Рішення № 138953903, 30.03.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/6404/25

Провадження № 2/456/501/2026

РІШЕННЯ

іменем України

30 березня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/6404/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 29.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 , укладено договір позики №46146-04/2023, відповідно до умов якого Позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти (позику), а Позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити Позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього Договору. Сума позики становить 4500 грн. 00 коп.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, і вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строки, визначеними умовами договору позики.

03.07.2023 року ТОВ «ВК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №3072023 згідно якого, у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ», включно і до ОСОБА_1 , за договором позики №46146-04/2023 від 29.04.2024 року.

29.01.2024 ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №29012024, згідно якого, у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», включно і до ОСОБА_1 , за договором позики №46146-04/2023 від 29.04.2024 року.

Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, однак кредит за договором позики у встановлений строк погашений не був, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка становить 21231,50 грн., а саме: заборгованість за сумою позики 4500 грн.; заборгованість за процентами 16731,50грн. Крім того, просять стягнути з відповідача сплачений ними судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Позиція відповідача: на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача в якому останній просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, на підтвердження своїх вимог позивач надав до суду кредитний договір N 46146-04/2023 від 29.04.2023 р., договір факторингу, розрахунок заборгованості. Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. В матеріалах справи відсутні докази переходу права вимоги від первісного кредитора до Позивача, зокрема відсутні договори факторингу (усутупки права вимоги) з усіма сторінками, реєстр боржників, акти приймання - передачі та докази оплати за договорами факторингу. Наявний в матеріалах справи витяг з реєстру боржників не містить підпису посадової особи і відтиску печатки первісного кредитора. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність у ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» права вимоги до ОСОБА_1 , відповідно право на позов взагалі відсутнє. В матеріалах справи заяви про видачу грошових коштів, меморіальні ордери та інші первинні документи відсутні. Отже, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових та/або електронних) перерахування грошових коштів на користь відповідача, які б відповідали вимогам процесуального законону та положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банкуУкраїни від 21.01.2004 № 22 та Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів України».

Крім того, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4, 5 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В матеріалах справи відсутній кредитний договір N0 102964580 підписаний відповідачем за допомогою одноразового цифрового підпису. В справі наявна лише роздруківка договору, відповідно докази укладення кредитного договору відповідачем взагалі відсутні. Крім того, позивачем нараховано заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного Договору з порушенням приписів ст. 1048 ЦК України. Відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання від дати спливу строку кредитування. Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц. Отже, відсотки за користування кредитними коштами, нараховані позивачем поза межами строку кредитування не підлягають стягненню, оскільки вони нараховані поза межами строку кредитування. Позивачем, в порушення норм чинного законодавства, нараховано проценти за більший період, що виходить за межі строку кредитування. Крім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинним з моменту їх внесення. Крім того, статтею 21 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, згідно якої, споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Проте, законодавцем визначені чіткі особливості щодо розміру відповідальності споживача, яка визначена у п. 2 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування, а саме: у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Згідно з частиною третьою статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011№15- рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, задоволенню не підлягають. Отже, навіть за умови наявності підстав для задоволення позову відсотки мають бути зменшені, оскільки вони перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив в якому зазначив, що вважає аргументи представника відповідача у відзиві на позовну заяву безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов"язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 03.07.2023 року ТОВ «Фінансова Компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №3072023. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова Компанія «ІНВЕСТРУМ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №46146-04/2023 від 29.04.2023 року. 29.01.2024 року ТОВ «Фінансова Компанія «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №29012024. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ«Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова Компанія «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №4614604/2023 від 29.04.2023 року. На підтвердження укладення Договору факторингу №3072023 вд 03.07.2023 року між ТОВ «Фінансова Компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» до позовної заяви було додано копію Договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року та копію витягу з Реєстру Боржників до Договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року. Оскільки, Договір факторингу №3072023 вд 03.07.2023 року був укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», відповідно ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» не є стороною договору, а отже, і не має можливості надати інші докази, що стосуються укладення згаданого вище договору. З метою захисту інформації, яка містить банківську таємницю щодо осіб, що не є учасниками даної справи (ст. 60 ЗУ "Про банківську таємницю") ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» було позбавлене можливості при укладенні Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року надати ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» додатки до Договору факторингу №3072023, сторонами якого є ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» 29.01.2024 року ТОВ «Фінансова Компанія «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №29012024. Згідно з п. 1.4. Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року, Права Вимоги переходять до Фактора з моменту набрання чинності даним Договором, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання Фактором та Клієнтом умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення Права Вимоги. Додаткового оформлення відступлення Права Вимоги у цих випадках не вимагається. Згідно з п. 6.2.3. Відступлення Права Вимоги за цим Договором здійснюється без згоди Боржників. Згідно з п. 6.3. Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року, з моменту переходу до Фактора Прав Вимоги, відповідно до умов п. 1.4 цього Договору, Фактор заміняє Клієнта у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля Заборгованості, та набуває всіх прав (в тому числі прав грошових вимог) Клієнта за цими Кредитними договорами. Разом з Правами Вимоги до Фактора переходять всі інші пов?язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, пред?явлення претензій Боржникам щодо заборгованості, право на звернення до суду за місцем, визначеним чинним законодавством, право на всі суми, які Фактор одержить від Боржників на виконання його вимог, та і ші , включаючи права, які забезпечують зобов`язання Боржника. Згідно з п. 13.7. Всі Додатки та Додаткові угоди до Договору складають його невід`ємну частину. Реєстр боржників - це погоджений Сторонами список з переліком персональних даних Боржників (ім`я, прізвище, ідентифікаційний номер) і розмірів грошових зобов`язань кожного з Боржників, а також інші дані про Боржника якими володіє Кредитор, разом з додатком у електронному вигляді. Відзначаємо, що даний реєстр містить повну інформацію, про всіх Боржників, щодо яких було відступлено право вимоги. Відтак, наданий Позивачем до позовної заяви витяг з Реєстру боржників до Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року свідчить про відступлення Первісним Кредитором Новому Кредитору Права Вимоги до боржників, у тому числі, і до конкретного Боржника - ОСОБА_1 за кредитним договором №46146-04/2023 від 29.04.2023 року, що підтверджує відступлення Прав Вимоги та наявну у Відповідача заборгованість за кредитним договором. На підтвердження наявності у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Права вимоги до ОСОБА_1 суду була надана: Засвідчена копія договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року; Засвідчена копія витягу з Реєстру Боржників до Договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року; Засвідчена копія договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року; Засвідчена копія витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року; Засвідчена копія акту приймання-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року; Засвідчена копія платіжної інструкції до Договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року. Твердження Представника щодо відсутності на документі підпису посадової особи і відтиску печатки є хибним, адже витяг з Реєстру Боржників до Договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року підписаний за допомогою Електронного Цифрового підпису. Законодавством не передбачено обов`язку надіслання Боржникам копії договору відступлення для ознайомлення. Положення Цивільного кодексу України чітко регламентують питання про повідомлення боржника у разі відступлення права вимоги новому кредитору. Згідно зі ст.516 ЦК України Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов"язку первісному кредиторові є належним виконанням. Проте Відповідач не виконав взяте на себе зобов`язання ні перед первісним кредитором ТОВ ІНВЕСТРУМ, ні перед ТОВ СТАР ФАЙНЕНС ГРУП ні перед новим кредитором ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Отож Позивачем було надано належні докази факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4614604/2023 від 29.04.2023. Згідно положень п.1.6 кредитного договору №46146-04/2023 від 29.04.2023 Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки?№ 4149 - 62xx - xxxx - 8785 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту. Відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків не свідчить про відсутність у Відповідача заборгованості, оскільки згідно з п. 1.6 кредитного договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № 4149 - 62xx - xxxx - 8785. ТОВ «ІНВЕСТРУМ» не створює окремий рахунок для Позичальника, а надає кошти на уже існуючий, а, отже, не може мати доступу до таких рахунків для того, аби отримати інформацію щодо вчинених фінансових операцій. Слід зауважити, що Позивачем було надано копію Листа-Повідомлення про успішне перерахування коштів, що підтверджує перерахування коштів за кредитним договором №46146-04/2023 від 29.04.2023 року. Враховуючи, що позивачем було надано копію Листа-Повідомлення про успішне перерахування коштів, що підтверджує перерахування коштів за кредитним договором №46146-04/2023 від 29.04.2023, слід зазначити, що Кредитор не отримує повні реквізити Банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту. У зв`язку з чим вищезазначений Лист-Повідомлення не містить повних реквізитів Банківської картки. Даний Лист-Повідомлення підтверджує, що кошти в розмірі 4500 грн. було успішно перераховано на банківську картку позичальника, яку він вказав при укладенні кредитного договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ». Відповідно до відомостей, що містяться в реєстрі платіжної інфраструктури ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (код ЄДРПОУ 37973023) надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК №342 від 02.10.2012 ) та отримало Ліцензію Національного банка України №21/788-рк від 01.05.2023 року Таким чином, вказаний вище лист містить всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, номер транзакції в системі ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «IHBECTPyM»,SessionID, сайт торгівця, код авторизації, Банк-еквайр, призначення платежу, суми цифрами, що відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначаємо, що ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» позбавлене можливості самостійно надати докази щодо підтвердження, що платіжна картка № 4149 - 62xx - xxxx - 8785 належить ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що необхідна для отримання інформація містить банківську таємницю та за своїм правовим режимом відноситься до таємної інформації з обмеженим доступом та суворо оберігається законодавством України. Детальний розрахунок заборгованості, який є додатком до поданої Товариством позовної заяви містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договорі, адже містить відомості про Позичальника та номер і дату кредитного договору. Судова практика свідчить про те, що розрахунок заборгованості може бути належним доказом існування боргу лише у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема, Позивачем було надано такі докази, а саме Лист-Повідомлення про успішне перерахування коштів за кредитним договором №46146-04/2023 від 29.04.2023 року. Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.(Постанова ВСУ від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц). Підсумовуючи, зазначаємо, що Позивачем було надано належні докази на підтвердження заборгованості Відповідача та перерахування коштів за кредитним договором, долучений до позовної заяви Розрахунок заборгованості може вважатися належним доказом, що підтверджує суму боргу, а наданий Лист-Повідомлення про перерахунок коштів є належним доказом, який підтверджує видачу кредитних коштів. Щодо підписання кредитного договору одноразовим цифровим підписом. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Беручи до уваги п. 2.18 Договору №46146-04/2023 від 29.04.2023 року Зі сторони Клієнта Кредитний договір підписується шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію». Будь-які інші документи (заяви, звернення, повідомлення, копії документів, інше ) пов`язанні з укладенням та виконанням Кредитного договору Клієнт може підписати одним із способів: накладенням електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором або у випадку надіслання документів в паперовому вигляді, власноручним підписом. Крім цього, пунктом 2.21 Договору №46146-04/2023 від 29.04.2023 зазначено, що у момент введення коду на Сайті Товариства Клієнт направляє Товариству електронне повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) підписане одноразовим ідентифікатором. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Укладення кредитного договору з відповідачем відбувалося саме з використанням такого механізму, що було погоджено сторонами при його укладенні. Твердження Представника відповідачки про неукладеність договору спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнтки, яка підтверджує, що клієнтка ОСОБА_1 , РНОКПП №46146-04/2023 від 29.04.2023 з якою укладено договір №46146-04/2023 від 29.04.2023 року, отримала одноразовий ідентифікатор Ш1286 та вказано номер телефону, на який відправлено ідентифікатор. Крім того, у Довідці про ідентифікацію передбачено усі персональні дані Відповідачки, зокрема РНОКПП та дату народження, що дає можливість її ідентифікувати. За вказаними у Довідці про ідентифікацію відомостями можна точно встановити, кому саме було надіслано одноразовий ідентифікатор та ким підписано кредитний договір №46146-04/2023 від 29.04.2023 року. Це однозначно підтверджує, що Відповідачка був належним чином ідентифікованиа, отримала одноразовий ідентифікатор та використала його для підтвердження своєї згоди на умови договору. Укладення електронного договору шляхом введення клієнтом одноразового ідентифікатора повністю відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та умовам договору. Такий спосіб підписання підтверджує усвідомлене волевиявлення сторін і має ті самі правові наслідки, що й письмовий договір. Момент введення коду є належним акцептом оферти та свідчить про укладення договору. Тому твердження про недійсність або відсутність договору є юридично необґрунтованим та безпідставним. Згідно вимог частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Пунктом 1.2 Договору визначено, що кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту 29.04.2023. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 22.04.2024. Відповідно до наданого Товариством Розрахунком заборгованості за кредитним договором 46146-04/2023 від 29.04.2023 - останній день нарахування відсотків 29.01.2024 Отже, можемо підсумувати, що відсотків поза межами строку кредитування нараховано НЕ БУЛО, а твердження Представника відповідача є необгрунтованим та безпідставним. ТАКИМ ЧИНОМ, ?ВВАЖАЄМО ВІДЗИВ НЕ АРГУМЕНТОВАНИМ ТА ТАКИМ, ЩО НЕ ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ.

