльності якої є: 86.21 Загальна медична практика.

ТОВ «КРАМ ІНВЕСТ» 17.05.2018 набуло у власність 1/20 частку (за актом приймання передачі нерухомого майна № 1 від 17.05.2018 (номер відомостей про речове право 26222728)) та 25.01.2021 19/20 частки (за договором купівлі продажу № 1042 від 21.04.2006 (номер відомостей про речове право 40281953)), тип об`єкта: будівля лікувально-профілактичного закладу літ. Ф5, загальною площею 7224,1 кв.м., яка розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Покровська, 8.

ТОВ «КРАМ ІНВЕСТ» є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:017:0157, що розташована за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Покровська, 8.

Земельна ділянка за адресою: м. Запоріжжя, м. Запоріжжя, вул. Покровська, 8, кадастровий номер: 2310100000:01:017:0157 належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді на праві комунальної власності.

Рішенням Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» (далі Рішення) встановлено на території м. Запоріжжя розміри орендної плати згідно з додатком.

Відповідно до п. 3 Рішення це рішення набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення та вводиться в дію з 01.01.2026.

Згідно з п. 15 Додатку до Рішення для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) встановлений річний розмір орендної плати у відсотках від їх нормативної грошової оцінки на рівні 11%.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Не погоджуючись із встановленим Рішенням орендної плати позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 143 Конституції України, статей 26, 59, 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) та статей 12, 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення місцевих податків і зборів, у тому числі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у межах, установлених законом.

Положеннями пункту 3.1 статті 3 ПК України визначено, що податкове законодавство України складається, зокрема, із рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Отже, приймаючи рішення щодо встановлення ставок орендної плати за землю, орган місцевого самоврядування реалізує надані йому законом владні управлінські повноваження у сфері місцевого оподаткування та формування дохідної частини місцевого бюджету.

При цьому, встановлення конкретного розміру ставок орендної плати за землю в межах, визначених Податковим кодексом України, належить до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш доцільним за відповідних обставин.

Разом з тим дискреційні повноваження не є необмеженими та не виключають судового контролю за їх реалізацією.

Такий контроль, однак, не може підміняти собою повноваження органу місцевого самоврядування у сфері формування податкової політики територіальної громади та зводитися до оцінки економічної доцільності, ефективності або оптимальності обраної моделі податкового регулювання.

Завдання адміністративного суду у спорах цієї категорії полягає у перевірці того, чи діяла рада: в межах наданих повноважень; з легітимною метою; без ознак свавілля; із дотриманням принципів рівності та пропорційності; а також чи містить оскаржуване рішення належне обґрунтування, достатнє для встановлення мотивів його прийняття.

Судом встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» встановлено на території м. Запоріжжя розміри орендної плати, зокрема, п. 15 Додатку до Рішення встановлено для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) річний розмір орендної плати у відсотках від їх нормативної грошової оцінки на рівні 11%.

Позивач, обґрунтовуючи позов, посилався на те, що таке рішення є вибірковим, порушує принципи рівності та нейтральності оподаткування, створює для нього нерівні умови здійснення господарської діяльності порівняно з іншими суб`єктами господарювання, а пояснювальна записка та матеріали до проєкту рішення не містять належного обґрунтування причин встановлення саме такого розміру орендної плати.

З матеріалів справи судом встановлено, що спірне рішення міської ради приймалося у зв`язку із необхідністю встановити відповідні розміри щодо орендної плати за землю з урахуванням особливостей (статусу) земельних ділянок та адаптування рішень міської ради до умов воєнного стану шляхом встановлення справедливих розмірів орендної плати за земельні ділянки, на яких розташоване майно, що було пошкоджене.

Так, у пояснювальній записці до проєкту рішення зазначено, що проєкт рішення розроблено з урахуванням положень Податкового кодексу України та законодавства, прийнятого на період дії воєнного стану, а його метою є встановлення справедливих розмірів орендної плати за земельні ділянки, майно яких було пошкоджено в зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, внаслідок чого використання земельної ділянки для обслуговування об`єктів нерухомого майна та/або здійснення господарської діяльності зупинилось.

Крім того, як вірно вказав відповідач розмір ставки плати за землю пов`язаний з різними коефіцієнтами, які впливають на нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Так, положеннями статті 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відтак, механізм розрахунку розміру орендної плати (податкового зобов`язання), як обов`язковий платіж у складі податку на майно, визначається з урахуванням бази оподаткування (нормативної грошової оцінки) до якої застосовується ставка орендної плати.

Згідно з пп. 271.1.1. п. 271.1. ст. 271 ПКУ базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено такі категорії земель за основним цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно положень ст. 21 Закону України «Про земельний кадастр» та Порядку ведення державного земельного кадастру від 17.10.2012 №1051 (далі Порядку №1051), відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Так, Класифікаторм видів цільового призначення земельних ділянок (Додаток № 59 до Порядку № 1051) до земель на яких розташовані заклади охорони здоров`я та соціальної допомоги (медичні заклади), застосовується код виду цільового призначення 03.03. для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги.

