Рішення № 138921513, 10.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року справа №320/52801/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу ДВС міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 14.10.2025 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 за невиконання рішення суду.

Ухвалою суду провадження по справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд у спрощеному позовному провадженні з призначенням судового засідання.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

У подальшому, суд, за згодою сторін, вирішив здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

На виконанні Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий документ у формі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2025р. по справі № 759/18906/23 про зобов`язання позивачки забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

При цьому, в ухвалі зазначено, що сторони за попередньою домовленістю можуть змінювати графік спілкування батька з сином (ВП № НОМЕР_2).

14.10.2025 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. винесено постанову про накладення на боржника - позивачку штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн. на підставі п. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавчу службу» (невиконання судового рішення без поважних причин).

Позивачка зазначає, що не могла виконати рішення суду з поважних причин, оскільки спілкування батька з дитиною не відкладалось через наявність обставин, які ускладнювали, а в окремих випадках і унеможливлювали, організацію відеозв`язку.

Позивачка, вважаючи постанову про накладення штрафу за невиконання ухвали суду протиправною і такою, що порушує її права, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.2 та ч.4 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі Закон № 1404-VІІІ).

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом 2 частиною 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, особливості виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною визначені статтею 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (частина 2 статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження").

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною 1 статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність (частина 3 статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З аналізу наведених вище положень слідує, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає саме у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Втім, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною 1 статті 75 цього Закону.

Судом установлено, що Святошинським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснюється виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2025р. по справі № 759/18906/23 про зобов`язання позивачки забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

14.10.2025 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. винесено постанову про накладення на боржника - позивачку штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн. на підставі п. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавчу службу» (невиконання судового рішення без поважних причин).

Зі змісту постанови слідує, що позивачка не виконала вимоги державного виконавця, яким встановлено:

- обов`язок боржника повідомити виконавцю про зручний час проведення спілкування (вимоги від 18.09., 26.09.2025р.);

- обов`язок забезпечити присутність боржника при перевірці виконання ухвали суду, яка відбудеться 04.10.2025р. (вимога від 03.10.);

- обов`язок боржника повідомити виконавцю про зручний час проведення спілкування (вимога від 06.10.2025р.);

- обов`язок забезпечити присутність боржника при перевірці виконання ухвали суду, яка відбудеться 07.10.2025р. (копія вимоги у матеріалах справи відсутня);

- обов`язок боржника повідомити виконавцю про зручний час проведення спілкування (вимога від 10.10.2025р.);

- обов`язок забезпечити присутність боржника при перевірці виконання ухвали суду, яка відбудеться 11.10.2025р. (вимога від 10.10.2025р.).

При цьому, державним виконавцем не враховано при винесенні спірної постанови факт подання позивачкою на його електронну адресу відповіді на вказані вимоги з клопотанням про відкладення відеозв`язку на іншу дату від 19.09., 23.09., 29.09., 03.10., 04.10., 06.10., 09.10., 14.10.2025р. (копії листів наявні у матеріалах справи).

У листах позивачка вказує на неможливість проведення відеозв`язку, що пояснюється її хворобою (щодо вимог від 18.09., 26.09.2025р.), а також хворобою її двох малолітніх дітей (щодо подальших вимог). До своїх звернень позивачка додавала документи з медичних установ на підтвердження викладених нею обставин.

При цьому, суд враховує, що організація відеозв`язку з дитиною 04.10.2025р. не відбулось також через те, що її старша дитина - ОСОБА_3 перебувала у стані сну (слідує зі спірної постанови, тобто відповідачем не заперечується).

Суд зауважує, що оскільки позивачка зазначає, що не могла виконати рішення суду з поважних причин, державний виконавець мав пересвідчитись у поважності цих причин не виконання рішення суду.

Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання рішення суду потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження". Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 по справі №821/1568/16.

Отже, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Тотожна правова позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.

При цьому, умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) та відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення).

Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом.

У свою чергу, у межах спірних правовідносин відповідачем було складено акт про невиконання боржником рішення без поважних причин, наявність якого передбачена частиною третьою статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, відповідачем не надано жодних належних та обґрунтованих доказів того, що державним виконавцем було здійснено перевірку поважності причин невиконання боржником ухвали суду, зважаючи на медичні документи на підтвердження хвороби позивачки та її дітей.

При цьому, суд враховує, що згідно ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.

Таким чином, перевіривши постанову державного виконавця про накладення штрафу на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку про її протиправність та наявність підстав для скасування.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду при розгляді справи № 821/1568/16 у п.п. 17-23 постанови від 12 грудня 2018 року наголосила, що «...відповідно до статті 75 Закону № 606-ХІV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону. У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав. Відповідно до статті 89 Закону № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян".

Крім того, Верховний Суд при розгляді справи № 818/348/18 у постанові від 31 жовтня 2018 року звернув увагу на те, що «... пункт 16 частини 3 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження»: виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Частини 1 та 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»: за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження»: у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. З системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов`язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності.

Аналогічна правова позиція була викладена і в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду при розгляді справи № 822/1079/17 від 20 березня 2019 року.

Враховуючи позицію Верховного Суду, суд зазначає, що накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення є мірою юридичної відповідальності, яка має стимулювати останнього негайно здійснити дії задля його виконання. У випадку, коли боржник ігнорує ці вимоги без поважних причин, він на законних підставах притягується до відповідальності у вигляді накладення на нього штрафних санкцій. Такі дії держави в особі відповідних органів є виправданими та мають легітимну мету - відновлення прав стягувача. Тому, за кожне повторне невиконання судового рішення боржник притягується до юридичної відповідальності.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України). Зазначена норма дає підстави стверджувати, що суб`єкти державного управління мають діяти за принципом «заборонено те, що прямо не дозволено Законом», в свою чергу будь-які інші особи, які не мають владних повноважень діють за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено Законом».

Загально-дозвільний принцип поширюється на поведінку людини, всіх інститутів громадянського суспільства й гарантує можливість діяти будь-яким чином та у будь-який спосіб, не порушуючи права інших осіб чи заборони, які встановлені законом.

Спеціально-дозвільний принцип закріплений у конституційній нормі - ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормативна дія спеціально-дозвільного принципу поширюється також на органи публічної влади, межі повноважень та діяльності яких визначаються відповідними Законами України.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Horsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgmets ad Decisios 1997-11). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comigersoll S. А." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Окрім того, вирішуючи справу "Шмалько проти України" Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних справ та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно- правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Також, Конституційним Судом України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012 вказано, що за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно із положеннями ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Враховуючи викладене вище, слід дійти висновку про те, що державні виконавці при виконанні судових рішень, пов`язаних із усуненням перешкод у спілкуванні батька або матері з дитиною, за наявності достатніх юридичних та фактичних підстав, має право ухвалювати постанови про накладення штрафів за кожний належним чином підтверджений факт невиконання боржником відповідного судового рішення.

Однак під час розгляду справи не встановлено обставин врахування інформації про стан здоров`я позивачки та її дітей державним виконавцем та доводів позивачки стосовно існування об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання нею судового рішення.

Відповідно до п. 5 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, (далі - Інструкція № 512/5) якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Таким чином, акти, на підставі яких державним виконавцем прийнята постанова про застосування штрафу, зокрема, від 04.10., від 07.10.2025, не є належними доказами, та не свідчать про невиконання позивачкою судового рішення за відсутності поважних причин.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 6 розділу І Інструкції № 512/5 під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обставини невиконання судового рішення мають бути встановлені державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій та зафіксований відповідним актом, на підставі якого і може бути застосовано штраф до боржника.

Зі змісту оскаржуваної у цій справі постанови вбачається, що остання не містить в собі посилань на перевірку державним виконавцем поважності причин невиконання боржником рішення суду.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-242, 244-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Юри, 9; код ЄДРПОУ 34999049) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицької Т.В. від 14.10.2025р. про накладення штрафу на ОСОБА_1 за невиконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2025р. по справі № 759/18906/23 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зі Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Юри, 9; код ЄДРПОУ 34999049) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.