Рішення № 138936987, 12.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Київ справа №320/26567/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту також відповідач, ДМС України), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 29.09.2023 про відмову у визнанні позивача особою без громадянства;

- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання позивача особою без громадянства.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що у травні 2023 року він звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання особою без громадянства, оскільки він не є громадянином жодної з існуючих держав. Проте, ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні його особою без громадянства.

Позивач стверджує, що він народився і проживав у Казахстані у дитячому будинку, був документований паспортом громадянина СРСР та ніколи не обмінював його на паспорт жодної з країн.

Відсутність у позивача громадянства жодної з існуючих країн та відмова ДМС України у визнанні його особою без громадянства слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є ненадання позивачем доказів відсутності у нього громадянства російської федерації, оскільки позивачем під час співбесіди було зазначено про проживання на території рф у період з 1990 по 1993 роки. При цьому, відповідно до законодавства рф громадянами рф визнаються всі громадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на території рф на день набрання чинності цього закону (06.02.1992), якщо протягом одного року після цього дня особа не заявила про своє небажання перебувати у громадянстві рф, установлено належність заявника до громадянства рф, на території якої він проживав та був прописаний у визначений цим законом час.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 документований паспортом громадянина Союзу радянських соціалістичних республік.

Заявою від 18.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання його особою без громадянства. В заяві позивач пояснив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Караганда, Казахстан, виріс у дитячому будинку №4 , де і отримав шкільну освіту (м. Караганда). В 16 років отримав паспорт громадянина СРСР. У 1989 році переїхав в Україну у м. Херсон, прописався по місцю роботи в гуртожитку по АДРЕСА_2 . З листопада 1989 року змінив своє місце роботи і прописався в гуртожитку по АДРЕСА_3 . З листопада 1990 року по листопад 1993 року виїжджав до рф в Хабаровський край Амурського району на роботу по контракту. В листопаді 1993 року повернувся до м. Херсон. З 2005 року по 2015 рік проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька. З 2016 року проживав за адресою АДРЕСА_4 . З 2021 року проживав за адресою АДРЕСА_5 . З грудня 2022 року зміг виїхати до м. Києва.

Рішенням ДМС України від 29.09.2023 №008017300020319 позивачу відмовлено у визнанні його особою без громадянства на підставі абзацу 2 частини третьої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який ґрунтується на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону, що унеможливлює або істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За приписами статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі по тексту - Закон №3773-VI) особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Абзацом 2 частини двадцять другої та частиною двадцять третьою статті 4 цього ж Закону визначено, що особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Положеннями частини першої статті 6-1 Закону №3773-VI передбачено, що заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.

Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в`їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві. У разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, вищезазначених документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві.

Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов`язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з`являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.

Особа під час подання заяви про визнання особою без громадянства надає свої біометричні дані для їх фіксації.

Згідно з частиною другою статті 6-1 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.

Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім`ї.

Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави.

Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз`ясненням порядку оскарження такого рішення (абзац 5 частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI).

За приписами частини сьомої статті 6-1 Закону №3773-VI порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 №317 відповідно до частини сьомої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» затверджено, зокрема, Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства (далі по тексту - Порядок №317), який визначає процедуру визнання особою без громадянства, яка проводиться ДМС з метою встановлення факту неналежності особи, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, до громадянства будь-якої держави в силу дії її закону.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку №317 право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Згідно з пунктом 5 Порядку №317 рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства приймається протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства та визначених цим Порядком документів.

Строк розгляду такої заяви на підставі вмотивованого висновку структурного підрозділу ДМС, визначеного відповідно до абзацу другого пункту 12 цього Порядку, за рішенням уповноваженої особи ДМС, визначеної відповідно до абзацу першого пункту 12 цього Порядку, може бути продовжено до 12 місяців.

Пунктом 9 Порядку №317 визначено, що ДМС має право отримувати інформацію про особу з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, в обсязі, необхідному для ідентифікації особи у зв`язку з оформленням рішення про визнання особою без громадянства.

Доступ до зазначеної інформації здійснюється з дотриманням вимог Законів України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та «Про захист персональних даних».

У разі відсутності можливості надання ДМС прямого доступу до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, або надіслання запитів в електронній формі захищеними каналами зв`язку отримання відомостей про особу здійснюється шляхом надсилання запитів та надання відповідей на них у паперовій формі.

