Ухвала суду № 138923286, 10.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання повернення позову

10 серпня 2026 року справа № 520/22264/26 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, ГУ, Управління) про: 1) визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; 2) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»,

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026р. позов було залишено без руху у зв`язку із поданням поза межами строку згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та без доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

До суду 01.08.2026р. надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки про порушення свого права на отримання пільг з оплати житлово-комунальних послуг він достовірно дізнався лише після отримання листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.04.2026 №24992-23168/B-04/8-2000/26, яким йому відмовлено у нарахуванні та виплаті відповідних пільг, а тому звернувся до суду в межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України. Водночас, з огляду на соціальний характер спірних правовідносин, їх триваючий характер, гарантоване Конституцією України право на соціальний захист та правові позиції Верховного Суду щодо неприпустимості легалізації триваючого порушення соціальних прав процесуальними строками, навіть у разі висновку суду про пропуск строку такий строк підлягає поновленню як пропущений з поважних причин.

Вирішуючи питання усунення заявником наявних недоліків в оформленні позову, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

За правилами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору є, зокрема, оскарження припинення виплати з 01.05.2025р. соціальної пільги за сплату житлово-комунальних послуг.

Оскільки вказана пільга носить систематичний характер та надається щомісячно, у спірних правовідносинах позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав з 01.05.2025. При цьому, шестимісячний строк для звернення до суду із даним позовом закінчився 01.11.2025, в той час як позов подано 27.07.2026р. з порушенням шестимісячного строку.

При цьому, подання заяви до відповідача, яка надійшла до головного управління 01.04.2026р. за №23168/B-2000-26, про відновлення виплати соціальної пільги за користування комунальними послугами свідчить лише про початок вжиття заходів для захисту порушеного права.

Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов`язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов`язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.

Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, у постанові Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, у постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, у постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, у постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.

Зокрема, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та обєктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).

Суд вважає, що докази існування поважних причин пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані особою до суду разом (одночасно) із позовом, оскільки на етапі вирішення питання стосовно відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази, але існує обовязок визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Саме такі за змістом правові позиції сформульовані у постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №990/12/24, постанові Верховного суду від 22.05.2024р. у справі №520/8606/22

Так, у постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та у постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20 прямо та однозначно указано, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.

Окрім того, за правовою позицією постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

У силу правового висновку п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №990/12/24 суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.

У силу правового висновку п.52 постанови Верховного суду від 22.05.2024р. у справі №520/8606/22 для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України за загальним правилом суддя після одержання позовної заяви з`ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обовязків.

Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.1 ст.121, ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, п.5 ч.1 ст.171, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням того права, на захист якого було подано позов та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

З наведеного слідує, що саме позивач обтяжений процесуальним обовязком довести перед судом існування поважних причин пропуску строку на звернення до суду.

Невиконання позивачем цього обовязку має наслідком повернення позову.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Проте, у позові заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об`єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.

Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд зазначає, що спірні правовідносини не мають характеру триваючого правопорушення у розумінні, на яке посилається позивач, оскільки предметом оскарження є не кожен окремий факт ненарахування пільги за відповідний місяць, а конкретне управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень щодо припинення її надання з 01.05.2025.

Оскільки за змістом та правовою природою управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу припинення нарахування та виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг має разовий, однократний та одномоментний у часі характер вчинку, а у майбутньому суб"єктом владних повноважень застосовуються лише юридичні наслідки цього управлінського волевиявлення, то суд вважає, що вимоги про визнання протиправним згаданого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень можуть бути заявлені до суду у строк згідно з ч.2 ст.122 КАС України.

Відтак позивач повинен був дізнатися про порушення свого права саме з моменту припинення виплати пільги, тобто з 01.05.2025, а встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду сплив 01.11.2025.

Отримання будь-яких відповідей від суб"єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.

Відповідно до частини 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на правові висновки постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22, п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №990/12/24, п.52 постанови Верховного Суду від 22.05.2024р. у справі №520/8606/22 суд доходить до висновку про те, що матеріали позову не містять об"єктивних даних для формування у суду переконання тому, що несвоєчасне звернення позивача до суду відбулось унаслідок поважних причин.

Отже, відображені в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026р. у справі №520/22264/26 недоліки в оформленні позову за ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України в частині дотримання строку звернення до суду слід кваліфікувати у якості неусунутих.

Тому згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позов належить повернути заявникові.

При цьому, суд зважає, що спір склався з приводу застосування пп.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" протягом 2025 року.

Тож, спірні правовідносини припинились - 31.12.2025р.

Позов до суду було подано - 27.07.2026р.

Відтак, суд позбавлений за власною ініціативою застосувати правила ч.2 ст.122 КАС України у спосіб прийняття до розгляду вимог позову у межах визначеного процесуальним законом шестимісячного строку звернення до суду, позаяк станом на обчислену у порядку ч.2 ст.122 КАС України календарну дату - 27.01.2026р. тих правовідносин, з яких заявником було подано позов вже не існувало у часі.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 121-123, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 256, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1. Викладені у заяві від 01.08.2026р. доводи стосовно непропуску строку звернення до суду - визнати необґрунтованими. Заяву від 01.08.2026р. про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.

Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026р. у справі №520/22264/26 - визнати невиконаними.

2. Позов - повернути заявникові.

3. Роз"яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення у порядку, встановленому законом.

4. Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко