Рішення № 138941632, 12.08.2026, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/1004/26

Провадження № 2/157/706/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

у складі головуючого судді Ходачинського Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Зеленка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

До Камінь-Каширського районного суду Волинської області 28.05.2026 надійшла позовна заява ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 97251653 від 04.02.2022 у розмірі 10200 грн, судовий збір 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 5500 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 04.02.2022 року ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та відповідачка уклали кредитний договір № 97251653 з використанням електронного підпису, на виконання умов якого відповідачці перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3000 грн. Відповідачка умови договору не виконала, внаслідок чого сума боргу становить 10200 грн, з яких 3000 грн заборгованість за тілом кредиту та 7200 грн - за відсотками.

01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та позивачем укладено договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 97251653 від 04.02.2022.

Ухвалою судді від 02.06.2026 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У поданому до суду 08.06.2026 відзиві відповідачка зазначила, що не визнає позовні вимоги у повному обсязі з огляду на повну необґрунтованість, незаконність розрахунку заборгованості та неспівмірність витрат на правничу допомогу.

Зокрема, кредитний договір № 97251653 було укладено 04.02.2022. У період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення споживач не несе відповідальності перед кредитором у разі прострочення виконання зобов`язань. Крім того, кредиторам забороняється збільшувати процентну ставку за користування кредитом. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що первісний кредитор ТОВ «ФК «ІРБІС» продовжував щоденне нарахування відсотків під час дії воєнного стану (березень, квітень, травень 2022 року) та самовільно збільшив щоденну ставку з 60 грн до 90 грн на день з 21.04.2022. Таке нарахування відсотків (у розмірі 7200 грн при тілі кредиту 3000 грн) є незаконним, кабальним та таким, що прямо суперечить імперативним нормам чинного законодавства України щодо захисту прав споживачів під час воєнного стану. Позивачем не доведено правомірність нарахування відсотків поза межами базового строку дії договору.

Щодо неспівмірності та необґрунтованості витрат на правничу допомогу зазначила, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Дана справа є типовою, незначної складності (малозначною), позовна заява є стандартним шаблоном фінансової компанії. Ціна позову складає всього 10200 грн. Тому вимога стягнути 5500 грн за підготовку шаблонного документа є зловживанням правом, очевидно завищеною, неспівмірною та створює надмірний фінансовий тягар для неї.

У зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 7200 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн, зменшити розмір судових витрат (судового збору), що підлягають стягненню, пропорційно задоволеній частині вимог.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що у розділі 13 укладеного кредитного договору наведено стандартні умови електронного договору, які не свідчать про порушення прав клієнта чи про неналежне інформування. Цитуючи окремі пункти укладеного кредитного договору зазначає, що вони підтверджують добровільність укладення правочину, належне інформування клієнта та дотримання товариством вимог законодавства при наданні фінансової послуги. Договір про надання фінансового кредиту № 97251653 від 04.02.2022 з додатками до нього було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між нею та первісним кредитором такого правочину в електронній формі,

Відповідач не дотрималася умов договору, оскільки не повернула кредит у встановлений строк, у зв`язку з чим заборгованість нарахована за період користування кредитом (з урахуванням строку кредитування) складає 10200 грн. Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання нею зобов`язань у строк, визначений договором, та які б спростовували суму заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось первісним кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами вищевказаного кредитного договору. Отже, позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним кредитним договором, тому позовні вимоги позивача є законними та безперечними.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу зазначила, що до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу адвоката включено ще формування необхідних додатків та перед складанням позову проведення аналізу спірних правовідносин із наданням рекомендацій щодо захисту інтересів позивача. Таким чином, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу у розмірі 5500 підлягають до задоволенню.

У зв`язку з цим, посилаючись на судову практику, просить задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, у позовній заяві просила справу розглянути за відсутності представника позивача, про що також подала до суду відповідну заяву, де зазначила, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, у поданому відзиві на позовну заяву просила справу розглянути за її відсутності.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Щодо укладення договору:

Судом встановлено, що 04 лютого 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 97251653, за умовами якого товариство надає відповідачці кредит у розмірі 3000 грн для задоволення власних потреб, строком до 05.05.2022, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього договору, а відповідачка зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору (а.с. 19-25).

Згідно з умовами цього договору (п. 3.2.1, 3.2.2 договору) пільговий період становить 30 календарних днів з 04.02.2022 по 06.03.2022, пільгова процентна ставка (знижка) 2%, стандартний період - 60 календарних днів з 07.03.2022 по 05.05.2022, стандартна процента ставка 3%.

Видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки (п. 4.1 договору).

Клієнт має право скористатись пільговою процентною ставкою повторно, якщо він сплатив проценти за користуванням кредиту не пізніше 3-ох днів після останнього дня попереднього пільгового періоду. У такому випадку клієнт на сайті товариства обирає наступний пільговий період, у значенні від 1 до 30 днів. Після обрання клієнтом наступного пільгового періоду, між товариством та клієнтом підписується додатковий договір до цього договору, в якому зазначають строк наступного пільгового періоду та оновлений загальний строк кредитування. У цьому випадку зміни істотних умов договору набирають чинності з моменту підписання сторонами додаткового договору до цього договору та додатку № 1 до цього договору в новій редакції. На наступний пільговий період розповсюджуються ті самі правила, що і на пільговий період, визначений в п.3.2.1. п. 3.2. цього договору. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка, зазначена у п. 3.2.2. цього договору (п. 4.4 договору).

