Ухвала суду № 138908719, 11.08.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8019/23

1-кп/357/84/26

У Х В А Л А

11.08.2026 м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у кримінальному провадженні № 12022110000000226, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 306 КК України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст 307, ч. 3 ст. 28 і ч. 2 ст. 317, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 306 КК України,

клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляду домашнього арешту,

клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_7 про часткове скасування арешту майна,

сторони кримінального провадження в режимі відеоконференції: прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_3 , обвинувачена ОСОБА_4 та їх захисник адвокат ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник адвокат ОСОБА_8 ,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12022110000000226, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 307 ч. 3, 28 ч. 3, 317 ч. 2, 311 ч. 3, 313 ч. 3, 263 ч. 1, 28 ч. 3, 306 ч. 1 КК України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 307 ч. 3, 28 ч. 3 ст. 317 ч. 2, 311 ч. 3, 313 ч. 3, ст. 28 ч. 3, 306 ч. 1 КК України.

Стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, строк дії якого продовжено по 16.08.2026 включно, з визначенням застави у розмірі 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 399 360 грн. Стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продовжено строк запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічний час по 18.08.2026.

У зв`язку з тим, що до вказаного терміну прийняти остаточне рішення по справі не представляється можливим, прокурором заявлені клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів без можливості внесення застави, а обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м`яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинувачених.

Діючи в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_7 звернувся до суду із клопотанням про часткове скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2023 у справі №759/1701/23 провадження №1-кс/759/627/23 на автомобіль марки «Renault Megane» д.н.з. НОМЕР_1 номер кузов НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині заборони користування ним та зобов`язати прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 повернути належний їй автомобіль.

Клопотання обгрунтовує тим, що у подальшому застосуванні вказаного заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба. Вказаний автомобіль не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а тому не є знаряддям вчинення злочину, яке зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, чи об`єктом кримінального правопорушення у кримінальному провадженні, відтак арешт накладено безпідставно. Подальше обмеження власника у користуванні її майном, грубо порушує права, визначені Конституцією України та суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Позиції сторін.

Прокурор підтримав клопотання про продовження стосовно обвинувачених запобіжних заходів та просив їх задовольнити. Проти задоволення клопотання сторони захисту про часткове скасування арешту на належний обвинуваченій ОСОБА_4 автомобіль заперечував, посилаючись на можливість застосування до вказаного транспортного засобу спеціальної конфіскації.

Обвинувачений ОСОБА_3 просив обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту або зменшити розмір застави до 100 000,00 грн.

Обвинувачена ОСОБА_4 просила змінити запобіжний захід на особисте зобов`язання.

Захисник обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_7 заперечив проти задоволення клопотань прокурора. Вважає, що вказані прокурором ризики є необгрунтованими ОСОБА_4 своєю поведінкою довела, що сумлінно виконує обов`язки обвинуваченої та заслуговує на зміну запобіжного заходу на особисте зобов`язання. Стосовно ОСОБА_3 просив змінити запобіжний захід на нічний домашній арешт або ж зменшити суму застави, оскільки обраний судом розмір є завідомо непомірним для нього. Підтримав клопотання про скасування арешту на автомобіль, належний ОСОБА_4 та просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_5 не заперечував щодо продовження стосовно нього запобіжного заходу. При вирішенні клопотання щодо інших обвинувачених підтримав їх позицію.

Захисник ОСОБА_8 підтримав позицію свого підзахисного та позицію колег.

Мотиви суду.

Вирішуючи заявлені клопотання щодо запобіжних заходів стосовно обвинувачених, суд з огляду на думку учасників та вимоги чинного кримінального процесуального закону, зазначає таке.

Під час судового розгляду, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.06.2026 обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16.08.2026, а стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком до 18.08.2026 разом з тим, з об`єктивних підстав, судовий розгляд вказаного кримінального провадження до зазначеного строку, завершити не представляється можливим.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Так, у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Питання продовження запобіжних заходів до обвинувачених вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).

Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.

З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років.

На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинувачених до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо них запобіжних заходів.

Наявність ризиків та їх обгрунтованість.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов`язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Під час перевірки наявності ризиків у кримінальному провадженні суд вважає переконливими та погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на таке.

Так, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Отже, тяжкість інкримінованих правопорушень та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених до втечі.

Враховуючи ці обставини у сукупності із особами обвинувачених та характером кримінальних правопорушень у вчиненні яких вони обвинувачуються, суд дійшов висновку про існування ризику того, що остані можуть переховуватися від суду.

Також прокурором в судовому засіданні доведено ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачені з метою ухилення від покарання чи спотворення об`єктивної картини можуть впливати на свідків, - умовлянням, підкупом чи погрозами примушуючи їх змінити свідчення та приховати вчинення кримінального правопорушення.

При цьому суд враховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до чч. 1, 2 статті 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.

З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Отже, ознайомившись з матеріалами досудового розслідування обвинувачені володіють інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно них, у зв`язку з чим остані можуть безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.

Оскільки обвинувачені вчиняли збут наркотичних засобів з метою отримання прибутку, то суд вважає переконливим і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачуються, з метою особистого збагачення у подальшому.

Отже, судом встановлено наявність реальних ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.

Щодо наявності підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.

Сторона обвинувачення посилається на неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу з огляду на наявність високого ступеню встановлених ризиків та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи.

Суд зазначає, що метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й такого виняткового, як тримання під вартою, відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м`які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.

За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.

У відповідності до п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

На час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суддею встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він одружений, утриманців не має, непрацюючий, тобто не має офіційного джерела доходу, має місце реєстрації та місце проживання, раніше не судимий.

Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 його особу, соціальні зв`язки, вік та стан здоров`я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду, незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення у якому звинувачується.

Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення. Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку тримання під вартою. Непродовження застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи застосування більш м`якого запобіжного заходу перешкодить завданням кримінального судочинства, встановленню істини у справі та прийняття остаточного кінцевого рішення у провадженні у розумні строки. Адже, на переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на них процесуальних обов`язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Документів, які свідчать про неможливість утримання ОСОБА_3 під вартою, суду не надано.

Суд звертає увагу, що при оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

У даному кримінальному провадженні вказані обставини судом встановлені, а тому приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Визначена ухвалою суду від 18.06.2026 застава у розмірі 120 неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 399 360 грн на даному етапі судового розгляду кримінального провадження, здатна забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього обов`язків та запобігти встановленим ризикам. Підстав для зменшення розміру застави та для зміни запобіжного заходу на більш м`який стороною захисту не наведено і не судом не встановлено.

Суд не знаходить законних підстав для задоволеня клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу із тримання під варотою на домашній арешт, через його необгрунтованість.

Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

Вирішуючи клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на особисте зобов`язання суд зазначає, що ризики, які встановленні судом хоча і продовжують існувати, проте, з огляду на їх низький ступінь, вважає що на даному етапі кримінального провадження відсутні беззаперечні підстави для продовження застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді домашнього арешту в нічний час.

При цьому суд зазначає, що зі спливом часу запобіжного заходу ризики, що він мав на меті запобігти, значно зменшуються або взагалі зникають. Це пов`язано з тим, що сам запобіжний захід є тимчасовим обмеженням прав особи, і його метою є уникнення певних дій з боку підозрюваного/обвинуваченого, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню або вчиненню нових злочинів.

Хоча тяжкість покарання є одним з факторів, що враховуються при обранні запобіжного заходу, вона не є вирішальною. Основним критерієм є наявність ризиків, що виправдовують застосування запобіжного заходу. З плином часу, особа, яка перебуває під запобіжним заходом, має можливість продемонструвати свою поведінку, яка свідчить про зменшення ризиків втечі, перешкоджання розслідуванню, або вчинення нового злочину.

Суд звертає увагу, що за весь період перебування під домашнім арештом обвинувачена ОСОБА_4 , прибувала в судові засідання на виклики суду і приймала участь в судовому розгляду в режимі ВКЗ, тобто тривалий час сумлінно виконувала покладені на неї як судом, так і кримінальним процесуальним законом обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 194 КПК України встановлено, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Враховуючи, належну процесуальну поведінку обвинуваченої протягом тривалого часу, а також те, що прокурором не доведено обставини, передбачені пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, суд, приходить до висновку про наявність підстав для зміну обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу на особисте зобов`язання, із покладанням на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Вказаний запобіжний захід, на переконання суду, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_4 та буде достатнім, щоб запобігти встановленим ризикам.

З огляду на встановлення судом ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не змешилися та продовжують існувати, підлягає задовленню клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

З приводу клопотання захисника ОСОБА_7 про часткове скасування арешту майна суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно тимчасовим вилученням майна.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути як найшвидше повернутий володільцю.

Судом встановлено, що в ході досудового розслідування даного кримінального провадження 26.01.2023 було проведено обшук в автомобілі марки «Renault Megane» д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_4 та який перебував у користуванні ОСОБА_3 , під час якого нічого виявлено не було. Автомобіль було вилучено та поміщено на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Борисів, вул. Боженка, 23. Постановою слідчого СУ ГУ НП в Київській області від 26.01.2023, вказаний автомобіль визнано речовим доказом. Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2023 у справі №759/1701/23 провадження №1- кс/759/627/23 на вказаний автомобіль накладено арешт, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування, з метою збереження речового доказу.

Станом на 11.08.2026 дане кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а саме на стадії дослідження письмових доказів сторони обвинувачення. Питання щодо необхідності безпосереднього дослідження судом речового доказу автомобіля ані стороною обвинувачення, ані стороною захисту не порушувалось.

Таким чином, суд, оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданням цього кримінального провадження, враховуючи на тривалий час позбавлення власника майна права користуватися ним, приходить до висновку про відсутність даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння власником належним йому майном та вважає за доцільним частково скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2023 в частині користування ним. Вказаний автомобіль вважає необхідним повернути на відповідальне зберігання його власнику ОСОБА_4 , попередивши її про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України.

З приводу заперечень прокурора проти скасування арешту на автомобіль через можливе у подальшому застосування до нього спеціальної конфіскації, оскільки він використовувався для вчинення злочинів, суд зазначає, що вказаний транспортний засіб продовжує мати статус речового доказу у кримінальному провадженні на який накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження ним, і саме по собі скасування арешту в частині користування ним жодним чином не перешкоджає суду вирішити долю речового доказу відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Керуючись статтями 131-132, 174, 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 199, 314-316, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України на 60 днів, тобто до 09.10.2026 включно.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язків, передбачених КПК України, до 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 399 360 грн. (триста дев`яносто дев`ять тисяч триста шістдесят).

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем), на наступний депозитний рахунок:

Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області: UA768201720355259001000018661 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Київській області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 26268119.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент часу внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави, оригінали документів з відміткою банку, який підтверджує внесення на рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи Міністерства юстиції України «Київський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи Міністерства юстиції України «Київський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого, який вніс заставу з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 з-під варти.

В разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 наступні обов`язки:

прибувати за кожною вимогою до Білоцерківського міськрайонного суду; не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; уникати спілкування із свідками обвинувачення; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

У разі внесення застави, встановити двохмісячний строк дії покладених судом обов`язків, починаючи з дня внесення застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 24:00 год до 06:00 год наступного дня, за виключенням випадків необхідності отримання термінової медичної допомоги та випадків необхідності прибуття в укриття в разі оголошення повітряної тривоги на час воєнного стану, із покладенням обов`язків: прибувати за першою вимогою до Білоцерківського міськрайонног суду; повідомляти суд про зміну місця проживання, роботи; не відлучатись без дозволу суду за межі Київської області; утриматись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, строком на два місяці, тобто до 11.10.2026.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, має право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Змінити раніше обраний стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час доби на особисте зобов`язання, строком на два місяці, тобто до 11.10.2026.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати до Білоцерківського міськраойнного суду за першою вимогою; повідомляти суд про зміну місця проживання, роботи; не відлучатись за межі Київської області, без дозволу суду; утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Обвинуваченій ОСОБА_4 роз`яснити, що роз`яснити, що в разі невиконання обов`язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Задовольнити клопотання адвоката ОСОБА_7 про часткове скасування арешту майна.

Частково скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2023 на автомобіль марки «Renault» модель «Megane», номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - в частині користування вказаним майном.

Зобов`язати уповноважену особу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області повернути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіль «Renault Megane» р.н. НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Борисів, вул. Боженка, 23.

Попередити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладений арешт.

Зобов`язати ОСОБА_4 надати автомобіль марки «Renault» модель «Megane», номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 на першу вимогу суду при виникненні необхідності його огляду як речового доказу у кримінальному провадженні.

Контроль за виконанням обраного стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу покласти на орган внутрішніх справ за місцем його проживання.

Контроль за виконанням обраного запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 покласти на прокурора.

Копію ухвали для виконання в частині запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 направити начальнику ДУ «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту оголошення, а обвинуваченими з моменту отримання копії ухвали.

Суддя ОСОБА_9