Ухвала суду № 138909528, 11.08.2026, Костопільський районний суд Рівненської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/3374/26

11 серпня 2026 року

Костопільський районний суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 вивчивши матеріали справи за клопотанням представника заявника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України,

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2026 року до Костопільського районного суду Рівненської області надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України, в якому просить невідкладно розглянути цю скаргу в порядку статті 206 КПК України та перевірити законність позбавлення волі громадянина України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), постановити ухвалу, якою зобов`язати Командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) або будь-яку іншу службову особу, під вартою якої перебуває ОСОБА_2 , негайно доставити його до Костопільського районного суду Рівненської області для з`ясування підстав позбавлення його свободи, за результатами розгляду скарги, встановивши факт відсутності законних підстав для позбавлення волі, прийняти ухвалу про негайне звільнення ОСОБА_2 з-під варти та території Військової частини НОМЕР_1 (звільнити з військової служби як незаконно мобілізованого).

В обґрунтування клопотання заявник вказує, що громадянин України ОСОБА_2 , станом на теперішній час примусово та без жодних законних підстав утримується під вартою на території Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). ОСОБА_2 позбавлений свободи і утримується з 02.08.2026 року, був незаконно затриманий представниками Державної прикордонної служби України у Чернівецькій області поблизу села Куліківка під час перебування у прикордонній смузі. Протягом дня останнього утримували в наручниках, чинили психологічний тиск та безпідставно етапували. Надалі його примусово утримували на території ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ), а згодом до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ). 05 серпня 2026 року ОСОБА_2 формально випустили з приміщення ТЦК, однак одразу ж на виході примусово затримали повторно та без його згоди етапували спочатку до смт. Старичі, згодом до Лисецької лікарні, а 08 серпня 2026 року - таємно привезли на територію військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), де утримують у ізоляції. Зазначає, що ОСОБА_2 є офіційно працевлаштованим з березня 2026 року у ТОВ «ЛОКАЛТІМ ЮКРЕЙН» (код ЄДРПОУ 44642632) на посаді помічника IT та відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має чинне, дійсне та не скасоване державне бронювання, що беззаперечно підтверджується Результатом бронювання за заявою № 20260319-2128557 від 22.03.2026 р. Строк дії відстрочки від призову встановлений до 13 березня 2027 року.

Оскільки ОСОБА_2 є цивільною, офіційно заброньованою особою до 13.03.2027 р., призов якого прямо заборонений законом, будь-яке примусове тримання його на військовому полігоні, фальсифікація ВЛК та «мобілізаційних» документів посадовими особами ТЦК та в/ч НОМЕР_1 не створює жодних легітимних військово-службових відносин. Враховуючи викладене просить суд задоволити подане ним клопотання.

Дослідивши вказане клопотання та матеріали додані до нього, слідчий суддя розцінює його як клопотання, подане у порядку ст.206 КПК України, та дійшов наступного висновку.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

З аналізу ст.206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.

Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов`язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.

Так, частиною 6 ст.206 КПК України, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Відповідно до ч.7 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.

Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993 №3352-XII, підставою для попереднього ув`язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.

За положеннями ст.4 вказаного Закону, установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

У період дії воєнного стану в Україні та протягом двох років після його припинення чи скасування взяті під варту військовослужбовці можуть триматися в окремих ізольованих приміщеннях казарменого типу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Отже, відповідно до ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув`язнення» слідчий суддя може зобов`язати орган державної влади чи службову особу додержуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою у вищевказаних установах.

Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.

Глава 18 КПК України, ст.206 КПК України регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме запобіжні заходи, затримання особи.

Слідчий суддя зазначає, що зі змісту клопотання не вбачається, що відносно ОСОБА_2 здійснюється кримінальне провадження чи особа тримається під вартою в установі, перелік яких, передбачений положеннями ст.4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а тому вимоги заявника виходять за межі повноважень слідчого судді.

Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.

Відповідно до ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.

У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи ТЦК та СП чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції, а відтак, ОСОБА_2 не є затриманою особою в розумінні кримінального процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.

Слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади, має діяти виключно в межах наданої компетенції.

Як встановлено п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.

Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.

Як убачається із змісту клопотання, у даному випадку має місце незгода ОСОБА_2 із діями службових осіб РТЦК та СП, пов`язаними з мобілізацією, а також незгода з подальшим його перебуванням у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах «Мушта проти України», заява №8863/06, п.37; «Kreuz v. Poland», заява №28249/95, п.53; «Golder v. the United Kingdom», заява №4451/70, п.38, «Stanev v. Bulgaria», заява №36760/06, п.п.229-230). Зокрема, обов`язковому дотриманню підлягає застосування процесуальних повноважень вищими судовими інстанціями з позицій передбачуваності (прогнозованості) з точки зору учасників справи (рішення у справах «Мушта проти України», заява №8863/06, п.41, «Мельник проти України», заява №23436/03, п.26).

Таким чином, вимоги клопотання представника ОСОБА_2 , поданого у порядку ст.206 КПК України, виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.

Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання належить повернути.

При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів ОСОБА_2 службовими (посадовими) особами ТЦК та СП при здійсненні ними своїх повноважень, пов`язаних із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Керуючись ст.ст.2,7, 9, 24, 26, 206, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Матеріали за клопотанням представника заявника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України - повернути заявнику.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддяОСОБА_1