Рішення № 138913740, 10.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2026Справа № 910/8900/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" вул. Єжи Гедройця, 5,м. Київ, 03150

в особі Виробничого структурного підрозділу "Київський центр механізації колійних робіт" (03126, м. Київ, просп. Відрадний, 52А) Філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03126, місто Київ, вул. Володимира Качалова, 7, код ЄДРПОУ ВП 40123454)

до Державного університету інфраструктури та технологій вул. Кирилівська, 9, м. Київ, 04071

про стягнення 601 549,12 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Київський центр механізації колійних робіт" Філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного університету інфраструктури та технологій про стягнення 601 970,68 грн., а саме 562 616,96 грн. основного боргу та 39 353,72 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 034 про відшкодування витрат на постачання теплової енергії за державні кошти від 20.02.2023 року в частині своєчасного відшкодування витрат на постачання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані штрафні санкції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 19.08.2025 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 08.08.2025 року надійшла заява № 10/62н від 18.08.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

При цьому в заяві про усунення недоліків позивач просить суд стягнути з відповідача 562196,12 грн. боргу та 39 353,72 грн. штрафу, всього 601 549,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8900/25 та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/8900/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду належним чином засвідчені копії облікових карток та актів звіряння за звітний період, доданих до рахунків згідно п. 4.3 Договору № 034 про відшкодування витрат на постачання теплової енергії за державні кошти від 20.02.2023 року.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 17.09.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву б/н від 17.09.2025 року, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на добросовісну поведінку відповідача, який вчинив усі можливі дії для належного повідомлення позивача про припинення надання послуг з теплопостачання та розірвання Договору у зв`язку з тимчасовим призупиненням діяльності гуртожитку (3, 4 та 5 поверхів) та мінімізації можливих збитків позивача, зокрема, шляхом надсилання відповідних повідомлень на адресу позивача. При цьому відповідач наголошує, що продовження надання послуг після отримання офіційного повідомлення про їх припинення відбувалося не за згодою чи ініціативою відповідача, а виключно з технічних та організаційних міркувань позивача. Отже, з огляду на відсутність факту споживання послуг у спірний період, письмові повідомлення про відмову відповідача від подальшого споживання послуг, грубі порушення позивачем договірних умов та невідповідності у розрахунках, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що суперечать умовам Договору і чинному законодавству.

Поряд із цим через канцелярію суду 01.10.2025 року від представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 04.09.2025 року надійшло клопотання б/н б/д про долучення до матеріалів справи копій картки аналітичного обліку № 3611 від 12.09.2025 року та акта звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2024 року.

Також через систему «Електронний суд» 03.10.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення у справі б/н від 03.10.2025 року, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в яких відповідач зазначає, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків є непереконливим доказом для стягнення заборгованості, оскільки не посвідчує факт здійснення господарської операції та не є первинним бухгалтерським документом. Додатково відповідач посилається на те, що позивач надав акт на відшкодування витрат № Г/12/2023, датований 31.12.2023 року, чим порушив умови п. 4.5 Договору та позбавив відповідача можливості здійснення будь-яких фінансових операцій через ДКСУ (закриття бюджетного року), а також зазначив про необхідність застосування неустойки із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 3 статті 252 ГПК України).

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача № 10/62н від 18.08.2025 року про усунення недоліків, суд розцінює останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу до 562 196,12 грн. та в частині загального розміру позовних вимог до 601 549,84 грн., а також зазначає про звернення позивача з відповідною заявою про зменшення розміру позовних вимог в межах визначених ч. 3 ст. 252 ГПК України процесуальних строків.

З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 ГПК України, та заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 ГПК України, за відсутності заперечень відповідача проти поданої позивачем заяви, остання судом прийнята до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 166, 252 Господарського процесуального кодексу України, які також визначені судом ухвалою суду від 04.09.2025 року, за наявності поданого відповідачем відзиву на позов, позивач мав подати відповідь на відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 166 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від позивача станом на час ухвалення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 166, 252 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Київський центр механізації колійних робіт" Філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано відповіді на відзив на позовну заяву, суд, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 лютого 2023 року Виробничим структурним підрозділом «Київський центр механізації колійних робіт» Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (ВСП «КЦМКР», позивач у справі, учасник за договором) та Державним університетом інфраструктури та технологій (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір № 034 про відшкодування витрат на постачання теплової енергії за державні кошти (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого учасник зобов`язується у 2023 році поставити замовникові теплову енергію, зазначену в п. 1.3., а замовник - прийняти послуги у повному обсязі у терміни, обумовлені Договором та оплатити їх шляхом відшкодування витрат на постачання теплової енергії в приміщенні, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний 52-а, загальною площею 1979,7 кв.м, у терміни, обумовлені Договором.