За приписами пункту 20 Порядку №317 разом із заявою про визнання особою без громадянства особа подає документ, що посвідчує особу, у тому числі посвідку на постійне проживання (за наявності), або документ, що надає право на в`їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави, строк дії якого закінчився (за наявності), витяг з реєстру територіальної громади (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві (документи, що підтверджують факт народження особи, перебування її у шлюбі, наявність дітей, навчання в освітньому закладі України або іншої держави, паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, документи про роботу, отримання на території України медичної допомоги, про місце проживання, про право власності на житло або інші об`єкти нерухомості в Україні, довідки, видані органами місцевого самоврядування або державними органами, довідки з посольств іноземних держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а також з держав, громадянство яких мають члени її сім`ї, тощо).

У разі відсутності у особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зазначених документів та/або документів з фотокарткою (для особи, яка досягла 18-річного віку) за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві, та/або впізнати особу за фотокарткою.

Перелік таких осіб надається особою, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, або встановлюється працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС за результатами розгляду поданих особою документів із урахуванням її місця проживання, навчання, родинних та соціальних зв`язків тощо.

Опитування осіб повинно бути проведене територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з дати подання заяви про визнання особою без громадянства.

Персональні дані особи, що опитується, підтверджуються документами, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, або паспортним документом іноземця або особи без громадянства. Опитаними можуть бути тільки ті іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України.

Результати опитування особи щодо підтвердження фактів, викладених в заяві про визнання особою без громадянства, письмово фіксуються працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС у вигляді пояснення, засвідчуються підписом особи, що була опитана, та працівника територіального органу / територіального підрозділу ДМС та зберігаються у справі про визнання особою без громадянства. Під час опитування працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС можуть задаватися особі уточнюючі питання, які мають істотне значення для вирішення питання щодо визнання особою без громадянства. У разі встановлення у справі нововиявлених обставин, які потребують уточнення, така особа може бути повторно запрошена для надання пояснень.

За результатами свідчень кожної особи, яка брала участь у впізнанні особи за фотокарткою, складається окремий акт впізнання особи за формою згідно з додатком 2, який враховується під час ідентифікації та/або встановлення особи.

Пунктом 24 Порядку №317 визначено, що після прийняття до розгляду заяви про визнання особою без громадянства та доданих до неї документів працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, та проводить перевірку поданих нею документів.

Відповідно до пункту 25 Порядку №317 у ході перевірки поданих документів працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС формує матеріали справи у паперовій формі, перевіряє справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у межах своїх повноважень з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про визнання особою без громадянства.

Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, здійснює ідентифікацію особи на підставі даних, отриманих з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру та відомчої інформаційної системи ДМС.

Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, не пізніше ніж протягом тижня з дати подання такої заяви проводить перевірку заявника за даними обліку територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС, у тому числі щодо належності до громадянства України, шляхом надсилання відповідних запитів. Відповідь на такі запити повинна надаватися територіальними органами / територіальними підрозділами ДМС не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного запиту.

Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, надсилає не пізніше ніж протягом двох тижнів з дати подання такої заяви відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки, Адміністрації Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи Служби безпеки проводять відповідно до своїх повноважень у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яких не може бути визнано особами без громадянства у зв`язку з наявністю підстав, визначених частиною третьою статті 61 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Строк перевірки може бути продовжений, але не більш як на один місяць.

Територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС отримує інформацію про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, від Адміністрації Держприкордонслужби у межах її повноважень.

Перевірка даних заявника проводиться працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, за банком даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у визнанні особою без громадянства.

Згідно з пунктом 26 Порядку №317 під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу / територіального підрозділу, структурного підрозділу ДМС вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, держав або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім`ї.

У разі необхідності отримання більш детальної інформації про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС може ініціювати перевірку відомостей, викладених у такій заяві, шляхом відвідування заявника за місцем проживання та опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію, надану заявником.

У разі коли особою надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім`ї, до органів видачі таких довідок надсилаються запити щодо підтвердження факту видачі цих довідок.

У разі коли особою не надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання та/або з держави, громадянство якої мають члени її сім`ї, працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС надсилається відповідний запит дипломатичним представництвам або консульським установам (далі - іноземні представництва) цих держав із проханням надати відповідь на запит протягом одного місяця.

У разі неотримання відповіді на такий запит від іноземних представництв протягом двох місяців повторний запит до іноземного представництва надсилається працівником структурного підрозділу ДМС. У разі неотримання відповіді на повторний запит протягом двох місяців з моменту його надсилання працівником структурного підрозділу ДМС надсилається запит іноземному представництву втретє.

У разі коли після третього такого запиту не надходить відповіді від іноземного представництва, то особа не вважається громадянином цієї держави.

Пунктами 29, 30 Порядку №317 визначено, що після вжиття заходів, передбачених пунктами 20 - 28 цього Порядку, які належать до компетенції працівників територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС, після отримання відповідей на запити до територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС, МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки та Адміністрації Держприкордонслужби справа про визнання особою без громадянства із доданими аудіофайлами співбесід надсилається для подальшого розгляду структурному підрозділу ДМС. При цьому справа структурному підрозділу ДМС повинна бути надіслана не пізніше ніж через три місяці з дати приймання документів. Якщо у зазначений строк відповіді на запити не отримані, справа надсилається без таких відповідей, які потім надсилаються структурному підрозділу ДМС окремо.

Працівник структурного підрозділу ДМС перевіряє у місячний строк правильність оформлення документів, що надійшли від територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні статусу особи без громадянства відповідно до частини третьої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у разі потреби надсилає запит до МВС, Національної поліції, Служби безпеки, Адміністрації Держприкордонслужби, призначає співбесіду особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, повторне опитування свідків у справі, а також проводить інші заходи, віднесені до його компетенції відповідно до пункту 26 цього Порядку.

МВС, Національна поліція, Служба безпеки, Адміністрація Держприкордонслужби проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, які не мають право на визнання особою без громадянства. Строк розгляду запитів може бути продовжений зазначеними органами, але не більш як на один місяць. Інформація про результати перевірки надсилається ДМС.

Перевірка даних заявника у разі потреби проводиться працівником структурного підрозділу ДМС за банком даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у визнанні особою без громадянства.

Згідно з пунктом 34 Порядку №317 рішення про визнання особою без громадянства приймається уповноваженою особою ДМС за результатами ідентифікації та/або встановлення особи, перевірки поданих нею документів та відсутності підстав для відмови у визнанні особою без громадянства, на підставі обґрунтованого висновку, складеного працівником структурного підрозділу ДМС.

Підпунктом 1 пункту 44 Порядку №317 визначено, що уповноваженою особою ДМС приймається рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, коли особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що саме на ДМС та його територіальні підрозділи покладено обов`язок здійснити всебічну перевірку відомостей, наведених заявником, провести його ідентифікацію, встановити належність або неналежність особи до громадянства України чи громадянства іншої держави, направити передбачені Порядком №317 запити до відповідних державних органів та іноземних представництв, а за необхідності - провести додаткові перевірочні заходи, після чого на підставі всієї наявної інформації та документів прийняти вмотивоване рішення.

При цьому сама лише наявність у заявника паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року не свідчить про набуття ним громадянства України або громадянства іншої держави, оскільки відповідно до пункту 20 Порядку №317 такий документ прямо віднесений до документів, які можуть підтверджувати інформацію, викладену в заяві про визнання особою без громадянства.

Водночас для прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства з підстави, передбаченої абзацом другим частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI та підпунктом 1 пункту 44 Порядку №317, необхідно встановити сукупність передбачених законом обставин, а саме: по-перше, належність заявника до громадянства України або іншої держави; по-друге, у разі йдеться про громадянство іншої держави - визнання такого громадянства компетентним органом відповідної держави; по-третє, документування заявника паспортним документом відповідно до законодавства цієї держави.

Отже, для правомірності відмови з цієї підстави ДМС має не лише послатися на можливу належність особи до громадянства іншої держави, а й навести конкретні відомості та докази, які підтверджують факт набуття або наявності такого громадянства, його визнання компетентним органом відповідної держави та документування особи згідно із законодавством цієї держави.

З огляду на наведене, встановлення факту громадянства іншої держави є необхідною передумовою для застосування зазначеної підстави для відмови. За відсутності належних та достатніх доказів того, що заявник є громадянином України або іншої держави, а у випадку іншої держави - що його громадянство визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до її законодавства, сама по собі наявність у нього паспорта громадянина СРСР, факт народження на території колишнього СРСР, проживання на території інших держав або інші припущення щодо можливого громадянства не можуть бути достатньою правовою підставою для відмови у визнанні особою без громадянства.

Таким чином, правомірність рішення ДМС від 29.09.2023 №008017300020319 має оцінюватися насамперед з урахуванням того, чи здійснила ДМС передбачену законом та Порядком №317 перевірку відомостей щодо громадянства ОСОБА_1 та чи встановила за результатами такої перевірки всі необхідні обставини, які відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI є підставою для відмови у визнанні особою без громадянства.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірним рішенням позивачу відмовлено у визнанні його особою без громадянства на підставі абзацу 2 частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI.

Означене рішення прийняте на підставі висновку за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання особою без громадянства, складеного головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України та затвердженого заступником директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України 29.09.2023 (далі по тексту - висновок).

У висновку зазначено, що під час проведення співбесіди ОСОБА_1 під особистий підпис повідомив, що він у 1990 році виїхав в рф (Хабаровський край) та проживав там до 1993 року. Заявник надав оригінал паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року, відповідно до якого він був зареєстрований у період з 12.02.1991 по 18.11.1993 в Хабаровському краї, рф. Також заявник надав талон статистичного обліку до листка вибуття зі штампом про зняття його з реєстрації в рф. Крім того, з 1990 по 1993 роки ОСОБА_1 працював в рф на різних підприємствах, що підтверджується записами у трудовій книжці. На територію України заявник повернувся з рф у 1993 році.

Також ОСОБА_1 надав довідку від 23.02.2023 №30-12/С, видану Посольством Республіки Казахстан в Україні про те, що він не є громадянином Республіки Казахстан.

Довідку про неналежність до громадянства рф заявник не надав. З підписаних пояснень вбачається, що документи на право проживання в Україні він не оформлював, не вважав за потрібне звертатись до консульських установ рф в Україні з приводу визначення його належності/неналежності до громадянства рф, оскільки він перебував в рф тимчасово.

Також у висновку зазначено про проведення перевірок, визначених статтями 25, 26, 30 Порядку №317. Оскільки дипломатичні установи рф на території України не працюють, у зв`язку з повномасштабною військовою агресією рф проти України, ДМС України не має можливості направити запит щодо перевірки належності/неналежності заявника до Посольства рф в Україні.

У висновку процитовано пункт 1 статті 13 Закону рф від 28.11.1991 №1948-І про громадянство російської федерації, відповідно до якого громадянами рф визнаються всі громадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на території рф на день набрання чинності цього закону (06.02.1992), якщо протягом одного року після цього дня особа не заявила про своє небажання перебувати у громадянстві рф та зазначено про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства рф, на території якої він проживав та був прописаний у визначений цим законом час.

Матеріали справи, сформованої ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за результатами розгляду заяви позивача про визнання його особою без громадянства, містять відповідь Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 31.07.2023 №51/1-11/121-341, з якого вбачається про відсутність в його розпорядженні інформації про підстави, за наявності яких визнання особою без громадянства, зокрема і позивача, згідно зі статтею 6-1 Закону №3773-VI не допускається.

Суд акцентує увагу, що відмова у визнанні особою без громадянства з підстав наявності у заявника громадянства іншої держави можливе лише за умови визнання її громадянства компетентним органом цієї держави та документування заявника відповідно до законодавства такої держави. При цьому, вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт набуття громадянства іншої держави, факт документування заявника відповідним документом цієї держави.

Проте, виходячи з аналізу наданих відповідачем матеріалів справи позивача, висновку та спірного рішення, суд доходить висновку, що відповідачем під час розгляду заяви ОСОБА_1 не доведено наявності передбаченої абзацом другим частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI підстави для відмови у визнанні його особою без громадянства.

Як встановлено судом, підставою для прийняття спірного рішення фактично слугували припущення ДМС та ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про належність позивача до громадянства російської федерації, яке ґрунтується на тому, що у період з 12.02.1991 по 18.11.1993 ОСОБА_1 був зареєстрований на території Хабаровського краю, а станом на 06.02.1992 проживав на території російської федерації.

Разом з тим наведені припущення самі по собі не підтверджують факту набуття позивачем громадянства російської федерації у розумінні абзацу другого частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI, оскільки цією нормою передбачено не будь-яку можливість належності особи до громадянства іншої держави, а конкретну юридичну підставу для відмови, яка передбачає встановлення того, що особа є громадянином іншої держави, за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави.

Отже, для застосування цієї підстави для відмови у визнанні позивача особою без громадянства ДМС України зобов`язана встановити саме факт належності позивача до громадянства російської федерації та підтвердити його належними доказами, а не обмежитися посиланням на факт проживання та реєстрації ОСОБА_1 на території рф у відповідний період.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 надав до ДМС України паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року, а також довідку Посольства Республіки Казахстан в Україні від 23.02.2023 №30-12/С про те, що він не є громадянином Республіки Казахстан. Водночас документа, який би посвідчував громадянство позивача російської федерації, матеріали справи не містять.

Суд наголошує, що паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року не є документом, який посвідчує громадянство рф, оскільки відповідно до пункту 20 Порядку №317 такий паспорт прямо віднесений до документів, які можуть підтверджувати інформацію, викладену особою у заяві про визнання її особою без громадянства.

Також суд враховує, що відповідно до пункту 26 Порядку №317 на ДМС покладено обов`язок вживати необхідних заходів для збору інформації з держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а у разі ненадання заявником довідки про неналежність до громадянства відповідної держави - направити запит дипломатичному представництву або консульській установі такої держави.

У цьому випадку позивач довідки про неналежність до громадянства російської федерації не надав. Разом з тим відсутність такої довідки не звільняла ДМС від обов`язку провести передбачену Порядком №317 перевірку та встановити відповідні юридично значимі обставини на підставі всієї наявної інформації і документів.

Посилання відповідача на неможливість направлення запиту до дипломатичного представництва російської федерації в Україні у зв`язку з припиненням його діяльності не є належним та допустимим доказом встановлення громадянства рф у позивача. При цьому, неможливість отримання інформації з одного джерела не означає автоматичного встановлення підтвердженого факту громадянства рф та не усуває необхідності оцінити всі інші наявні у справі відомості і документи, не перекладаючи обов`язок встановлення факту наявності/відсутності громадянства рф на заявника.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що компетентним органом російської федерації було встановлено або підтверджено громадянство рф у ОСОБА_1 , як і не встановлено, що позивач отримував паспорт громадянина російської федерації чи інший паспортний документ цієї держави.

На противагу означеному, з відповіді Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 31.07.2023 №51/1-11/121-341 вбачається про відсутність у цього органу інформації про обставини, які відповідно до статті 6-1 Закону №3773-VI виключають можливість визнання позивача особою без громадянства.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача про належність ОСОБА_1 до громадянства російської федерації зроблено передчасно, виключно на підставі обставин його проживання та реєстрації на території цієї держави у 1991- 1993 роках та положень законодавства російської федерації, без належного встановлення передбачених законом юридичних фактів щодо визнання позивача громадянином цієї держави компетентним органом та його документування відповідно до законодавства російської федерації.

Суд наголошує, що процедура визнання особою без громадянства спрямована саме на встановлення факту неналежності заявника до громадянства будь-якої держави в силу дії її закону. Відповідно, при вирішенні питання про наявність підстав для відмови ДМС України повинна не припускати можливість належності особи до громадянства певної держави, а встановити відповідний юридичний факт за результатами передбаченої законодавством перевірки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірне рішення ДМС України від 29.09.2023 №008017300020319, в основу якого покладені передчасні висновки про належність позивача до громадянства рф, не відповідає критеріям обґрунтованості та законності, оскільки прийняте без належного встановлення обставин, які є необхідною умовою для застосування абзацу другого частини третьої статті 6-1 Закону №3773-VI, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Водночас суд не вбачає підстав для визнання ОСОБА_1 особою без громадянства, оскільки встановлення відповідного статусу належить до компетенції ДМС, яка відповідно до положень статті 6-1 Закону №3773-VI та Порядку №317 повинна здійснити передбачену законодавством процедуру і за результатами оцінки всієї наявної інформації та документів прийняти відповідне рішення. Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні його дискреційних повноважень та проводити первинну процедуру встановлення належності або неналежності особи до громадянства іншої держави.

З огляду на викладене належним способом відновлення порушеного права позивача є не прийняття судом рішення про визнання його особою без громадянства, а зобов`язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023 про визнання особою без громадянства із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 20.05.2025 №2581-0561-8317-0991.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ДМС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 29.09.2023 №008017300020319.

3. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023 про визнання особою без громадянства з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника відсутній, місце проживання: АДРЕСА_6 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код 37508470, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирьска, 9).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.