Відповідно до п. 14 ч.1 ст. 1 З Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення. Поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов`язане з поняттям «категорія земель».

Так, у ст. 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

В даному випадку, земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:01:017:0157 площею 0,5672 га, що розташована за адресою вул. Покровська, 8 має категорію 03. землі житлової та громадської забудови, згідно з класифікатором виду цільового використання: 03.03. для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, із урахуванням майна яке на ній розташоване.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Відповідно до КВЦПЗ до земель громадської забудови відносяться землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування).

Частиною 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку.

10 листопада 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок» (далі Методика). Вказаною Методикою, серед іншого, змінено підходи визначення коефіцієнта, який враховує цільове призначення земельної ділянки, а також значення цього коефіцієнта.

Згідно з пунктом 3 Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки (Цн) визначається за такою формулою: Цн = Пд х Нрд х Км1 х Км2 х Км3 х Км4 х Кцп х Кмц х Кні, де Кцп - коефіцієнт, який враховує цільове призначення земельної ділянки відповідно до відомостей Державного земельного кадастру. Кмц коефіцієнт, який враховує особливості використання земельної ділянки в межах категорії земель за основним цільовим призначенням. Залежно від встановленого виду цільового призначення ділянки в межах категорії земель громадської забудови значення коефіцієнта Кмц може знаходитись в діапазоні від 0,1 до 2,5, що впливає на розмір нормативної грошової оцінки, отже і на розмір плати за землю, зокрема, орендної плати.

Так, для земельних ділянок, що використовуються фізичними/юридичними особами які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку (03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування 03.09 Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ 03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку; 03.13 Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування) значення коефіцієнта Кмц (Кф) встановлено на рівні 2,5.

При цьому фізичні/юридичні особи, які також використовують земельні ділянки на яких знаходяться адміністративні будівлі, приватні медичні центри для провадження тієї ж підприємницькою діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку, однак земельні ділянки мають вид цільового призначення 03.03, 03.15 мають перевагу перед іншими фізичними/юридичними особами, що займаються підприємницькою діяльності, оскільки значення коефіцієнта Кмц (Кф) для таких земельних ділянок встановлено на рівні 0,7 (порівняльна таблиця додається).

Тобто, розмір орендної плати для земельних ділянок із видом цільового призначення 03.03, 03.15 в 3,6 разів менший за аналогічні земельні ділянки із кодами 03.07, 03.08, 03.09, 03.10, 03.13.

При цьому, податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків.

Окрім того, відповідно до ст. 289 ПК України нормативна грошова оцінка земель підлягає щорічній індексації та коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі) застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відтак, розмір плати за землю залежить не лише від встановленої ставки, а і від низки інших чинників, що об`єктивно не підвладні відповідачачу.

Наведене дає підстави дійти висновку, що доводи позову про порушення відповідачем принципів рівності та нейтральності оподаткування, створення для позивача нерівних умов здійснення господарської діяльності порівняно з іншими суб`єктами господарювання не знаходять свого підтвердження за результатами розгляд справи.

При цьому саме по собі незадоволення позивача змістом такого обґрунтування або незгода із обраною міською радою моделлю податкового регулювання не може свідчити про протиправність нормативного акта.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2026 по справі № 280/5566/25 наголосив на тому, що обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень у розумінні частини другої статті 2 КАС України не означає необхідності доведення органом місцевого самоврядування безальтернативності чи економічної бездоганності прийнятого рішення.

Суд не може оцінювати, яка саме ставка орендної плати є найбільш економічно виправданою чи соціально доцільною, оскільки такі питання належать до сфери дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування.

Для висновку про протиправність нормативного акта необхідним є встановлення очевидної свавільності, відсутності будь-якого логічного зв`язку між метою регулювання та застосованими засобами, перевищення меж повноважень або інших істотних порушень закону, чого судом в межах розгляд у справи не встановлено.

Щодо доводів позову про недотримання відповідачем вимог Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-XII (далі Закон №3659-XII), Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III (далі Закон № 2210-III) та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі Закон № 5207-VI), суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 1, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №3659-XII Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. До основних завдань Антимонопольного комітету України належить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною четвертою статті 20 Закону №3659-XII встановлено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проєкти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2210-ІІІ, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Частинами першою та третьою статті 15 цього Закону встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що ключовим питанням при оцінці рішення органу місцевого самоврядування на предмет відповідності законодавству про захист економічної конкуренції є встановлення впливу такого рішення на конкурентне середовище, а також факту створення окремим суб`єктам господарювання переваг або несприятливих умов діяльності порівняно з іншими учасниками відповідного ринку.

