Рішення № 138958657, 13.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокуСправа №160/14895/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у призначенні пенсії ОСОБА_1 , що викладена у рішенні про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046550009957 від 19.02.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу: за Списком №2 періоди роботи з 20.02.2007 по 23.11.2010 і з 08.11.2011 по 15.12.2011 та за Списком №1 період роботи з 06.03.2012 по 02.01.2014;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.03.2009 по 30.11.2010 та зарахувати заробіток за вказаний період;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 06.01.2026, тобто, з наступного дня за днем досягнення пенсійного віку на підставі заяви про призначення пенсії від 11.02.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 11.02.2026 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 19.02.2026 №046550009957 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки має достатній страховий та пільговий стаж для призначення пенсії. Так, позивач зазначала, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період її роботи з 01.03.2009 по 30.11.2010 через відсутність відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем, хоча така обставина не може покладатися на працівника та позбавляти його права на пенсійне забезпечення. Крім того, позивач вказала, що відповідач не зарахував до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 20.02.2007 по 23.11.2010 та з 08.11.2011 по 15.12.2011, а також до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 06.03.2012 по 02.01.2014, незважаючи на наявність відповідних записів у трудовій книжці та проведення атестації робочих місць. У зв`язку з наведеним просила суд визнати протиправною відмову у призначенні пенсії, зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди до страхового та пільгового стажу, призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/14895/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Адміністративний позов з додатками та копія ухвали від 08.06.2026 отримана відповідачем в системі «Електронний суд» 01.06.2026 та 08.06.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

11.02.2026 позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

19.02.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046550009957 від 19.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком.

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 7 місяців 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки необхідний страховий стаж становить 33 роки. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.03.2009 по 31.01.2010 та з 01.03.2010 по 30.11.2010 у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків.

Щодо пільгового стажу за Списком №2 та Списком №1 у рішенні про відмову відомості та відповідні висновки відсутні.

Не погоджуючись із рішенням щодо відмови пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, чоловікам на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

В той же час, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, в силу приписів п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п.п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 ст. 13, ч. 2 ст. 14, п.п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п.п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».

Отже, у ст. 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено пенсійний вік для жінок 50 років, а також необхідний загальний стаж роботи не менше 20 років, з яких не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2. При цьому для жінок, які мають не менше половини необхідного пільгового стажу, передбачено право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на один рік за кожні два роки такої роботи.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи ст. 13, ч. 2 ст. 14, п.п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі ст. 13, ч. 2 ст. 14, п.п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Таким чином ст. 13, ч. 2 ст. 14, п.п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах зробила висновок, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Суд встановив, що згідно зі змістом рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046550009957 від 19.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії є, зокрема, недостатність страхового стажу.

Однак, враховуючи викладені правові висновки щодо необхідності наявності для жінок 20 років страхового стажу для призначення пільгової пенсії, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу в частині відсутності необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем визнано за позивачем 26 років 7 місяців 6 днів, страхового стажу, якого, згідно вимог ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є достатньо для призначення пільгової пенсії.

Водночас, суд зазначає, що спірним у даному випадку є питання наявності у позивача необхідного пільгового стажу, оскільки відповідачем не зараховано до такого стажу за Списком № 2 періоди роботи з 20.02.2007 по 23.11.2010 та з 08.11.2011 по 15.12.2011, а за Списком № 1 період роботи з 06.03.2012 по 02.01.2014. При цьому у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046550009957 від 19.02.2026 відсутні будь-які висновки щодо зарахування або незарахування зазначених періодів роботи до пільгового стажу позивача, а також не наведено мотивів, з яких відповідні періоди не були враховані при вирішенні питання про призначення пенсії.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач просить зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 20.02.2007 по 23.11.2010 та з 08.11.2011 по 15.12.2011, а за Списком № 1 період роботи з 06.03.2012 по 02.01.2014.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем надавалась відповідачу, зокрема, копія трудової книжки НОМЕР_2 від 06.03.1985 року та вкладиш до неї від 19.02.2007, в яких містяться наступні записи, що стосуються оспорюваних періодів роботи позивача:

- запис №29 від 20.02.2007 - Дочірнє підприємство "Ізосев-1" закритого акціонерного товариства "Ізосев" (мовою оригіналу) - «принята прессовщиком огнеупорных изделий 4 разряда в цех стекловолокна и теплоизоляционных изделий» наказ №7к від 20.02.2007;

- запис №30 - (мовою оригіналу) - «на основании приказа «О результатах проведения аттестации рабочих мест по условиям труда» профессия прессовщик огнеупорных изделий соответствует списку профессий дающих право на льготное пенсионное обеспечение по списку 2» наказ №53 від 25.05.2005;

- запис №31 - на підставі проведеної атестації робочих місць згідно з умовами праці професія (мовою оригіналу) - «прессовщик огнеупорных изделий» відповідає переліку професій списку №2 які мають право на пенсійні пільги, наказ №27 від 25.05.2010;

- запис №32 від 23.11.2010 звільнена за згодою сторін п. 1 ст. 36 К3пП України, наказ №81 к від 23.11.2010;

- запис №35 від 08.11.2011 - Приватне підприємство "Сіверська ізоляція" (мовою оригіналу) - «принята прессовщиком огнеупорных изделий 4 разряда в цех стекловолокна и теплоизоляционных изделий», наказ №222к від 08.11.2011»

- запис №36 - на підставі проведеної атестації робочих місць згідно з умовами праці професія (мовою оригіналу) - «прессовщик огнеупорных изделий 4 р.» відповідає переліку професій списку №2 які мають право на пенсійні пільги, приказ №6 от 09.09.2011;

- запис №37 від 15.12.2011 - звільнена за згодою сторін п. 1 ст. 36 К3пП України, наказ №55к від 15.12.2011;

- запис №38 від 06.03.2012 - Приватне підприємство "Сіверська ізоляція" (мовою оригіналу) - «принята резчиком стекловолокнистых и стеклопластиковых материалов 3 разряда в цех стекловолокна и теплоизоляционных изделий», наказ №31к від 06.03.2012;

- запис №39 - на підставі проведеної атестації робочих місць згідно з умовами праці професія (мовою оригіналу) - «резчик стекловолокнистых и стеклопластиковых материалов» відповідає переліку професій списку №1, які мають право на пенсійні пільги, наказ №6 від 09.09.2011;

- запис №40 від 02.01.2014 - звільнена за згодою сторін п. 1 ст. 36 К3пП України, наказ №7к від 02.01.2014.

Суд зауважує, що жодних виправлень, підчищень, тощо, у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Отже, для підтвердження права особи на зарахування відповідних періодів роботи до пільгового стажу за Списками №1 та №2 необхідно встановити її зайнятість на роботах, передбачених відповідними Списками.

Так, до 02.08.2016 чинними були списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (далі - Постанова №36), а з 03.08.2016 чинності набрали списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 (далі - Постанова №461).

Відтак, до періоду роботи позивача слід застосовувати Постанову №36.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», яка була чинною у спірні періоди роботи позивача, затверджено, зокрема, Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Розділом V «Виробництво вогнетривів» зазначеного Списку № 2 передбачено професію «пресувальники вогнетривких виробів».

Крім того, Постановою №36 затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Розділом XV «Хімічне виробництво», підрозділом 2 «Виробництво супертонкого базальтового волокна, скловолокна, скловати та виробів з них», за позицією 15.2а до Списку №1 віднесено робітників, зайнятих у технологічних процесах зазначених виробництв.

Дослідивши зміст вказаних записів, судом встановлено, що в трудовій книжці позивача містяться посилання на відповідні накази як на підстави внесення записів про її роботу та характер виконуваних робіт. Вказані записи завірені підписами уповноважених осіб та печатками підприємств, не містять виправлень, підчисток чи інших дефектів оформлення, а відтак оформлені належним чином та не викликають у суду обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності.

Крім того, трудова книжка позивача містить записи про проведення атестації робочих місць за умовами праці з посиланням на відповідні накази підприємств, якими підтверджено право працівників, зайнятих на відповідних робочих місцях, на пільгове пенсійне забезпечення за Списками №1 та №2. Таким чином, відомості про пільговий характер роботи позивача ґрунтуються не лише на відповідних записах про прийняття і звільнення з роботи, а й на результатах проведеної роботодавцями атестації робочих місць, що знайшло безпосереднє відображення у трудовій книжці позивача.

Суд звертає увагу, що записи про результати атестації робочих місць внесені роботодавцями із зазначенням відповідних розпорядчих документів наказів, на підставі яких підтверджувалося право на пільгове пенсійне забезпечення. Відомостей про скасування таких наказів, визнання їх недійсними або результатів проведеної атестації такими, що не відповідають вимогам законодавства, матеріали справи не містять.

При цьому відповідальність за своєчасність та якість проведення атестації робочих місць, а також за належне оформлення та зберігання відповідної документації покладається на роботодавця, у зв`язку з чим можливі недоліки у веденні чи збереженні підприємством первинної документації щодо проведеної атестації не можуть покладати на працівника надмірний тягар та самі по собі бути підставою для позбавлення його набутого права на зарахування відповідного періоду роботи до пільгового стажу.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідачем в оскарженому рішенні не зазначено ані про невідповідність записів трудової книжки Порядку №637, ані про невідповідність відображених у трудовій книжці професій, зайнятість в яких дають право на пенсію на пільгових умовах за Списком №№1, 2.

Натомість, вказані обставини були проігноровані пенсійним органом у даному конкретному випадку, що не узгоджується із вимогами закону.

