Ухвала суду № 138952395, 13.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"13" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3298/26Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

розглянувши зареєстровану 11.08.2026 за вх. № 2-1589/26

заяву Одеської міської ради

про забезпечення позову

у справі № 916/3298/26

за позовом Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Біржова, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» (04071, м. Київ, вул. Кожум`яцька, буд. 12б, Код ЄДРПОУ 40888860)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту,

встановив:

Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту (цілісний комплекс будівель та споруд) за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332,0 кв.м.

Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що внаслідок укладення ланцюга договорів передано житловий будинок, загальною площею 153,3 кв.м, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195, до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ».

Так само в процесі укладення ланцюга договорів передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» частину нежилих будівель та споруд, причал № 194, загальною площею 392,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, пл. Ярморочна.

Надалі зареєстровано об`єкт «нежилі будівлі та споруди, причал № 194» за адресою: м. Одеса, площа Ярмарочна, б/н, загальною площею 1945,0 кв.м.

Після чого Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» шляхом внесення змін до відповідних реєстрів об`єднано об`єкти, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195, та м. Одеса, площа Ярмарочна, б/н, та зареєстровано новий об`єкт - «цілісний комплекс будівель та споруд», розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332,0 кв.м.

Як зазначає Одеська міська рада, земельні ділянки за адресами: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195, та м. Одеса, пл. Ярморочна, б/н, перебувають у комунальній власності та не передавались у власність чи користування іншим особам, а Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» самочинно збудовано об`єкт на самовільно зайнятій земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, що наділяє правом вимагати його знесення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 11.08.2026 позовній заяві Одеської міської ради присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/3298/26 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Одночасно із позовною заявою Одеською міською радою представлено заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на цілісний комплекс будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2477865151100, а також шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6 332 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2477865151100.

У представленій заяві про вжиття заходів забезпечення позову Одеська міська рада дотримується викладеної у позовній заяві позиції про самочинно збудований Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» об`єкт на самовільно зайнятій земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, що наділяє правом вимагати його знесення.

Посилається на те, що більш доцільним та ефективним буде забезпечення позову запропонованими способами (забезпечення незмінності власника об`єкта нерухомого майна на період судового розгляду справи можливо шляхом заборони розпорядження таким об`єктом нерухомого майна та шляхом заборони вчиняти відповідні реєстраційні дії щодо такого об`єкта нерухомого майна), котрі унеможливлять проведення заміни особи, за якою на теперішній час зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна.

Додатково посилаючись на те, що у випадку відчуження відповідачем спірного об`єкту нерухомого майна права третіх осіб можуть бути порушенні, у зв`язку із наявністю підстав вважати відповідний об`єкт самочинно збудованим.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Одеської міської ради про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв`язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 3 статті 30 ГПК України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Враховуючи те, що предметом заявленого позову визначено знесення самочинно збудованого об`єкту (цілісний комплекс будівель та споруд) за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332,0 кв.м, справа підлягає розгляду в Господарському суді Одеської області.

Відповідно до частини 1 статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Поряд із наведеним, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зауважено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

В свою чергу, інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

В контексті заявлених позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту, виконання в майбутньому судового рішення, у разі задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи перебуватиме спірний об`єкт нерухомого майна у власності Відповідача у тому стані, в якому знаходиться на момент звернення із позовом, а тому застосування заходів забезпечення позову має бути безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Також приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду стосовно тощо, у справах з немайновою вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, не має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

При цьому, Верховним Судом зауважено, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Враховуючи викладене, те, що предметом позову у справі визначено звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту (цілісний комплекс будівель та споруд) за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332,0 кв.м, який перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ», суд доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Одеської міської ради в частині накладення арешту на цілісний комплекс будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2477865151100.

Відтак, накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна є адекватним, розумним, та співмірним із заявленими позовними вимогами та пов`язаним з ними заходами забезпечення позову.

Окрім того, застосування такого заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі або інших осіб, які не є учасниками цього судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження майном, що дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновленні порушеного права у разі задоволення позовних вимог.

При цьому попередження можливого порушення прав позивача під час вирішення спору судом перебуває в прямій залежності від збереження суб`єктивного складу власників спірного об`єкту нерухомого майна, так і збереження їх в стані, в якому вони перебувають на час звернення із позовом, а, отже, на думку суду, цілком співмірним, виправданим та необхідним є саме застосування вищезазначеного заходу забезпечення позову, ніж не застосування, адже наслідки незастосування арешту на спірний об`єкт нерухомого майна можуть призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.

Стосовно запропонованих заходів забезпечення позову у вигляді заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2477865151100, суд зазначає наступне.

За приписами статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підставами для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

Статтею 2 Закону України Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Визначення таких понять як арешт майна та заборона на відчуження майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19. Так, арешт майна це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, заборона на відчуження майна перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутність обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.

Отже, з огляду на наведені приписи чинного законодавства, наявність запровадженого рішенням суду арешту на спірний об`єкт нерухомого майна, свідчить про певні обмеження щодо розпорядження таким майном, в тому числі є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації прав.

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі Антонюк проти України (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Європейський суд з прав людини, у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Також відповідно до пунктів 53-54 зазначеного Висновку, будь-який присуд, що міститься в судовому рішенні або виданий на його підставі, повинен бути викладений зрозумілою й недвозначною мовою так, щоб його можна було ввести в дію або, коли йдеться про судовий наказ, виконати чи здійснити встановлену виплату. Згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, закріплене в статті 6 Конвенції, означає не тільки те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути коли це доречно таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Дійсно, Конвенція передбачає не теоретичний захист прав людини, а має на меті гарантувати максимальну практичну ефективність цього захисту.

У відповідності до приписів частини 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву (зареєстрована 11.08.2026 за вх. № 2-1589/26) Одеської міської ради про забезпечення позову у справі № 916/3298/26 задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на цілісний комплекс будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 195/5, загальною площею 6332 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2477865151100.

Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (65026, м. Одеса, площа Біржова, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691).

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЗДВИЖЕНКА ІТ» (04071, м. Київ, вул. Кожум`яцька, буд. 12б, Код ЄДРПОУ 40888860).

У задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовити.

У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 13 серпня 2026 року та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.

Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження.

Суддя Гут Сергій Федорович