Рішення № 138921432, 11.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року № 640/19866/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом громадянина Таджикистану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Таджикистану ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, громадянин Таджикистану ОСОБА_1 ; РНОКПП відсутній; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту також відповідач, ДМС України; ЄДРПОУ: 37508470; адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі по тексту - третя особа, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області; ЄДРПОУ: 42552598; адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 14.07.2020 року №115-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- прийняти рішення, яким зобов`язати ДМС України повторно розглянути скаргу на рішення територіального органу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому позивач зазначає, що оскаржуване рішення фактично дублює рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив повністю у задоволенні адміністративного позову Громадянина Таджикистану ОСОБА_1 рішенням від 24.12.2020 у справі №640/19866/20, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.04.2021 року.

Верховний Суд скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021 року постановою від 07.02.2022 року, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2022 прийнято адміністративну справу №640/19866/20 до провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем подано письмові пояснення, в яких зазначено, що відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної або політичної партії та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо позивача смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/19866/20 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/19866/20 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/19866/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 року: «…суди попередніх інстанцій надаючи оцінку оскаржуваному рішенню мали перевірити чи є обґрунтованим висновок ДМС України, який прийнято за результатами перевірки наказу № 66 та висновку ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області від 11 лютого 2020 року на стадії попереднього розгляду заяв, чи установлено ДМС України ознаки очевидної необґрунтованості заяви позивача, передбачені частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI та чи відповідає оскаржуване рішення критеріям частини другої статті 2 КАС України, а також чи дотримана відповідачем процедура розгляду скарги позивача… суд першої інстанції повинен був перевірити оскаржуване рішення на предмет забезпечення ДМС України прав позивача на участь у розгляді справи та його гарантій на правову допомогу, а також надати оцінку аргументам позивача щодо порушення відповідачем цих прав.».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.02.2022 року, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що Громадянин Таджикистану ОСОБА_1 21.01.2020 року звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту протоколу співбесіди від 05.02.2020 слідує, що причиною виїзду з країни походження та постійного проживання є побоювання позивача за свою свободу, життя та здоров`я. Позивач також зазначив, що він не може повернутися до країни походження через те, що він є членом «Групи 24», яка є опозицією до Уряду цієї країни. Члени цієї групи жорстко переслідуються з боку Уряду. Позивач повідомив, що одразу після закінчення школи він виїхав до Російської Федерації, де проживав до 2016 року, у 2016 році переїхав до Туреччини, де проживав та працював на будівництві до 23.06.2016; 23.06.2016 легально прилетів у місто Харків та був затриманий працівниками Служби безпеки України та Державної міграційної служби; 30.08.2016 вперше звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Управління ДМС у Чернігівській області від 19.09.2016 № 93 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 року у справі № 825/1685/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 року та постановою Верховного Суду від 04.07.2019 року, відмовлено у задоволенні позову громадянина Таджикистану ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

12 вересня 2019 року прокуратурою міста Києва з Генеральної прокуратури України отримано запит компетентних органів Республіки Таджикистан про видачу громадянина Таджикистану ОСОБА_1 для притягнення до кримінальної відповідальності та надано доручення на проведення екстрадиційної перевірки, яка на даний час триває.

Постановою керівника Єдиного республіканського штабу від 01.08.2017 року відносно позивача порушено кримінальну справу за частиною 3 статті 32, статтею 401-1 Кримінального кодексу Республіки Таджикистан; постановою слідчого СУ МВС Республіки Таджикистан від 07.08.2017 року позивача притягнуто в якості обвинуваченого за вищевказаними статтями; постановою суду району Ісмоілі Сомоні міста Душанбе від 08.08.2017 року позивач обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а постановою від 07.08.2017 року останнього оголошено у розшук.

11 лютого 2020 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав очевидної необґрунтованості заяви позивача. На підставі вказаного висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 11.02.2020 року прийнято наказ № 66, яким відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон № 3671-VI).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача на підставі статті 12 Закону № 3671-VI подав скаргу до ДМС України, зареєстровану 14.02.2020 за №ОП-А-129-20.

Наказом ДМС України від 28.05.2020 №95 відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 3671-VI, на підставі письмового подання Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства від 28.05.2020 №8.5/1605-20 продовжено строк прийняття рішення за скаргою позивача до 28.07.2020.

Рішенням ДМС України від 14.07.2020 року № 115-20, яке прийнято на підставі частини п`ятої статті 12 Закону № 3671-VI та підпункту б пункту 8.3. розділу VIII Правил № 649 ДМС України відхилено зазначену скаргу позивача.

Зазначене рішення прийняте на підставі висновку за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.07.2020 о/с №2020KYV0011, затвердженого директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства П.М. Синявським 14.07.2020 року.

Вважаючи оскаржуване рішення відповідача про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення такого статусу, а також встановлення правового статусу відповідних осіб в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України та внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може або не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 цього Закону додатковий захист є формою захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які не можуть або не бажають повернутися до країни громадянської належності чи попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та цього Закону, але потребує захисту у зв`язку із загрозою її життю, безпеці чи свободі в країні походження, зокрема через побоювання застосування смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного чи внутрішнього збройного конфлікту або систематичного порушення прав людини.

За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI особа не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Водночас для вирішення питання щодо правомірності спірного рішення визначальне значення має не лише зміст зазначених норм, а й стадія процедури, на якій таке рішення було прийнято.

Процедура розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту складається з декількох послідовних етапів: попереднього розгляду заяви відповідно до статті 8 Закону № 3671-VI; розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів відповідно до статті 9 цього Закону; прийняття остаточного рішення за заявою відповідно до статті 10 Закону.

Саме на першій, попередній стадії, яка врегульована статтею 8 Закону № 3671-VI, приймається рішення про оформлення або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів приймається за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто коли у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також за заявами, які мають характер зловживання, зокрема коли заявник видає себе за іншу особу або повторно звертається з аналогічною заявою після відмови у визнанні його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, якщо відповідні обставини не змінилися.

Отже, на цій стадії орган ДМС не повинен остаточно вирішувати питання про наявність чи відсутність у заявника обґрунтованих побоювань переслідування, достовірність усіх його тверджень або наявність підстав для остаточного надання чи ненадання міжнародного захисту.

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, прямо зазначив, що відмова в оформленні документів на попередній стадії можлива лише у випадку очевидної необґрунтованості заяви. При цьому оцінка обґрунтованості та реальності побоювань заявника повинна здійснюватися міграційним органом уже після прийняття рішення про оформлення документів, тобто на наступній стадії процедури.

Верховний Суд також звернув увагу, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 9 та 10 Закону № 3671-VI, тоді як спірне рішення було прийнято саме на стадії попереднього розгляду заяви, яка регулюється статтею 8 цього Закону.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19 та від 03 серпня 2023 року у справі № 260/194/19.

Таким чином, для відмови в оформленні документів на підставі частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI заява повинна бути настільки очевидно необґрунтованою, щоб уже на попередній стадії було очевидним, що вона не містить жодних обставин, які потенційно можуть свідчити про наявність у заявника підстав для міжнародного захисту.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись із заявою повторно, посилався не лише на ті обставини, які вже були предметом оцінки органів ДМС під час його попереднього звернення у 2016 році, але й на нові істотні обставини, які виникли після такого звернення.

Зокрема, у 2017 році щодо позивача в Республіці Таджикистан було порушено кримінальну справу за частиною 3 статті 32 та статтею 401-1 Кримінального кодексу Республіки Таджикистан. Постановою слідчого СУ МВС Республіки Таджикистан від 07 серпня 2017 року позивача притягнуто як обвинуваченого, а постановою суду району Ісмоілі Сомоні міста Душанбе від 08 серпня 2017 року щодо нього обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім того, постановою від 07 серпня 2017 року позивача оголошено в розшук.

Як убачається із зазначених документів, кримінальне переслідування було пов`язане, зокрема, з підозрою у причетності позивача до екстремістсько-терористичної організації «Ісламська держава Іраку та Леванте».

Крім того, 12 вересня 2019 року прокуратурою міста Києва з Генеральної прокуратури України було отримано запит компетентних органів Республіки Таджикистан про видачу позивача для притягнення до кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим було надано доручення на проведення екстрадиційної перевірки.

Отже, на момент повторного звернення позивача існували нові обставини, яких не було під час розгляду його попередньої заяви у 2016 році. Саме тому повторне звернення не могло розглядатися як автоматично аналогічна заява у розумінні частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI.

