Ухвала суду № 138914210, 11.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.08.2026 р. Справа№910/11130/25

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., розглянувши без виклику сторін матеріали заяви про забезпечення позову у справі:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівські автобусні заводи, місто Кам`янське, Дніпропетровська область;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський автобусний завод, місто Київ;

третя особа-1 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай Ірина Володимирівна, м. Київ;

третя особа-2 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Львівінвестактив, місто Львів;

третя особа-3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Закрите акціонерне товариство Завод комунального транспорту, м. Львів;

третя особа-4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аманті Компані» (вулиця Дегтярівська, будинок 27Т, місто Київ, 04119; код ЄДРПОУ 45798358).

про: визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та повернення майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (далі також позивач) звернулося до Господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автобусний завод» (далі також - відповідач) про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та повернення майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позивач як на підстави позову покликається на те, що між ним (як продавцем) та відповідачем (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу за умовами якого продавець здійснив відчуження будівлі деревообробного цеху (корпус) літ. «Н», загальною площею 7 744,9 кв.м., на користь відповідача, від імені якого договір підписала пов`язана з ОСОБА_1 особа. Водночас, позивач вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки укладений всупереч інтересам ТОВ «Львівські автобусні заводи» та спрямований на фактичне заволодіння спірним об`єктом нерухомості одним із засновників продавця ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації.

Зокрема, як зазначає позивач, ОСОБА_1 , маючи безпосередній вплив на голову комісії з припинення ТОВ «Львівські автобусні заводи» ОСОБА_2 , переслідуючи мету виведення спірного об`єкта нерухомості з власності товариства шляхом продажу майна іншій юридичній особі, фактично здійснив відчуження будівлі деревообробного цеху (корпус) літ. «Н», загальною площею 7 744,9 кв.м., на користь відповідача, від імені якого договір підписала пов`язана з ОСОБА_1 особа (член дирекції) - ОСОБА_3 .. Про вказане, на думку позивача, свідчать обставини (серед іншого) про те, що:

- відчуження об`єкта нерухомого майна ТОВ «Львівські автобусні заводи» відбулось головою комісії з припинення ОСОБА_2 без легітимної мети задоволення вимог кредиторів;

- відчуження майна на підставі спірного договору вчинено за відсутності рішення загальних зборів продавця, оскільки сума правочину перевищувала 20 000,00 грн, що відповідно до установчих документів (статуту) є обов`язковою передумовою, а це свідчить про перевищення повноважень посадовою особою продавця;

- відчуження предмета спору відбулося на користь особи, пов`язаної із засновником позивача, та за ціною, що більш ніж у сто разів нижча за середньоринкову вартість, а фактичні розрахунки за договором так і не були проведені взагалі, що свідчить про відсутність спрямованості правочину на настання реальних правових наслідків.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18 січня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований під №35;

- застосувати наслідки недійсності правочину та повернути ТОВ «Львівські автобусні заводи» майно, що вибуло з його володіння на підставі недійсного правочину, а саме: нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 787405146101;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: №27852564 від 18 січня 2016 року приватного нотаріуса Мамай І.В., номер відомостей про речове право: 12948589 з проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Львівський автобусний завод» на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 787405146101.

Процесуальний хід розгляду справи відображений в протоколах судових засідань та ухвалах суду.

31 липня 2026 року відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський автобусний завод» звернулося до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просить суд:

- накласти арешт на нерухоме майно, а саме: будівлю деревообробного цеху (корпус) літ. «Н», загальною площею 7 744,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 787405146101;

- заборонити будь-яким державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій, у тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження, зміни, поділу, виділу, а також передачі до статутного капіталу (пайового фонду) будь- яких юридичних осіб нерухомого майна: будівлі деревообробного цеху (корпус) літ. «Н», загальною площею 7 744,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 829822146101.

Заява відповідача про забезпечення позову обґрунтована обставинами зміни складу учасників та виконавчого органу ТОВ «Львівський автобусний завод», які, за твердженням заявника, відбулися під час розгляду справи без відома учасника та керівника товариства. Зокрема, відповідач зазначає, що до Єдиного державного реєстру були внесені незаконні, на його думку, зміни щодо складу учасників та керівника товариства, внаслідок чого відповідна особа отримала можливість діяти від імені ТОВ «Львівський автобусний завод». За твердженням заявника, після цього такою особою було вчинено реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, за результатами яких 29.07.2026 це майно передано до статутного капіталу «Аманті Компані». На думку заявника, наведені обставини свідчать про реальний ризик подальшого відчуження, передачі іншим особам або обтяження спірного майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду у цій справі.

Розглянувши вказану заяву через призму відповідності її змісту вимогам Господарського процесуального кодексу України, суд, передусім виходить з того, що заява про забезпечення заявлених позивачем вимог у цій справі, подана не позивачем, а відповідачем, у зв`язку з чим зазначає таке.

Положеннями частини першої статті 136 Господарського процесуального кодексу України надано право учаснику справи звернутися в суд із заявою про вжиття заходів забезпечення позову , передбачених статтею 137 цього Кодексу.

Водночас наведене положення не може тлумачитися ізольовано від частини другої цієї статті, яка визначає матеріально-правову мету застосування відповідних заходів.

Так, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, законодавець, визначаючи підстави застосування забезпечення позову, безпосередньо пов`язує їх не з необхідністю захисту прав будь-якого учасника справи, а саме з необхідністю забезпечення майбутнього виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення прав та інтересів позивача.

Такий висновок узгоджується із системним змістом статей 136, 137 та 138 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, частина перша статті 137 Кодексу визначає способи забезпечення позову, серед яких, зокрема:

- накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачу;

- заборону відповідачу вчиняти певні дії;

- заборону іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо відповідача певні зобов`язання.

Зміст наведених заходів свідчить про їх превентивний характер та спрямованість на недопущення таких змін у майновій або правовій сфері відповідача, які у майбутньому могли б перешкодити реалізації права позивача на ефективний судовий захист.

Водночас, як вбачається зі змісту заяви, необхідність застосування відповідних заходів відповідач пов`язує насамперед з обставинами зміни складу учасників та виконавчого органу товариства, а також із подальшим розпорядженням спірним майном особою, яка, за його твердженням, отримала можливість діяти від імені товариства внаслідок таких змін.

За наведеними відповідачем доводами, вжиття запитуваних заходів має запобігти подальшому розпорядженню спірним майном у зв`язку з виникненням спору щодо правомірності зміни складу учасників та органів управління товариства і повноважень особи, яка діє від його імені.

Таким чином, фактичні обставини, якими відповідач обґрунтовує необхідність забезпечення позову, стосуються правовідносин щодо складу учасників товариства, формування його органів управління та повноважень осіб на представництво товариства, а також наслідків таких змін для розпорядження майном товариства. Водночас зазначені обставини не пов`язані з можливістю захисту права власності позивача на майно, яке вже вибуло з власності відповідача та становить, згідно його ж доводів, самостійний предмет спору у правовідносинах відповідача з його засновниками (учасниками).

Саме по собі посилання відповідача на ризик подальшого відчуження, передачі або обтяження спірного майна не змінює правової природи наведених ним підстав, оскільки для застосування заходів забезпечення позову такий ризик має бути пов`язаний із предметом заявлених позовних вимог і спрямований на забезпечення їх ефективного судового захисту, а не на врегулювання чи запобігання наслідкам спору, що виник у межах інших правовідносин відповідача.

Системний аналіз положень Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано інститут забезпечення позову, свідчить про те, що законодавець розмежовує процесуальні механізми забезпечення вимог для різних учасників процесу:

- для позивача саме шляхом вжиття заходів забезпечення позову;

- для відповідача у зв`язку із застосуванням таких заходів можливістю застосування заходів зустрічного забезпечення.

При цьому суд враховує процесуальне становище відповідача у спірних правовідносинах.

Так, відповідач є особою, до якої пред`явлено позовні вимоги, а отже, за загальним правилом, його процесуальний інтерес у спорі є протилежним інтересу позивача, який звернувся за судовим захистом. Відтак покладення в основу заяви відповідача про забезпечення позову міркувань про необхідність збереження майна для забезпечення можливого задоволення позовних вимог позивача саме по собі не відповідає природі цього процесуального інституту.

Якщо відповідач фактично не заперечує проти настання наслідків, яких позивач прагне досягти шляхом пред`явлення позову, він вправі визнати позов чи добровільно виконати вимоги позивача без необхідності ухвалення судового рішення та застосування заходів забезпечення позову. Таким чином, забезпечення позову не може використовуватися відповідачем як процесуальний інструмент, оскільки така функція не відповідає ані призначенню цього інституту, ані процесуальному статусу відповідача.

Процесуальний закон не наділяє його правом вимагати застосування заходів забезпечення позову з метою, яка законом пов`язується виключно із забезпеченням ефективного захисту прав та інтересів позивача, адже прагнення відповідача вчинити дії, спрямовані на задоволення заявлених позивачем позовних вимог, за своєю правовою природою свідчить про відсутність заперечень щодо таких вимог та, відповідно, про відсутність спору про право в цій частині, який потребував би судового вирішення.

Суд роз`яснює відповідачу, що використання законодавцем у частині першій статті 136 Господарського процесуального кодексу України формулювання про те, що заходи забезпечення позову вживаються судом «за заявою учасника справи» не спростовує наведеного висновку та не свідчить про те, що таку заяву може подати також і відповідач. Таке формулювання обумовлене, зокрема, процесуальною можливістю участі у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та, відповідно до статті 49 цього Кодексу, користуються процесуальними правами позивача, оскільки заявляють окрему вимогу щодо предмета спору та фактично набувають процесуального становища позивача щодо такої вимоги.

Отже, статус «учасника справи» сам по собі не є достатньою правовою підставою для звернення із заявою про забезпечення позову. Особа, яка ініціює застосування такого процесуального механізму, повинна звертатися саме з метою забезпечення своєї вимоги, її майбутнього виконання або ефективного захисту чи поновлення прав та інтересів, які становлять предмет такої вимоги.

Водночас процесуальне законодавство не виключає можливості заявлення відповідачем самостійних вимог у випадках та в порядку, передбачених Кодексом. Зокрема, відповідні вимоги можуть бути заявлені шляхом подання зустрічного позову, а також у межах процедури повороту виконання судового рішення, яке було скасоване після його виконання. Однак реалізація таких прав має відбуватися у передбачених законом процесуальних формах і не змінює правової природи інституту забезпечення позову, призначеного для гарантування виконання самостійних вимог особи, яка звернулася за судовим захистом.

На це вказує практика Верховного Суду, який у постанові від 12.02.2020 у справі №161/9156/15-ц погодився із обґрунтованістю висновків судів нижчих інстанцій про те, що невжиття заходів забезпечення позову в межах вирішення питання про поворот виконання рішення може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, оскільки предметом вимог відповідача є стягнення з позивача грошових коштів, а тому наявні підстави для накладання арешту на належне позивачу майно. Відтак, застосування заходів забезпечення позову за заявою відповідача можливе лише за наявності у нього самостійної вимоги, яка відповідно до закону може бути предметом судового розгляду та потребує забезпечення.

З огляду на викладене, суд констатує, що інститут забезпечення позову не передбачає можливості використання його як засобу самостійного захисту прав відповідача від заявлених до нього позовних вимог. Відповідач, як сторона, щодо якої можуть бути застосовані заходи забезпечення позову, є передусім особою, права та інтереси якої можуть бути тимчасово обмежені внаслідок застосування таких заходів, тоді як особою, майбутній судовий захист якої забезпечується цим процесуальним механізмом, є позивач.

Саме такий підхід сформулювала Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі № 903/497/24, де, зокрема, зазначила, що забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача (заявника), а його сутність полягає у гарантуванні виконання судового рішення або ефективного захисту чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.

Суд повторно наголошує, що Господарський процесуальний кодекс України передбачає спеціальний процесуальний механізм захисту відповідача від можливих негативних наслідків застосування заходів забезпечення позову. Таким механізмом є зустрічне забезпечення, врегульоване статтею 141 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Таким чином, законодавець послідовно розмежовує функціональне призначення зазначених процесуальних інститутів: заходи забезпечення позову спрямовані на гарантування майбутнього судового захисту прав та інтересів позивача, тоді як зустрічне забезпечення покликане гарантувати захист відповідача від можливих майнових наслідків застосування таких заходів.

Оцінюючи подану відповідачем заяву про забезпечення позову, суд вважає за необхідне виходити не лише з формального посилання заявника на положення статей 136, 137 ГПК України, а й із фактичної мети, на досягнення якої спрямовані заявлені ним заходи.

Суд зазначає, що відповідач, звертаючись із заявою про забезпечення позову, не заявляє жодної самостійної вимоги щодо предмета спору, не просить суд захистити або поновити будь-яке належне йому право чи інтерес шляхом подання зустрічного позову, а його процесуальна позиція обмежується запереченням проти первісно заявлених позивачем вимог.

Відповідно, у відповідача відсутня власна позовна вимога, виконання якої могло б бути предметом забезпечення, а також відсутній об`єкт майбутнього судового захисту саме відповідача у межах розгляду цього спору, який може бути гарантований шляхом застосування передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову.

Сама по собі наявність у відповідача майнового інтересу у збереженні спірного майна, а також існування ризику його подальшого відчуження чи зміни правового статусу не створюють передбачених законом підстав для забезпечення позову за заявою відповідача, якщо останній не заявив самостійної вимоги щодо предмета спору. Відповідно, наведені у заяві обставини не можуть бути покладені в основу застосування заходів забезпечення позову, оскільки спрямовані на забезпечення не позовної вимоги у цій справі, а власного інтересу відповідача, фактичним підґрунтям якого є спір щодо правомірності управління відповідачем, складу його учасників та повноважень осіб, які діють від його імені, тоді як предметом цієї справи є дійсність договору купівлі-продажу та пов`язані з нею майново-правові наслідки.

Такі правовідносини є різними за своїм предметом, підставами виникнення та змістом, а тому обставини, на які посилається відповідач, самі по собі не утворюють предмета забезпечення у межах заявленого позову.

З викладеного вбачається, що відповідач фактично намагається використати інститут забезпечення позову для отримання самостійного превентивного захисту власних прав від посягань третіх осіб, що суперечить меті інституту забезпечення позову

Суд також враховує, що 29.07.2026 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, обґрунтовуючи її необхідністю запобігти вчиненню дій щодо спірного майна, які могли б ускладнити або унеможливити ефективний захист його прав у цій справі. Водночас у подальшому позивач просив залишити зазначену заяву без розгляду у зв`язку з фактичним відчуженням спірного майна відповідачем, що додатково вказує на відсутність передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сам позивач втратив інтерес у захисті своїх прав в такий спосіб.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що подана відповідачем заява за своїм змістом та обґрунтуванням не відповідає вимогам, встановленим статтями 136- 139 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для її повернення відповідачу відповідно до приписів частини 7 статті 140 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 136-140, 144, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський автобусний завод» про забезпечення позову (вх. №3571/26 від 31.07.2026) повернути заявнику

2. Ухвала набирає законної сили з в порядку статті 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 254-259 ГПК України.

Веб-адреса сторінка суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Суддя Бургарт Т.І.