Рішення № 138905012, 11.08.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/4544/26

2/303/2088/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року та за кредитним договором № 555150516568 від 25.06.2021 року на загальну суму 37716,00 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 09.07.2021 року між ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3119123787-93390. В подальшому, 18.11.2021 між ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 18-11/21 відповідно до якого ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» відступило на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року. 10.01.2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до умов якого ТзОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року. 10.03.2026 року між ТзОВ «Коллект Центр» та ТзОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 10-03/26, відповідно до умов якого ТзОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року. Таким чином, ТзОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала умови договору № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року у неї виникла заборгованість у розмірі 28750,00 грн., що складається з 3000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 25750,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Крім того, 25.06.2021 року між ТзОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір № 555150516568. В подальшому, 18.12.2023 року було укладено договір № 18/12-2023 відповідно до якого ТзОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 555150516568 від 25.06.2021 року. Таким чином, ТзОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача за договором № 555150516568 від 25.06.2021 року. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала умови договору № 555150516568 від 25.06.2021 року у неї виникла заборгованість у розмірі 8966,00 грн., що складається з 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5466,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 08.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.07.2026 року та відкладено на 11.08.2026 року.

10.07.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Січеславський І.А., надійшов відзив на позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд» 10.07.2026 року). У відзиві представник відповідача проти задоволення позову заперечив та зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими. Зокрема, представник відповідача послався на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів фактичного перерахування відповідачці кредитних коштів за договорами позики. Зазначено, що на підтвердження видачі кредиту за договором від 25.06.2021 року позивачем надано квитанцію LIQPAY на суму 3500,00 грн. з якої, на думку сторони відповідача, неможливо встановити отримувача коштів, номер рахунку та інші реквізити, що дають змогу ідентифікувати отримувача. Щодо договору від 09.07.2021 року представник відповідача вказав, що надана позивачем довідка ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про зарахування 3000,00 грн. на картку із зазначеною маскою номера картки також не підтверджує належність цього платіжного засобу саме відповідачці. На думку представника відповідача, позивач не надав первинних бухгалтерських документів, банківських виписок чи інших доказів, які б підтверджували зарахування кредитних коштів саме на рахунок відповідачки та виконання кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту. Також у відзиві зазначено, що розрахунок заборгованості та графік платежів самі по собі не підтверджують факту перерахування кредитних коштів відповідачці. Крім того, представник відповідача заперечив проти нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування. Зокрема, щодо договору від 09.07.2021 року зазначено, що строк користування кредитом становив 20 днів, тоді як проценти, згідно з розрахунком позивача, нараховувалися до 18.11.2021 року. На думку відповідача, після закінчення погодженого сторонами строку кредитування право позивача нараховувати договірні проценти за користування кредитом припинилося. Представник відповідача також зазначив, що передбачена договором стандартна процентна ставка у розмірі 2,60 % за день, що становить 950 % річних, має штрафний характер, оскільки її застосування пов`язане з невиконанням позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення кредиту. У зв`язку з цим сторона відповідача вважає такі нарахування не процентами за користування кредитом, а неустойкою, яка, з урахуванням положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, не підлягає стягненню. Окремо у відзиві зазначено, що нараховані позивачем проценти у сумі 31216,00 грн. є, на думку відповідача, несправедливими та непропорційно великими порівняно з основною сумою заборгованості у розмірі 6500,00 грн., що, на переконання сторони відповідача створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу та суперечить положенням законодавства про захист прав споживачів. Також представник відповідача заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн., вважаючи таку суму завищеною з огляду на типовість позовів, постійне представництво інтересів позивача відповідною юридичною компанією та відсутність участі представника позивача у судовому розгляді. При цьому, зазначено про майновий стан відповідачки, яка, за твердженням її представника, не працює, не має доходів, утримує двох неповнолітніх дітей та чоловіка з інвалідністю.

Відзив аналогічного змісту надійшов до суду засобами поштового зв`язку також 13.07.2026 року.

14.07.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2026 року). У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача та зазначив, що останні не спростовують обґрунтованості позовних вимог. Щодо факту перерахування кредитних коштів позивач зазначив, що відповідно до умов договорів кошти надавалися шляхом переказу на картковий рахунок позичальника, а договори укладені в електронній формі та підписані відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора. Позивач вказав, що не є банківською установою, а тому не має можливості формувати банківські виписки за картковими рахунками, у зв`язку з чим факт перерахування коштів підтверджується документами платіжних сервісів. Зокрема, позивач послався на квитанцію LIQPAY щодо переказу 3500,00 грн. за договором № 555150516568 від 25.06.2021 року та лист-підтвердження ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» щодо успішного переказу 3000,00 грн. за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року. Зазначив, що кошти за обома договорами були перераховані на один і той самий номер банківської картки, який відповідачка, за твердженням позивача, самостійно зазначила для отримання кредиту. Також позивач повідомив про подання клопотання про витребування доказів у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» для додаткового підтвердження зарахування коштів. Щодо розрахунку заборгованості позивач зазначив, що нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов укладених договорів та погодженого сторонами порядку їх нарахування. За договором № 3119123787-93390 позивач послався на умови договору, які передбачають нарахування платежів після закінчення строку кредитування, а також зазначив, що відповідні нарахування здійснювалися попередніми кредиторами до моменту відступлення права вимоги. Щодо договору № 555150516568 позивач зазначив, що умовами договору передбачено знижену процентну ставку 0,77 % за день та стандартну ставку 2,60 % за день (950 % річних), яка застосовується у випадках, визначених договором. На думку позивача, розрахунок заборгованості здійснено відповідно до погодженого сторонами механізму нарахування процентів. Заперечуючи проти доводів відповідача щодо витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначив, що відповідачкою не надано доказів неспівмірності заявлених витрат, а тому підстав для їх зменшення немає. Позивач також зазначив, що кредитні договори відповідачкою не оспорювалися та недійсними не визнавалися, а тому є чинними та підлягають виконанню.

Крім того, 14.07.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2026 року).

Ухвалою від 15.07.2026 року задоволено клопотання про витребування доказів.

30.07.2026 року, на виконання ухвали суду про витребування доказів, надійшла відповідь АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Січеславський І.А., у судове засідання з розгляду справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Щодо договору позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року.

Судом встановлено, що 09.07.2021 року між ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора G3TWUBAG, що підтверджується п. 10 договору «Реквізити сторін».

Відповідно до п. 2.1 договору Кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредитні кошти, а Позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом.

Згідно з п. 2.2 договору сума кредиту становить 3000,00 грн.

Відповідно до п. 2.3 договору строк користування кредитними коштами визначено 20 днів - з 09.07.2021 року по 29.07.2021 року включно.

Пунктом 2.4 договору визначено, що кредит надається на споживчі потреби.

Згідно з п. 2.5 договору плата за користування кредитом визначається відповідно до Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що плата за користування кредитом нараховується за фактичну кількість днів користування коштами - з дати списання кредитних коштів до дати зарахування суми кредиту та плати за користування на рахунок Кредитора.

Відповідно до п. 3.2 договору кредит надається одноразово шляхом перерахування коштів на рахунок Позичальника.

Згідно з п. 4.2.13 договору Кредитор має право залучати колекторські компанії для врегулювання простроченої заборгованості.

Пунктом 4.3.1 договору визначено обов`язок Позичальника належним чином виконувати умови договору, своєчасно повертати кредит та сплачувати передбачені договором платежі.

Пунктом 9.13 договору встановлено процентну ставку за користування кредитними коштами у межах строку, визначеного п. 2.3 договору, у розмірі 702 % річних.

Згідно з п. 9.6 договору після закінчення строку дії договору проценти можуть нараховуватися відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 1404 % річних на всю суму боргу.

Відповідно до п. 9.7 договору сторони погодили строк позовної давності щодо правовідносин за договором тривалістю 20 років.

Пунктом 9.4 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту передання кредитних коштів Позичальнику.

Таким чином, умовами договору передбачено надання Позичальнику кредиту у розмірі 3000,00 грн. строком на 20 днів, із обов`язком повернення отриманих коштів та сплати процентів відповідно до умов договору і Графіка розрахунків.

Перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується інформаційною довідкою ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» Вих. № 2873_251203140139 від 03.12.2025 року, згідно з якою 09.07.2021 року о 13:58:18 успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 3000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 96987692, призначення платежу: «Зачисление 3000 грн. на карту НОМЕР_1 ».

Також отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3000,00 грн. підтверджується відповіддю на запит АТ «Акцент-Банк» № 50909/47-260719/75-БТ від 29.07.2026 року, отриманою на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання відповідно цього договору.

Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «Факторинг Партнерс» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року.

Так, судом встановлено, що 18.11.2021 між ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №18-11/21 відповідно до якого ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» відступило на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників.

Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення права вимоги № 18-11/21 від 18.11.2021 ТзОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року.

10.01.2023 між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТзОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення права вимоги № 10-01/2023 ТзОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року.

10.03.2026 між ТзОВ «Коллект Центр» та ТзОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір про відступлення права вимоги № 10-03/26 відповідно до якого ТзОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників.

Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення права вимоги № 10-03/26 від 10.03.2026 року, ТзОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 10.03.2026 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року становить 28750,00 грн., що складається із 3000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 25750,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Щодо договору позики № 555150516568 від 25.06.2021 року.

25.06.2021 року між ТзОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 555150516568 від 25.06.2021 року. Договір позики підписаний позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 2054, що підтверджується розділом 7 договору «Реквізити та підписи сторін» та довідкою про ідентифікацію до договору № 555150516568 від 25.06.2021 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору позики позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 3500,00 грн. на строк 30 календарних днів, а позичальник зобов`язалася повернути позику та сплатити проценти за користування нею. Договором передбачено, що у разі проведення пролонгації або реструктуризації заборгованості відповідні кошти спрямовуються на погашення заборгованості за попереднім договором позики.

Згідно з п. 1.1.1 Договору сторонами погоджено фіксовану процентну ставку, розмір якої залежить від виконання позичальником умов договору.

Так, відповідно до пп. 1.1.1.1 Договору знижена процентна ставка становить 0,77 % за кожен день користування позикою (280,00 % річних) та застосовується у межах строку надання позики за умови повного погашення заборгованості у визначений договором строк або протягом одного календарного дня після його закінчення.

Водночас, відповідно до пп. 1.1.1.2 Договору стандартна процентна ставка становить 2,60 % за кожен день користування позикою (950,00 % річних). Вказана ставка застосовується у межах строку надання позики у разі невиконання позичальником умов для застосування зниженої процентної ставки, а також у період прострочення, але не більше 30 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки наведений у Додатку № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною та розміщується в особистому кабінеті позичальника.

Згідно з п. 1.3 Договору його невід`ємною частиною є Загальні умови надання грошових коштів у позику ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», затверджені наказом директора від 10 червня 2021 року № 20210610-1.

Відповідно до п. 2.1 Договору позика надається позичальнику шляхом перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок, реквізити якого зазначені позичальником у реєстраційній анкеті клієнта в системі «Loany». Датою надання позики відповідно до пункту 2.2 Договору є дата списання грошових коштів з поточного рахунку позикодавця на банківський картковий рахунок позичальника.

У разі пролонгації або реструктуризації заборгованості, відповідно до пункту 2.3 Договору, позика надається шляхом погашення позикодавцем заборгованості за раніше укладеним договором та одночасного формування заборгованості за новим договором у розмірі непогашеної заборгованості за попереднім договором.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що у разі прострочення внесення чергового платежу більш ніж на один календарний день від дати, визначеної графіком платежів, позичальник зобов`язана сплатити неустойку у розмірі 25 % від суми простроченого зобов`язання щодо відповідного платежу.

Згідно з п.п. 4.1, 4.3 та 4.4 Договору сторони несуть відповідальність за порушення умов договору відповідно до законодавства України; закінчення строку, на який була надана позика, не звільняє сторони від відповідальності за невиконання зобов`язань, а позикодавець у разі порушення позичальником умов договору має право вчиняти передбачені законодавством дії для захисту своїх прав та інтересів.

Згідно з п. 6.17 Договору він набуває чинності з моменту його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором та надання позики і діє до повного виконання зобов`язань, що виникають із договору та/або з порушення його умов.

Відповідно до п. 6.18 Договору зобов`язання сторін припиняються їх належним виконанням та не припиняються до повного і належного виконання.

Таким чином, укладеним між сторонами договором передбачено обов`язок позичальника повернути отриману суму позики у розмірі 3500,00 грн. та сплатити проценти за користування нею у розмірі, визначеному умовами договору, а у разі порушення строків виконання зобов`язань - сплатити передбачені договором платежі та неустойку.

Факт перерахування коштів ОСОБА_1 підтверджується квитанцією LiqPay про виплату, відповідно до якої 25.06.2021 року о 14 год. 02 хв. здійснено платіж на суму 3500,00 грн. на картку/рахунок НОМЕР_2 із призначенням платежу «Видача кредитних коштів». Квитанції присвоєно ID платежу 1687266873 та Order ID REFILL_LP_00000050430820210625140243.

Отже, квитанція LiqPay підтверджує факт перерахування 25.06.2021 року позичальнику грошових коштів у розмірі 3500,00 грн., що відповідає сумі позики, визначеній пунктом 1.1 Договору позики № 555150516568 від 25.06.2021 року.

Також отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3500,00 грн. підтверджується відповіддю на запит АТ «Акцент-Банк» №50909/47-260719/75-БТ від 29.07.2026 року, отриманою на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Судом також встановлено, що 18.12.2023 року було укладено договір № 18/12-2023 відповідно до якого ТзОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами, з урахуванням додаткового договору від 21.12.2023 року № 1 до договору факторингу № 18/12-2023.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 22.12.2023 року до договору № 18/12-2023 від 18.12.2023 року до ТзОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до відповідача за договором позики № 555150516568 від 25.06.2021 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики № 555150516568 від 25.06.2021 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 8966,00 грн., та складається із: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5466,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведених вище договорів факторингу та відступлення прав вимоги слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «Факторинг Партнерс» перейшли всі права кредитора за договором позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року та за договором позики № 555150516568 від 25.06.2021 року.

У постанові Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 530/1995/18 викладено загальний правовий висновок, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відомостей про те, що зазначені вище договори факторингу та відступлення прав вимоги в частині відступлення права вимог за договорами № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року та № 555150516568 від 25.06.2021 року судовими рішеннями визнано недійсними, матеріали справи не містять.

З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно з ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Закону України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Щодо аргументів сторони відповідача про те, що позивачем не доведено факту перерахунку кредитних коштів, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 10.12.2025 року у справі № 701/171/25).

За обставин справи позивачем було надано копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитні договори, підписані відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також, згідно з наданої банком (АТ «Акцент-Банк») інформації, достовірно встановлено надходження від кредиторів на рахунок відповідача суми кредиту (3000,00 грн. та 3500,00 грн.), що збігається з датами підписання договорів позики, а також те, що реквізити платіжної картки, що відображені в договорах, платіжній квитанції та довідці ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», збігаються з реквізитами платіжної картки, що емітована на ім`я відповідача в АТ «Акцент-Банк», а саме № НОМЕР_3 . Крім того, номер телефону НОМЕР_4 , який відображений в кредитних договорах та на який було відправлено одноразові ідентифікатори, знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 в АТ «Акцент-Банк».

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Верховний суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи(вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Також Верховний Суд у постанові від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодіння його персональними даними.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростувала факт його самостійного волевиявлення як позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи сторони відповідача про те, що під час укладення спірних договорів в електронній формі вона не проходила верифікацію, адже у такому випадку вона не мала би можливості укласти відповідний правочин.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорах, повідомлених кредиторам та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договорів у спосіб введення одноразового ідентифікатора, суд вважає, що посилання сторони відповідача про те, що позивач не надав доказів того, що договори дійсно були підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальників за вказаними договорами позики.

На думку суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення договорів позики з відповідачем, їх змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження відповідача про те, що попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею же банківську картку у день укладення договорів, кредитних коштів не отримано.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, відповідачем не доведено існування обставин, які б у суду інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу.

З урахуванням вказаних міркувань, суд відхиляє посилання сторони відповідача на те, що позивач не довів факт укладення договорів позики та перерахунку кредитних коштів позичальнику, фактичного надсилання відповідачу одноразового паролю-ідентифікатора і підписання кредитного договору.

При цьому слід відзначити, що відповідач мала об`єктивну можливість надати докази щодо ненадходження коштів кредиту. Однак таких доказів суду надано не було.

Оцінюючи доводи сторони відповідача щодо недоведеності факту отримання кредитних коштів та розміру заборгованості, суд також враховує вимоги законодавства щодо документального підтвердження господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні містити встановлені законом обов`язкові реквізити. При цьому законодавство допускає використання електронних первинних документів за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Таким чином, сам по собі розрахунок заборгованості, складений кредитодавцем або його правонаступником в односторонньому порядку, не є безумовним доказом фактичного надання кредитних коштів, їх повернення чи остаточного розміру заборгованості. Такий розрахунок підлягає оцінці судом у сукупності з первинними документами та іншими доказами, які підтверджують відповідні господарські операції.

У цій справі позивачем на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів надано, зокрема, інформацію АТ «Акцент-Банк» щодо зарахування на банківський рахунок (платіжну картку) відповідача грошових коштів у розмірі 3000,00 грн. та 3500,00 грн. у дати, що відповідають датам укладення відповідних договорів позики. Зазначені відомості узгоджуються з реквізитами платіжної картки, зазначеними у кредитних договорах, та підтверджують фактичний рух коштів від кредитодавця до позичальника.

Отже, наявність кредитних договорів, відомостей про їх укладення в електронній формі, даних про ідентифікацію відповідача, а також документально підтвердженого зарахування відповідних сум на платіжну картку, реквізити якої зазначені у договорах, у своїй сукупності підтверджує факт виконання кредитодавцями свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаних кредитних договорів між відповідачем та відповідними фінансовими установами, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаними договорами позики за договором факторингу та договорами відступлення права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було згадано вище, заборгованість за договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року з позиції позивача становить 28750,00 грн. та складається із 3000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 25750,00 грн. - заборгованість за відсотками. Заборгованість за договором № 555150516568 від 25.06.2021 року становить 8966,00 грн., що складається із: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5466,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Відтак встановлено, що заявлений до стягнення розмір заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою боргу та суми заборгованості за відсотками.

При цьому, у відповіді на відзив представник позивача зазначає про те, що за умовами кредитного договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: за користування кредитними коштами згідно з ст. 1048 ЦК України; за користуванням кредитними коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також наголошено на тому, що позивач у своїй позовній заяві користувався безпосередньо ст. 625 ЦК України. Відтак у позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст. 1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст. 625 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

При цьому підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У зв`язку з цим суд зазначає, що в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Отже, суд не може заставляти учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу.

ТзОВ «Факторинг Партнерс» звертаючись до суду з цим позовом, не посилалося на нарахування процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, жодного обґрунтування про те, що заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитами в розмірі 31216,00 грн. складається з відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст. 1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст. 625 ЦК України), позовна заява не містить, а відповідь на відзив не є тим процесуальним документом, що визначає зміст позовних вимог.

Відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування на підставі ст. 625 ЦК України.

Визначаючи обґрунтований розмір нарахованих процентів суд керується таким.

Як вже було згадано, відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року кредит надається строком на 20 днів від дати отримання кредиту позичальником, тобто до 29.07.2021 року включно. Відповідно до п.п. 1.1 договору № 555150516568 від 25.06.2021 року кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, тобто до 24.07.2021 року включно.

Відповідно до ч. ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У п.п. 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 щодо нарахування процентів на підставі ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (п. 6.28)).

Одночасно суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року в справі № 910/4518/16 згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 352/1950/15-ц зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду, зробленому у постанові від 14.05.2022 року у справі № 944/3046/20, стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, двозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Судом встановлено, що строк договорів (строк кредитування) чіткого визначений умовами таких договорів, а докази пролонгації договорів позики відсутні. З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом за договором позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року після 29.07.2021 року, та за договором позики № 555150516568 від 25.06.2021 року після 24.07.2021 року, тобто поза межами строку кредитування.

Відповідно до розрахунку ТзОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» з 09.07.2021 року по 29.07.2021 року за договором позики № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року нараховано процентів в сумі 1180,00 грн. Отже, доведеним є зобов`язання ОСОБА_1 з повернення ТзОВ «Факторинг Партнерс» процентів в сумі 1180,00 грн.

Відповідно до розрахунку ТзОВ «Факторинг Партнерс» станом на 07.05.2026 року за договором позики № 555150516568 від 25.06.2021 року нараховано процентів в сумі 5466,00 грн. У зв`язку з цим суд здійснює перерахунок процентів відповідно до умов договору позики та вважає доведеним зобов`язання ОСОБА_1 з повернення ТзОВ «Факторинг Партнерс» процентів в сумі 2730,00 грн. Таких розмір процентів здійснений з розрахунку визначеної пп. 1.1.1.2 договору стандартної процентної ставки 2,60% за день з таких підстав.

Так, п. 3.4 договору встановлено, що розмiр процентної ставки, встановлений в п. 1.1.1 договору, залежить вiд умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дiї договору та не може бути збільшений позикодавцем в односторонньому порядку. Позичальник розумiє та надає згоду позикодавцю, що використання стандартної процентної ставки вiдповiдно до пп. 1.1.1.2. договору є наперед обумовленим та не односторонньою змiною умов договору, оскільки, умови про встановлення рiзних процентних ставок за цим договором застосовуються автоматично за домовленістю сторін, та не вимагають підписання сторонами будь-яких iнших додаткових документiв, крім цього договору.

Стандартна процента ставка, фіксована 2,60% за день (950,00% річних) від суми позики застосовується: - у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в пп. 1.1.1.1 договору для застосування зниженої процентної ставки (пп. 1.1.1.2 договору позики).

В свою чергу доказів про те, що відповідач здійснила повне погашення заборгованості або здійснила таке погашення протягом одного календарного дня, що слідує за датою закінчення такого строку, тобто про виконання умов пп. 1.1.1.1 договору, суду не надано.

Таким чином механізм нарахування процентів є чітко визначеним умовами договору, що є обов`язковими для його сторін.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитними договорами суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитних договорів, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «Факторинг Партнерс» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 10410,00 грн., що складається із заборгованості за кредитним договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року у розмірі 4180,00 грн. з яких 3000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1180,00 грн. - заборгованість за відсотками та заборгованості за кредитним договором № 555150516568 від 25.06.2021 року у розмірі 6230,00 грн., з яких 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2730,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Так, позивач просить суд стягнути на свою користь 13000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: договір № 02-07/2024 про надання правничої допомоги від 02.07.2024 року; заявка на надання юридичної допомоги № 955 від 01.04.2026 року; витяг з Акту № 33 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026 року; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс».

Так, відповідно до договору № 02-07/2024 від 02.07.2024 року про надання правової допомоги, що укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТзОВ «Факторинг Партнерс», сторони договору домовилися про надання правничої (правової) допомоги з погодинною формою визначення гонорару, що відображено у розділі 4 договору та прайс-листі АО «Лігал Ассістанс».

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див. пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

Отже, погодинна форма обчислення гонорару адвоката базується на погодинній ставці надання послуг адвокатом, помноженій на кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторона, яка претендує на відшкодування витрат на правничу допомогу, зобов`язана надати належні та допустимі докази, що підтверджують фактично виконані роботи (надані послуги). При погодинній формі обчислення гонорару обсяг виконаних робіт та наданих послуг повинен включати детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунок часу, витраченого адвокатом.

Водночас у наданих позивачем до суду документах (заявка на надання юридичної допомоги № 1455 від 01.04.2026 року та витяг з акту № 33 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026 року) не міститься інформації про те, хто з адвокатів від імені Адвокатського об`єднання та в якому обсязі надав правничу допомогу, а саме надання усної консультації - 2 год., та складання позовної заяви - 3 год. У справі, що розглядається, розмір витрат на професійну правничу допомогу не може бути визначений судом на підставі доказів, наданих позивачем. Тобто розмір витрат на професійну правничу допомогу не є доведеним.

З огляду на викладене, позивач не довів належними та допустимими доказами своїх вимог про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, що відображена у додатковій постанові від 04.03.2026 року (справ № 359/8573/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «Факторинг Партнерс» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Розмір заявлених вимог - 37716,00 грн. (100 % - 2662,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 10410,00 грн. (27,60 % - 734,82 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 734,82 грн. (судовий збір) судових витрат.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість у розмірі 10410,00 (десять тисяч чотириста десять гривень 00 копійок) гривень, що складається із заборгованості за кредитним договором № 3119123787-93390 від 09.07.2021 року у розмірі 4180,00 гривень, з яких 3000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 1180,00 гривень - заборгованість за відсотками та заборгованості за кредитним договором № 555150516568 від 25.06.2021 року у розмірі 6230,00 гривень, з яких 3500,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 2730,00 гривень - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 734,82 гривень судових витрат на оплату судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (вул. Гедройця Єжи, 6/521, м. Київ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).

Представник відповідача: Січеславський Ігор Анатолійович ( АДРЕСА_2 ).

Суддя А.М.Заболотний