Рішення № 138923138, 11.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.08.2026р. справа №520/21025/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Код ЄДРПОУ 14035769) про відмову у призначенні пенсії №056650011630 від 14.07.2026 року; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Код ЄДРПОУ 14035769) повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 06.07.2026 р. громадянина України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до підземного пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, (для права на пенсію) за списком №1 шахтарі «професії провідні підземні» із зарахуванням періодів: з 25.12.2021 р. по 30.09.2023 р. та з 01.10.2024 р. по 30.06.2026 р. проходження військової служби в особливий період (для права на пенсію) за списком №1 шахтарі «професії провідні підземні» із зарахуванням роботи на підземних пільгових умовах за списком №1 «підземно» протягом повного робочого дня під землею за періодів з 01.03.2004 р. по 02.10.2005 р. та з 20.02.2006 р. по 31.12.2008 р. (в т.ч. з 04.04.2008 р. по 31.12.2008 р. до провідних професій).

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії на підставі ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за рахунок часткового незарахування до пільгового трудового стажу за провідними професіями у гірничій промисловості періодів проходження військової служби: 25.12.2021р.-30.09.2023р. та 01.10.2024р.-30.06.2026р., за рахунок незарахування до пільгового трудового стажу за Списком №1 періодів: 01.03.2004р.-02.10.2005р. та 20.02.2006р.-31.12.2008р., за рахунок незастосування показника кратності 1,25 до підземного стажу на провідних професіях.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, твердив про відсутність необхідного стажу трудової діяльності у 25 років для призначення пенсії у порядку ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; отримав р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; згідно із записом №28 у копії трудової книжки серії НОМЕР_3 з 24.10.2016р. виконував функції найманого працівника за посадою проходчика 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», звідки був призваний на військову службу за мобілізацією на особливий період.

06.07.2026р. звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За цим зверненням субєктом владних повноважень було вчинено відмову у призначенні пенсії у формі рішення від 14.07.2026р. №056650011630 (№8844/03-16) (далі за текстом Рішення).

Текст Рішення містить судження про відсутність необхідного для призначення пенсії пільгового стажу понад 25 років, але не містить детальних мотивів про те, який саме період трудової діяльності та з яких саме причин і обчислень не було включено до цензу спеціального трудового стажу у 25 років.

При цьому, викладене у тексті Рішення судження суб`єкта владних повноважень про незарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності 12.08.1998р.-04.04.2000р. з причини незасвідчення запису про звільнення підписом відповідальності особи (окрім періоду роботи з 01.01.2019р. за відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) заявником у межах справи №520/21025/26 не оскаржується.

У поданому до суду відзиві на позов зазначено, що відповідно до Рішення страховий стаж позивача з урахуванням додаткових років за роботу за Списком №1 становить 43 роки 03 місяці 09 днів, в тому числі на пільгових умовах 21 рік 08 місяців 23 дні, з них: робота на провідних професіях - 15 років 10 місяців 17 днів (з урахуванням норм Роз`яснення №8), робота згідно Постанови №202 (25) 03 роки 11 місяців 14 днів, військова служба в особливий період 04 роки 07 місяці 24 дні (зокрема період з липня 2002 року по серпень 2015 року обчислено згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про спецстаж (код підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013А1, ЗПЗ014А1, ЗПЗ014А2)).

Відповідач твердить, що до підземного пільгового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 (шахтарі «професії провідні підземні»), зараховані періоди: з 09.11.2021 р. по 30.09.2023 р. (01 рік 10 місяців 22 дні) проходження військової служби в особливий період (для права на пенсію) за списком №1 шахтарі «професії провідні підземні»; - період з 01.10.2024 по 02.07.2026 зараховано до стажу військової служби в особливий період; - до підземного пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 («підземно»), протягом повного робочого дня під землею за періоди з 01.03.2004 р. по 02.10.2005 р. та з 20.02.2006 р. по 28.02.2007 та з 01.01.2008 по 31.12.2008 р. (в т.ч. з 04.04.2008 р. по 31.12.2008 р. до провідних професій).

Відповідач наголошує, що період роботи у 2007 році зараховано до пільгового стажу згідно відомостей про тривалість спец стажу (код підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013А1, ЗПЗ014А1, ЗПЗ014А2) 2 місяці 2 дні, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд відзначає, що наведених у відзиві мотивів та суджень вчинення управлінського волевиявлення текст оскарженого Рішення не містить.

Окрім того, згідно з відзивом на позов Рішення містить різні судження з приводу періодів проходження заявником військової служби в ідентичних умовах, а саме: період з 09.11.2021 р. по 30.09.2023 р. (01 рік 10 місяців 22 дні) проходження військової служби в особливий період (для права на пенсію) був зарахований за Списком №1 шахтарі «професії провідні підземні»; у той час як період проходження військової служби з 01.10.2024 по 02.07.2026 було зараховано до стажу військової служби в особливий період без згадки про зарахування до спеціального пільгового стажу трудової діяльності за Списком №1 шахтарі «професії провідні підземні».

16.07.2026р. судом було отримано процесуальний документ сторони позивача у вигляді відповіді на відзив, котрий згідно з спеціальним правилом ч.3 ст.263 КАС України не може бути прийнятий судом до уваги із наданням оцінки викладеним у ньому доводам.

Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У силу спеціального правила ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Суд вважає, що за приписами ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відбувається умовне збільшення виключно загального показника страхового стажу для призначення пенсії на загальних умовах, а не збільшення показника спеціального пільгового трудового стажу для призначення пенсії на умовах, відмінних від загальних.

Розглядаючи спір, суд зазначає, що згідно з ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

Тож, приписами ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" визначено два показника спеціального пільгового трудового стажу, а саме: у 25 років (для працівників із повним робочим днем на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин; для працівників із повним робочим днем на будівництві шахт і рудників; для працівників із повним робочим днем в металургії) та у 20 років (для працівників провідних професій на цих роботах, до яких належать, зокрема, прохідники).

Суд вважає, що спеціальний пільговий трудовий стаж працівників провідних професій на роботах, виконання яких призводить до набуття права на призначення пенсії за критерієм цензу понад 20 років може бути включений до спеціального пільгового трудового стажу перелічених вище працівників на роботах, виконання яких призводить до набуття права на призначення пенсії за критерієм цензу понад 25 років, але зворотного взаємного зарахування наслідків виконання функцій найманого працівника на цих роботах національний закон України не передбачає.

Відповідно до ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

Тож, приписами ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено два показника спеціального пільгового трудового стажу, а саме: у 25 років (для працівників із повним робочим днем на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин; для працівників із повним робочим днем на будівництві шахт і рудників; для працівників із повним робочим днем в металургії) та у 20 років (для працівників провідних професій на цих роботах, до яких належать, зокрема, прохідники).

Суд вважає, що спеціальний пільговий трудовий стаж працівників провідних професій на роботах, виконання яких призводить до набуття права на призначення пенсії за критерієм цензу понад 20 років може бути включений до спеціального пільгового трудового стажу перелічених вище працівників на роботах, виконання яких призводить до набуття права на призначення пенсії за критерієм цензу понад 25 років, але зворотного взаємного зарахування наслідків виконання функцій найманого працівника на цих роботах національний закон України не передбачає.

Отже, приписи наведених законів є узгодженими за змістом та не мають взаємовиключних суперечностей.

Проте, виконувані заявником згідно із записами у трудовій книжці роботи, окрім дії ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підпадають одночасно і під дію п. а ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та п.1 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII як роботи за Списком №1.

Відповідно до п.2 розділу XV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (тобто після 01.01.2004р.) правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п.а ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (11.10.2017р.), яким текст Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, статтею 114.

З 11.10.2017р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були додатково до приписів названої норми урегульовані також і ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Так, згідно з абз.1 п.1 ч.2 ст.114 названого закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, умови набуття права на призначення згаданих пенсій і за ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення у редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII, і за ст.114 Закону України Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII були ідентичними, тобто уніфікованими.

Тому, загальними кваліфікуючими ознаками для призначення пенсії за підставою - робота по Списку №1 є: 1) досягнення особою віку у 50 років; 2) наявність загального страхового стажу 25 і більше років у чоловіків та 20 і більше років у жінок; 3) наявність спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1 - 10 років і більше у чоловіків та 7,5 років і більше у жінок; 4) зайнятість на роботах за Списком №1 протягом повного робочого дня.

Водночас із цим суд зважає, умови набуття працівником пенсії за ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є більш вигідними порівняно із п. а ч.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення та п.1 ч.2 ст.114 Закону України Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р., позаяк передбачають право отримання пенсії безвідносно до вікового цензу за умови стажу роботи за провідними професіями понад 20 років та за умови стажу роботи підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії (за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України) - понад 25 років.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників, Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників.

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що лише фізична відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або взаємовиключна суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків

При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.

Суд вважає, що негативні наслідки за оформлення та ведення трудової книжки за загальним правилом (за виключенням окреслених вище виняткових екстраординарних випадків, котрі однозначно виключають добросовісність та розумність дій найманого працівника) не можуть бути перекладені на найманого працівника у контексті втрати права на включення відповідного періоду трудової діяльності до показника загальної тривалості страхового стажу.

Побічно такий висновок окружного адміністративного суду узгоджується з правовим висновком постанови Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Окрім того, окружний адміністративний суд ураховує, що у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловлена позиція про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи найманого працівника - здобувача пенсії.

Тому за загальним правилом, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб"єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.

Отже, законодавець поклав на органи Пенсійного фонду не лише право, а й обов`язок вживати заходів щодо витребування відсутніх документів та перевірки відомостей, необхідних для визначення права особи на пенсію.

Крім того, відповідно до пункту 17 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993 № 637; далі за текстом - Порядок №637), за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Таким чином, у даному конкретному випадку, суб"єкт владних повноважень за відсутності підтверджених матеріалами справи об"єктивно непереборних та нездоланних причин не реалізував надані законом повноваження з приводу витребування та перевірки відомостей, а також не повідомив заявника про можливість підтвердження стажу відомостями з інших джерел (ніж записи у трудовій книжці), тобто діяв без дотримання критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України, не забезпечивши виконання вимог ст. 44 Закону №1058-IV, Порядку №22-1 та Порядку №637, що свідчить про неповне та формальне з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення питання про призначення пенсії.

Розвязуючи спір, суд зважає, що згідно з абз.1 ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, за загальним правилом з 01.01.2004р. набуття особою права на збільшення страхового стажу відбувається за одночасної наявності таких умов як: 1) виконання діяльності, де особа підлягає загальнообов"язковому державному пенсійному страхуванню; 2) сплата за цей період часу страхових внесків.

За визначенням ст.1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування

Виключення з наведеного правила окреслені законодавцем, зокрема: 1) у інших положеннях ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне забезпечення"; 2) у нормах Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", де згадані випадки життєвих ситуацій людини, що об`єктивно виключають оплату страхових внесків (до прикладу - приписи ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"); 3) у нормах Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які звільняють платника єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування від виконання публічного обов"язку з проведення перерахування коштів в оплату внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (до прикладу - п.91 розділу VIII).

Правила справляння єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування регламентовані приписами Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі за текстом - Закон України від 08.07.2010р. №2464-VI).

Так, за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Як то указано у п.1 ч.1 ст.4 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI платниками ЄСВ є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У силу вказівки п.1 ч.1 ст.6 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ до податкового органу за основним місцем обліку платника ЄСВ за найманого працівника покладений саме на роботодавця і виконання цього обов"язку за змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI відбувається не за рахунок доходу (коштів як оплати праці у формі заробітної плати чи інших виплат) найманого працівника, а за рахунок коштів саме роботодавця, адже у п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI чітко передбачено, що ЄСВ нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Відповідно до ч.7 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI ЄСВ сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв`язку.

