Рішення № 138946775, 12.08.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/5765/26

Провадження №2/524/5159/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 м. Кременчук

Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі

головуючого судді Мельник Н. П.,

з участю секретаря судового засідання Шаполової К. М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

УСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач є спадкоємицею ОСОБА_2 за законом і у встановленому законодавством порядку прийняла спадщину. Спадкова справа № 23/2024 заведена у приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Бугайової Л. М. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина до складу якої входять:

частка житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 загальною площею 33.2 м.кв.,

земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером № 5310436100:05:001:0607, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 на праві сумісної власності з позичем без визначення часток.

27.08.2025 приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Бугайовою Л. М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

03.09.2025 приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Бугайовою Л. М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0.1000 га з кадастровим номером 5310436100:05:001:0607, оскільки один із співвласників помер, визначити його частку у праві спільної сумісної власності та склад спадкового майна неможливо (підстава відмови - п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).

12.05.2026 ухвалою відкрито провадження у порядку загального позовного провадження.

01.06.2026 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Просили закрити підготовче засідання.

01.06.2026 ухвалою суду закрите підготовче провадження.

28.07.2026 судове засідання відкладено у зв`язку із першою неявкою відповідача, повідомленого належним чином.

12.08.2026 у судове засідання не з`явилися учасники справи, повідомлені належним чином.

Від представника позивача надійшла заява від 12.08.2026 про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Просили задовольнити в повному обсязі.

Інших заяв, клопотань від сторони позивача до суду не надходило, у тому числі щодо витребування спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 .

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови належного його повідомлення про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 223 ЦПК України.

На підставі ст. ст. 280, 281, ч. 5 ст. 259 ЦПК України суд ухвалив провести на підставі наявних доказів заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими гл. 11 ЦПК України.

З`ясувавши обставини, на які посилається представник позивача, як на підставу позовних вимог, оцінивши докази на їх належність, допустимість, достатність, взаємозв`язок у сукупності, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є зокрема, його визнання.

Відповідно до ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. ст. 76 - 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08.08.2024 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції).

З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за № 82344395 від 27.08.2025, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Бугайовою Л. М., слідує, що після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа № 23/2024, спадкоємцем якої являється ОСОБА_1 (ступінь спорідненості другий брати та сестри, черга спадкування друга рідні брати та сестри).

27.08.2025 приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Бугайовою Л. М. видано на ім`я позивача свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

У свідоцтві зазначено, що вказана частина житлового будинку належала померлій ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 16.05.2009 Третьою кременчуцькою державною нотаріальною конторою за № 2-856, спадкоємцем якої є її сестра ОСОБА_1

27.08.2025 зареєстровано право власності на частину зазначеного житлового будинку (індексний номер витягу 441154125).

Крім того, померлій разом з позивачем на праві спільної сумісної власності без визначення часток належала земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером № 5310436100:05:001:0607, цільове призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» (копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 10.02.2014, видане Реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 17555172 від 10.02.2014).

03.09.2025 приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Бугайовою Л. М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0.1000 га з кадастровим номером 5310436100:05:001:0607.

У зазначеній постанові про відмову нотаріусом встановлено наступне:

ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , згідно з свідоцтвами про право на спадщину за заповітом, виданих 16.05.2009 Третьою кременчуцькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-853 та 27.08.2025 приватним нотаріусом районного нотаріального округу Полтавської області Бугайовою Л. М. за № 1182;

згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданого 10.02.2014 реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області (індексний номер 17552907) передано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у спільну сумісну власність земельну ділянку з кадастровим номером 5310436100:05:001:0607 площею 1000 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 , на підставі якого право власності за померлою ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.02.2014 за № 4615413, форма власності - приватна, вид спільної власності спільна сумісна; розмір частки - 1; реєстраційний № об`єкта нерухомого майна - 289075553104, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 17555172 від 10.02.2014, виданим реєстраційною службою Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області;

Нотаріусом зазначено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без визначення часток у спільній власності.

Нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», оскільки один із співвласників земельної ділянки помер, а визначити його частку неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1296 ЦК України).

Відповідно до ст. 86 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 89 ЗК України).

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників житлового будинку; співвласників багатоквартирного будинку (ч. 2 ст. 89 ЗК України).

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (ч. ч. 3, 4, 5 ст. 89 ЗК України).

У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі (п. 2 ст. 120 ЗК України).

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ст. 368 ЦК України).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України (ст. 370 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлена презумпція рівності часток у праві спільної сумісної власності. Вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків) (ч. ч. 1, 2 ст. 377 ЦК України).

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникли при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку, я вважаю, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та інших, у тому числі постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України).

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судовий захист права приватної власності громадян може, зокрема, здійснюватися шляхом розгляду справ за позовами про визнання права власності на майно.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 № 20).

У разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду (постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належному на праві спільної сумісної власності (п. 3.4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013).

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно саме за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст. 16 ЦК України (постанови від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц, від 16.09.2020 у справі № 464/1663/18, від 16.06.2021 у справі № 570/997/19 тощо, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Положенням п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що судовому розгляду підлягають вимоги про визнання права на спадщину за відсутності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину. А у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, частки кожного зі співвласників (померлої ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 ) земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:05:001:0607 площею 1000 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 є рівними та становлять по 1/2 частці зазначеної земельної ділянки кожного.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У прохальній частині позову позивач просила залишити понесені нею судові витрати за нею.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10 - 13, 18, 76 - 81, 83, 133, 141, 247, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 352 - 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:05:001:0607 площею 1000 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня розгляду заяви про перегляд заочного рішення у разі його не скасування. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ,

відповідач Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ 04058338, місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, площа Перемоги, 2.

Суддя Н.П. Мельник