Рішення № 138950033, 12.08.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2026 р. Справа № 907/353/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі у справі №907/353/25 за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам», м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Закарпаття», м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача 3 Публічного акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття», м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 3 613 468,09 грн безпідставно отриманих коштів,

Представники:

від позивача - Данканич А.Е., представник в порядку самопредставництва

від відповідача 1 - не з явився

від відповідача 2 - не з явився

від відповідача 3 - не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Ужгородська міська рада звернулась з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам», відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Закарпаття» та до відповідача 3 Публічного акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» про стягнення 3 613 468,09 грн безпідставно отриманих коштів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2025 позовна заява залишена без розгляду.

В подальшому ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.05.2025.

Ухвалами Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2025, 12.06.2025, 07.07.2025, 15.08.2025, 08.09.2025, 15.10.2025, 01.12.2025, 10.12.2025 підготовчі засідання у справі відкладались з підстав зазначених в ухвалах про їх відкладення.

Між тим, представник відповідача 1 через підсистему «Електронний суд» подала заяву №18/06/25 від 18.06.2025 (вх. №02.3.1-02/5761/25 від 18.06.2025) про зупинення провадження у справі. Судом за участю уповноважених представників позивача та відповідача 1 у підготовчому засіданні 27.01.2026, прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви представника відповідача 1 №18/06/25 від 18.06.2025 (вх. №02.3.1-02/5761/25 від 18.06.2025) про зупинення провадження у справі.

Крім цього, представник позивача подав заяву б/н від 15.10.2025 (вх. №02.3.1-02/9014/25 від 15.10.2025) про зміну предмету позову, за змістом якої повідомляє, що У ході підготовки до розгляду справи було встановлено, що при поданні позову допущено помилки в розрахунку площі окремих об`єктів нерухомості, зокрема будівлі літ. Г, що належить ТОВ «Комплекс Закарпаття». Після уточнення фактичних площ визначено правильні пропорції володіння нерухомістю: ТОВ «Маєрсам» - 84% загальної площі; ТОВ «Комплекс Закарпаття» - 9,99%; ПАТ «ГТК «Інтурист-Закарпаття» - 6,01%.

Відтак представник позивача просить змінити предмет позову оскільки, підлягають уточненню сума позовних вимог, що становлять: з ТОВ «Маєрсам» - 3 035 537,85 грн; з ТОВ «Комплекс Закарпаття» - 360 863,94 грн; з ПАТ «ГТК «Інтурист-Закарпаття» - 217 066,30 грн.

У підготовчому засіданні 27.01.2026, суд заслухавши позиції уповноважених представників позивача та відповідача 1, з врахуванням наведеного вище, дійшов висновку про прийняття до розгляду та задоволення заяви представника позивача б/н від 15.10.2025 (вх. №02.3.1-02/9014/25 від 15.10.2025) про зміну предмета позову, оскільки така подана останньою до закінчення підготовчого провадження із додержанням правил вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідачі 2 та 3 будучи належним чином повідомлені про дату і час призначеного підготовчого засідання, не з`явився, причин неявки суду не повідомили.

У підготовчому засіданні 27.01.2026, суд заслухавши думку представників позивача та відповідача 1 дійшов висновків про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.02.2026.

У судовому засіданні 26.02.2026 суд після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення. На підставі ч. 2 ст. 219 ГПК України через складність справи суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 05.03.2026.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі № 907/353/25 було відмовлено у задоволенні позову Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради.

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради 08.07.2026 звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі №907/353/25.

Ухвалою від 15.07.2026 Прийнято заяву Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради б/н від 08.07.2026 про перегляд рішення суду від 05.03.2026 у справі №907/353/25 за нововиявленими обставинами, до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання призначено на 12.08.2026

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» 12.08.2026 подала клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із знаходженням уповноваженого представника ТОВ «Маєрсам» аддвоката Тодавчич Г.І. у щорічній основній відпустці. До вказаного клопотання додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до якого керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» зазначена Маєрчик Наталія Михайлівна. Вказане клопотання підписала Маєрчик Наталія Михайлівна. Враховуючи, що до клопотання не додано доказів перебування адвоката Тодавчич Г.І. у щорічній основній відпустці та не вказані підстави неявки іншого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Маєрсам», зокрема Маєрчик Наталії Михайлівни, яка зазначена як керівник, суд доходить висновків, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Маєрсам» без поважних причин не забезпечило явку свого представника в судове засідання, а тому підстави відкладення судового засідання відсутні.

У судовому засіданні 12.08.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються використанням відповідачами земельної ділянки комунальної власності та тим, що відповідачі, як власники нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 2110100000:15:001:0159 та фактично нею користуються.

Як вказує позивач у поданій позовній заві, відповідно до наявних правовстановлюючих документів відповідачі володіють об`єктами нерухомого майна з наступними площами:

- будівля літ. А, готель «Закарпаття», загальною площею 17 504,8 кв.м., що належить відповідачу 1 - ТОВ «Маєрсам»;

- будівля літ. В, прохідна, загальною площею 11,7 кв.м., що належить відповідачу 1 - ТОВ «Маєрсам»;

- будівля літ. Д, пивзавод, загальною площею 211,5 кв.м., що належить відповідачу 1 - ТОВ «Маєрсам».

- будівля літ. Г, господарський комплекс, загальною площею 2 107,5 кв.м., що належить відповідачу 2 - ТОВ «Комплекс «Закарпаття»;

- будівля літ. Б, прохідна, загальною площею 1 267,70 кв.м., що належить відповідачу 3 - ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття».

Отже, загальна площа об`єктів нерухомого майна відповідачів на належній позивачу земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:15:001:0159 складається з наступних площ:

- 17 728,00 кв.м. перебуває у власності ТОВ «Маєрсам»;

- 2107,5 кв.м. перебуває у власності ТОВ «Комплекс «Закарпаття»;

- 1267,70 кв.м. перебуває у власності ПАТ «ГТК Інтурист - Закарпаття .

Однак, в подальшому позивачем подано заяву, яка задоволена судом, про зміну предмета позову, у відповідності до якої, позивач зауважує на тому, що ним помилково зазначено іншу площу будівлі літ. Г (що належить відповідачу 2 ТОВ «Комплекс «Закарпаття») та не враховано, що загальна площа даного об`єкту зменшилась на 37,2 кв.м. за рахунок уточнення розмірів та перерахунок площ.

Таким чином, пропорційний розподіл площ об`єктів нерухомого майна, за твердженням позивача повинен бути наступним:

- ТОВ «Маєрсам» володіє об`єктами нерухомого майна, загальною площею 17728 кв.м., що складає 84% від площі всіх об`єктів нерухомого майна;

- ТОВ «Комплекс «Закарпаття» володіє об`єктами нерухомого майна, загальною площею 2107,50 кв.м., що складає 9,99% від площі всіх об`єктів нерухомого майна;

- ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття» володіє об`єктами нерухомого майна, загальною площею 1267,70 кв.м., що складає 6,01% від площі всіх об`єктів нерухомого майна.

Враховуючи наведене та з урахуванням уточненої пропорції, сума заявлена позивачем до стягнення складає:

- 3 035 537,85 грн з ТОВ «Маєрсам»;

- 360 863,94 грн з ТОВ «Комплекс «Закарпаття»; - 217 066,30 грн з «ГТК «Інтурист - Закарпаття» .

Означені кошти, позивач просить стягнути з відповідачів як безпідставно збережені кошти за використання частини земельної ділянки площею 1,3857 га, за адресою: пл. Кирила і Мефодія, будинок 5 м. Ужгороді (кадастровий номер 2110100000:15:001:0159) в період з 12.02.2021 - 01.03.2024.

Позиція відповідача 1.

Відповідач не скористався наданим йому правом та не подав суду відзив на позовну заяву.

Між тим на адресу суду від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у справі.

Відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог Ужгородської міської ради про стягнення 3 613 468,09 грн безпідставно збережених коштів, посилаючись на відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

Відповідачем 1 зауважується, що як убачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:15:001:0159 перебувала у користуванні на підставі договору оренди від 30.03.2011, укладеного між управлінням майном міста Ужгородської міської ради та ПАТ «ГТК «Інтурист-Закарпаття», який зареєстровано у встановленому законом порядку. Вказаний договір був переданий за актом приймання-передачі та набув чинності з моменту державної реєстрації права оренди.

Крім того, відповідач 1 вбачає, що з аналізу судових рішень, наведених у поданих поясненнях, вбачається, що рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельною ділянкою та її поділу були визнані судами протиправними та скасовані. Отже, правовий режим земельної ділянки визначався чинним договором оренди, а не відносинами безпідставного користування.

