Рішення № 138952272, 13.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 Справа № 914/1490/26

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДАРЕНТ», с. Солонка, Львівська обл.до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ», с. Гаї, Львівська обл.про:стягнення 250 000,00 грн.

Представники учасників справи: не викликались

Хід справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕДАРЕНТ» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ» заборгованості в сумі 250 000,00 грн., а також витрат по сплаті судового збору в сумі 3 000,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2026 матеріалам призначено єдиний унікальний номер судової справи № 914/1490/26 та передано на розгляд судді Мазовіті А.Б.

Ухвалою від 22.05.2026 суд залишив без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДАРЕНТ» про стягнення 250 000,00 грн.; встановив позивачу строк у 10 календарних днів з дня вручення ухвали для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків.

Ухвалою від 27.05.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань; вирішено інші процедурні питання.

Процесуальні документи в даній справі направлялись учасникам справи засобами електронного зв`язку до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» і такі є врученими. Відповідні докази повідомлення учасників справи містяться в матеріалах справи.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».

Статтею 251 цього Кодексу унормовано, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Матеріали справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, та надано достатньо часу для надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення учасників справи про здійснення її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позовні вимоги позивача обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору оренди № тк799 від 11.12.2023 в частині своєчасного та повного внесення орендної оплати за передане в користування обладнання, яка складає 100 000,00 грн. (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог вих. № 3018/26 від 26.06.2026).

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.

Відповідно до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

11.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕДАРЕНТ» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК ПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ» (орендар) укладено договір оренди обладнання № тк799.

Відповідно до п.1.1, 1.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі та акті приймання-передачі обладнання. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору. Перелік обладнання, строк оренди обладнання, об`єкт виконання робіт, вартість оренди обладнання, строк та порядок розрахунків погоджується сторонами у заявці (замовленні), що є невід`ємною частиною договору.

Згідно п. 2.1.1, 2.1.3 договору передбачено, що орендодавець зобов`язаний здійснити передачу обладнання орендарю на об`єкті виконання робіт, адреса якого зазначена в заявці (замовленні), з моменту підписання акту приймання-передачі обладнання; складати та направляти орендареві для підписання акти надання послуг по всім одиницям обладнання, що знаходяться в оренді, не пізніше 5 календарного дня після закінчення орендного періоду, а у випадку оренди обладнання строком більше ніж на один календарний місяць, не пізніше 5 числа наступного за звітним місяця, у якому послуги з оренди обладнання були надані.

Згідно п. 2.2.3 договору, орендодавець має право у випадку невиконання орендарем своїх зобов`язань, розірвати даний договір та негайно вилучити обладнання з оренди.

Орендар зобов`язаний своєчасно проводити оплату оренди обладнання та у строк передбачений цим договором підписувати та повертати орендодавцеві акти надання послуг (п. 3.1.1, 3.1.2 договору).

Відповідно до п. 4.1, 4.5 договору, орендодавець передає орендарю обладнання, яке зазначене в заявці. При передачі/поверненні кожної одиниці обладнання, сторони підписують акт приймання-передачі обладнання. Перебіг строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати, вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, а закінчується - датою, вказаною сторонами у зворотньому акті приймання-передачі обладнання (акт повернення обладнання з оренди).

Підписання представником орендаря акту приймання-передачі обладнання засвідчує факт його передачі в технічно справному стані та відсутність будь-яких претензій орендаря до орендодавця щодо передачі обладнання (п. 4.9 договору).

Підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний сторонами зворотний акт приймання-передачі обладнання (акт повернення з оренди) (п. 4.20 договору).

Орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за день, тиждень або календарний місяць оренди одиниці обладнання (п. 5.1 договору).

Ціною договору є сума (вартість) оренди всіх одиниць обладнання, переданого Орендарю Орендодавцю на підставі Договору у тимчасове користування, витрат на транспортування Обладнання та інших додаткових послуг, що надані Орендодавцем (сума усіх підписаних Актів наданих послуг, та/або оплачених Орендарем рахунків) (п. 5.3 договору).

Орендодавець до 5-го числа кожного місяця, наступного за яким були надані послуги оренди, направляє орендарю шляхом поштового відправлення оригінал акту надання послуг в двох примірниках на адресу фактичного знаходження, вказану орендарем в реквізитах, зазначених в п. 13 цього договору (п. 5.7.1 договору).

Орендар зобов`язаний підписати та повернути орендодавцю один примірник (оригінал) акту надання послуг протягом 5 календарних днів з моменту отримання, шляхом поштового відправлення. У випадку неповернення (не своєчасного повернення) підписаного акту надання послуг і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання, такий акт надання послуг вважається визнаним орендарем, а послуга вважається прийнятою в повному обсязі, але це не звільняє орендаря від обов`язку повернути орендодавцю один підписаний примірник акту надання послуг (п. 5.8 договору).

Даний договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (за наявності) сторін. Якщо сторона або одна із сторін не висунули бажання, шляхом повідомлення одна одної чи іншої сторони, про припинення дії цього договору до моменту закінчення строку його дії, дія такого договору вважається продовженою на кожний відповідний наступний календарний рік (п. 8.1 договору).

З метою спрощення та оптимізації документообігу і впровадження систем електронного документообігу, сторони погодили можливість використання електронної форми наступних документів: договори, заявки, додатки до договорів, рахунки, видаткові накладні (накладні), накладні на повернення, специфікації, акти приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг, акти звірки взаєморозрахунків, будь-які інші додатки до договору (п. 12.1 договору).

Договір підписаний сторонами та засвідчений їх печатками.

З наданих позивачем на підтвердження заявлених вимог документів, зокрема з підписаних сторонами актів приймання-передачі шляхом накладення на них електронних підписів та печаток, встановлено, що обладнання знаходилось в оренді в період 23.04.2025-12.12.2025, а загальна сума наданих послуг складає 640 481,76 грн.

В подальшому відповідач повернув позивачеві все орендоване обладнання, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами повернення з оренди.

В свою чергу відповідач здійснив часткову оплату за надані йому позивачем послуги з оренди обладнання на загальну суму 390 481,76 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Крім того вже після відкриття провадження в даній справі відповідач здійснив ще одну оплату в сумі 150 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2017 від 22.06.2026.

Отже станом на дату ухвалення даного рішення відповідачем не здійснено повного та своєчасного погашення заборгованості з оплати оренди обладнання в сумі 100 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Водночас, частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено договір оренди обладнання № тк799 від 11.12.2023, який за своєю правовою природою належить до змішаних договорів, позаяк передбачає передання обладнання в оренду та надання послуг з доставлення такого обладнання до обумовленого сторонами місця.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 640 481,76 грн. але сплатив їх останній не в повному обсязі, а лише в сумі 540 481,76 грн.

Згідно з ч.2 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Матеріалами справи підтверджено і не спростовано відповідачем, що належні платежі за договором оренди відповідачем не сплачені в повному обсязі.

У зв`язку із викладеним, у відповідача, з урахуванням здійснених оплат, виникла, заборгованість за спірним договором в загальній сумі 100 000,00 грн.

Доказів сплати вказаної заборгованості станом на дату ухвалення даного рішення матеріали справи не містять.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладені вище судом обставини справи, позивач довів належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами у справі підставність позову до задоволення, а відповідач в свою чергу не спростував належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами обставини викладені у позовній заяві.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи та позиції сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

В свою чергу суд зазначає, що статтею 4 зазначеного Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 становить 3 328,00 грн. (ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік»).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З позовних заяв немайнового характеру з юридичних осіб справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору

Враховуючи, що позивачем було заявлено майнову вимогу, то сплаті підлягав судовий збір в розмірі 2 662,40 грн. (3 328,00 * 0,8).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 3 000,00 грн., про що свідчить платіжна інструкція № 2295942167 від 13.05.2026.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже позивачем було надмірно сплачено 337,60 грн. (3 000,00 грн. 2 662,40 грн.), тому дана сума підлягає поверненню останньому с Державного бюджету України після подачі позивачем відповідного клопотання.

Щодо заявлених представником позивача 7 132,00 грн. витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які застосовуються судами при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу сторін.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, у разі наявності заперечень сторони проти їх розподілу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами 5- 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом з тим Верховний Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Представником позивача на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 132,00 грн. надано копії таких документів: договір про надання правової (правничої) допомоги № 0505/26 від 05.05.2026 з доказами його підписання та додатками до нього, акти здачі приймання-виконаних робіт/наданих послуг № 1 від 22.06.2026 та № 2 від 26.06.2026 з доказами їх підписання, рахунки на оплату № 1 від 22.06.2026 та № 2 від 26.06.2026, платіжні інструкції № USB2606003 від 26.06.2026 та № RAF26113 від 30.06.2026.

Як вбачається з актів здачі-приймання виконаних робіт/послуг адвокатом Петченко Інною Володимирівною у межах надання професійної правничої допомоги ТОВ «ТЕДАРЕНТ» під час ведення справи про стягнення з ТОВ «СК ПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ» заборгованості, перелік наданих послуг та їх вартість є такими:

- підготовка та написання позовної заяви 5 400,00 грн. (900 грн. х 6 сторінок позову);

- підписання та подання позовної заяви до суду, в тому числі через підсистему «Електронний суд» - 832,00 грн.;

- підготовка та написання заяви про зменшення позовних вимог 900 грн.

Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем, не подавав.

Надавши оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, суд визнає їх належними та допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу в загальній сумі 7 132,00 грн., яка є співмірною з позовними вимогами, строком розгляду справи та обсягом наданих позивачу правничих послуг. Відтак зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПОЖЕЖЕНИЙ ЗАХИСТ» (81153, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Гаї, вул. Шухевича Романа, б. 865; ідентифікаційний код - 43825803) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДАРЕНТ» (81131, Львівська обл., с. Солонка, вул. Кільцева, б. 44; ідентифікаційний код - 42351613) заборгованість в сумі 100 000,00 грн., а також судовий збір в сумі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 7 132,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Враховуючи перебування судді Мазовіти А.Б. у запланованій щорічній відпустці в період 29.07.2026-12.08.2026, повний текст рішення складено та підписано 13.08.2026.

Суддя Мазовіта А.Б.