Ухвала суду № 138906909, 11.08.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/804/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.08.2026 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У.І., секретар судового засідання Клапків Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району), вул. Національної Гвардії, будинок 14Г, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76014

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс", вул. Стуса, будинок 6-Б, с. Зубра, Пустомитівський район, Львівська область, 81135

про визнання недійсним Договору про закупівлю теплової енергії №206 від 27.06.2025 та стягнення заборгованості в сумі 1 765 049 грн 51 коп.

за участю представників сторін:

від позивача Микитюк А.І.

від відповідача: Станько Т.Р.

в с т а н о в и в:

Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина (району) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" про визнання недійсним Договору про закупівлю теплової енергії №206 від 27.06.2025 та стягнення заборгованості в сумі 1 765 049 грн 51 коп., з яких: 1 655 311 грн 34 коп. - основний борг, 26 312 грн 81 коп. - три проценти річних, 83 425 грн 36 коп. - інфляційні втрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що відповідно до умов Договору №206 від 27.06.2025, відповідач передав теплову енергію в обсязі 1 851, 413 Гкал на загальну суму 8 507 892 грн 56 коп., що підтверджується актами наданих послуг №62/2 від 11.08.2025, №101 від 05.12.2025 та №119 від 26.12.2025 та позивач відповідно до виділених бюджетних асигнувань та коштів здійснив оплату за постачання теплової енергії, що підтверджується платіжними інструкціями №1175 від 11.08.2025, №1037 від 05.12.2025, №2502 від 26.12.2025, проте відповідач у вартість цих послуг включив витрати, що пов`язані із транспортуванням теплової енергії у свої рахунки, а власником теплових мереж є саме позивач - Івано-Франківська квартирно-експлуатаційної частини (району), безоплатно які використовує відповідач з метою здійснення комерційної діяльності та одержання прибутку; ліцензії на провадження господарської діяльності із транспортування теплової енергії, яка б відповідала всім критеріям ліцензійним умовах провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №308 від 22.03.2017) ТОВ "Теплоінвестсервіс" немає, так відповідач набув грошові кошти в сумі 1 655 311 грн 34 коп. без достатніх правових підстав. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 215, 216, 509, 524, 533-535 625, 630, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 4, 171, 50 Господарського процесуально кодексу України. Позивач обираючи підсудність спору посилається на ч.3 ст.30 ГПК України.

Ухвалою суду від 03.08.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/804/26 за правилами загального позовного провадження. У судовому засіданні 07.08.2026 оголошено перерву до 11.08.2026

Розглянувши подані матеріали, заслухавши представників сторін, суд встановив, що вказана справа не підсудна Господарському суду Івано-Франківської області з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України).

Параграфом 3 глави 2 ГПК України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності, відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма статті 27 ГПК України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ГПК України встановлює інший вид підсудності.

Відповідно до ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.

Частиною 1 ст. 31 ГПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Згідно ч. 3 ст. 30 ГПК України, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Суди цивільної юрисдикції під спорами, що виникають з нерухомого майна, розуміють спори про право власності на нього; право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділення частки з цього майна (статті 364, 367 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділення частки з нього (статті 370, 372 ЦК України); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування); право, яке виникло з договору найму житлового приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно-предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник із приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прий няття спадщини.

Таку позицію викладено, зокрема в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16 ц, де було зроблено висновок, що спір про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури виникає з приводу нерухомого майна, а також у постанові від 11.07.2019 у справі № 462/7217/18, у якій предметом спору було відступлення права вимоги за іпотечним договором, який суд відніс до спорів, що виникають з нерухомого майна.

Указані позиції Касаційного цивільного суду переглянула та підтримала Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 910/10647/18 (постанова від 07.07.2020), у якій було зроблено, зокрема, такі висновки:

- нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки має специфічні риси - сталий зв`язок із землею, особливу цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни призначення;

- майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об`єкта цивільних прав;

- виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, пов`язаних із нерухомим майном;

- оскільки спір у цій справі (щодо визнання недійсним договору купівлі продажу майнових прав) виник із приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно, відповідно до вимог частини 3 статті 30 ГПК України, мав би розглядати суд за місцем розташування майна.

Тобто цивільні суди розширено тлумачать відповідну норму, вважаючи спором, що виникає з приводу нерухомого майна, будь-який спір, у якому фігурує нерухомість (навіть опосередковано).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2390/18 (постанова від 16.02.2021), проаналізувавши положення статей 27, 29, 30 ГПК України, статті 181 ЦК України, зазначила, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

При цьому, словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, у справі № 911/2390/18 та постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18.

Як було зазначено, згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2024 у справі № 523/14831/21.

Суд звертає увагу, що, як вбачається з матеріалів позовної заяви спір у справі № 909/804/26 не стосується правовідносин оренди, та правовідносин будь-якого іншою користування нерухомим майном, спір не стосується стягнення заборгованості за користування нерухомим майном, а спір стосується стягнення безпідставно набутих коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України та жодним чином не стосується прав та інтересів щодо об`єкту, як нерухомого майна.

Також суд констатує, що визнання недійсним Договору про закупівлю теплової енергії №206 від 27.06.2025 з посиланням на те, що у відповідача відсутня ліценція на транспортування теплопостачання на час укладання договору по Івано-Франківській області не свідчить про наявний спір між сторонами з приводу нерухомого майна - об`єкту на який постачається теплова енергія за вказаним договором, який знаходиться у Івано-Франківській області, отже предметом спору у даній справі не є право чи обов`язок сторони, який стосується нерухомого майна.

Отже, суд не може погодитись з наведеними мотивами в позовній заяві щодо застосування позивачем виключної підсудності згідно з ч. 3 ст. 30 ГПК України, оскільки даний спір не виник з приводу нерухомого майна.

Отже, суд прийшов до висновку , що спір у даній справі виник з договірних відносин, які не пов`язані з нерухомим майном, тобто з відносин, до яких не можна застосувати словосполучення «з приводу нерухомого майна». Натомість, спір виник з приводу договору про надання послуг, а саме визнання його недійсним та стягнення коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, що не стосується прав та інтересів об`єкту, як нерухомого майна.

Згідно ч. 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що місцезнаходженням відповідача є: вул. Стуса, будинок 6-Б, с. Зубра, Пустомитівський район, Львівська область, 81135, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Івано-Франківської області, у зв`язку з чим матеріали справи № 909/804/26 підлягають передачі за підсудністю до Господарського суду Львіської області.

Керуючись ст.ст.27, 31, 234, 235, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

матеріали справи №909/804/26 за позовом Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" про визнання недійсним Договору про закупівлю теплової енергії №206 від 27.06.2025 та стягнення заборгованості в сумі 1 765 049 грн 51 коп. передати до Господарського суду Львівської області (вулиця Личаківська, 128, м. Львів, Львівська область, 79014) за територіальною підсудністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя У.І.Гула