Ухвала суду № 138923844, 10.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

10.08.2026

Справа № 331/3239/25

Провадження № 2-др/331/5/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Антоненко М.В.,

за участі секретаря судового засідання: Волтко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького національного університету про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

1.1. Рішенням Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 15 січня 2026 року у справі № 331/3239/25 позов ОСОБА_1 до Запорізького національного університету про зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

1.2. 19 січня 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просить стягнути з відповідача компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 41,07 грн.

1.3. В обґрунтування заяви зазначено, що заявник брав участь у двох судових засіданнях у режимі відеоконференції: 06 жовтня 2025 року з 08 год. 53 хв. до 09 год. 14 хв., тобто 21 хвилину (протокол судового засідання в режимі відеоконференції № 5225027), та 08 січня 2026 року з 11 год. 28 хв. до 11 год. 56 хв., тобто 28 хвилин (протокол № 5703579). Розмір компенсації обчислено заявником пропорційно до погодинного розміру мінімальної заробітної плати 48,00 грн за 2025 рік та 52,00 грн за 2026 рік, що становить 16,80 грн та 24,27 грн відповідно.

1.4. Заявник також зазначив, що усну заяву про подання доказів судових витрат після ухвалення рішення було зроблено ним у судовому засіданні 08 січня 2026 року.

1.5. 31 березня 2026 року відповідач подав заперечення на заяву, в яких просив відмовити в її задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що судові витрати мають бути фактичними та неминучими, а заявник не довів ані змісту відриву від звичайних занять, ані розміру понесених втрат.

1.6. Учасники справи про дату, час і місце розгляду заяви повідомлені належним чином. Відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви.

ІІ. Мотиви, з яких виходить суд

2.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з частиною другою цієї статті заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

2.2. Заява подана в межах строку, встановленого частиною другою статті 270 ЦПК України, а тому підлягає розгляду по суті. Водночас наявність процесуальної підстави для розгляду заяви сама по собі не свідчить про обґрунтованість заявленої вимоги: суд зобов`язаний перевірити, чи виникло у заявника право на відповідну компенсацію та чи підтверджено її розмір.

Щодо правової природи компенсації за відрив від звичайних занять

2.3. Частиною другою статті 138 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять; компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

2.4. Наведена норма не може тлумачитися ізольовано від решти статті, у якій вона розміщена. Стаття 138 ЦПК України має назву «Витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду». Частина перша цієї статті регулює витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла. Частина третя встановлює, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2.5. На виконання частини третьої статті 138 ЦПК України Кабінет Міністрів України постановою від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» затвердив відповідні граничні розміри. У додатку до цієї постанови (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року № 155) відповідна позиція викладена так: «За відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові у зв`язку з явкою до суду».

2.6. Отже, і процесуальний закон, і акт Кабінету Міністрів України пов`язують право на компенсацію за відрив від звичайних занять саме з явкою до суду. Компенсаційна природа цієї виплати зумовлена тим, що особа змушена залишити місце свого перебування, витратити час на прибуття до приміщення суду та перервати звичайний перебіг своїх занять. Поза цим юридичним складом підстав для покладення на іншу сторону відповідного грошового обов`язку закон не передбачає.

2.7. Частиною першою статті 212 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Із наведеного формулювання вбачається, що законодавець розмежовує участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та явку учасника справи в судове засідання, розглядаючи їх як різні процесуальні форми участі, які не є тотожними.

2.8. Судом встановлено, що заявник, місце проживання якого зазначене у місті Кременчуці Полтавської області, брав участь в обох судових засіданнях 06 жовтня 2025 року та 08 січня 2026 року виключно в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. До приміщення Олександрівського районного суду міста Запоріжжя заявник не прибував, переїзду до іншого населеного пункту не здійснював і місця свого перебування у зв`язку з участю в судових засіданнях не залишав. Ці обставини заявником не заперечуються та підтверджуються самим змістом заяви.

2.9. За таких обставин юридичний склад, з яким частина друга статті 138 ЦПК України пов`язує виникнення права на компенсацію, явка до суду у цій справі відсутній, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви.

Щодо доведеності самого факту відриву від звичайних занять

2.10. Незалежно від висновку, викладеного у пункті 2.9 цієї ухвали, суд вважає за необхідне зазначити таке.

2.11. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

2.12. Поняття «відрив від звичайних занять» передбачає наявність у особи певного звичайного заняття роботи, навчання, іншої регулярної діяльності, від якої особа була відірвана внаслідок участі у розгляді справи. Установлення факту участі особи в судовому засіданні само по собі цієї обставини не підтверджує, оскільки участь у судовому засіданні є реалізацією процесуального права на судовий захист, а не автоматичним свідченням переривання іншої діяльності.

2.13. Протоколи судових засідань у режимі відеоконференції № 5225027 та № 5703579 підтверджують виключно тривалість участі заявника у судових засіданнях. Доказів того, які саме звичайні заняття були перервані у проміжки часу з 08 год. 53 хв. до 09 год. 14 хв. 06 жовтня 2025 року та з 11 год. 28 хв. до 11 год. 56 хв. 08 січня 2026 року, заявником не надано. Довідки з місця роботи, навчання, відомостей про режим зайнятості або будь-яких інших доказів, які давали б змогу встановити зміст перерваної діяльності, матеріали заяви не містять.

2.14. Суд враховує також, що частина друга статті 138 ЦПК України передбачає дві альтернативні виплати за втрачений заробіток або за відрив від звичайних занять. Компенсація за відрив від звичайних занять є субсидіарним механізмом і застосовується тоді, коли особа не має заробітку, який могла б втратити. Обставин, які давали б змогу віднести заявника до відповідної категорії осіб, заява не містить і доказами вони не підтверджені.

Щодо обґрунтованості розміру заявленої компенсації

2.15. Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 (у редакції постанови від 28 лютого 2018 року № 155) граничний розмір компенсації за відрив від звичайних занять «обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять».

2.16. Заявник обчислив розмір компенсації виключно виходячи з погодинного розміру мінімальної заробітної плати, не співвіднісши отриманий результат із граничним розміром, визначеним наведеним додатком, базою обчислення якого є прожитковий мінімум для працездатних осіб. Відповідного розрахунку заява не містить, що позбавляє суд можливості перевірити, чи не перевищує заявлена сума встановлену межу.

2.17. Крім того, обґрунтовуючи погодинний розмір мінімальної заробітної плати, застосований до судового засідання 08 січня 2026 року, заявник послався на статтю 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Водночас показники мінімальної заробітної плати на 2026 рік встановлено статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-IX. Посилання на акт, який не регулює відповідний період, не може вважатися належним нормативним обґрунтуванням розміру вимоги.

2.18. Оцінивши доводи заяви та заперечень на неї у сукупності, суд доходить висновку, що заявник не довів ані наявності передбаченої частиною другою статті 138 ЦПК України підстави для виплати компенсації явки до суду, ані самого факту відриву від звичайних занять, ані обґрунтованості заявленого розміру компенсації.

2.19. Оскільки право на компенсацію, про стягнення якої заявлено, у заявника не виникло, суд не має підстав вважати, що при ухваленні рішення від 15 січня 2026 року питання про судові витрати у відповідній частині залишилося невирішеним у розумінні пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України.

2.20. За таких обставин заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 81, 133, 138, 141, 212, 259, 260, 270, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 331/3239/25 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького національного університету про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя: М.В. Антоненко