Рішення № 138929434, 12.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20985/24

Провадження № 2/369/2528/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В. за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики №1327546 від 17.04.2021 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем в електронній формі укладено договір позики №1327546, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування нею. Договір, за твердженням позивача, підписаний з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач зазначав, що первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання, перерахувавши відповідачу грошові кошти на картковий рахунок за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС», проте відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики та сплати процентів належним чином не виконав.

Позивач вказував, що набув статусу нового кредитора у зобов`язанні у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, а саме на підставі договору факторингу №2610 від 26.10.2021, укладеного між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ», а в подальшому на підставі договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та позивачем.

З огляду на викладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики №1327546 від 17.04.2021 року у розмірі 20 328,00 грн, що складається із заборгованості за тілом позики у розмірі 6 000,00 грн та заборгованості за процентами у розмірі 14 328,00 грн, а також судові витрати у складі судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн. У позовній заяві на виконання пункту 8 частини третьої статті 175 ЦПК України позивач зазначив про наявність у нього оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.01.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача, адвокатом Шевченком А.В., подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач проти задоволення позову заперечував. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що договір позики №1327546 від 17.04.2021 року він не укладав, електронного підпису не створював і не використовував, одноразового ідентифікатора не отримував та грошових коштів за цим договором не одержував. Відповідач вказував, що матеріали справи не містять доказів направлення йому одноразового ідентифікатора та його доставки, доказів належності йому електронної адреси, на яку, за твердженням позивача, направлявся ідентифікатор, а також доказів фактичного зарахування коштів на його рахунок; що у договорі відсутні банківські реквізити рахунку, на який мали перераховуватися кошти. Відповідач зазначав, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а є одностороннім арифметичним розрахунком, який залежить виключно від волевиявлення кредитора, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17; заявляв про безпідставність нарахування процентів за межами строку кредитування з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, а також посилався на частину восьму статті 83 ЦПК України щодо неприйняття доказів, поданих із порушенням процесуального строку.

Представником позивача подано відповідь на відзив, згідно з якою позивач наполягав на задоволенні позовних вимог. Позивач зазначав, що підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується довідкою про ідентифікацію; що перерахування коштів підтверджується платіжною інструкцією, довідкою ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» та листом первісного кредитора; що відповідач має безперешкодний та повний доступ до своїх банківських даних і до інформаційно-комунікаційної системи позикодавця, а тому мав можливість подати виписку за своїм рахунком на підтвердження неотримання коштів; що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язань. Позивач також зазначав, що процентну ставку за понадстрокове користування позикою у розмірі 2,7 % за кожен день, передбачену договором, він не нараховував.

21.06.2026 року представником відповідача подано клопотання про поновлення процесуального строку та витребування у позивача оригіналів електронних доказів, обґрунтоване формуванням правового висновку Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.07.2026 року вказане клопотання задоволено та витребувано у ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» оригінали електронних доказів: електронного файлу з незмінними метаданими про реєстрацію особистого кабінету на ім`я відповідача; файлів логування веб-сервера та сервера баз даних інформаційно-комунікаційної системи за період з 16.04.2021 по 18.04.2021; оригіналу електронного документа, що підтверджує відправку одноразового ідентифікатора, отриманого від провайдера телекомунікаційних послуг; належних доказів направлення примірника електронного кредитного договору відповідачу із зазначенням формату такого відправлення. Особі, у якої витребувано докази, надано десятиденний строк з дня отримання ухвали та роз`яснено обов`язок повідомити суд про неможливість подання доказів протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Згідно з даними підсистеми «Електронний суд» інформація про ухвалу від 09.07.2026 року доставлена до електронного кабінету позивача та його представника 10.07.2026 року о 02:19, повідомлення про доставку документа до електронного кабінету сформовано 10.07.2026 року.

22.07.2026 року позивач подав заяву про неможливість надання витребуваних судом доказів, у якій зазначив, що він є фактором, не володіє інформаційно-комунікаційною системою, в якій здійснювалося укладення договору, не має технічного доступу до серверного обладнання, баз даних, лог-файлів та кабінетів SMS-провайдерів первісного кредитора, а всі витребувані докази існують виключно у ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ». Витребувані ухвалою суду від 09.07.2026 року докази позивачем не подані.

26.07.2026 року представником відповідача подано заяву про застосування наслідків, передбачених частиною п`ятою статті 100 ЦПК України, а також заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ст. 12 ЦПК України говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Із системного аналізу наведених норм суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, повинен містити електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору. При цьому передбачений статтею 12 Закону підпис одноразовим ідентифікатором вважається таким, що використаний, за умови, що цей ідентифікатор було надіслано особі та застосовано нею.

За приписами статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами договору позики, факт передання (отримання) позичальником грошових коштів та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Судом встановлено, що на підтвердження заявлених вимог позивачем надано до суду копію договору позики №1327546 від 17.04.2021 року, копію Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», копію довідки про ідентифікацію, копію розрахунку суми заборгованості, копію листа ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» №14/11/24-24 від 14.11.2024, копію довідки ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» №КД-000002075/ТНПП від 13.11.2024, копію платіжної інструкції від 17.04.2021, копії договорів факторингу №2610 від 26.10.2021 та №030423-ФК від 03.04.2023 з додатками, реєстри прав вимог та акти звірки взаєморозрахунків.

Оцінюючи наявні у справі докази, суд виходить з наступного.

Наданий позивачем договір позики №1327546 від 17.04.2021 року, за твердженням самого позивача, укладено в електронній формі та підписано одноразовими ідентифікаторами обох сторін, тобто без застосування кваліфікованого чи удосконаленого електронного підпису. Матеріали справи не містять жодного доказу, отриманого від провайдера телекомунікаційних послуг або оператора електронної пошти, який підтверджував би факт направлення одноразового ідентифікатора відповідачу та факт його доставки. Не надано й доказів належності відповідачу електронної адреси, на яку, за твердженням позивача, направлявся ідентифікатор.

Судом критично оцінюються доводи позивача про те, що підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується довідкою про ідентифікацію, з огляду на наступне. Зазначена довідка складена та підписана виключно первісним кредитором, тобто є документом внутрішнього походження, і не може підтверджувати обставину, що перебуває поза сферою його контролю, а саме фактичну доставку електронного повідомлення адресату. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор на документ, яким погоджені умови договору позики №1327546 від 17.04.2021 року.

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того юридичного факту, що відповідач виявив волю на укладення договору позики №1327546 від 17.04.2021 року, заборгованість за яким є предметом розгляду у цій справі.

Суд також враховує, що ухвалою від 09.07.2026 року у позивача було витребувано оригінали електронних доказів, які, зокрема, дозволили б перевірити дотримання порядку укладення електронного договору та встановити, чи направлявся примірник договору відповідачу та в якому вигляді. У постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23 Верховний Суд зазначив, що якщо до суду не надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою кваліфікованого чи удосконаленого електронного підпису, суд має вчинити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться, та з`ясувати, чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу, у якому саме вигляді він надсилався та чи існувала технічна можливість внесення змін до нього в односторонньому порядку. Такі процесуальні дії судом вчинено, проте позивач ухвалу суду не виконав та витребувані докази не подав, унаслідок чого перевірити цілісність та незмінюваність даних договору виявилося неможливим.

Крім того, суд зауважує, що позивач подав позовну заяву з додатками в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису директора ОСОБА_2 . Разом з тим, за приписами статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа є електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, а копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері. Долучені позивачем додатки є сканованими зображеннями паперових документів, тобто електронними образами візуального подання електронних документів на папері, а не електронними копіями електронних доказів у розумінні частини другої статті 100 ЦПК України. Кваліфікований електронний підпис, накладений директором позивача 18.12.2024 року, засвідчує лише подання відповідних файлів позивачем і не поширюється на автентичність електронного документа, який, за твердженням позивача, був створений 17.04.2021 року за участю інших осіб первісного кредитора та відповідача.

Судом також враховується, що поданий позивачем разом із позовною заявою Протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, сформований у системі «Електронний суд» 18.12.2024 року, містить результат «Підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено» щодо п`яти файлів, зокрема щодо самої позовної заяви, з ідентифікацією підписувача та даних сертифіката, проте щодо файлу, який містить усі додатки до позовної заяви, а отже й усі докази у справі, результату перевірки підпису у придатному для сприйняття вигляді не містить та жодних відомостей про підписувача не наводить.

Відповідно до частин другої та третьої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, посвідченій електронним підписом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Згідно з частиною п`ятою статті 100 ЦПК України, якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у практиці Верховного Суду та викладений, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 (щодо частини п`ятої статті 96 ГПК України, яка є текстуально тотожною частині п`ятій статті 100 ЦПК України), а також підтверджений постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21.

У цій справі оригінали електронних доказів позивачем не подані, що прямо визнано ним у заяві від 22.07.2026 року, а відповідач у клопотанні від 21.06.2026 року та у заяві про застосування наслідків частини п`ятої статті 100 ЦПК України послідовно ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій їх оригіналам. Такий сумнів має об`єктивне підґрунтя, оскільки, як зазначено вище, поданий самим позивачем протокол перевірки електронного підпису результату перевірки щодо файлу з додатками не містить.

За таких обставин надані позивачем паперові копії електронних доказів не можуть братися судом до уваги.

Суд враховує також, що позивач у позовній заяві на виконання пункту 8 частини третьої статті 175 ЦПК України зазначив про наявність у нього оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, тоді як заявою від 22.07.2026 року повідомив про відсутність у нього доступу до інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора та про те, що відповідні докази існують виключно у ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ». При цьому у відповіді на відзив позивач стверджував протилежне, зазначаючи про наявність у відповідача повного доступу до цієї ж системи.

Наведені твердження позивача є суперечливими.

Окрім недоведеності факту укладення договору, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів передання відповідачу грошових коштів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Належним і допустимим доказом фактичного перерахування коштів є первинний платіжний документ та виписка з рахунку.

Наданий позивачем розрахунок суми заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання коштів, а є одностороннім арифметичним розрахунком кредитора, а тому не є належним доказом наявності заборгованості. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Судом критично оцінюється як доказ передання коштів надана позивачем платіжна інструкція від 17.04.2021 року. Позивач у позовній заяві зазначив, що цей документ складений та підписаний в електронній формі та підписаний електронно-цифровим підписом платіжної установи, тоді як долучений до матеріалів справи документ іменується копією платіжної інструкції, не містить електронного підпису, не супроводжується протоколом його перевірки, а поле «ВІДПРАВНИК» у ньому не заповнене. Крім того, зазначений у цьому документі платіжний інструмент наведений у маскованому вигляді, що унеможливлює його ідентифікацію як такого, що належить відповідачу. Довідка ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» №КД-000002075/ТНПП від 13.11.2024 підтверджує лише прийняття платіжної інструкції до виконання ініціатором платіжної операції, але не зарахування коштів отримувачу.

Таким чином, суду не надано належних і допустимих доказів перерахування та зарахування відповідачу грошових коштів за договором позики №1327546 від 17.04.2021 року. Сам позивач у позовній заяві зазначив, що доказів зарахування коштів на банківську картку відповідача подати не може, оскільки доступ до них має лише банківська установа.

Судом відхиляються доводи позивача про те, що відповідач мав можливість подати виписку за своїм рахунком на підтвердження неотримання коштів. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона доводить обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Обставина перерахування та зарахування коштів є підставою позовних вимог і підлягає доведенню саме позивачем. При цьому номер платіжної картки у поданих позивачем документах наведений у маскованому вигляді, що об`єктивно унеможливлює отримання відповідачем виписки за відповідним рахунком, а за умови неналежності картки відповідачу виключає таку можливість. Суд звертає увагу, що позивач, посилаючись у відповіді на відзив на неприпустимість концепції негативного доказу, за якою сторона не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує, сам вимагає від відповідача доведення негативного факту неотримання коштів.

Судом відхиляються й доводи позивача з посиланням на постанову Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16 про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом як факту укладення договору, так і факту передання коштів. Пункт 1 договору позики №1327546 від 17.04.2021 року сформульований як зобов`язання позикодавця передати кошти у майбутньому шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок і не містить підтвердження позичальника про отримання коштів. Реальний характер договору позики, навпаки, означає, що за відсутності доказів передання грошей договір є неукладеним (частина друга статті 1046 ЦК України), а не створює презумпції такого передання.

Оскільки судом встановлено недоведеність як факту укладення договору позики, так і факту передання відповідачу грошових коштів, суд позбавлений можливості встановити наявність зобов`язання, право вимоги за яким могло б перейти до позивача за договорами факторингу №2610 від 26.10.2021 та №030423-ФК від 03.04.2023.

Разом з тим суд зазначає, що навіть за умови доведеності зазначених обставин заявлений позивачем розмір процентів не ґрунтувався б на законі. Договором позики визначено строк позики 30 днів з кінцевою датою повернення 17.05.2021 року. Посилання позивача на наявність у договорі умов про пролонгацію строку користування позикою не відповідає обставинам справи, оскільки за умовами Правил надання грошових коштів у позику пролонгація здійснюється шляхом внесення позичальником грошових коштів та сплати процентів за подовження, тоді як згідно з розрахунком самого позивача жодних платежів позичальником не вносилося. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування; в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Тобто сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Висновок про те, що дії в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитора вчинялися саме відповідачем, за наявних у справі доказів міг би бути зроблений виключно шляхом припущення, що є неприпустимим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю з підстав недоведеності позивачем факту укладення з відповідачем договору позики №1327546 від 17.04.2021 року, факту передання відповідачу грошових коштів та переходу до позивача права вимоги.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу суд залишає за позивачем.

Судові витрати позивача покладаються на позивача.

Відповідачем заявлено до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження цих витрат надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.05.2022, додаткову угоду №4 від 11.02.2025, якою визначено предмет правничої допомоги у справі №369/20985/24 та розмір гонорару 5 000,00 грн, акт прийому-передачі наданих юридичних послуг №4 від 29.06.2026 та довідку адвоката №29/06-26 від 29.06.2026 про отримання від клієнта коштів у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Подані відповідачем документи цим вимогам відповідають. Наведення відповідачем у відзиві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат у розмірі 4 000,00 грн не перешкоджає стягненню фактично понесених витрат, оскільки згідно з частиною третьою статті 134 ЦПК України попередній розрахунок не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову; у разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат. Позивач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявляв і заперечень щодо їх розміру не подавав. Оцінивши обсяг виконаних адвокатом робіт та складність справи, суд вважає заявлений розмір витрат співмірним та таким, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-13, 76-89, 100, 133, 134, 137, 141, 258-273, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 207, 512, 514, 626, 628, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1050, 1077 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Судові витрати позивача покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 12.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко