Рішення № 138952562, 13.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2107/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна", м. Київ до Фермерського господарства "Кегичівське", Харківська обл., Харківський р-н, селище Кутузівка про стягнення 10425,30 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Євроінс Україна", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Кегичівське", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 8150,23 грн інфляційних втрат, 2275,07 грн 3 % річних. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 року у справі № 922/4557/25 підтверджено законність вимог позивача до відповідача, встановлено, що останній був зобов`язаний повернути на користь першого суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн, а останній протягом 7 днів з дня отримання ним досудової вимоги зобов`язання із повернення безпідставно набутих грошових коштів не виконав, то починаючи з 05.12.2025 року по 26.05.2026 року (дата фактичного виконання зобов`язання), відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку із чим у позивача виникло право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою суду від 17.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідач про розгляд справи та про право подати відзив на позовну заяву, повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 17.06.2026 по справі № 922/2107/26 одержувачу Фермерське господарство "Кегичівське" в його Електронний кабінет 17.06.26 року о 20:31.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав, проте 21.07.2026 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, та вказує на те, що відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов`язання не встановлений, воно має бути виконане у семиденний строк з моменту пред`явлення вимоги. Разом з тим, обов`язок відповідача щодо повернення коштів був остаточно встановлений 21.05.2026 Постановою Східного апеляційного господарського суду. До моменту набрання рішенням законної сили існував спір про право, що виключає можливість вважати відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Фермерське Господарство "Кегичівське" добровільно виконав рішення суду 26.05.2026 року, тобто добровільно та у розумний строк після завершення судового розгляду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання. Позивач помилково застосовує положення ст. 625 ЦК України, оскільки: зобов`язання між сторонами виникло не з договору, а з рішення суду про повернення безпідставно отриманих коштів. До моменту ухвалення судового рішення правова підстава для утримання коштів існувала - виплата страхового відшкодування - власнику автомобіля "ГАЗ 3302 АС-G 3302 AXX-1" реєстраційний номер НОМЕР_1 , була завдана матеріальна шкода в наслідок ДТП. Відповідач отримав страхове відшкодування на законних підставах відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Жодних неправомірних дій з боку відповідача не було вчинено, а отже відсутній склад цивільного правопорушення, а тому відсутні підстави для застосування заходів відповідальності.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.06.2026, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки відповідач, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 у справі № 922/4557/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" до Фермерського господарства "Кегичівське" про стягнення 160000,00 грн встановлено, що 20.06.2024 року між ПрАТ "СК "Євроінс Україна" (далі - позивач, страховик) та ОСОБА_1 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі полісу № 221639496 (далі - поліс), відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом був Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Страхова сума за шкоду, заподіяну майну третьої особи, складає 160000,00 грн, а розмір безумовної франшизи 0,00 грн.

24.03.2025 року на 22 км + 150 м автодороги М-05 "Київ-Одеса" сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який належить Фермерському господарству "Кегичівське" (далі відповідач), та транспортного засобу Mercedes-Benz Actros, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_4 .

Згідно із відповіддю від НПУ з Централізованої бази даних МТСБУ, під час врегулювання події, яка мала ознаки страхового випадку, позивач довідався про попередній висновок компетентних органів про порушення вимог ПДР України водієм ОСОБА_2 , які перебували у причинному зв`язку із настанням ДТП.

Проте, листом Відділення поліції № 2 Фастівського РУП ГУНП в Київській області від 26.09.2025 року було повідомлено позивача про те, що відповідним підрозділом поліції було завершено перевірку обставин вищезазначеної ДТП та скеровано до Києво-Святошинського районного суду м. Києва адміністративні матеріали відносно водія ОСОБА_4 , за фактом скоєння останнім адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 року у справі № 369/11466/25 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, водія автомобіля Mercedes-Benz Actros, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_4 , визнано винним у скоєнні ДТП.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2025 залишено без змін постанову суду першої інстанції, судове рішення набрало законної сили.

З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована позивачем згідно із полісом, відповідач як власник пошкодженого транспортного засобу ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , звернувся до позивача із заявою про страхове відшкодування та іншими документами, передбаченими Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон), та які є необхідними для прийняття Страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування.

Звітом ФОП Рябчук А.В. № НОМЕР_5 про оцінку ринкової вартості транспортного засобу, виконаним на замовлення позивача, було встановлено, що ринкова вартість ТЗ ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на дату страхового випадку, складає 182360,21 грн. Висновком вартості придатних залишків ФОП Рябчук А.В. № 49092/1 було встановлено, що вартість ТЗ ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , в пошкодженому стані складає 14938,50 грн.

16.05.2025 року позивачем було складено розрахунок суми страхового відшкодування та страховий акт про здійснення страхового відшкодування на користь відповідача.

15.08.2025 року позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування відповідачу за фізично знищений транспортний засіб ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 160000,00 грн шляхом переказу суми страхового відшкодування за банківськими реквізитами, зазначеними у заяві про страхове відшкодування (в межах максимально можливої страхової суми, передбаченої полісом за шкоду, заподіяну третім особам).

Водночас, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 року у справі № 369/11466/25 водія ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП та провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ст.124, ст.122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.

Отже, вина особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована позивачем, тобто ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку не доведена, натомість встановлена винуватість іншого водія, який місце пригоди після скоєння ДТП залишив ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого у позивача не застрахована. Суд дійшов висновку, що дії водія ОСОБА_4 , який, не переконавшись у безпечності свого маневру, раптово змінив напрямок руху, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди між автомобілями Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_2 та ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_3 .