Відповідач 1 зазначає, що право оренди виникає з моменту державної реєстрації та існує протягом строку дії договору. Плата за користування земельною ділянкою є елементом договірних орендних правовідносин і має регулятивний характер. При цьому після спливу строку договору та за відсутності належного повернення земельної ділянки правовідносини сторін переходять у сферу охоронних, що виключає можливість одночасного застосування положень статті 762 ЦК України (орендна плата) та частини 2 статті 785 ЦК України (неустойка за неповернення майна).

Отже, за твердженням відповідача 1, користування земельною ділянкою здійснювалося на підставі чинного договору оренди, а позивач сам неодноразово звертався до суду з вимогами про стягнення саме орендної плати за цим договором, що свідчить про визнання ним існування договірних відносин.

Таким чином, відсутні передумови для застосування інституту безпідставного збагачення, оскільки спірні правовідносини мають договірний характер.

Обраний позивачем спосіб захисту, на думку відповідача 1 є неналежним, а заявлені вимоги - необґрунтованими.

З огляду на викладене, відповідач 1 просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач 1 також подав заяву по суті справи за змістом якої вказує, що як вбачається з позовної заяви Ужгородської міської ради, увесь розрахунок суми позовних вимог (безпідставно збережених коштів), які слід сплатити відповідачам обчислено, за період з 12.02.2021 по 01.03.2024 на підставі інформаційних витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Ужгорода, що розроблена ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі рішення XIV сесії VІ скликання Ужгородської міської ради №624 від 21.09.2012, договору №113 від 09.07.2012 та затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 за №1398.

Водночас, як вказує відповідач 1, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 03.02.2026 року визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради», що є самостійною підставою для відмови в позові.

Також відповідач 1 не погоджується з вимогами викладеними в позовній заяві, оскільки не допускав зі свого боку безпідставне використання вказаної земельної ділянки, оскільки по вказаній земельній ділянці існує укладений договір від 30.03.2011 між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (колишня назва позивача) та ПАТ «ГТК «Інтурист-Закарпаття» (відповідач 3), відповідно до якого, ПАТ «ГТК «Інтурист-Закарпаття» передано за актом приймання передачі в оренду земельну ділянку загальною площею 14918 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, будинок 5.

Вказаний договір оренди, як зауважує відповідач 1, зареєстрований у відділі Держкомзему у місті Ужгород Закарпатської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №211010004000007 від 01.04.2011.

В подальшому, як вказує відповідач 1, з офіційного сайту позивача п. 1.18 рішення Ужгородської міської ради від 31.05.2013 року №919 ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття» надано дозвіл на розроблення проекту відведення та на поділ земельної ділянки площею 1,4918 га на дві земельні ділянки площею 1,3857 га та площею 0,1061 га на пл. Кирила і Мефодія, будинок 5.

Відповідач 1 зауважує, що пунктом 1.11 рішення міськради від 24.10.2013 року №1111 внесено зміни до наведеного вище рішення та визнано його таким, що втратило чинність, виклавши його у новій редакції: «Публічному акціонерному товариству «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист - Закарпаття» надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо розподілу земельної ділянки на земельні ділянки площею 1,3857 га та площею 0,1061 га на пл. Кирила і Мефодія, 5, з подальшою передачею в оренду».

20.09.2013 року рішенням Ужгородської міської ради №1051 ВАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття» припинено договір оренди земельної ділянки площею 0,1061 га по пл. Кирилі і Мефодія, 5 (договір оренди не укладався).

Відповідач зазначає, що пунктом 20 рішення Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року №1176 внесено зміни до наведено вище рішення та викладено його у новій редакції: «- припинити Публічному акціонерному товариству «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист - Закарпаття» право користування земельною ділянкою (кадастровий номер 2110100000:15:001:0158) площею 0,1061 га, згідно з пунктом а ст. 141, Земельного кодексу України». Пунктом 2.30 рішення міськради від 20.09.2013 року №1052 гр. Опаленику М.М. надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Пунктом 1.21 рішення міськради від 11.07.2014 року №1363 зазначеному громадянину затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:15:001:0166 площею 0,0996 га по вул. Пестеля та передано її у власність. Зазначена земельна ділянка сформовано в межах іншої земельної ділянки площею 1061 кв.м. кадастровий номер 2110100000:15:001:0158.

В подальшому, Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2015 справі №907/257/15 задоволено позовні вимоги ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття шляхом визнання протиправними та скасування наступних рішень міської ради:

1) пункт 1.2. рішення Ужгородської міської ради від 20.09.13 №1051 «Про припинення дії договорів оренди земельних ділянок» в частині припинення дії договору оренди Відкритому акціонерному товариству «Готельно - туристичному комплексу «Інтурист - Закарпаття», земельної ділянки площею 0,1061 га для обслуговування майнового комплексу на пл. Кирила і Мефодія, 5;

2) пункт 20 рішення Ужгородської міської ради від 19.12.13 №1176 «Про зміни та скасування рішень міської ради» в частині припинення Публічному акціонерному товариству «Готельно - туристичному комплексу «Інтурист - Закарпаття» права користування земельною ділянкою (кадастровий номер №2110100000:15:001:0158) площею 0,1061 га згідно ст. 141 Земельного кодексу України;

3) пункт 2.30. рішення Ужгородської міської ради від 20.09.13 №1052 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині надання дозволу Опаленику М.М. на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вул. Пестеля;

4) пункт 1.21. рішення Ужгородської міської ради від 11.07.14 №1363 «Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» про затвердження гр. Опаленику М.М. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:15:001:0166) площею 0,0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Пестеля та передачі її у власність 18.12.2015 року ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття» у зв`язку з прийнятими рішеннями суддів, що набрали законної сили зверталося до позивача з заявою про внесення змін до пункту 1.18 рішення міськради від 31.05.2013 року №919, та викладення його у наступній редакції: «ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття» надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування майнового комплексу щодо земельної ділянки площею 14 918 кв.м. на пл. Кирила і Мефодія, 5».

Проте, як зазначає відповідач 1, 21.04.2016 рішенням міської ради №200 відповідачу 3 було відмовлено у внесенні вказаних вище змін до попереднього рішення міської ради, в т. ч. у зв`язку із видачою гр. Опаленику М.М. свідоцтва про права власності за земельну ділянку площею 0,0996 га, та відсутністю окремого рішення щодо скасування відповідної реєстрації речового права.

Як зазначає відповідач 1, відповідач 3, звертався до суду для відповідного скасування реєстрації речового права на земельну ділянку Опаленику М. М., та 15.09.2016 Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/4271/16-ц було скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0996 га. Вищевказане рішення переглядалося в порядку апеляційного провадження, про що апеляційним судом Закарпатської області винесено ухвалу від 10.01.2017 року, про залишення в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/4271/16-ц.

Тому вказаний позов на думку відповідач не підлягає задоволенню.

Позиція відповідача 2.

Відповідач, 2 належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.

Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція повернута на адресу суду з відмітками «за закінченням встановленого терміну зберігання».

У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач 2 вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді та мав достатньо часу і можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Позиція відповідача 3.

Відповідач 3, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Проте, відповідач 3, подав 27.01.25 письмові пояснення за змістом яких просить відмовити у задоволенні позову, вказуючи що спірна земельна ділянка використовується товариством згідно договору оренди землі від 30.03.201, а також те, що товариство не має наміру повертати вказану земельну ділянку.

Заборгованість по орендній платі, за твердженням відповідача 3 сплачується відповідно до раніше ухвалених рішень суду та є реструктуризованою.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

На земельній ділянці комунальної форми власності площею 1,3857 га з кадастровим номером 2110100000:15:001:0159, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, буц. 5, знаходиться належні відповідачам об`єкти нерухомого майна, а саме:

- будівля літ. А, готель «Закарпаття», загальною площею 17 504,8 кв.м., що належить відповідачу 1 (ТОВ «Маєрсам»);

- будівля літ. В, прохідна, загальною площею 11,7 кв.м., що належить відповідачу 1 (ТОВ «Маєрсам»);

- будівля літ. Д, пивзавод, загальною площею 211,5 кв.м., що належить відповідачу 1 (ТОВ «Маєрсам»). - будівля літ. Г, господарський комплекс, загальною площею 2 107,5 кв.м., що належить відповідачу 2 (ТОВ «Комплекс «Закарпаття»);

- будівля літ. Б, прохідна, загальною площею 1 267,70 кв.м., що належить відповідачу 3 (ПАТ «Готельно - туристичний комплекс «Інтурист - Закарпаття» ).

Отже, загальна площа об`єктів нерухомого майна відповідачів на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:15:001:0159 складається з наступних площ: - 17 728,00 кв.м. перебуває у власності ТОВ «Маєрсам»; - 2 107,5 кв.м. перебуває у власності ТОВ «Комплекс «Закарпаття»; - 1 267,70 кв.м. перебуває у власності ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття».

Речові права на земельну ділянку не зареєстровано.