В той же час, відповідач не надав жодних доказів, що ним були здійсненні дії спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити вказаний стаж, зокрема, матеріали справи не містять доказів, що відповідачами було надіслано запити на підприємство де працював позивач для підтвердження спірного стажу останнього.

Крім того, пенсійному органу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо чи вони викликають сумнів, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Також суд наголошує, що згідно із ч. 1 ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості та достовірності таких документів, записів трудових книжок, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046550009957 від 19.02.2026 прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та не на підставі і не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, оскільки позивач просить визнати протиправною відмову у призначенні пенсії, викладену у вказаному рішенні, суд, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №046550009957 від 19.02.2026.

Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу за Списком №1 та №2.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.03.2009 по 31.01.2010 та з 01.03.2010 по 30.11.2010 у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.

Здійснення персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовано ст. 21 Закону №1058-IV. Як зазначено в частині другій цієї статті на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Частиною 3 ст. 21 Закону №1058-IV визначено перелік відомостей, які повинна містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи; та серед іншого, частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків.

Нормами ст. 106 Закону №1058-IV передбачена відповідальність страхувальників, серед іншого, за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.

За змістом зазначених норм Закону №1058-IV обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника і відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, а тому позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10.02.2021 у справі №805/3362/17-а, відповідно до якої страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язкові сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює ця особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Як підсумок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Отже, законодавцем обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, а тому позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення спірного періоду до страхового стажу через відсутність інформації про сплату страхових внесків його роботодавцем, який є страхувальником.

Таким чином, суд робить висновок, що відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків сама по собі не може бути підставою для незарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача за умови підтвердження факту її роботи належними доказами.

Разом з тим, позивач просить зарахувати до її страхового стажу період роботи з 01.03.2009 по 30.11.2010 суцільним порядком та зарахувати заробіток за вказаний період. Вирішуючи зазначені вимоги, суд враховує, що трудовою книжкою позивача підтверджується її робота у відповідного роботодавця з 20.02.2007 по 23.11.2010 (запис 29-32). Водночас записів, які б підтверджували трудові відносини позивача у період з 24.11.2010 по 30.11.2010, трудова книжка не містить.

При цьому судом у межах розгляду цієї справи встановлено наявність правових підстав для зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 саме періоду роботи з 20.02.2007 по 23.11.2010.

Суд звертає увагу, що висновок пенсійного органу про незарахування періоду з 01.03.2010 по 30.11.2010 через відсутність відомостей про сплату страхових внесків сам по собі не є доказом фактичного перебування позивача у трудових відносинах до 30.11.2010. Зазначення відповідачем такого часового проміжку в оскаржуваному рішенні визначає мотиви прийнятого ним рішення, проте не замінює належних доказів фактичної роботи особи у відповідний період.

За таких обставин відсутність відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу тієї частини спірного періоду, факт роботи в якій підтверджений трудовою книжкою, а саме з 01.03.2009 по 23.11.2010. Натомість щодо періоду з 24.11.2010 по 30.11.2010 матеріали справи не містять належних доказів перебування позивача у трудових відносинах та виконання нею роботи, у зв`язку з чим правові підстави для зарахування цього періоду до страхового стажу відсутні.

Щодо вимоги про зарахування заробітку за період з 01.03.2009 по 23.11.2010 суд зазначає, що встановлення права на зарахування відповідного періоду до страхового та пільгового стажу не є тотожним встановленню конкретного розміру заробітної плати, який має враховуватися при обчисленні пенсії. Врахування заробітку здійснюється пенсійним органом на підставі відомостей персоніфікованого обліку та інших передбачених законодавством документів, що підтверджують нараховану заробітну плату за відповідний період. Тому зарахування судом спірних періодів до страхового та пільгового стажу зумовлює обов`язок відповідача при вирішенні питання про призначення та обчислення пенсії врахувати належні відомості про заробітну плату позивача за такі періоди відповідно до вимог законодавства, однак не надає суду підстав самостійно визначати розмір такого заробітку за відсутності належних доказів його конкретного розміру.

Тому позовна вимога в частині зобов`язання відповідача зарахувати заробіток за період з 01.03.2009 по 23.11.2010 задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною та фактично стосується питання обчислення розміру пенсії, яке належить до повноважень пенсійного органу та має вирішуватися ним під час призначення пенсії з урахуванням зарахованого судом страхового та пільгового стажу і наявних відомостей про заробітну плату позивача.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 06.01.2026, тобто, з наступного дня за днем досягнення пенсійного віку на підставі заяви про призначення пенсії від 11.02.2026, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у даній справі, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 11.02.2026 про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як визначений суб`єкт призначення.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1064,96 грн.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 532,48 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046550009957 від 19.02.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу: за Списком №2 періоди роботи з 20.02.2007 по 23.11.2010 і з 08.11.2011 по 15.12.2011 та за Списком №1 період роботи з 06.03.2012 по 02.01.2014.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.03.2009 по 23.11.2010.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський