Рішення № 138923405, 11.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 р. № 520/7795/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, 3 під.2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, буд. 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі меншому від мінімального, тобто восьми мінімальних пенсій за віком, а Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати позивачу пенсії у відповідному розмірі;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату основної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто восьми прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» з 21.11.2025, а з 01.01.2026 встановлених для осіб, які втратили працездатність, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік».

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі меншому від мінімального, тобто восьми мінімальних пенсій за віком, а Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати позивачу пенсії у відповідному розмірі є протиправною та такою, що порушує права позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 08.04.2026 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій, розгляд справи було відтерміновано.

Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді у відпустках та відрядженні.

Представником відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, 20.04.2026 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає зокрема, що пенсія позивача по інвалідності нарахована з додержанням вимог чинного законодавства.

Представником відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, 24.04.2026 року надано відзив на позовну заяву, в якому він також просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 16.11.2013.

21.11.2025 року позивач звернувся з заявою щодо переведення з пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Згідно заяви ОСОБА_1 переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 21.11.2025.

Листом від 02.01.2026 № 1000-0202-8/307 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено ОСОБА_1 , що заява від 21.11.2025 про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Також судом встановлено, що 27.01.2026 ОСОБА_1 звернулась через електронну пошту до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із зверненням про проведення перерахунку пенсії з 01.01.2026, встановивши розмір пенсії в розмірі 8 розмірів прожиткового мінімуму (2595*8) та виплачувати перерахований розмір пенсії з 21.11.2025 в розмірі 8 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність на 2025 рік(2361*8) та з 01.01.2026 в розмірі 8 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність на 2026 рік (2955*8).

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області на вказане звернення 11.02.2026 надано відповідь про відсутність підстав для перерахунку пенсії у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, оскільки станом на дату надання відповіді на звернення ч. 3 ст. 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-IX від 29.06.2021 є чинною.

27.01.2026 ОСОБА_1 також через електронну пошту звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із зверненням про допущення порушень при переведенні на пенсію по інвалідності, оскільки не враховано висновки Верховного Суду, які обов`язкові навіть для таких суб`єктів владних повноважень як орган ПФУ та зазначила, що порушення має бути виправленим органом, який його допустив шляхом проведення перерахунку пенсії з дня переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-XII, тому просила провести перерахунок пенсії з 21.11.2025, встановивши розмір пенсії в розмірі 8 розмірів прожиткового мінімуму (2361* 8).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 23.02.2026 року № 11407-6577/М-03/8-2000/26 повідомило про відсутність підстав для здійснення з 21.11.2025 перерахунку пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону №796 у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону №796 від 06.06.1996 за №230/96-ВР, оскільки 29.06.2021 на виконання Рішення КСУ №1 Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Рішення КСУ №1 здійснено нормативне регулювання ст. 54 Закону №796 у редакції Закону №76, а саме: викладено її у новій редакції згідно із Законом №1584; а також оскільки згідно із Рішенням КСУ №4 ст.54 Закону №796 у редакції Закону 1584 на даний час є чинною.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо соціального захисту потерпілого населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи визначені нормами Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Статтею 54 Закону №796-XII (у редакції Закону №230/96-ВР, яка діяла до 01 січня 2015 року) було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Водночас, 28 грудня 2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон України №76-VIII), яким текст статті 54 Закону №796-XII викладено у новій редакції. Зокрема, частину 3 та 4 замінено положеннями такого змісту: "Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань". Наведені зміни набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Разом з тим, 07 квітня 2021 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-333/2018 (4498/18) ухвалив рішення №1-р(ІІ)/2021, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII.

Крім того, керуючись положеннями статті 97 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VІІІ "Про Конституційний Суд України", якими регламентовано порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України, Конституційний Суд України у пункті 2 рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)2021 встановив частина 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року, а у пункті 3 визначив, що Верховна Рада України протягом трьох місяців з дня ухвалення цього Рішення повинна привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76VIII у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. Натомість, у разі неприведення нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України, через три місяці з дня ухвалення цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону №796XII у редакції Закону №230/96ВР, яка передбачає, що: «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком».

На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, Верховна Рада України 29 червня 2021 року прийняла Закон №1584-ІХ, яким внесла зміни до Закону №796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, частина третя статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції після змін, внесених Законом №1584-ІХ) передбачає, що розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.

Вказане свідчить, що статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР.

В подальшому, Конституційний Суд України у прийняв рішення від 03 квітня 2024 року №4-р(І)/2024, в якому за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону №1584-IX) вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР. Врахувавши зазначене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, вказала, що прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24 сформувала наступний висновок: "Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

За таких обставин, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі № 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23".

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду в аналогічних спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 7), має право на отримання пенсії в розмірі, визначеному ст. 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, тобто в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік", а тому відповідачем протиправно відмовлено у перерахунку та виплаті пенсії в зазначеному розмірі.

Отже суд вказує, що в даній справі з боку відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, встановлено протиправну бездіяльність, як форму пасивної поведінки, з приводу не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як пенсійного органу, на обліку якого перебуває позивача.

А отже задля належного захисту прав позивача, відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області слід зобов`язати провести перерахунок та виплату основної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто восьми прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» з 21.11.2025, а з 01.01.2026 встановлених для осіб, які втратили працездатність, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік».

При цьому суд зазначає, що дії суб`єкта владних повноважень активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.

В матеріалах справи міститься рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що викладене у листі від 23.02.2026 року № 11407-6577/М-03/8-2000/26 про відмову позивачу у формуванні подання про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивача в розмірі меншому від мінімального, тобто восьми мінімальних пенсій за віком.

Вказана відмова позивачем не оскаржується.

Вказане свідчить про те, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі меншому від мінімального, тобто восьми мінімальних пенсій за віком, задоволенню не підлягають за відсутності встановлення судом протиправної бездіяльності з боку відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, 3 під.2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, буд. 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управлінні Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату основної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто восьми прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» з 21.11.2025, а з 01.01.2026 встановлених для осіб, які втратили працездатність, встановлених для осіб, які втратили працездатність, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.