Водночас для висновку про наявність ознак антиконкурентних дій недостатнім є саме лише встановлення факту диференціації ставок орендної плати або різного рівня податкового навантаження для окремих категорій землекористувачів.

Більш того, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та надання правової оцінки діям органів місцевого самоврядування на предмет наявності ознак антиконкурентних дій віднесено законом до компетенції органів Антимонопольного комітету України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №160/9207/18, для кваліфікації відповідного рішення як антиконкурентного необхідним є встановлення, зокрема, обставин щодо того, чи перебувають відповідні суб`єкти господарювання в аналогічному юридичному та фактичному становищі, чи є вони конкурентами на одному товарному ринку, а також чи призвело відповідне регулювання до створення окремим суб`єктам господарювання переваг або несприятливих умов діяльності.

В неведеній постанові Верховний Суд також наголосив на тому, що факт наявності/відсутності антиконкурентних дій або рішення суб`єкта владних повноважень повинен встановлюватись компетентним державним органом, яким є Антимонопольний комітет України. Так, частиною четвертою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Відтак, сама по собі незгода позивача з обраною міською радою моделлю податкового регулювання та сам факт диференціації ставок орендної плати не може свідчити про порушення відповідачем під час прийняття Рішення законодавства про захист економічної конкуренції.

Установлення різних ставок орендної плати для різних категорій землекористувачів не свідчить про наявність очевидних ознак свавільності чи безпідставності такого регулювання, як і не свідчить автоматично про дискримінаційний характер рішення Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» в частині встановлення річного розміру орендної плати для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) на рівні 11 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Окрім того, рішення Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» в частині встановлення річного розміру орендної плати для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок 03.03) стосується лише позивача, а всіх землекористувачі земельних ділянок з відповідним цільовим призначенням.

Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта з питань встановлення місцевих податків і зборів у межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, не свідчить автоматично про те, що такий акт є рішенням, яке у розумінні частини четвертої статті 20 Закону №3659-XII підлягає обов`язковому погодженню з органами Антимонопольного комітету України.

Відтак, суд вважає доводи позову порушення відповідачем принципів рівності платників податків та нейтральності оподаткування необґрунтованими.

Так, відповідно до підпунктів 4.1.2, 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципах, зокрема:

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Разом із тим наведені принципи підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з іншими положеннями Податкового кодексу України, якими безпосередньо врегульовано повноваження органів місцевого самоврядування у сфері встановлення місцевих податків і зборів.

Так, статтями 12, 288 ПК України органам місцевого самоврядування надано повноваження щодо встановлення ставок орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у межах граничних розмірів, визначених законом.

При цьому судом не встановлено порушення відповідачем вимог підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України щодо граничного розміру орендної плати, оскільки спірним рішенням ставку орендної плати визначено у межах, прямо дозволених податковим законодавством (12 %).

Доводи позивача про звільнення окремих суб`єктів господарювання, які використовують земельні ділянки цільового призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги 03.03 від сплати плати за землю, з огляду на юридичний статус вказаних суб`єктів (комунальні некомерційні підприємства), суд не може вважати свідченням порушення відповідачем принципів рівності платників податків та нейтральності оподаткування необґрунтованими.

Відповідно до додатку до рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 100 «Про внесення змін до рішення міської ради від 28.11.2018 № 27 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку», визначено Перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, із сплати земельного податку.

Для комунальних некомерційних підприємств, які здійснюють діяльність у сфері охорони здоров`я встановлено пільга у розмірі 100 відсотків суми податкового зобов`язання за рік.

Отже, вищевказана пільга встановлена рішенням міської ради ще у 2018 році, комунальні некомерційні підприємства, які здійснюють діяльність у сфері охорони здоров`я на території м. Запоріжжя звільнені від земельного податкового зобов`язання.

Враховуючи, що некомерційні комунальні підприємства є неприбутковими організаціями, головна мета яких - надання послуг (в даному випадку у сфері охорони здоров`я) без мети отримання прибутку, а весь дохід використовується виключно на фінансування видатків для утримання установи та реалізації її завдань, порівняння їх з приватними закладами, які здійснюють діяльність направлену на отримання прибутку, суперечить здоровому глузду.

Крім того, відповідно до пункту 69.34 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період дії воєнного стану не застосовуються, зокрема, положення підпункту 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

За таких обставин сам по собі факт установлення різних ставок орендної плати для різних видів цільового призначення земельних ділянок, за відсутності встановленого судом порушення конкретних приписів Податкового кодексу України, не може бути достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного рішення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.06.2026 по справі № 280/5566/25.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов`язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява не підлягає задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМ ІНВЕСТ» (69063, м. Запоріжжя, вул. Покровська, буд. 8 ЄДРПОУ 33471877) представник Кучерук Олександра Володимирівна (69035, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 39, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206 ЄДРПОУ 04053915), Виконавчого комітету Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206 ЄДРПОУ 02140892) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 13 серпня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз