Рішення № 138950889, 13.08.2026, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/573/26

Провадження №2/145/714/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І. І. ,

за участю: секретаря судового засідання Коржан Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 38750239

до

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

02.04.2024 ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.06.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 193843.

Відповідно до індивідуальної частини договору № 193843 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 3740,00 грн.

ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору про надання фінансового кредиту №193843 від 17.06.2018 та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3740,00 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».

На дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018 загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14597,80 грн., а саме: сума основного боргу 3 740,00 грн, сума боргу за процентами - 2 019,60 грн, сума боргу за пенею і штрафами 8 838,20 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

15.11.2018 укладено додаткову угоду № 8 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 9 від 15.11.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 193843 від 17.06.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 193843 від 17.06.2018 - 14597,80 грн, сума збитків з урахуванням 3% річних 1315,00 грн., сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 3192,02 грн. Разом заборгованість становить - 19104,82 грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 193843 від 17.06.2018 у розмірі 19104,82 грн, а також витрати на правову допомогу та на сплату судового збору.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи суд вирішив проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше. Учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Вказану ухвалу 20.05.2026 направлено ОСОБА_1 на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення, 25.05.2026 вручено особисто, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 69).

Відповідач у встановлені судом строки правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотань про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило. Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про вирішення спору за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі досліджених доказів, які містяться в матеріалах справи.

17.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 193843 (далі - кредитний договір) (а.с. 26-28).

Договір про надання фінансового кредиту № 193843 від 17.06.2018 був укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.1.1. індивідуальної частини договору ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу грошові кошти в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідно до п.1.2.1. кредитного договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1,71 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (624,15% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту.

Відповідно до п. 1.3., 1.3.1. кредитного договору сукупна вартість кредиту складає 151,30 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 6052,00 грн (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування кредитом 51,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 2052,00 грн (у грошовому виразі).

Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. Кредит надається строком на 30 днів (п.1.4.)

Відповідно до п. 1.5.1. кредитного договору кредит надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта.

Згідно з п. 3.4. кредитного договору у разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього Договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству процент за користування кредитом у розмірі 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору. При цьому Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

Відповідно до п. 3.5. кредитного договору у разі продовження строку користування кредитом (пролонгації) та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього Договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % (один кома вісім процента) від суми кредиту за кожен день користування кредитом, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству проценти за користування кредитом у розмірі 1.8% (один кома вісім процента) від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах продовженого строку надання кредиту. При цьому Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

Відповідно до п. 4.4. у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити товариству: пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів; на 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн.; на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.; на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.

ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №193843 від 17.06.2018 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000,00 грн (а.с 10).

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, 15.11.2018 - додаткову угоду № 8, 31.12.2018 - додаткову угоду б/н, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами до ряду боржників перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с.20, 21, 31-33).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог №9 від 15.11.2018 до договору факторингу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №193843 від 17.06.2018 у розмірі 5759,60 грн (а.с.14).

25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с.30).

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення додаткової угоди № 8 від 15.11.2018 до договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума такої складає 14597,80 грн., а саме: сума основного боргу 3740,00 грн, сума боргу за процентами - 2019,60 грн, сума боргу за пенею і штрафами 8838,20 грн (а.с. 11).

Відповідно до розрахунків позивача інфляційні втрати за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 становлять 3192,02 грн, сума збитків з урахуванням 3% річних за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 становить 1315,00 грн (а.с.3 зворот-4).

Дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (у цьому абзаці і надалі - у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 - 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Згідно ст. 1046 за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до положень ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначено Законом України "Про споживче кредитування" (в редакції, чинній на момент укладання кредитного договору).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п. 2-4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом. Загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит. Загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту;.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв`язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.

Згідно із ст. 18 Закону України "Про споживче кредитування" відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 21 Закону України "Про споживче кредитування" споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чннній на момент укладення кредитного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 3, ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 513, 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки суду.

Судом установлено, що 17.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», правонаступником якого є ТОВ «ВІН ФІНАНС»,та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 193843, відповідно до якого первісний кредитор надав, а відповідачка отримала 17.06.2018 кредит в сумі 4000,00 гривень строком на 30 днів із сплатою процентів в розмірі 1,71% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (624,15 % річних) у межах строку надання кредиту. Договір укладено шляхом підписання зі сторони клієнта електронним підписом з використанням одноразового електронного ідентифікатора.

Факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, які у своїй сукупності є достатніми для підтвердження факту укладення кредитного договору. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, натомість відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав та не повернув отримані кредитні кошти із нарахованими процентами у встановлені договором строки, що і стало підставою нарахування останньому пені та штрафів відповідно до розділу 4 кредитного договору в загальному розмірі 8838,20 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1 та додаткові угоди № 8 від 15.11.2018 та б/н від 31.12.2018, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступилоТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (змінено найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС») право вимоги до відповідача за кредитним договором №193843 від 17.06.2018. Суд вважає доведеним правомірність переходу права вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Надані позивачем докази у сукупності мають взаємний зв`язок, є належними і допустимими у зазначених спірних правовідносинах сторін, їх достовірність стороною відповідача не спростована (в тому числі і розмір заборгованості за договором). Умови договору не оспорюються.

Суд погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості за тілом кредиту та заборгованістю за нарахованими процентами, оскільки зазначена заборгованість відповідає умовам договору та встановленим фактичним обставинам.

Водночас, суд не погоджується із розміром нарахованих пені та штрафних санкцій в розмірі 8838,20 грн, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору та на період нарахування пені та штрафів), сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін, а відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Крім цього, ч. 1, п. 5 ч. 3, ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нараховані первісним кредитором пеня та штраф у розмірі 8838,20 грн суперечать положенням ч. 3 ст. 21 Закону України "Про споживче кредитування",ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а томупозовна вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за пенею та штрафами в розмірі 2000 грн (половина суми від одержаного кредиту в розмірі 4000 грн).

Отже, загальна сума заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням тіла кредиту, процентів, пені та штрафних санкцій, складає 7759,60 грн:сума основного боргу 3740,00 грн, сума боргу за процентами - 2019,60 грн, сума боргу за пенею і штрафами 2000 грн

Крім цього, підлягають перерахунку нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати виходячи з такого.

Так, позивачем здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат виходячи із суми заборгованості 14597,80 грн, тобто до загальної бази розрахунку позивачем включено заборгованість із суми основного боргу 3740,00 грн, суми боргу за процентами - 2019,60 грн, суми боргу за пенею і штрафами 8838,20 грн.

Подоженнями ч. 1 ст. 549, ч. 1-2 ст. 550 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 вказаної норми зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із матеріалів справи позивач здійснив нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму неустойки (пеню, штрафи), однак стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційні втрати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вірною сумою заборгованості для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу у розмірі 5759,60 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту 3740,00 грн, заборгованості за процентами - 2019,60 грн.

Крім цього, суд звертає увагу, що Законом № 533-IX від 17.03.2020 із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020, Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 6, згідно із яким у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

24.12.2023 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

Зазначеним законом пункт 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» викладено в такій редакції: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Таким чином, законодавцем на законодавчому рівні прийнято рішення про звільнення споживачів від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за всіма договорами про споживчий кредит, укладеним до 23.01.2024.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що період, за який можуть бути стягнуті інфляційні втрати та 3% річних в межах заявлених позовних вимог становить з 23.02.2019 по 29.02.2020.

Враховуючи викладене, виходячи із встановленого судом загального розміру заборгованості за кредитним договором у розмірі 5759,60 грн,за період з 23.02.2019 до 29.02.2020 сума інфляційного збільшення становить 138,68 грн (5759,60 х 1,02407809 -5759,60), 3% річних - 176,03 грн ( (5759,60 х 3% х 312 : 365)+(5759,60 х 3% х 60 : 366) ).

Таким чином, встановивши всі фактичні обставини справи, дослідивши кожний доказ з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, та сукупність доказів з точки зору їх достатності, надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №193843 від 17.06.2018 в сумі 8074,31 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3740,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами в розмірі2019,60 грн, пені та штрафу у розмірі2000 грн, інфляційних втрат у розмірі 138,68 грн та 3% річних у розмірі 176,03 грн.

Розподіл судових витрат.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн, що підтверджено платіжною інструкцією від 27.02.2026 № 193843 (а.с. 8), та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень, розмір яких підтверджується договором про надання правової допомоги №33 від 22.03.2024 (а.с. 22-24), актом про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 27.02.2026 (а.с.12), детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Міньковською А. на виконання умов договору про надання правової допомоги №б/н від 22.03.2024 (а.с.15).

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 8074,31грн, що складає 42,26% заявлених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 42,26% від сплаченого позивачем судового збору, що складає 1125,13 грн, та 42,26% від понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що складає 2113,00 грн

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 211, 247, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 17.06.2018 №193843 у розмірі 8074 (вісім тисяч сімдесят чотири) гривні 31 копійка.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) гривень 13 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2113 (дві тисячі сто тринадцять) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 13 серпня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВІН ФІНАНС, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 38750239

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Суддя І. І. Патраманський