Ухвалою від 26.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження..

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача подав письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на зазначені обставини, суд у відповідності до ст.ст. 223, 247 ЦПК України судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

29.04.2023 року між ТОВ «ВК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 , був укладений договір позики №46146-04/2023, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти в розмір 4500 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов`язання, визначені Кредитним договором.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати процентів мали бути внесені відповідачем до 22.04.2024 року. Також згідно угоди, сторонами погоджено процентну ставку 2,50% в день, що становить 912,50% річних. Реальна річна процентна ставка 99923,40 %.

Договір позики був укладений у відповідності до вимог ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого відповідач підписав договір позики шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором W1286.

Згідно долученої довідки сервісу онлайн платежів ТОВ «EGH», на платіжну картку клієнта 29.04.2023 року перераховано кошти на суму 4500,00 грн. Маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPAY.ua 230339233.

Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту, який підписано одноразовим ідентифікатором.

ОСОБА_1 , свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконала, внаслідок чого, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №46146-04/2023 від 29.04.2023 сума заборгованості відповідача становить: 21231,50 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 4500,00 грн., заборгованість за відсотками 16731,50 грн.

03.07.2023 року між ТОВ «ВК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» був укладений Договір факторингу №3072023, в тому числі відбулося відступлення права вимоги за договором позики №46146-04/2023 від 29.04.2023, що укладений між ТОВ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1

29.01.2024 ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №29012024, згідно якого, у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», включно і до ОСОБА_1 , за договором позики №46146-04/2023 від 29.04.2024 року.

Станом на момент розгляду справи, даних про погашення відповідачем заборгованості за кредитом, матеріали справи не містять.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст. ст. 1080, 1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.

Надавши оцінку аргументам позивача, суд зауважує, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, а договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Із копії наявного у матеріалах справи Договору позики вбачається, що ОСОБА_2 , як позичальник за цим договором, ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, надавши йому персональні дані (ПІБ, дані паспорта, місце проживання, РНОКПП, номер рахунку та мобільного телефону), необхідні для формування одноразового ідентифікатора з метою укладення згаданого Договору позики.

Суд зазначає, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариств за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету зазначені кредитні договори не були б укладені.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вказаний Договір позики укладений в електронній формі саме з ОСОБА_1 , шляхом підписання останнім його за допомогою одноразового ідентифікатора.

Факт одержання коштів ОСОБА_1 , підтверджується довідкою сервісу онлайн платежів, яка засвідчує обставину перерахування кредитодавцем позичальнику грошових коштів у сумі 4500,00 грн за реквізитами вказаної останнім банківської картки.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором позики належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем як новим кредитором.

Підстав вважати, що розрахунок заборгованості суперечить умовам Договору позики та є неправильними, суд не вбачає.

Не погоджуючись з наданим банком розрахунком заборгованості, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитом або свого відповідного розрахунку заборгованості.

Відтак, оскільки умови договору про надання фінансових послуг №46146-04/2023 від 29.04.2023, укладеного між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 , не виконано, право грошової вимоги за ним на підставі Договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 та №29012024 від 29.01.2024 перейшло до ТОВ «ФК «Кредит - Капітал», суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 гривень.

Вирішуючи заяву представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до вимог ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п.1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 (справа №904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

До матеріалів справи долучено договір про надання юридичних послуг № 0107 від 01.07.2025, акт від 08.10.2025 №581 наданих послуг, вартість наданих послуг складає по 8000,00 грн. та детальний опис наданих послуг до акту №581 від 08.10.2025.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому ,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Суд вважає, що супровід даної справи не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справи здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, при цьому, участі у судових засіданнях він не приймав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є завищеною і непропорційною до предмету спору.

Відтак, з урахуванням викладеного, складності цієї справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, часткове задоволення позовних вимог, принципу співмірності та критерію розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу розмір витрат, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, необхідно зменшити з 8 000,00 грн. до 5000,00 грн.

Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: 82471, Львівська обл., Стрийський р-н, с.Семигинівна користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» (ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_3 , банк отримувача АТ «Креді Агріколь Банк») заборгованість за кредитним договором № 46146-04/2023 від 29.04.2023 в сумі 21231 (двадцять одна тисяча двісті тридцять одна) грн. 50 коп., та судові витрати в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн..40 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп..

В задоволенні решти позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 09.04.2026.

Суддя Р. Т. Шрамко