Розрахунок неодержаного доходу здійснено позивачем із застосуванням 3 відсоткового розміру ставки річної орендної плати за землю, затвердженої рішенням XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 19.02.2015 №1651 «Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради», а також на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:15:001:0159 за 2019-2024 роки.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України)

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст. 190 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власників об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Згідно з частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 - п. 35.1. - Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку (відповідаючи на ключове питання спору), що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Вказані висновки були в подальшому підтверджені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.08.2022 у справі №922/1646/20, від 04.10.2022 у справі №922/2828/20, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вже зазначалось вище, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до абз.3 ч.1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абзац 1 п. 289.1 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі №646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

За встановленими у справі обставинами розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за визначеною рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 за №1651 «Про порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради» (з урахуванням змін, що внесені рішенням №1862 від 11.07.2024) ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка у спірний період була затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 за №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» та виходячи з зазначеної в наведених вище витягах нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

На підтвердження заявленої до стягнення суми суду надано копії витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

При цьому грошові вимоги позивач розрахував на підставі нормативно грошової оцінки затвердженої рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради» та наполягає на стягненні яке базується на вищевказаній нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради, як такому що було чинне на момент виникнення спірних правовідносин та є чинним на момент перегляду справи за нововиявленими обставинами.

Щодо сум стягнення із кожного із відповідачів, то у даних правовідносинах не вбачається іншої можливості розподілу ніж, як пропорційно до площі нерухомого майна.

Пропорційний розподіл площ об`єктів нерухомого майна є таким:

- ТОВ «Маєрсам» володіє об`єктами нерухомого майна, загальною площею 17728 кв.м., що складає 84% від площі всіх об`єктів нерухомого майна;

- ТОВ «Комплекс «Закарпаття» володіє об`єктами нерухомого майна, загальною площею 2107,50 кв.м., що складає 9,99% від площі всіх об`єктів нерухомого майна;

- ПАТ «ГТК «Інтурист - Закарпаття» володіє об`єктами нерухомого майна, загальною площею 1267,70 кв.м., що складає 6,01% від площі всіх об`єктів нерухомого майна.

Таким чином суми заявлені позивачем до стягнення будуть такими:

- 3 035 537,85 грн з ТОВ «Маєрсам», 360 863,94 грн з ТОВ «Комплекс «Закарпаття», 217 066,30 грн з «ГТК «Інтурист - Закарпаття» .

Розрахунок неодержаного доходу здійснено позивачем із застосуванням 3 відсоткового розміру ставки річної орендної плати за землю, затвердженої рішенням XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 19.02.2015 №1651 «Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради», а також на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок .

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка застосовувалася у відповідний період, була затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 14.07.2014 № 1398 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради». Водночас постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 308/9524/17 зазначене рішення визнано протиправним та нечинним. При цьому грошові вимоги у даній справі Ужгородська міська рада розрахувала саме на підставі нормативної грошової оцінки, затвердженої цим рішенням.

Після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 308/9524/17 Господарський суд при прийняті рішення від 05.03.2026 дійшов висновку, що застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права, є протиправним, прийнятого суб`єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, не відповідатиме вимогам частин першоїтретьої статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 308/9524/17, Ужгородська міська рада оскаржила її у встановленому законом порядку до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ужгородської міської ради.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.05.2026 задоволено клопотання Ужгородської міської ради та зупинено дію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.07.2026 касаційну скаргу Ужгородської міської ради задоволено, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 308/9524/17 скасовано, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.09.2025 залишено в силі.

Таким чином, остаточним судовим рішенням підтверджено правомірність рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 № 1398 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради», яке було чинним та правомірним і слугувало правовою підставою для визначення нормативної грошової оцінки земель та розміру орендної плати за земельні ділянки на території Ужгородської міської територіальної громади.

Отже, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 308/9524/17, на якій ґрунтувалися висновки Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/353/25 про відмову в задоволенні позову, скасована постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.07.2026. Таким чином, відпала правова підстава, покладена судом в основу рішення від 05.03.2026.

Суд зазначає, що доступність судових рішень в Україні гарантується законом і забезпечується через відкритий, цілодобовий та безоплатний доступ до «Єдиного державного реєстру судових рішень» (reyestr.court.gov.ua) на офіційному порталі судової влади. Всі судові рішення підлягають оприлюдненню, крім передбачених законом винятків, з метою забезпечення прозорості, однакового застосування закону та права громадян на інформацію.

Виявлення таких обставин можливе лише після набрання законної сили відповідним судовим рішенням .

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради 08.07.2026 звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі №907/353/25.

