Рішення № 138953510, 13.08.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2549/26

Провадження №: 2/336/2570/2026

13.08.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого - судді Звєздової Н.С., за участю: секретаря Іванченко О.С., позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Трачук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з вказаним позовом до суду, в якому просила визнати за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також у позові просила витребувати у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. належним чином завірену копію спадкової справи № 24/2026 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

На час смерті позивачка ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у належному батькові будинку АДРЕСА_1 , тобто вона автоматично прийняла спадщину. Реєстрація позивачки підтверджується відміткою у її паспорті та матеріалами спадкової справи.

13.07.2003 року батько склав заповіт та зазначив, що все, що буде належати йому на час смерті, заповідає ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , будинок побудований у період 1970 -1973 роки.

Відповідно до листа ТОВ «ЗМБТІ» у інвентарній справі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відсутні правовстановлювальні документи, у зв`язку з чим нотаріус відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину та видала Постанову від 17.03.2026 року.

Враховуючи викладене, позивачка вимушена була звернутися до суду з вище вказаним позовом.

Ухвалою суду від 26.03.2026 відкрите загальне провадження у цивільній справі та витребувано у Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу належним чином завірену копію спадкової справи №24/2026, заведеної після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкова справа надійшла до суду 17.04.2026.

09.04.2026 представник відповідача надіслав до суду заяву про проведення судового засідання без їх участі та постановлення рішення на розсуд суду.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою суду від 17.06.2026 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, що згідно заповіту посвідченим 13.07.2003 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сосіменко ЮП., зареєстрованим у реєстрі за №1533, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все належне йому майно, де б воно не знаходилось та із чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті, заповідає ОСОБА_1 .

На час відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_2 спадкоємиця ОСОБА_1 була зареєстрована та мешкала разом зі спадкодавцем, що підтверджується відміткою у її паспорті за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. відмовила спадкоємці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановчих документів на вказаний будинок.

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , він побудований у період 1970 -1973 роки.

Відповідно до листа ТОВ «ЗМБТІ» у інвентарній справі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні правовстанровлювальні документи.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради № 199 від 11.07.1974 року було оформлено ОСОБА_3 право власності на жилий будинок літ-Д-1.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки відносини спадкування після смерті померлого ОСОБА_2 виникли у 2003 році, під час дії Цивільного кодексу Української РСР, тому, для регулювання вказаних відносин необхідно врахувати положення Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до ст.529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно з ст. 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 86 ЦК УРСР, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом.

Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Усі форми власності є рівноправними.

Відповідно до ст. 105 ЦК УРСР, було передбачено, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі, по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19)

У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у такому позові може бути особа, яка вважає себе власником майна, проте не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею 392 ЦК України судове рішення не є підставою виникнення права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, яке може довести позивач в суді належними доказами, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Пунктом 3.2. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (надалі - лист № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р.) має місце роз`яснення щодо розгляду цивільних спорів, зокрема, у випадку неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. За змістом цих роз`яснень видно, що не міститься прямої заборони щодо визнання судом права власності за спадкоємцем на нерухоме майно в разі, коли спадкодавець на законних підставах володів та користувався цим майном, але не встиг за життя здійснити реєстрацію нерухомого майна в БТІ.

Згідно з вимогами ст.ст. 77-80 ЦПК України, докази у цивільній справі мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 був побудований батьком позивачки, рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради № 199 від 11.07.1974 року було оформлено ОСОБА_3 право власності на жилий будинок літ-Д-1, але очевидно, що батько не зареєстрував це рішення у ОП «ЗМБТІ» на той час, що унеможливлює видачу свідоцтва нотаріусом.

Пунктом 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Пунктом 37 вказаної Постанови також передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись, ст.ст. 5, 30, 175-177 ЦПК України, ст.ст.529, 549 ЦКУРСР, ст.328 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_2 ) право власності на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (зареєстроване згідно позову): АДРЕСА_1 .

Відповідач: Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 04053915, місцезнаходження: 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.206.

Суддя: Звєздова Н.С.