Відтак, відповідач зобов`язаний повернути позивачу суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн.

12.11.2025 року ПрАТ "СК "Євроінс Україна" було направлено відповідачу вимогу, яка була залишена ним без належної уваги.

Зазначеним рішенням позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства "Кегичівське" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 30000,00 грн.

21.05.2026 Постановою Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Кегичівське" було задоволено частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 у справі №922/4557/25 скасовано в частині стягнення з Фермерського господарства "Кегичівське" (62405, Харківська обл., Харківський р-н, селище Кутузівка, вул. Шкільна, буд. 6, код ЄДРПОУ 30142235) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 102, код ЄДРПОУ 22868348) 20000грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Євроінс Україна" у задоволенні 20000грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 у справі №922/4557/25 залишити без змін.

01.06.2026 на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 року видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 постановлено визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Харківської області від 01.06.2026 у справі № 922/4557/25 про стягнення з Фермерського господарства "Кегичівське" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" суму безпідставно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем була погашена в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 245903591 від 26.05.2026 про добровільне виконання рішення суду від 21.05.2026 у справі №922/4557/25 (регрес 273154/1) на загальну суму 172422,40 грн.

Позивач вказує, що оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 року у справі № 922/4557/25 підтверджено законність вимог позивача до відповідача, встановлено, що останній був зобов`язаний повернути на користь першого суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 160000,00 грн, а останній протягом 7 днів з дня отримання ним досудової вимоги зобов`язання із повернення безпідставно набутих грошових коштів не виконав, то починаючи з 05.12.2025 року по 26.05.2026 року (дата фактичного виконання зобов`язання), відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку із чим у позивача виникло право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, що передбачено ст. 625 ЦК України.

У зв`язку з цим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8150,23 грн інфляційних втрат та 2275,07 грн 3% річних.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, в зв`язку з безпідставним набуттям грошових коштів у сумі 160000,00 грн, що належать позивачу, підтверджується рішенням суду у справі№922/4557/25 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Так, судом встановлено, що 15.08.2025 року позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування відповідачу за фізично знищений транспортний засіб ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 160000,00 грн шляхом переказу суми страхового відшкодування за банківськими реквізитами, зазначеними у заяві про страхове відшкодування.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У даному випадку майном є грошові кошти в сумі 160000,00 грн які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без достатніх правових підстав, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, в справі №922/4557/25.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

У силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 160000,00 грн настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна, а саме з моменту отримання вимоги від ПрАТ "СК "Євроінс Україна" про повернення безпідставно отриманого страхового відшкодування мирним шляхом.

Відповідачем ФГ "Кегичівське" вимогу було отримано 27.11.2025 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0590020554551.

Отже, відповідач після отримання грошових коштів у сумі 160000,00 грн зобов`язаний був повернути їх позивачу одразу відколи він дізнався про безпідставність одержання цього майна.

При цьому, суд не приймає твердження відповідача про те, що строк повернення грошових коштів настав після винесення 21.05.2026 постанови Східним апеляційним господарським судом, оскільки зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України (Постанова ВП ВС від 7 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22).

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №910/6053/19.

Отже, правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці, відтак, судом не приймаються посилання відповідача про помилковість застосування позивачем положення ст. 625 ЦК України.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Отже, в справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене вище та в зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних у розмірі 2275,07 грн та інфляційні втрати в розмірі 8150,23 грн за період прострочення з 26.02.2019 по 06.05.2021.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 2275,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 8150,23 грн судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України). Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Позивачем також заявлено до відшкодування 6000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1,3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: ордер серії АІ №2061238 від 26.11.2025, договір про надання правової допомоги від 18.11.2025, акт прийому-передачі справ по супроводженню вихідних позовів клієнта від 26.11.2025 до договору про надання правової допомоги від 18.11.2025, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 10.06.2026.

Розмір гонорару відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 18.11.2025 та Додатку № 1 "Гонорар адвокатського бюро (супроводження вихідних позовів)", який є невід`ємною частиною договору, є фіксованим (п. 2 додатку) та становить 6000,00 грн (ціна позову у справі віднесена до категорії "До 49999,99 грн"), що мають бути сплачені позивачем після отримання присуджених коштів від відповідача протягом 5 (п`яти) робочих днів (п. 4 додатку). Прийняття Адвокатським бюро в роботу даної справи підтверджується "Актом прийому-передачі справ по супроводженню вихідних позовів клієнта до договору про надання правничої допомоги від 18.11.2025 року" від 26.11.25 року, позиція у переліку під №9.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Разом із цим, відповідне клопотання відповідачем про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялося.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Аналіз наведених норм статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Так, проаналізувавши подані представником позивача докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, складність цієї справи, поведінку сторін, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, господарський суд дійшов висновку, що 6000,00 грн відповідних витрат становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фермерського господарства "Кегичівське" (62405, Харківська обл., Харківський р-н, селище Кутузівка, вул. Шкільна, буд. 6, код ЄДРПОУ 30142235) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 102, код ЄДРПОУ 22868348) інфляційні втрати у розмірі 8150,23 грн та 3% річних у розмірі 2275,07 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "13" серпня 2026 р.

СуддяЛ.В. Шарко