Порядок перегляду судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами у господарських справах регулюється главою 3 розділу IV ГПК України.

Згідно з частиною першою статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Однією з підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є - істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 320 ГПК України).

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, існування обставин на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не були та не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, по-третє, істотність цих обставин для розгляду справи (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). За відсутності принаймні однієї з цих ознак обставини не можуть вважатися нововиявленими та, відповідно, бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення.

Нововиявлена обставина - юридичний факт, який: (1) передбачений нормами права і тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин; (2) має істотне значення для правильного вирішення конкретної справи; (3) існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом; (4) не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.

Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 752/4995/17).

Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Також не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. Не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом у разі виконання вимог процесуального закону (постанови Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 905/1502/15, від 10.03.2020 у справі № 910/10784/18).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: (1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; (2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Отже, не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 9901/819/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/8113/16 висловила правову позицію, відповідно до якої суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).

При цьому вирішення питання, чи вірно судом надано оцінку певним доказам, належить до компетенції судів вищих інстанцій, та не може бути вирішено в рамках розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Специфіка перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не передбачає переоцінки всіх доказів у справі, повторного дослідження всіх обставин справи, а також здійснення перевірки обґрунтованості всіх висновків, викладених у судовому рішенні, про перегляд якого подана заява. Суд має переглянути судове рішення лише в межах виявлених обставин, перевіривши наявність чи відсутність підстав для висновку про те, що врахування таких обставин мало б вирішальне значення у розв`язанні спору.

За змістом частини третьої статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Отже, зазначені обставини, в силу приписів статті 320 ГПК України, є нововиявленими.

Суд зазначає, що доступність судових рішень в Україні гарантується законом і забезпечується через відкритий, цілодобовий та безоплатний доступ до «Єдиного державного реєстру судових рішень» (reyestr.court.gov.ua) на офіційному порталі судової влади. Всі судові рішення підлягають оприлюдненню, крім передбачених законом винятків, з метою забезпечення прозорості, однакового застосування закону та права громадян на інформацію.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду.

Зазначена норма передбачає можливість перегляду судового рішення у випадку, коли суд, ухвалюючи рішення у справі, поклав в його основу інше судове рішення, яке в подальшому було скасоване у встановленому законом порядку. У такому разі відпадає правова та фактична підстава, на якій ґрунтувалися висновки суду, що свідчить про необхідність перегляду відповідного судового рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі №907/353/25.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновків позов задовольнити повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Позивачем сплачено 54 202,02 грн за подання позовної заяви та 65 042,42 грн за подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення.

У зв`язку із задоволенням позову судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 320, 325 ПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі №907/353/25 задовольнити.

2. Скасувати Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.03.2026 у справі №907/353/25.

3. Ухвалити нове рішення, яким:

4. Позов задовольнити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Маєрсам (вул. Минайська, 16 "Д", м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 22099714) на користь Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ -33868924), безпідставно збережені кошти за використання частини земельної ділянки площею 1,3857 га на пл. Кирила і Мефодія, буд. 5 м. Ужгороді (кадастровий номер 2110100000:15:001:0159) в період з 12.02.2021 01.03.2024, в розмірі 3 035 537,85 грн (три мільйони тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять сім гривень 85 копійок) а також 100 165,33 грн (сто тисяч сто шістдесят п`ять гривень 33 копійки )на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Закарпаття (пл. Кирила і Мефодія, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 33331628) на користь Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ -33868924), безпідставно збережені кошти за використання частини земельної ділянки площею 1,3857 га на пл. Кирила і Мефодія, буд. 5 м. Ужгороді (кадастровий номер 2110100000:15:001:0159) в період з 12.02.2021 01.03.2024, в розмірі 360 863,94 грн (триста шістдесят тисяч вісімсот шістдесят три гривнi 94 копійки), а також 11 914,54 грн (одинадцять тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень 54 копійки) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Готельно - туристичний комплекс Інтурист - Закарпаття (пл. Кирила і Мефодія, 5, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 02574001) на користь Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ -33868924), безпідставно збережені кошти за використання частини земельної ділянки площею 1,3857 га на пл. Кирила і Мефодія, буд. 5 м. Ужгороді (кадастровий номер 2110100000:15:001:0159) в період з 12.02.2021 01.03.2024, в розмірі 217 066,30 грн (двісті сімнадцять тисяч шістдесят шість гривень 30 копійок), а також 7164,57 грн ( сім тисяч сто шістдесят чотири гривнi 57 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

8. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

9. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2026

Суддя А.А. Худенко