За таких обставин орган ДМС мав встановити лише те, чи є заява очевидно необґрунтованою, а не остаточно визначати, чи є кримінальне переслідування позивача звичайним кримінальним переслідуванням, чи має воно політичний або інший конвенційний характер, а також чи існують підстави для застосування до позивача виключень із міжнародного захисту.

Дійсно, відповідно до Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця переслідування необхідно відрізняти від покарання за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, які ухиляються від переслідування або покарання за вчинення кримінальних правопорушень, як правило, не є біженцями.

Також Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року у справі № 826/4593/17 звертав увагу на необхідність недопущення зловживання статусом біженця особами, причетними до терористичної діяльності.

Проте зазначені положення не дають підстав органу ДМС вирішувати відповідні питання остаточно на стадії попереднього розгляду. Навпаки, саме необхідність з`ясування характеру кримінального переслідування, його фактичних підстав, достовірності відповідних матеріалів та можливого зв`язку з конвенційними ознаками свідчить про те, що такі обставини потребують повної процедури розгляду заяви.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 3671-VI після прийняття рішення про оформлення документів працівником органу ДМС проводяться співбесіди із заявником з метою виявлення додаткової інформації, необхідної для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником.

Аналогічні положення містяться у пункті 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649). На цій стадії орган ДМС має можливість проводити співбесіди, перевіряти достовірність інформації, звертатися із запитами до органів державної влади та інших установ, а також комплексно досліджувати інформацію про країну походження та особисті обставини заявника.

Таким чином, законодавством розмежовано попередню оцінку заяви та оцінку її обґрунтованості по суті.

На попередній стадії достатньо встановити, що заява не є очевидно необґрунтованою. Якщо ж заявник наводить хоча б одну нову обставину, яка потенційно може мати значення для визначення його права на міжнародний захист, така заява потребує подальшого розгляду у встановленому законом порядку.

У цій справі позивач посилався на переслідування у Таджикистані у зв`язку зі своєю політичною діяльністю та членством в опозиційній організації «Група 24». Ці доводи вже оцінювалися під час попереднього звернення у 2016 році. Проте після цього виникли нові обставини: порушення щодо позивача кримінальної справи, притягнення його як обвинуваченого, оголошення в розшук, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та, надалі, направлення компетентними органами Республіки Таджикистан запиту про його видачу.

Наявність таких обставин сама по собі не означає, що позивач має право на статус біженця або додатковий захист. Однак вона також не дає підстав вважати його заяву очевидно необґрунтованою без проведення передбаченої законом процедури.

Саме в межах подальшого розгляду орган ДМС мав встановити, чи є кримінальне переслідування позивача переслідуванням у розумінні Конвенції про статус біженців, чи пов`язане воно з однією з конвенційних ознак, чи є ризик застосування до нього заборонених форм поводження у разі повернення до країни походження, а також чи існують обставини, що виключають можливість надання міжнародного захисту.

При цьому відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 під час первинного звернення орган ДМС повинен, зокрема, встановити особу заявника, перевірити дотримання порядку звернення, поінформувати його про умови надання захисту, забезпечити перекладача, провести відповідні перевірки та врахувати оновлену інформацію про країну походження.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів може бути оскаржене до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері.

Окремо слід врахувати порушення, допущені під час адміністративного оскарження.

Як встановив Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року, позивач наголошував, що ані його, ані його представника не було запрошено до участі у розгляді скарги, хоча відповідне клопотання подавалося. Про причини розгляду скарги без його участі позивача також не було повідомлено.

Пунктом 8.1 розділу VIII Правил № 649 передбачено, що розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС здійснюється ДМС України відповідно до статті 12 Закону № 3671-VI.

Водночас підпунктом «в» пункту 8.2 розділу VIII Правил № 649 встановлено, що після отримання матеріалів особової справи ДМС України розглядає скаргу з дотриманням вимог частин шостої та сьомої статті 12 Закону № 3671-VI, які передбачають право особи, скарга якої розглядається, або її законного представника брати участь у розгляді скарги та користуватися правовою допомогою.

Таким чином, під час адміністративного оскарження рішення територіального органу ДМС також не було забезпечено належної реалізації процесуальних прав позивача, на що прямо звернув увагу Верховний Суд.

З огляду на наведене суд вважає, що під час розгляду заяви позивача на стадії, передбаченій статтею 8 Закону № 3671-VI, відповідач надав оцінку обставинам, які за своїм змістом належать до предмета подальшого розгляду заяви.

Зокрема, органом ДМС було досліджено достовірність та обґрунтованість побоювань позивача, а також характер його кримінального переслідування та пов`язаних із ним обставин. Водночас такі питання потребують більш повного з`ясування в межах наступної стадії процедури, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, на цій стадії достатнім було встановити, чи має заява ознаки очевидної необґрунтованості, тоді як остаточна оцінка наведених позивачем обставин та їх значення для вирішення питання про надання міжнародного захисту мала бути здійснена в межах подальшого розгляду заяви.

При цьому сама по собі наявність у матеріалах справи інформації про кримінальне переслідування позивача та запиту про його екстрадицію не дає підстав автоматично робити висновок ані про наявність у нього права на міжнародний захист, ані про відсутність такого права. Зазначені обставини, з огляду на їх характер та значення для справи, потребували належного та всебічного дослідження у порядку, передбаченому Законом № 3671-VI.

Суд також враховує, що матеріали справи не містять відомостей про результати екстрадиційної перевірки, яка на момент виникнення спірних правовідносин ще тривала.

За таких обставин оцінка характеру та можливих наслідків кримінального переслідування позивача потребувала додаткового з`ясування відповідних обставин і не могла бути остаточно визначена лише на підставі наявних на той час матеріалів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення.

Отже, відповідач повинен був довести не лише наявність обставин, на які він посилався, а й те, що саме ці обставини відповідали передбаченим законом підставам для відмови в оформленні документів на попередній стадії.

Однак відповідач не довів, що заява позивача була очевидно необґрунтованою саме у розумінні частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI. Навпаки, наявність нових обставин, пов`язаних із кримінальним переслідуванням, розшуком та екстрадиційним запитом, свідчила про необхідність продовження процедури та їх належної оцінки на наступній стадії.

У цьому контексті підлягає врахуванню і принцип належного урядування, на необхідності дотримання якого неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини. Зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування вимагає від державних органів діяти своєчасно, послідовно та належним чином, а держава не повинна отримувати вигоду від власних помилок чи недотримання встановлених процедур.

Застосовуючи цей принцип до спірних правовідносин, суд виходить із того, що орган державної влади повинен неухильно дотримуватися встановленої законом процедури та не може підміняти один етап розгляду заяви іншим.

Таким чином, спірне рішення ДМС України № 115-20, прийняте за результатами розгляду скарги позивача, не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки ним фактично підтримано рішення територіального органу ДМС, яке було прийнято з неправильним застосуванням статті 8 Закону № 3671-VI.

Суд не встановлює наявності у позивача права на визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки це питання має вирішуватися органом ДМС за результатами повного розгляду заяви відповідно до статей 9 та 10 Закону № 3671-VI.

Водночас суд вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення існували достатні підстави для продовження розгляду заяви у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим відмова в оформленні документів на попередній стадії була передчасною.

Отже, з урахуванням наведених обставин заява позивача не може бути визнана очевидно необґрунтованою у розумінні частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI. Надання оцінки достовірності та обґрунтованості побоювань позивача на цій стадії не відповідало завданню попереднього розгляду заяви, визначеному зазначеною нормою.

Таким чином, під час попереднього розгляду відповідачем було надано оцінку питанням, які відповідно до встановленої Законом № 3671-VI процедури підлягають більш детальному дослідженню на наступних стадіях розгляду заяви, що призвело до недотримання визначеної законом послідовності її розгляду.

Крім того, під час розгляду адміністративної скарги не було забезпечено належної участі позивача або його представника, незважаючи на заявлене відповідне клопотання, що також свідчить про порушення встановленої процедури.

За таких обставин рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення ДМС України, яким відповідну скаргу було відхилено, підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням вимог Закону № 3671-VI та Правил № 649.

При цьому скасування зазначених рішень не означає автоматичного визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а має наслідком необхідність продовження передбаченої законом процедури та повного дослідження всіх обставин його заяви, у тому числі нових обставин, пов`язаних із кримінальним переслідуванням та екстрадиційним запитом.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 14.07.2020 року №115-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання повторно розглянути скаргу на рішення територіального органу ДМС з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.07.2020 року №115-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України (ЄДРПОУ: 37508470; адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) повторно розглянути скаргу громадянина Таджикистану ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній; адреса: АДРЕСА_1 ) на рішення територіального органу ДМС від 14.07.2020 року №115-20 з урахуванням висновків суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2026.

Суддя Панченко Н.Д.