Кредитний договір було підписано ОСОБА_1 електронним одноразовим ідентифікатором 423725, який надісланий останній на номер телефону НОМЕР_1 , що вбачається з довідки про ідентифікацію клієнта від 16.02.2026 (а.с. 15). Цим же підписом відповідачкою був підписаний додаток № 1 до договору графік погашення боргу (а.с. 24 зворот).

Аналізуючи зміст договору про надання фінансового кредиту № 97251653 від 04.02.2022 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови надання кредиту.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» 04.02.2022 року було здійснено переказ коштів в сумі 3000 грн на платіжну картку відповідачки, маска якої НОМЕР_2 , та яка вказана у вищезгаданій довідці про ідентифікацію клієнта, що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3152_251023164420 від 23.10.2025 (а.с. 32), повідомленням АТ «ТАСКОМБАНК» № 5257/47.7.-БТ від 03.08.2026, та інформацією по картковому рахунку наданих на виконання ухвали Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21.07.2026 про витребування доказів.

Розрахунком заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, здійсненим ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» станом на 01.09.2025, боржнику нараховано заборгованість у розмірі 10200 грн, що складається із заборгованості за кредитом 3000 грн та заборгованості за відсотками 7200 грн (а.с. 39-40).

Цим розрахунком підтверджується правильність нарахування відсотків за користування кредитом.

Оскільки відповідачка заперечує вимогу про стягнення відсотків за користування кредитом, при цьому не надає власного розрахунку заборгованості, то суд, зберігаючи принципи змагальності та диспозитивності, здійснює перевірку виключно правильності застосування процентної ставки у строк кредитування, не здійснюючи перерахунок заборгованості.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачкою факт укладення кредитного договору в електронній формі та виконання умов договору позичальником щодо надання коштів у кредит, а також неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, що добровільно не сплачена.

Позицію сторони відповідача, що зазначена у відзиві на позовну заяву, про незаконне нарахування відсотків, суд вважає безпідставною. Така позиція спростовується умовами кредитного договору, що зазначені у п. 3.2, який у судовому порядку не оскаржувався, в яких визначена пільгова та стандартна процентні ставки. Розрахунок вартості кредиту зазначений у Додатку № 1 до договору.

Разом з тим суд зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Закону № 2102-ІХ), з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України неодноразово продовжувався і триває по теперішній час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а не від стягнення відсотків нарахованих за користування кредитними коштами.

Щодо переходу права вимоги:

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (далі Фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (далі Клієнт) укладено Договір факторингу № 01092025/01 (а.с. 26-28).

Згідно з п. 2.1. договору факторингу, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору.

Згідно з актом прийому-передачі реєстру прав вимоги від 01.09.2025 за Договором факторингу 01092025/01 від 01.09.2025 (а.с. 10), витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу 01092025/01 від 01.09.2025 (а.с. 13), платіжної інструкції № 6054383 від 02.09.2025 (а.с. 35), ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 10200 грн, з яких: 3000 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 7200 грн - заборгованість за відсотками.

Тобто, щодо конкретних правовідносин набуття Договором факторингу зобов`язальної сили відбулось 01.09.2025 у день підписання між ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» та ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» Реєстру прав вимоги, у якому зазначена ОСОБА_1 .

Надана копія договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 містить підписи його сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» до фактора ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА».

Суд вважає, що копії договору факторингу, акту прийому-передачі реєстру прав вимоги, платіжної інструкції, витягу з Додатку № 1 є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

З урахуванням обставин та підтверджуючих ці обставини документів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 97251653 від 04.02.2022, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат:

Позивач ТОВ «ФК «ПОЗИКА» у позовній заяві просить суд стягнути на свою користь судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 5500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд, задовольняючи позов повністю, стягує з відповідачки на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 2662 грн 40 коп.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з нормами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з висновком зробленим у постанові Верховного суду 13.03.2025 року у справі № 275/150/22, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копії акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 (а.с. 11), детального опису робіт (наданих послуг), виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги з позовом ТОВ «ФК «ПОЗИКА» щодо стягнення кредитної заборгованості від 08.05.2026 (а.с. 14), договору № 39493634/01 про надання правової допомоги від 02.01.2026 (а.с. 16-18), додаткової угоди № 97251653 від 08.05.2026 до договору про надання правової допомоги № 39493634/01 від 02.01.2026 (а.с. 31), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВА № 841 від 22.07.2016 (а.с. 41) згідно з якими вартість послуг з надання правничої допомоги становить 5500 гривень.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, бере до уваги обґрунтування сторони відповідачки наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачки, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною та не є складною. Суд вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5500 грн є завищеними, неналежно обґрунтованими, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 4000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, на підтвердження здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги, позивачем не надано жодного доказу, зокрема платіжного документа (квитанції, платіжної інструкції тощо). Тому суд не має підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 526, 610, 625, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 97251653 від 04.02.2022 у розмірі 10200 (десять тисяч двісті) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 39493634.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Роман ХОДАЧИНСЬКИЙ