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет договору, якість, ціну та вартість договору, порядок здійснення оплати, надання послуг, прав ата обов`язки сторін, їх відповідальність, обставини непереборної сили, вирішення спорів, строк дії договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2023 року в частині здійснення теплопостачання, а в частині здійснення розрахунків - до їх повного виконання. За послуги, що надані в період з 01 січня 2023 року до моменту підписання Договору замовник здійснює розрахунки в повному обсязі, що не суперечить ч. 3 ст. 631 ЦК України.

Вказаний Договір підписаний представниками учасника і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

При цьому до правовідносини сторін не застосовуються приписи Закону України "Про теплопостачання", оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у позивача ліцензії на виробництво, постачання і транспортування теплової енергії згідно Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», та перебування позивача в статусі теплопостачальної організації.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до п.1.2 Договору найменуванням послуг, що поставляється учасником замовнику, є теплова енергія у гарячій воді/парі ( у тому числі для технологічних потреб). Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал.Послуги ДКПП 2010-016 код 35.30.12-00.00.

Теплова енергія поставляється замовнику у кількості 179 Гкал згідно з Додатком № 1 до цього Договору (п. 1.3 Договору).

Як погоджено сторонами в п. 5.1 Договору умови останнього застосовуються до відносин сторін, які виникли згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України, і розповсюджуються на період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.

Місце надання послуги - Межа балансової належності. Надання послуги здійснюється учасником згідно з заявленими замовником обсягами та договірним приєднанням до теплового навантаження (п.п.5.2, 5.3 Договору).

Сторонами також погоджено та підписано Кошторис витрат на теплопостачання по гуртожитку ДУІТ за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний 52-а, які надаються через ВСП «КЦМКР» Ф`ЦРЕКМ» АТ «УЗ» (Додаток № 1 до Договору), яким визначений загальних обсяг теплопостачання на 2023 рік (1, 2, 3, 11, 12 місяці) в розмірі 179 Г/кал на загальну суму 1 312 914,88 грн.

Учасник повинен надати замовнику послугу, визначену в п.1.1. якість якої відповідає умовам державних стандартів та даного Договору (п. 2.1 Договору).

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами п. 3.1 Договору ціна останнього складається з суми очікуваної вартості місячних поставок теплової енергії протягом вказаного у п. 10.1 строку дії Договору та становить 1 371 592,64 грн. з урахуванням ПДВ, в тому числі ПДВ 228 598,77 грн.

Оплата здійснюється на рахунок спеціального фонду КПКВ 2201160.02.

Вартість одиниці тепла буде змінюватись в залежності від ціни на електроенергію згідно договорів, укладених між АТ «Українська залізниця» з постачальником електроенергії (п.3.2 Договору).

У відповідності до п. 3.4 Договору ціна цього Договору може бути змінена по узгодженню двох сторін шляхом укладення додаткової угоди.

Згідно п.п.4.1, 4.2 Договору розрахунки проводяться виключно у грошовій формі. Розрахунки проводяться щомісячно шляхом оплати Замовником вартості спожитої теплової енергії протягом 10 днів після пред`явлення Учасником рахунка на оплату товару (далі - рахунок) або після підписання Сторонами акта приймання - передавання товарної продукції за звітній період.

До рахунка Учасником додаються: облікові картки за звітний період, акти виконаних робіт за звітний період та акти звіряння розрахунків на звітну дату (п.4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору оплата послуг здійснюється за рахунок бюджетних коштів (спеціального фонду бюджету). У разі затримки Бюджетного фінансування розрахунок за виконані послуги здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання Замовником Бюджетного призначення на фінансування послуг, але не пізніше 31 грудня 2023 року.

За умовами п. 4.5 Договору учасник зобов`язується надавати Замовнику первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують факт виникнення фінансового зобов`язання до 20 (двадцятого) числа звітного місяця.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищезазначеного Договору за період з листопад - грудень 2023 року включно позивачем були надані послуги із забезпечення тепловою енергією приміщення гуртожитку за адресою: м. Київ, пр-т. Відрадний 52 А, власником якого є Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України та яке згідно передавального акту та зведеного переліку майна від 31.07.2015 року закріплене на ПАТ «Українська залізниця» на праві господарського відання, на загальну суму 562 196,12 грн. При цьому поверхи 3, 4, 5 у вказаному гуртожитку експлуатувались Державним університетом інфраструктури та технологій як гуртожиток, отже на оплату наданих послуг позивачем виставлені відповідачу відповідні рахунки з відшкодування спожитих останнім послуг з постачання теплової енергії: № 37-11/639 від 30.11.2023 року на суму 55 670,56 грн. та № 37-12/639 від 31.12.2023 року на суму 506 525,56 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Окрім цього, в матеріалах справи наявні підписані з боку позивача як учасника Договору Акти на відшкодування витрат на надану теплову енергію за Договором за період листопад - грудень 2023 року, а саме: № Г/11/2023 від 30.11.2023 року на суму 55 670,56 грн. та № Г/12/2023 від 31.12.2023 року на суму 506 525,56 грн., всього на суму 562 196,12 грн., за змістом яких позивачем були надані послуги з постачання теплової енергії в приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, пр-т. Відрадний 52 А, об`єм та якість яких відповідають кошторису на 2023 рік та умовам Договору.

Позивач зазначає в позовній заяві, що вказані акти та рахунки на оплату були надіслані Державному університету інфраструктури та технологій для підписання, проте не були підписані і повернуті відповідачем.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідач не виконав свої зобов`язання щодо відшкодування позивачу вартості спожитих послуг з постачання тепловою енергією приміщення, в зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором в загальній сумі 562 196,12 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В подальшому, у зв`язку з несплатою відповідачем суми відшкодування вартості спожитої теплової енергії та з метою досудового врегулювання спору позивачем була направлена на адресу відповідача разом з рахунками та актами за листопад - грудень 2023 року претензія № 10/25 від 17.02.2025 року про сплату заборгованості за Договором в розмір 562 196,12 грн., факт надсилання якої на адресу Державного університету інфраструктури та технологій та отримання останнім підтверджується у відзиві та доданою до нього відповіді на претензії № 105/01-11 від 26.02.2025 року.

Проте, у відповіді відповідач заперечив фактичне отримання послуг з теплопостачання та відсутність підстав для оплати за Договором за вказаний період.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії за період листопад - грудень 2023 року включно в сумі 562 196,12 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, у зв`язку з чим у Державного університету інфраструктури та технологій утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 034 про відшкодування витрат на постачання теплової енергії за державні кошти від 20.02.2023 року та/або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві посилається те, що з огляду на істотну зміну обставин, а саме відсутність мешканців та значне підвищення тарифів на комунальні послуги, що призвело до збитковості експлуатації гуртожитку, відповідачем наказом від 06.10.2023 року № 152/04 26.2 «Щодо тимчасового припинення експлуатації гуртожитку по пр-т Відрадний 52а» з 01.09.2023 року було тимчасово припинено експлуатацію 3, 4 та 5 поверхів гуртожитку за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 52, та здійснене звернення до філії ЦРЄКМ АТ «Українська залізниця» з листом від 08.11.2023 року № 849/01-11 щодо термінового припинення надання послуг з теплопостачання та розірвання Договору.

Окрім цього, відповідач у листопаді 2023 року повідомив про тимчасове призупинення діяльності гуртожитку та ініціював процес повернення трьох поверхів до АТ «Укрзалізниця», що підтверджується листами на адресу позивача (Голові правління АТ «Укрзалізниця», директору філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця» та начальнику ВСП «Київський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця») від 08.11.2023 року № 860/01-11, від 23.11.2023 року № 894-/01-11 та № 895/01-11 (які були надіслані безпосередньо), а також листом до Міністерства освіти і науки України від 08.11.2023 року № 130/01-5.

Додатково листом від 23.11.2023 року № 896/01-11 відповідач повідомив позивача про опечатування Університетом 3,4,5 поверхів гуртожитку та запропонував взяти участь представнику позивача в опечатуванні.