Досліджуючи правову природу ЄСВ, суд відзначає, що на відміну від запроваджених законодавцем у положеннях Розділу IV Податкового кодексу України правил справляння податку з доходів фізичних осіб ЄСВ не зменшує суму належного найманому працівнику доходу у вигляді заробітної плати, бо не утримується з доходу у вигляді заробітної плати, а навпаки - нараховується платником ЄСВ роботодавцем на суму доходу у вигляді заробітної плати у розмірі 22% такого доходу і сплачується за рахунок власних активів роботодавця.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить до переконання про те, що стан виконання платником ЄСВ - роботодавцем обов`язку з перерахування до бюджету ЄСВ жодним чином не погіршує майнового становища найманого працівника та не є втручанням у сфері приватного життя чи майно найманого працівника у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Такий підхід до правового регламентування спірних правовідносин зумовлений тим, що згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI метою справляння ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат, а відтак, відсутність грошових платежів платника ЄСВ - роботодавця за рахунок власних коштів з ЄСВ, нарахованого на суму доходу найманого працівника (що відбувається без зменшення розміру такого доходу та в умовах неможливості впливу на будь-які майнові права найманого працівника, бо оплата проводиться платником ЄСВ - роботодавцем і за рахунок власних коштів платника ЄСВ - роботодавця) призводить до відсутності джерела існування відповідних публічних фінансів.

Проте, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, а позбавлення громадянина соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням страхувальником обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, бо наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання найманим працівником трудових обов`язків.

Тож, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд вважає за необхідне поширити дію правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а на спірні правовідносини, унаслідок чого обставини сплати чи не сплати страхових внесків роботодавцем за період виконання заявником функцій найманого працівника не мають юридичного значення для включення відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу.

Розглядаючи справу по суті, суд нагадує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогам ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Тож, підсумково суд доходить до переконання про те, що тексти рішень терорганів системи Пенсійного фонду України з приводу призначення пенсії чи з приводу перерахунку пенсій повинні відповідати принципам адміністративної процедури за ч.1 ст.4

Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру", де указано, що до таких принципів належать: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Відтак, адміністративний акт органу публічної адміністрації, котрий не містить достатнього поза розумним сумнівом рівня обґрунтування (зрозуміло та детально викладених мотивів з усіх ключових факторів) не може бути кваліфікований у якості такого, що відповідає вимозі обґрунтованості.

Цей дефект у реалізації владної управлінської функції органом публічної адміністрації за приписами ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України не може бути виправлений адміністративним судом під час відправлення правосуддя, позаяк суд не наділений повноваженнями на виконання управлінських функцій замість субєкта владних повноважень, обєктивно позбавлений можливості здійснювати зміну юридичних мотивів та фактичних підстав реально вчиненого у минулому управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень, не повинен інакше від субєкта владних повноважень перекваліфіковувати діяння учасників суспільних правовідносин у цілях додаткового умотивування оскарженого рішення чи діяння органу публічної адміністрації.

Оскаржене Рішення не відповідає вимозі умотивованості, а тому підлягає скасуванню.

Розглядаючи справу, суд зважає, що п.3 Порядку застосування Списків №1, №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383; далі за текстом - Порядок №383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р.

При цьому, суд зважає, що переліки професій за Списком №1 та Списком №2 початково були затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173 і застосовуються до пільгової роботи найманого працівника до 31.12.1991р.; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992р. - застосовуються переліки професій за Списком №1 та Списком №2, котрі затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994р. - застосовуються переліки професій за Списком №1 та Списком №2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. №162.

Окрім того, перелік професій за Списком №1 і за Списком №2 затверджувались також і постановою КМУ від 16.01.2003р. №36 та постановою КМУ від 24.06.2016р. №461.

Разом із тим, Список робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років був затверджений постановою КМУ від 31.03.1994р. №202 (далі за текстом Список робіт), включав підземні гірничі роботи в шахтах і на будівництві вугільних (сланцевих) шахт та усіх робітників, зайнятих протягом повного робочого дня на підземних роботах, керівники і спеціалісти підземних дільниць діючих і споруджуваних шахт для видобутку вугілля (сланцю).

Оскільки у межах спірних правовідносин виконувані заявником згідно із записами у трудовій книжці роботи одночасно підпадали і під дію ч.3 ст.114 Закону України Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення") за критерієм стаж роботи за провідними професіями, і під дію ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення") за критерієм стаж роботи за Списком робіт відповідно до постанови КМУ від 31.03.1994р. №202, і під дію п. «а» ч.1 ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за критерієм стажу роботи за Списком №1, і під дію п.1 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за критерієм стажу роботи за Списком №1, то у даному конкретному випадку субєкт владних повноважень у тексті Рішення повинен був викласти власні судження та мотиви з приводу конкретної кваліфікації кожного окремого періоду трудової діяльності заявника.

Розвязуючи спір, суд зважає, що норми Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" не передбачають правових підстав для кратного обчислення стажу роботи працівника за провідними професіями згідно з ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" у разі включення такого стажу роботи до іншого періоду трудової діяльності у цілях призначення пенсії.

Норми Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" також не передбачають правових підстав для кратного обчислення стажу роботи працівника за провідними професіями згідно з ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі включення такого стажу до іншого періоду трудової діяльності у цілях призначення пенсії.

Натомість, як то указано в ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Оскільки положення ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сформульовані законодавцем чітко, ясно і зрозуміло, не суперечать будь-яким іншим положенням, ані Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ані Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", то зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що заявник у даному конкретному випадку не набув ані розумних очікувань, ані легітимних сподівань на обчислення стажу роботи за провідними професіями згідно з ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за правилом кратності (1 рік робіт за провідними професіями до 1 року 03 місяців страхового стажу) у разі обчислення стажу роботи за Списком робіт відповідно до постанови КМУ від 31.03.1994р. №202.

Стосовно обов`язку суб`єкта владних повноважень забезпечити застосування у спірних правовідносинах роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 суд зазначає, що відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 працівникам, зайнятим на підземних роботах та в металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку у відповідності зі статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення», але не відпрацювавши повного стажу, передбаченого зазначеною статтею Закону, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної та в металургії роботи із зарахуванням до нього: - кожного повного року гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого прокату - за 1 рік роботи 3 місяці; - кожного повного року роботи, передбаченої у відповідних розділах списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, - за 9 місяців.

Згідно частини 1 статті 14 Закону України ст.13 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

Тобто, відповідно до роз`яснення Міністерства соціального захисту населення України від 20.01.1992 № 8 основною умовою для взаємозаліку пільгового трудового стажу роботи є наявність 10-річного стажу роботи.

Відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 працівникам, зайнятим на підземних роботах та у металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку у відповідності зі ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", але не відпрацювавши повного стажу, передбаченою зазначеною статтею Закону, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної та в металургії роботи із зарахуванням до нього кожного повного року роботи прохідником - за 1 рік роботи 3 місяці.

Згідно з п.16 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (тобто Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено умови призначення пільгових пенсій.

Пенсійний фонд України звертався до Міністерства соціальної політики щодо застосування роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У листі Міністерства соціальної політики України № 12281/0/2-18/21 від 26.06.2018 року зазначено, що пунктом 5 постанови Верховної Ради України від 06.12.1991 року № 1931-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» Міністерству соціального забезпечення України було надано право давати роз`яснення про порядок застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі-Закон № 1788), обов`язкові для всіх підприємств, установ і організацій, розташованих на території України. Згідно вказаного листа, у зв`язку з тим, що роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечений" втратило чинність і право та порядок призначення пенсій на пільгових умовах працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії визначаються відповідно до частини третьої ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», немає підстав зараховувати до стажу кожного повного року роботи гірничим очисного забою - за 1 рік роботи 3 місяці.

Проте, у подальшому листом від 02.10.2018 року №19997/0/2-18 Міністерство соціальної політики України відкликало лист від 26.06.2018 року №12281/0/2-18-21 та зазначило про доцільність застосування роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно листа Міністерства соціальної політики України №1209-27 від 12.09.2018 року, до законодавчого врегулювання питання внесення змін до статті 114 Закону №1058, органи Пенсійного фонду України при призначенні пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону №1058 враховують роз`яснення №8.

При цьому, суд зважає, що за змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 кожен повний рік роботи гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого прокату підлягає обчисленню у цілях застосування ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як 1 рік та три місяці, а кожен повний рік роботи за Списком №1 підлягає обчисленню у цілях застосування ст.14 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як дев`ять місяців.

З наведеного слідує, що роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 передбачає застосування як підвищуючих коефіцієнтів кратності обчислення показника пільгового трудового стажу, так і понижуючих коефіцієнтів кратності обчислення показника пільгового трудового стажу.

Разом із тим, у спірних правовідносинах заявник наполягає на застосуванні лише коефіцієнту кратності у бік підвищення умовно розрахованого стажу порівняно із реальною тривалістю трудової діяльності робітника у певних умовах, оминаючи увагою одночасно існуючий коефіцієнт кратності у бік зменшення умовно розрахованого стажу порівняно із реальною тривалістю трудової діяльності робітника у певних умовах.

До того ж суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.10.2022р. у справі №200/591/19-а: 1) до кола працівників, на яких поширюється дія Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" та встановлені пільги, належать тільки працівники, зазначені у Списку №1, які були зайняті на підземних роботах повний робочий день. При цьому додаткове зарахування по одному року за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах здійснюється лише для обчислення розміру пенсії за віком за Списком №1, а не при призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці"; 2) Тобто, державою встановлено додаткову соціальну гарантію отримання пенсійної виплати особам, на яких поширюється дія Закону № 345-VI, і застосовується такий механізм безпосередньо під час розрахунку розміру пенсії; 3) Посилання скаржника на обов`язковість застосування роз`яснень Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є необґрунтованими з огляду на положення статті 7 КАС України, в якій закріплено перелік джерел права, які застосовуються судом.

Дана права позиція є останньою у часі із виявлених окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у даному спорі.

Відтак, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України доводи заявника про необхідність застосування роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 слід визнати юридично неспроможними.

Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити, що з викладених вище міркувань зміст роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 суперечить ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а тому відсутні підстави для обтяження суб`кта владних повноважень обов`язком застосувати під час розгляду і вирішення по суті заяви позивача про призначення пенсії у порядку ч.3 ст.114 положення ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням змісту роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що відповідно до пункту а статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно частини четвертої статті 17 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Статтею 17-1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (яка набрала чинності 19 лютого 2022 року) до Порядку № 393 було внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як норми Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, так і норми Порядку № 393 (в редакції постанови КМУ від 16 лютого 2022 року № 119) виникнення права на пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Так, виходячи з положень статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 усунуто розбіжності між Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

З огляду на наведене, суд вважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб після набрання чинності Постановою № 119, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.

Окрім того, подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, від 31 січня 2024 року у справі № 120/7300/22, від 15 липня 2025 року у справі №520/300/7586/24, від 26 травня 2026 року у справі №160/30912/24.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права та усталеної правової позиції Верховного Суду, суд доходить висновку, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб є наявність саме календарної вислуги років, визначеної у порядку, передбаченому статтею 12 Закону №2262-ХІІ та пунктами 1, 2-1 Порядку №393.

Пільгове обчислення окремих періодів служби, передбачене пунктом 3 Порядку №393, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку, у постанові від 10.12.2024 підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов`язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, порядку №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до територіального органу Національної поліції України із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.

У зазначеній постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності постановою № 119, якою внесені зміни до порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає і на те, що у силу спеціального правила п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Тож, у приписах п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058 законодавцем запроваджені відмінні від загальних умови реалізації громадянином України права на пенсійне забезпечення, а саме: 1) зменшений віковий ценз - 55 років; 2) зменшений ценз страхового стажу - 25 років.

Суд повторює, що відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на зазначене за своєю правовою природою страховий стаж є елементом солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, має самостійне та вичерпне нормативне визначення і підлягає обчисленню виключно за правилами, прямо встановленими цим Законом, що виключає при його обрахунку можливість застосування непередбачених Законом №1058-IV механізмів.

Абзац третій частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV встановлює, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, після 1 січня 2004 року застосовується виключно для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Використання законодавцем формулювання виключно свідчить про імперативний та вичерпний характер цього переліку і виключає можливість поширення пільгового (кратного) обчислення стажу на інші види пенсій.

Дострокова пенсія за віком, передбачена статтею 115 Закону №1058-IV, не належить до пенсій за віком на пільгових умовах і не є пенсією за вислугу років, а тому не підпадає під сферу дії зазначеного положення.

Вона призначається у межах солідарної системи за наявності страхового стажу, обрахованого за правилами статті 24 цього Закону.

Отже, системне тлумачення статті 24 у взаємозв`язку зі статтею 115 Закону №1058-IV свідчить про відсутність законодавчих підстав для застосування кратного обчислення страхового стажу при призначенні дострокової пенсії за віком.

Відповідно до статті 57 Закону №1788-XII військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Аналогічний за правовою природою підхід закріплено у пункті 2.3 Положення №530, яким визначено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, що призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди військової служби зараховуються на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, зокрема за участь у бойових діях у воєнний час, участь в антитерористичній операції або виконання відповідних завдань під час проходження служби у військовому резерві.

Із системного аналізу змісту зазначених норм вбачається, що останні безпосередньо пов`язують пільгове обчислення строку служби з призначенням пенсій за вислугу років, тобто зі спеціальним видом пенсійного забезпечення, та не стосуються порядку обрахунку страхового стажу у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Крім того, суд зауважує, що пункт 2.3 Положення №530, прийнятий на виконання Закону №2262-ХІІ, є підзаконним нормативним актом, який деталізує механізм обчислення вислуги років і прямо виключає його застосування до пенсій, що призначаються з урахуванням страхового стажу.

Отже, наведені норми не встановлюють і не можуть встановлювати правил кратного обчислення страхового стажу для цілей призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV.

Суд також зазначає, що вислуга років і страховий стаж є різними за правовою природою категоріями.

Вислуга років застосовується у межах спеціального пенсійного законодавства та відображає тривалість проходження служби незалежно від факту та розміру сплати страхових внесків, тоді як страховий стаж є елементом солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та обчислюється виключно за правилами, прямо визначеними Законом №1058-IV. Саме цей Закон встановлює вичерпні умови, порядок і критерії обчислення страхового стажу, що є підставою для призначення пенсій у солідарній системі.

Перенесення правил обчислення вислуги років на правила обчислення страхового стажу означало б змішування різних правових режимів та фактичну зміну законодавчо визначеного порядку формування страхового стажу. Поширення механізму кратного обчислення, встановленого для спеціального виду пенсійного забезпечення, на правовідносини щодо призначення дострокових пенсій за Законом №1058-IV призвело б до застосування норм, які регулюють інший вид пенсійних правовідносин, поза межами їх законодавчого призначення.

Крім того, застосування кратного обчислення на підставі підзаконного нормативного акта у сфері, що врегульована безпосередньо законом, означало б фактичну модифікацію судом норм закону за рахунок приписів підзаконного акту, що є неприпустимим з огляду на принцип верховенства права та ієрархію нормативно-правових актів.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Крім того, у рішенні у справі ТОВ Укркава проти України (заява № 10233/20, п. 44, 49) Європейський суд з прав людини наголосив, що принцип правової визначеності як складова верховенства права вимагає передбачуваності судового тлумачення та стабільності правового регулювання. Суд зазначив, що національні суди не можуть переосмислювати чіткі та однозначні норми закону у спосіб, який фактично дорівнює зміні законодавства, без наявності переконливих підстав та без урахування наслідків такого підходу для правової визначеності. Таке перетлумачення, яке виходить за межі розумного судового розсуду та підміняє собою законодавче регулювання, робить результат провадження непередбачуваним і несумісним із вимогами статті 6 Конвенції.

Таким чином, застосування до спірних правовідносин правил кратного обчислення страхового стажу за відсутності прямої норми Закону №1058-IV фактично означало б зміну встановленого законодавцем порядку формування страхового стажу та розширення обсягу пенсійних прав позивача поза межами визначеного законом правового режиму. Такий підхід суперечив би принципу законності, відповідно до якого органи державної влади та суди зобов`язані діяти виключно в межах повноважень і у спосіб, передбачений законом.

У сфері соціального захисту тлумачення закону судом не може підміняти собою діяльність Верховної Ради України шляхом створення нових підстав для набуття права на пенсію або розширення порядку формування стажу. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами, що обмежує межі судового розсуду текстом чинних законодавчих приписів

Аналогічний підхід до застосування норм права у разі наявності прямого законодавчого регулювання викладено у пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі №240/7215/24, у якій зазначено, що відсутність колізії у правовому регулюванні свідчить про відсутність потреби у пошуку механізмів її подолання, оскільки наявність прямої норми закону, яка врегульовує відповідні правовідносини, виключає необхідність застосування інших норм права для їх регулювання.

Верховним Судом в постанові від 19 березня 2026р. у справі №200/8094/24 вказано, що стаття 57 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Положення №530 безпосередньо пов`язують пільгове обчислення строку служби із призначенням пенсій за вислугу років, тобто зі спеціальним видом пенсійного забезпечення, та не стосуються порядку обрахунку страхового стажу у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Застосування правил кратного обчислення страхового стажу за відсутності прямої норми Закону №1058-IV, фактично означало б зміну встановленого законодавцем порядку формування страхового стажу та розширення обсягу пенсійних прав поза межами визначеного законом правового режиму.

Наведені вище мотиви з приводу різних випадків кратного обчислення страхового стажу викладені судом у цілях обґрунтування висновку про відсутність у межах спірних правовідносин підстав для обтяження субєкта владних повноважень обов`язком застосування бажаної заявником процедури кратного обчислення показника спеціального пільгового страхового стажу.

Разом із тим, суд зважає, що згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.8 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд нагадує, що згідно з відзивом на позов Рішення містить різні судження з приводу періодів проходження заявником військової служби в ідентичних умовах, а саме: період з 09.11.2021 р. по 30.09.2023 р. (01 рік 10 місяців 22 дні) проходження військової служби в особливий період (для права на пенсію) був зарахований за Списком №1 шахтарі «професії провідні підземні»; у той час як період проходження військової служби з 01.10.2024 по 02.07.2026 було зараховано до стажу військової служби в особливий період без згадки про зарахування до спеціального пільгового стажу трудової діяльності за Списком №1 шахтарі «професії провідні підземні».

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови у призначенні пенсії.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк у тексті оскарженого Рішення не було наведено власних обґрунтованих та достатньою мірою деталізованих суджень з приводу кваліфікації конкретних періодів трудової діяльності заявника у якості підстав для призначення пенсії у порядку ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а періоди проходження заявником військової служби в ідентичних умовах без жодних пояснень були кваліфіковані по різному (а саме: період з 09.11.2021 р. по 30.09.2023 р. (01 рік 10 місяців 22 дні) проходження військової служби в особливий період (для права на пенсію) був зарахований за Списком №1 шахтарі «професії провідні підземні»; у той час як період проходження військової служби з 01.10.2024 по 02.07.2026 було зараховано до стажу військової служби в особливий період без згадки про зарахування до спеціального пільгового стажу трудової діяльності за Списком №1 шахтарі «професії провідні підземні»).

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин в частині обґрунтованості оскарженого Рішення субєкта владних повноважень.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою задоволення позову саме в частині скасування оскарженого рішення органу публічної адміністрації.

З огляду на зміст абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та зміст абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, а також обсяг фактично досліджених та оцінених у межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень об`єктивних даних суб`єкта владних повноважень належить обтяжити обов`язком повторно розглянути по суті звернення зацікавленої особи.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) того, що перелічені у тексті позову постанови Верховного Суду були винесені у подібних чи аналогічних спорах.

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.12.2025р. по справі №400/2502/23 висновки постанов Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Тому суд не знаходить підстав для поширення висновків наведених у тексті позову постанов Верховного Суду на спірні правовідносини у порядку ч.5 ст.242 КАС України.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.07.2026р. №056650011630 (№8844/03-16).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) від 06.07.2026р. з приводу призначення пенсії у порядку ч.3 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко