Рішення № 138913257, 12.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №308/12983/25

Провадження №2/752/5895/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Кокошко О.Б.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.05.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11004513000. Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 20.06.2013 у справі № 301/932/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 50 498,41 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 24.07.2013 року, на його виконання видано виконавчі листи.

11.07.2018 між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 667/К, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 11004513000 від 17.05.2006 у відступлено на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 15.05.2019 року у справі № 301/932/13 замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 вирішено змінити найменування Товариства на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Позивач зазначає, що рішення суду про стягнення заборгованості відповідачем не виконано, а тому таке прострочення є триваючим правопорушенням. Посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» інфляційні втрати у розмірі 25 837,62 грн та 3 % річних у розмірі 7 508,34 грн, а всього 33 345,96 грн, нараховані за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 вересня 2025 року справу передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.11.2025 відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, встановив наступні фактичні обставини та визначив зміст спірних правовідносин.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 20.06.2013 у справі № 301/932/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11004513000 від 17.05.2006 у розмірі 50 498,41 грн. Рішення набрало законної сили 24.07.2013, на його виконання видано виконавчі листи № 301/932/13-ц від 13.08.2013.

Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 15.05.2019 у справі № 301/932/13-ц замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 667/К від 18.04.2018, за яким право грошової вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 протоколом загальних зборів учасників № 1706 найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) змінено на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Із наданої позивачем відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 16.03.2021 та доданих до неї постанов державного виконавця судом встановлено, що виконавчий лист № 301/932/13-ц від 13.08.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості перебував на примусовому виконанні в Іршавському районному відділі державної виконавчої служби (виконавче провадження № 52375416) у період з 28.09.2016 по 30.06.2017.

Постановою державного виконавця від 30.06.2017, винесеною на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», зазначений виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Станом на 15.03.2021 виконавчий лист № 301/932/13-ц від 13.08.2013 повторно до виконання не пред`являвся.

Крім того, виконавче провадження № 50779124 з примусового виконання виконавчого листа № 301/932/13-ц від 13.08.2013 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 закінчено постановою державного виконавця від 31.03.2017 року у зв`язку зі смертю боржника ( ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання. Наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 зазначено, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та невідокремним складником права кожного на судовий захист. Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні (або питання про поновлення строку не порушувалось), право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. У такому разі стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Реалізація відповідних процесуальних прав залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю здійснення його виконання строк пред`явлення виконавчого документа до виконання обчислюється заново з дня його повернення стягувачу.

Судом встановлено, що виконавчий лист № 301/932/13-ц від 13.08.2013 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості повернуто стягувачу постановою державного виконавця від 30.06.2017 у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Відтак трирічний строк для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив 30.06.2020.

Матеріали справи не містять доказів повторного пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання у межах встановленого законом трирічного строку, а так само доказів поновлення судом пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Навпаки, зі змісту відповіді органу примусового виконання від 16.03.2021 року вбачається, що станом на 15.03.2021 виконавчий лист повторно до виконання не пред`являвся.

За таких обставин можливість примусового стягнення заборгованості за рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 20.06.2013 у справі №301/932/13-ц вичерпалась, а право позивача на примусове виконання цього судового рішення про стягнення основного боргу є втраченим. Отже, позивач втратив і право на вжиття щодо відповідача заходів відповідальності, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язання, тобто залежить від основного, поділяє його долю та нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є додатковою до основної вимоги.

Згідно із ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивач не довів наявності невиконаного грошового зобов`язання, право на примусове виконання якого забезпечується державою, тобто наявності на час нарахування спірних сум та на час звернення до суду права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код за ЄДРПОУ: 38750239, місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення складене 12.08.2026.

Суддя О. Б. Кокошко