Ухвала суду № 138913831, 10.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

м. Київ

10.08.2026Справа № 910/3207/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., за участю секретаря судового засідання Салацької О.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Натюр Б`юті» про залишення позову без розгляду у справі № 910/3207/26

за позовом заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва (вул. Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 02910019) в інтересах держави в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Натюр Б`юті» (Залізничне шосе, буд. 41 В, м. Київ, 01103; ідентифікаційний код 36630177)

про витребування нерухомого майна,

Представники сторін:

прокурор: Хомутовська Олександра Олександрівна

від позивача: Мітін Ігор Ігорович

від відповідача: Король Дмитро Володимирович

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва (далі за текстом - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі за текстом - КМР, Позивач), з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Натюр Б`юті» (далі за текстом - ТОВ «Натюр Б`юті», Відповідач) в якому Позивач просить суд:

- витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Натюр Б`юті» (Залізничне шосе, буд. 41 В, м. Київ, 01103; ідентифікаційний код 36630177) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) нежитлове приміщення загальною площею 210,6 кв.м, розташоване по Залізничному шосе, буд. 41-В у Печерському районі м.Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1320982180000), яке фактично є нежитловим приміщенням загальною площею 219,7 кв.м, розташоване по Залізничному шосе, буд. 41 літ «В» у Печерському районі м. Києва номер об`єкта нерухомого майна 2222590580000;

- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Натюр Б`юті» (Залізничне шосе, буд. 41 В, м. Київ, 01103; ідентифікаційний код 36630177) на нежитлове приміщення загальною площею 210,6 кв.м, розташоване по Залізничному шосе, буд. 41-В у Печерському районі м.Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1320982180000) проведену 20.12.2017 на підставі рішення державного реєстратора - Соколянського Д.В. №38882358 від 21.12.2017, припинивши права власності на це нерухоме майно, та закрити розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.04.2026.

17.04.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Позивача.

20.04.2026 розгляд справи не відбувся у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 підготовче засідання призначено на 11.05.2026.

В судовому засіданні 11.05.2026 ухвалив закрити підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 22.06.2026.

03.06.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява Відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження, заява про застосування строків позовної давності.

04.06.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява Відповідача про залишення позову без розгляду та додаткові пояснення у справі.

09.06.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення Прокурора (щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, заперечення (на клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження).

В судовому засіданні 22.06.2026 суд оголосив перерву з розгляду справи по суті до 29.06.2026.

25.06.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення Прокурора щодо клопотання про застосування строків позовної давності.

26.06.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва від Прокурора надійшли доповнення до заперечень на клопотання про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 29.06.2026 суд розглянувши клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження відмовив в його задоволенні та оголосив перерву з розгляду справи по суті до 13.07.2026.

В судовому засіданні 13.07.2026 суд розглянув клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду, заслухав заперечення Прокурора та Позивача - оголосив перерву в судовому засіданні до 10.08.2026.

07.08.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення Прокурора.

Розглянувши заяву Відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Подаючи в інтересах держави позов і визначаючи Київську міську раду в якості позивача, Прокурор підтвердив існування органу державної влади, який має процесуальну правоздатність, здатен самостійно захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес у приватно-правових відносинах і не обмежений строком давності на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Проте Прокурором залишено поза увагою рішення Конституційного Суду України стосовно конституційних повноважень прокуратури.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 наголосив, зокрема, на тому, що:

- «за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. На це вказує, зокрема, стаття 131-1 Конституції України» (третє, четверте речення абзацу першого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини);

Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень» [абзац шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019].»

У рішенні від 3.12.2025 у справі № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України зауважив, що «у цьому контексті прокуратуру не можна розглядати як орган універсального представництва держави у суді. Вона є органом обмеженого представництва, покликаним втручатися лише за відсутності або об`єктивної неможливості реалізації судового захисту з боку уповноваженого органу, а не замінювати його. Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права.

Як виснував Конституційний Суд України, «Конституція України закріплює вичерпний перелік функцій прокуратури. Представництво прокуратурою інтересів держави в суді визначене як функція, що може здійснюватися у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Не допускається її розширення на рівні правозастосовної практики».

«Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5.06.2019 № 4-р(II)/2019].

Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора.

Приписи «не здійснює» та неналежним чином «здійснює», ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає «не здійснює» або «неналежним чином здійснює». Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя».

У рішенні від 03.12.2025 у справі № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України виснував, що «окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права «(правовладдя)».

Визнання правового акта неконституційним означає скасування Коституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

Утім, не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт. Статтею 11 ГПК України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт,а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, крім безпосередньо юридичних та фізичних осіб, за захистом своїх порушених. невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Станом на час звернення Прокурора до Київської міської ради (28.01.2026) і на момент подання Прокурором позову в інтересах цієї особи до господарського суду (23.03.2026), Прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

До того ж абзац перший частини 6 статті 11 ГПК України покладає на господарський суд обов`язок не застосовувати закон чи інший правовий акт, якщо такий суперечить Конституції України, і застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Так само частина 7 цієї статті зобов`язує суд у разі невідповідності правового акту вищої юридичної сили застосовувати норми правового акту вищої юридичної сили.

Крім того, на прокурора, як на будь-якого учасника судового процесу, покладено загальний обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене вище, враховуючи те, що позовну заяву підписано неуповноваженою на те особою, заява Відповідача про залишення позову без розгляду не суперечать вимогам чинного законодавства у зв`язку з чим така заява підлягає задоволенню судом, а позов залишенню без розгляду.

Аналогічні висновки здійснені Верховним Судом у постановах від 10.06.2026 у справі № 910/403/26 та від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Таким чином, приймаючи до уваги положення статті 7 Закону України «Про судовий збір», враховуючи те, що Прокурором не подано клопотання про повернення судового збору, суд не вбачає правових підстав для вирішення питання про повернення з Державного бюджету України суми судового збору, сплаченого Прокурором при зверненні до Господарського суду міста Києва з позовною заявою.

Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 226 та статтею 234 ГПК України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради у справі № 910/3207/26 залишити без розгляду.

Ухвала набрала законної сили 10.08.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду.

Дата підписання повного тексту ухвали: 12.08.2026

Суддя Антон ПУКАС