Також відповідачем було отримано від позивача лист від 24.11.2023 року № 10/135 з проханням до 31.12.2023 року звільнити від майна відповідача у будівлі гуртожитку всі приміщення першого поверху (коменданта, чергового по гуртожитку та коридору), третього-п`ятого поверхів та технічного поверху.

У відповідь на звернення відповідача від 23.11.2023 року позивач листом № 6/1092 від 29.11.2023 року підтвердив отримання зазначених вище листів та зазначив про неможливість припинення послуг з теплопостачання, водопостачання і водовідведення гуртожитку через технічну неможливість вибіркового відключення, наявність інших мешканців (на другому поверсі будівлі гуртожитку мешкали працівники позивача), єдину систему теплопостачання, водопостачання та водовідведення та необхідність уникнення руйнування інженерних мереж. При цьому позивач повторно звернувся з проханням до 31.12.2023 року звільнити в будівлі гуртожитку від майна відповідача всі приміщення першого поверху (коменданта, чергового по гуртожитку та коридору) та третього-п`ятого поверхів та технічного поверху.

Додатково листом № 175/01-11 від 23.03.2024 року відповідач повідомив позивача про знаходження на 3, 4, 5 поверхах гуртожитку матеріальних цінностей Університету та майна, яке обліковується на балансі останнього, а також працівників Державного університету інфраструктури та технологій, які забезпечують охорону такого майна.

З урахуванням вищенаведеного листування відповідач зазначає, що продовження надання послуг з теплопостачання після отримання офіційного повідомлення про їх припинення відбувалося не за згодою чи ініціативою відповідача, а виключно з технічних та організаційних міркувань позивача. При цьому відповідач звертає увагу, що позивач визнає факт того, що надання зазначених послуг мало б закінчитися з після отримання листа відповідача від 08.11.2023 року № 849/01-11, як припинення Договору, однак було продовжене з власних інтересів, оскільки на другому поверсі будівлі гуртожитку мешкали працівники позивача.

Окремо відповідач посилається на обставини опечатування ним 27.11.2023 року приміщень 3, 4 та 5 поверхів гуртожитку, а також повідомлення позивача у подальшому листом від 09.02.2024 року № 96/01-11 про те, що у зв`язку з відсутністю проживаючих в гуртожитку, послугами, зокрема з теплопостачання, користуватися не буде та, відповідно, немає необхідності в укладанні договорів на постачання цих комунальних послуг.

Таким чином, в поданому відзиві та додаткових поясненнях відповідач посилається на відсутність волевиявлення Державного університету інфраструктури та технологій щодо отримання та споживання послуг з теплопостачання за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 52 в період листопад - грудень 2023 року та наявність підстав для звільнення від обов`язку їх оплати.

Поряд із цим, в додаткових поясненнях відповідач вказує, що Університет є бюджетною установою, яка зобов`язана дотримуватися Бюджетного кодексу України та вимог Державної казначейської служби України. Натомість, позивач надав акт на відшкодування витрат № Г/12/2023 датований 31.12.2023 року, чим порушив пункт 4.5 Договору, згідно якого позивач зобов`язується надавати Замовнику (відповідачу) первинні документи до 20 (двадцятого) числа звітного місяця, та унеможливив здійснення будь-яких фінансових операцій через ДКСУ (закриття бюджетного року 27.12.2023 року).

Також, як наголошує відповідач, оскільки відповідач фінансується з Державного бюджету України, покладання на відповідача надмірного тягаря відповідальності негативно вплине як на добробут студентів університету, так і на розвиток закладу вищої освіти в цілому.

Суд зазначає, що згідно правового аналізу положень статей 901-903 ЦК України договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Суд звертає увагу, що договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача, тобто основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, що не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми послуга розглядається як самостійний об`єкт цивільних прав, характерною особливістю якої, на відміну від результатів робіт, є споживання послуги замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем.

При цьому виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором, умовами якого також визначається строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату, а не виключно з фактом передачі послуг на підставі акту та його підписанням/непідписанням.

За загальними правилами та як зазначалось судом вище з урахуванням умов Договору, визначеному правочином обов`язку учасника (позивача) з надання замовнику документів для відшкодування вартості спожитої теплової енергії кореспондує обов`язок замовника зі своєчасного підписання наданих виконавцем актів приймання - передавання товарної продукції для засвідчення факту належного надання послуг з забезпечення тепловою енергією за Договором.

Наразі, матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів первісного надсилання на адресу відповідача рахунків та актів, позаяк в матеріалах справи наявні докази повторного надсилання рахунків та актів за листопад - грудень 2023 року разом з претензією № 10/25 від 17.02.2025 року.

В свою чергу, заперечення відповідача щодо факту отримання послуг з теплопостачання у спірний період, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині забезпечення надання відповідачу послуг теплопостачання ґрунтуються виключно на обставинах звернення до позивача щодо припинення теплопостачання у зв`язку з недоцільністю використання приміщення гуртожитку університетом.

Процедура відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначається Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26.07.2019 року № 169.

Так, згідно п. 13 вказаного Порядку не допускається примусове відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до ЦО та ГВП, у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП інших власників квартир та нежитлових приміщень.

Відповідно до п. 8 Порядку відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП здійснюється у міжопалювальний період не пізніше ніж 01 жовтня у спосіб, що не перешкоджає постачанню теплової енергії та гарячої води до інших квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаних до ЦО та ГВП.

Судом взято до уваги лист позивача № 6/1092 від 29.11.2023 року, яким повідомлено відповідача про неможливість термінового припинення надання послуг з теплопостачання згідно звернень університету у листопаді 2023 року, тобто після початку опалюваного періоду, а також враховуючи проживання на 2 поверсі гуртожитку працівників КЦМКР та інших організацій АТ «Українська залізниця» та наявність єдиної системи теплопостачання будинку за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 52а.

При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 188 Господарського кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Положеннями ст. 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України, який включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Так, згідно п. 11.3 Договору умови останнього можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа.

Згідно п.6.2.1 Договору Замовник має право достроково розірвати цей Договір в частині постачання теплової енергії у разі невиконання зобов`язань Учасником, повідомивши його про це письмово не менше ніж за 15 діб до визначеної Замовником дати припинення надання послуг.

Також відповідно до п. 8.4 Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір. У разі попередньої оплати Учасник повертає Замовнику кошти протягом трьох днів з дня розірвання цього Договору.

Наразі, в матеріалах справи наявний лист відповідача на адресу Філії ЦРЄКМ АТ «Українська залізниця» від 08.11.2023 року № 849/01-11, в якому посилаючись на відсутність проживаючих в гуртожитку через високі тарифи та тимчасове припинення експлуатації 3, 4, 5 поверхів Університетом останній просить припинити надавати послуги водопостачання, водовідведення та теплопостачання і розірвати, зокрема, договір № 034 від 20.02.2023 року на підставі п. 8.4 Договору через наявність форс - мажорних обставин.

В свою чергу, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження настання форс - мажорних обставин в розумінні п. 8.1 Договору, ст. 263 ЦК України та Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також повідомлення позивача про настання форс - мажору в порядку, передбаченому п.п.8.2, 8.3 Договору суд зазначає про відсутність підстав для врахування вищенаведеного листування сторін як доказів розірвання Договору з ініціативи відповідача.

При цьому суд звертає на передбачене Договором право замовника на розірвання правочину в односторонньому порядку у разі невиконання учасником (позивачем) зобов`язань за Договором (п. 6.2.1), доказів яких відповідачем суду не надано, а також відсутність підтвердження фактичного опечатування позивачем приміщень гуртожитку як підтвердження фактичного невикористання майна відповідачем, у зв`язку з чим вищенаведене листування сторін без визначення умов та дати припинення двосторонніх відносин також не може свідчити про розірвання Договору за згодою обох учасників, а отже, за висновками суду, на спірні правовідносини в період листопад - грудень 2023 року поширюються умови останнього.

За таких обставин, за умови неможливості прийняття односторонньої відмови відповідача від споживання послуг забезпечення приміщень енергоресурсами (теплопостачанням) під час дії Договору, а також ненадання заперечень щодо їх обсягу та якості, суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання із забезпечення енергоресурсами приміщень, які перебувають у користуванні відповідача за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 52а.

Поряд із цим, за умови визначеного Договором обов`язку щодо оплати таких послуг теплопостачання, доказів наявності звернень відповідача до позивача з підстав ненадання останнім передбачених умовами Договору рахунків, актів та облікових карток, сторонами суду не надано.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Додатково судом взято до уваги наданий позивачем підписаний обома сторонами без зауважень Акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2024 року між сторонами згідно Договору № 034 про відшкодування витрат на постачання теплової енергії за державні кошти від 20.02.2023 року, за змістом якого судом встановлено наявність заборгованості Державного університету інфраструктури та технологій перед Філією "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" станом на 01.01.2024 року в сумі 562 196,12 грн.

Господарський суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання орендарем боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний та з урахуванням конкретних обставин справи, оскільки відповідач заперечуючи проти акту звірки посилається виключно на його ідентифікацію як документа, що не є первинним бухгалтерським, розцінюються як додаткова обставина, що підтверджує розмір заборгованості в сумі 562 196,12 грн. Державного університету інфраструктури та технологій перед позивачем за спірним Договором.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за вказаним Договором підлягає задоволенню в розмірі 562 196,12 грн.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі послуг за бюджетні кошти Учасник сплачує Замовнику згідно ст.231 ГК України пеню у розмірі 0,1% вартості послуг за кожен день прострочення, а за тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі сім відсотків зазначеної вартості.

У відповідності до п. 7.4 Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при наданні послуг за бюджетні кошти Замовник сплачує Учаснику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення терміну виконання зобов`язань. Сума штрафу за прострочення оплати за послуги не має перевищувати два відсотка від суми договору.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо відшкодування витрат позивача за спожиту теплову енергію у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 7% штраф в сумі 39 353,72 грн. (562 196,12 грн.*7%), який останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем в поданому відзиві викладено заперечення проти розміру нарахованого штрафу, оскільки останній позивач нарахував розмірі, що перевищує 2% від суми Договору - 27 431,85 грн., яке це передбачено п. 7.4 Договору.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку штрафу згідно умов пункту 7.2 Договору за порушення строків оплати 30 днів (31.12.2023 року - 31.01.2024 року), здійснено нарахування в розмірі 7% на суму боргу 562 196,12 грн. - 39 353,72 грн., що перевищує визначений пунктом 7.4 Договору граничний розмір штрафу, який обмежено 2% від суми Договору і який становить 27 431,85 грн.

В свою чергу суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів надсилання на адресу відповідача актів та рахунків в строк, передбачений п. 4.5 Договору - до 20 числа звітного місяця, відтак, судом враховано обставини саме повторного надсилання актів та рахунків разом з претензією № 10/25 від 17.02.2025 року та надання відповідачем відповіді на претензію № 105/01-11 від 26.02.2025 року, що, в будь - якому випадку свідчить про порушення відповідачем строків відшкодування витрат на постачання теплової енергії за Договором з моменту отримання повторної претензії № 10/25 від 17.02.2025 року та станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою від 16.07.2025 року та, відповідно, про наявність підстав для застосування штрафу.

Таким чином, за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір останнього, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням умов Договору, становить 27 431,85 грн. штрафу, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 27 431,85 грн. штрафу.

Що стосується посилання відповідача на неможливість здійснення розрахунку за Договором в межах бюджетного 2023 року, оскільки позивачем було надано акт, датований 31.12.2023 року, а також покладення на відповідача як отримувача бюджетного фінансування надмірного фінансового тягаря суд зазначає, що частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 року у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 року по справі №904/6252/17, від 28.01.2019 року у справі №917/611/18.

Неоплата відповідачем наданих позивачем послуг із забезпечення теплопостачання призводить до порушення принципів справедливості та добросовісності у господарських зобов`язаннях.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного університету інфраструктури та технологій (вул. Кирилівська, 9, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 41330257) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5,м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03126, місто Київ, вул. Володимира Качалова, 7, код ЄДРПОУ ВП 40123454) 562 196,12 грн. (п`ятсот шістдесят дві тисячі сто дев`яносто шість грн. 12 коп.) основного боргу, 27 431,85 грн. (двадцять сім тисяч чотириста тридцять одну грн. 85 коп.) штрафу та 8844,42 грн. (вісім тисяч вісімсот сорок чотири грн. 42 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 10 серпня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон