Рішення № 138919513, 07.08.2026, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2-о/714/50/26

ЄУН: 714/220/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2026 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецькоїобласті вскладі :

головуючого-судді Козловської Л.Д.

за участі: секретаря судових засідань Агратіна О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Тереблечанська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В :

Представник заявника, адвокат Козачук С.А. звернувся до суду із вказаною заявою в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на те, що заявниця ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , з яким спільно проживала до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла його дружина, тобто ОСОБА_1 .

За життя, ОСОБА_2 заповіт не склав, а тому спадщина відкрита за законом. ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги після смерті чоловіка ОСОБА_2 прийняла своєчасно спадщину та звернулася до приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу за для її оформлення.

Втім, через те, що за свідоцтвом про смерть, прізвище спадкодавця зазначено як « ОСОБА_3 », а у актовому записі про укладення шлюбу, в графі відомості про наречену, спадкодавець значиться як « ОСОБА_3 », а в графі відомості про нареченого, чоловік останньої записаний « ОСОБА_3 » нотаріусом було відмовлено заявнику у видачі свідоцтва про право на спадщину. За таких обставин, заявник не може довести факт реєстрації шлюбу між заявником ОСОБА_1 та її померлим чоловіком ОСОБА_2 , що унеможливлює оформлення спадщини. Тому, просить встановити факт, реєстрації шлюбу між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявник ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився. Втім, від представника останнього адвоката Козачука С.А., до суду надійшла заява згідно якої просив розглянути справу у їх відсутності, заявлені вимоги заявника підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Заінтересована особа Тереблеченська сільска рада Чернівецького району Чернівецької області будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила, однак від останнього до суду надійшла письмова заява про розгляд справи у їх відсутності. Проти задоволення вимог заявника не заперечує.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

За наведених обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, згідно ч.5 ст.279 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 09 грудня 1973 року Турятською сільською радою депутатів трудящихся Глибоцького району Чернівецької області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із чим складено актовий запис за № 29, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 09.12.1973 року

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Буківка Чернівецького району Чернівецької області, у віці 65 років помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Частиною ч.1 ст.1220 ЦК України передбачено, що внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина.

Відтак, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Частинами 1 та 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом, має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу не заявив про відмову від неї.

За відомостями Буківського старостинського округу Тереблеченської сілської ради Чернівецького району, ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав у с.Буківка Чернівецького (колишнього Герцаївського) району Чернівецької області по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . На час смерті останнього разом із ним в одному господарстві проживала його дружина ОСОБА_1 .

Таким чином, після смерті ОСОБА_2 , спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 , хоча юридично на себе його не оформила.

Право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, а у випадку відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від неї, право на спадкування одержують спадкоємці за законом (ст.1223 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст.1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_2 , заявник ОСОБА_1 01 лютого 2018 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, щодо майна яке залишилося після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

Однак, постановою приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Єнакаке Ю.А. від 16 лютого 2026 року заявнику було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Підставою відмови стала відсутність належного правовстановлюючого документа та неможливість підтвердження факту перебування у зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Розбіжність полягає в тому, що у свідоцтві про смерть прізвище померлого зазначено як « ОСОБА_3 », тоді як у свідоцтві про укладення шлюбу у графі відомостей про наречену прізвище останньої вказано як « ОСОБА_3 ».

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Юридичні факти це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Зі змісту ч.2 ст.315 ЦПК України слідує, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту родинних відносин між дружиною чи чоловіком чинним законодавством не передбачено, оскільки між ними не має кровного споріднення, для них може мати правове значення встановлення факту реєстрації шлюбу чи факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у відповідних випадках.

Відповідно п.п.10, 18 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року, суди можуть встановлювати факти реєстрації шлюбу, якщо в органах реєстрації актів громадського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадського стану. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв`язку із встановленням судом фактом.

Заявник, звертаючись до суду з даною заявою, просить встановити юридичний факт реєстрації шлюбу, укладеного 09 грудня 1973 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки в наявних документах допущено неточності у написанні їх ніх прізвищ. Зокрема, у актовому записі про шлюб, як дружина значиться « ОСОБА_3 », а її чоловік як « ОСОБА_3 », а у свідоцтві про смерть « ОСОБА_3 ». Через ці розбіжності у написанні прізвищ заявник не може оформити спадщину належним чином.

Разом із тим, встановити факт реєстрації шлюбу судовим рішення у даній справі не можливо, оскільки факт реєстрації шлюбу підтверджено наявним у справі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 09.12.1973 року, в якому як наречені значиться « ОСОБА_3 », а наречена « ОСОБА_3 ».

Слід зазначити, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France).

Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Слід прийняти до уваги, що суд не наділений повноваженнями розглядати в порядку окремого провадження справи про встановлення факту належності особі свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, однак судом в порядку ч.2 ст.315 ЦПК України можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, або він не може бути встановлений у відмінний від судового порядку/способу.

Звертаючись до суду із вказаною заявою, заявник послався на неможливість вирішення у позасудовому порядку питання усунення розбіжностей у документах у зв`язку із смертю спадкодавця ОСОБА_2 , що відповідно є перепоною для оформлення ним спадщини.

Як вбачається з довідки Буківського старостинського округу Тереблеченської сільської ради № 162 від 17.02.2026 року після смерті ОСОБА_2 , яквй помер ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкоємцями першої черги є дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За даними погосподарської книги щодо домоволодіння розташованого у с.Буківка Чернівецького (колишнього Герцаївського) району Чернівецької області особовий рахунок НОМЕР_3 , вбачається, що головою двору записаний ОСОБА_2 , який проживає разом із дружиною ОСОБА_1 .

Ураховуючи вищенаведені докази по справи у їх сукупності та взаємозв`язку, зважаючи на співзвучність у розмовному мовленні прізвища « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_3 », беручи до уваги письмові докази щодо народження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , місце та дата народження, останніх які повністю збігаються із іншими правовстановлюючими документами, дані про місце проживання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то суд доходить висновку про підтвердження факту, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 був чоловіком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які перебували у юридичному шлюбі, зареєстрованому 09 грудня 1973 року сільською радою сТурятка Глибоцького району Чернівецької області, за актовим записом № 29.

Приймаючи до уваги, що законом не визначено іншого порядку встановлення даного юридичного факту, то він має бути встановлений в судовому порядку, який в силу ст.5 ЦПК України з урахуванням зазначених об`єктивних перешкод для заявника буде ефективним способом захисту його порушеного права, а відтак його вимоги підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.12, 81, 247, 258, 263-265, 273, 294, 315 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити юридичний факт реєстрації шлюбу 09 грудня 1973 року виконавчим комітетом Турятської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-и днів з дня його проголошення, а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 12 серпня 2026 року.

Суддя: