Рішення № 138901471, 18.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/15442/23

Провадження № 2/204/43/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

Іменем України

(повний текст)

18 червня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Чудопалової С.В.

за участю секретаря Янчук П.П.

представника ДМР Пренко А.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради (адреса місця знаходження: пр. Д.Яворницького, буд. 75, м. Дніпро) до ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), треті особи: ОСОБА_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради (адреса місця знаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 16), Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович (адреса місця знаходження: м. Дніпро, вул. Мечникова, буд. 15, кімн. 16) про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про витребування на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради нерухоме майно, а саме, квартиру АДРЕСА_3 . В обґрунтування позовних вимог зазначили, що житловий буд. АДРЕСА_4 належить до комунальної власності територіальної громади міста, відповідно до рішення міської ради від 19.11.2003 №11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» та акту приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» від 10.09.2003. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий буд. АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В., 13.10.2020 за реєстровим № 2775. Представник позивач вказує, що при отриманні деталізованої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено, що квартира належна до комунальної власності набута ОСОБА_2 від ОСОБА_3 , , яка у свою чергу, володіла нерухомим майном на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. 25.06.2020 за реєстровим № 9. Позивачу також стало відомо, що що ОСОБА_3 отримала у власність спірну квартиру від ОСОБА_4 , за яким було зареєстровано право приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 18.06.2006, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Представник зазначає, що в матеріалах інвентаризаційної справи Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради відсутні відомості про реєстрацію права приватної власності на спірну квартиру. Тому вважає, що житловий буд. АДРЕСА_5 , у який увійшла кв. АДРЕСА_6 належить до комунальної власності та жодних рішень стосовно відчуження зазначеного нерухомого майна не приймалось. Представник позивача також зазначає, що оскільки спірне нерухоме майно, як складова частина комунального нерухомого майна, вибуло з володіння власника - територіальної громади міста Дніпра поза її волею за відсутності жодних правових підстав, на підставі підроблених документів, що є достатньою підставою для витребування цієї речі від добросовісних набувачів. У зв`язку з чим, представник позивача звернувся до суду із відповідними позовними вимогами.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 27.11.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 01.12.2023 заборонено державним реєстраторам, ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме: кв. АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2074822912101, а також заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2074822912101.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20.01.2026 узадоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Романенко І.М. про зобов`язання позивача внести грошові кошти на депозитний рахунок суду відмовлено.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 22.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

16.03.2024 відповідач ОСОБА_2 надав суду відзив на заяву в обґрунтуваннях якого зазначив, що 13.10.2020 він придбав квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . Відповідач вказав, що укладаючи договір купівлі- продажу квартири від 13.10.2020 у нього не було сумнівів щодо належності законних підстав спірної квартири ОСОБА_3 , оскільки остання надала відповідні документи, які підтверджували її право власності на відчужувану квартиру. Тому відповідач вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири. Крім того зазначив, що з моменту укладення договору купівлі-продажу він разом із сім`єю проживає у квартирі, іншого житла не має. Вважає, що придбання квартири відбулося без порушення норм чинного законодавства. Крім того вказав, що позивач не звертався до правоохоронних органів з метою встановлення фактів підробки документів та притягнення осіб, які вчинили цей злочин до кримінальній відповідальності. На підставі чого, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Дніпровській міській раді. З приводу заявленого клопотання про допит свідків відповідач відмовився про що надав відповідну заяву від 13.05.2026.

Представник Дніпровської міської ради 16.01.2026 Пренко А. В. надала суду заперечення на відзив на позовну заяву. В обґрунтуваннях яких зазначила, що спірна квартира АДРЕСА_3 протягом року була неодноразово відчужена на користь різних осіб. Тобто, вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади унеможливлює в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади, тому повернення такого майна у власність територіальної громади відстоює суспільний інтерес. Тверджень відповідача, з приводу того, що позивач не звернувся до правоохоронних органів з приводу махінації з документами, не охоплюється предметом доказування у справах даної категорії, оскільки сам по собі факт подання заяви до правоохоронних органів після подання позову жодним чином не спростовує наявне суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; та не впливає на обставину незаконності вибуття цього майна з володіння позивача; як і не спростовує відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном. Щодо твердження відповідача про те, що міська рада як суб?єкт владних повноважень мала об?єктивні та технічно забезпечені можливості для своєчасного виявлення вибуття спірної квартири зі своєї власності, необхідно зазначити, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки наявність технічних можливостей не означає наявність волі власника на відчуження майна. Тому вважає, що наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, просила витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 .

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, 02.04.2024 надав письмові пояснення у справі та просив відмовити у задоволенні позову, оскільки є добросовісною особою, яка придбала нерухоме майно у власність, вважає, що спірне нерухоме майно вибуло із власності ДМР за її мовчазною волею, а тому витребування у нього, як добросовісного набувача спірної квартири становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном.Також просив застосувати строки позовної давності, оскільки право територіальної громади на спірне нерухоме майно було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння ОСОБА_4 , а саме 24.04.2020, а до суду позивач звернувся лише 27.10.2023 . Також долучив лист від Департаменту житлового господарства від 05.04.2024, у якому зазначено, що станом на 01.04.2024 відомостей про вказану квартиру в Розділі Реєстру відсутні(т.1а.с.190) Представник відповідача, адвокат Романенко І.М. просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві, вважає, що вказаний договір було складено нотаріусом відповідно до норм чинного законодавства, та ОСОБА_6 є добросовісним набувачем. Крім того, він наразі є інвалідом 3 групи, мешкає разом з родиною у даній квартирі тривалий час, іншого житла не має. Витребування у відповідача, як добросовісного набувача спірної квартири становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном.

Представник Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, в інтересах якого діє представник Пренко А.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Треті особи в судове засідання не з`явились про день та час розгляду справи повідомлялись належними чином, письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог до суду не надали.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача,вивчивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в том числі моральної шкоди.

Особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.4ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді; управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Згідно ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Майно може вибути з комунальної власності територіальної громади лише в порядку встановленому Законом України Про приватизацію державного житлового фонду, шляхом її приватизації.

Частиною 1 статті 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 та ст. 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положеннями частини 2 статті 388 ЦК України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, рішенням Дніпропетровської обласної ради про виконання рішення обласної ради від 18.07.2003 №202-9/XXIV «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м.Дніпропетровська затверджено розпорядження голови обласної ради від 18 серпня 2003 року №159-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м.Дніпропетровська спільного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя», від 10 вересня 2003 року №171-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м.Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Центральний» та від 06 жовтня 2003 року №186р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади м. Дніпропетровська житлових будинків, що перебувають на балансі Дніпропетровського обласного житлово-комунального підприємства «Аеродром» та розташовані на території м. Дніпропетровська.

19.06.2003 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради було прийнято рішення №1549 «Про проведення реєстрації багатоквартирних будинків, що перебувають на утриманні об`єднань співвласників (власників квартир і нежитлових приміщень), або юридичних осіб - балансоутримувачів незалежно від форм власності».

Відповідно до вказаного рішення комунальному підприємству «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» доручено проводити реєстрацію багатоквартирних будинків.

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 року №11/13 вирішено прийняти у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі.

10.09.2003 комісією з питань приймання-передачі цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне» із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади м.Дніпропетровська було складено акт приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне», яким передано в житловий фонд низку житлових будинків, зокрема, будинок АДРЕСА_5 (т.1 а.с.30-37).

Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі вищевказаних рішень проведено реєстрацію права власності на житловий будинок по по АДРЕСА_5 та записано в реєстрову книгу № 11ЖЮ за реєстровим №594-37.

З листа наданого директором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 19.07.2022 вбачається, що згідно з рішенням міської ради від 20.05.2020 №59/57 «Про передачу з балансу комунальних підприємств житлових будинків та житлових приміщень на баланс КП «ЖИЛСЕРВІС-5», зі змінами, житловий будинок по АДРЕСА_5 підлягає передачі на баланс КП«Жилсервіс-5»(т.1 а.с38).

В той же час, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №351812202 від 25.10.2023 вбачається, що за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 25,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2074822912101). Реєстрація права власності була здійснена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. на підставі договору купівлі-продажу квартири № 2775 від 13.10.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якій в свою належало спірне нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 9, укладеного 25.06.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондра М.О(т.1 а.с.19-22).

Із матеріалів справи вбачається, що 18.06.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондра М.О. за реєстровим № 1, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 передав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Управлінням житлово господарства Дніпропетровської міської ради 18.06.2006, згідно розпорядження № 4-/679-06 від 18.06.2006, зареєстрована КП «ДМБТІ» 18.06.2006, записана у реєстрову книгу за № 406-п, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріксом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем М.О., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності із зазначеного реєстру № 207866126 від 29.04.2020, реєстровий номер об`єкта нерухомості № 2074822912101. Крім того вказано, що іпотека за вказаним договором є засобом забезпечення виконання своїх зобов`язань згідно договору позики, укладеного між сторонами 18.06.2020 на суму 200 000 грн(а.с.т.1 а.с.25-28).

В свою чергу, Дніпровською міською радою було здійснено запити до компетентних органів з приводу надання інформації щодо відчуження спірної квартири з комунальної у приватну власність.

У відповідь на запит, директором департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25.01.2022 повідомлено, що за архівними даними приватизаційних справ департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизаціїквартири№ 1 за адресою: АДРЕСА_5 . Крім того вказано, що для отримання більш детальної інформації з цього питання рекомендовано звернутись до Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпровської міської ради(т.1 а.с.29).

У відповідь на запит, начальником виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР від 16.02.2023 зазначено, що станом на 31.12.2012 в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_5 містяться відомості про право державної власності на житловий будинок літ. А-1, в який увійшла квартира АДРЕСА_6 , за Обласною радою житлово-комунальним підприємством "Південне") на підставі наказу Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації №70 від 17.07.1997, акту приймання-передачі від 24.11.1997, про що зроблений запис в обліковій книзі №11 ЖЮ за реєстровим №594-37.Щодо зазначення технічної характеристики квартири, повідомлено, що КП "ДМБТІ" ДМР технічна інвентаризація вищезазначеної квартири, як окремого об?єкту нерухомого майна не проводилась (т.1 а.с.43).

Згідно листа директора департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради від 22.02.2023 вбачається, що Департаментом правового забезпечення Дніпровської міської ради ведеться претензійна робота щодо нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .

У відповідь на запит, директором департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 16.03.2023 повідомлено, що за архівними даними приватизаційних справ департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації, квартири АДРЕСА_3 . Також зазначено, що розпорядженням органу приватизації від 18.06.2006 № 4/679-06 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с.47).

Із листа начальника виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР вбачається, що інформаційна довідка за запитуваними параметрами, а саме за вих.№ 5004 від 22.04.2020 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4 , підприємством КП «ДМБТІ» ДМР не надавалась. Будь-які запити на нерухоме майно за вищезазначеною адресою від громадина ОСОБА_4 до КП "ДМБТІ" ДМР не надходили (а.с.49).

Таким чином житловий будинок АДРЕСА_5 , у який увійшла квартира АДРЕСА_6 , належить до комунальної власності та жодних рішень стосовно відчуження зазначеного нерухомого майна не приймалось.

Згідно листа Департаменту житлового господарства від 05.04.2024 №3/16-1714 адресованому ОСОБА_10 щодо розгляду її заяви від 14.03.2024 стосовно надання витягу з реєстру об`єктів прав комунальної власності про перебування кв. АДРЕСА_3 у власності територіальної громади, вбачається, що станом на 01.04.2024 відомості про вказану квартиру в Розділі Реєстру відсутні(т.1а.с.190) Згідно Акту про встановлення фактичного проживання від 01.03.2024, підписаним сусідами, відповідач ОСОБА_2 та його родина мешкають у спірній квартирі з жовтня 2020(т.1 а.с.120).

Згідно медичної довідки від 16.02.2024 ОСОБА_11 , донька відповідача, хворіє та потребує домашнього догляду(т.1а.с.114-115).

Відповідач ОСОБА_2 згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.09.2025 має 3 групу інвалідності(т.2 а.с.78-79).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.02.2024 відповідач ОСОБА_2 та його родина іншого житла у власності, крім спірного не мають(т.1а.с.116-119).

Згідно листа Дніпровського РУП№1 ГУНП в Дніпропетровській області від 17.02.2025 адресованому в.о ДМР вбачається, що заяву щодо шахрайського заволодіння майном територіальної громади міста Дніпра, щодо квартири АДРЕСА_3 було долучено до матеріалів кримінального провадження №« 120….2904 відкритого за ч.2 ст.190 КК України. На даний час у кримінальному провадженню проводяться слідчі дії та долучено заяву про залучення ДМР у якості потерпілого(т.2 а.с.21-22). Так, згідно з вимогами статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, невстановлені судом.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки,тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права,яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним,якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава, у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочинне породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчуваний документ,втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє (пункт 8.6. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2019 у справі № 916/780/18).

Свідоцтво про право власності є лише документом, який оформлює відповідне право, але не є правочином на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Таку позицію висловив Верховний Суд у постановах від 03.07.2019 у справі №183/2535/16 та від 03.04.2018 у справі № 917/927/17.

Оскільки розпорядження органу приватизації не приймалось, у державного реєстратора були відсутні підстави для державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 , проте вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з метою запобіганню безпідставній реєстрації речових прав на нерухоме майно виконано не було.

За змістом положень п.п. 1.4, 1.5 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб,затвердженими наказом № 56 від 13.12.1995 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, п.п. 1.1-1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (втратив чинність 01.01.2013), які були чинними на дату, якою начебто було видано органом приватизації відповідачу ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на житло від 18.06.2006 на спірну квартиру, а також на дату, якою начебто органом приватизації видано розпорядження від 18.06.2006 №4-/67906, вже на підставі якого видано вищевказане свідоцтво, право власності на квартиру у багатоквартирному будинку підлягало обов`язковій державній реєстрації за власником, а органами, які проводили таку державну реєстрацію, були комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до положень ст.ст. 2-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності на нерухоме майно, в тому числі на квартири. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є за своєю суттю визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення,переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Як вдалося встановити з Державного реєстру речових прав, для проведення державної реєстрації разом з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подано на розгляд приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. свідоцтво про право власності від 18.06.2006, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, технічний паспорт, виготовлений ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» (без зазначення дати проведеної інвентаризації та можливості встановлення терміну дії наданого технічного паспорту) та інформаційний лист Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 22.04.2020 № 5004 адресоване на ім`я ОСОБА_4 .

Положеннями ч. 2 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

На підставі ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий ержавний реєстратор зобов`язаний повідомити про це правоохоронні органи.

Однак, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. не було виконано визначені вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою КМУ від 25.12. 2015 № 1127 (у редакції на час здійснення реєстраційних дій), зокрема, не було направлено запиту до органу, який відповідно до законодавства до 01.01.2013 проводив оформлення прав власності на нерухоме майно - Комунального підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, що є грубим порушенням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. на виконання вимог п. 3 ч. ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію

речових прав на нерухоме майно» та п. 14 Порядку державної реєстрації речових правна нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою КМУвід 25.12.2015 № 1127 повинен був зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на кв. АДРЕСА_3 для запобігання вчинення протиправної державної реєстрації, яка у подальшому призвела до порушення прав та інтересів міської ради, як власника спірного нерухомого майна.

Суд звертає увагу також про порядок виготовлення ОСОБА_4 технічного паспорту ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут».

Згідно інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, що затверджена Наказом Державного комітету будівництва,архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2018 № 186), технічна інвентаризація це комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу,фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації,технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна здійснюють за ініціативою замовника або його довіреної особи на підставі оформленого договору із суб`єктом господарювання.

Технічна інвентаризація об`єктів нерухомого майна державної власності здійснюється за заявою органу (установи, підприємства або організації -балансоутримувача), уповноваженого в установленому порядку управляти нерухомиммайном державної власності, а об`єктів нерухомого майна комунальної власності за заявою органу (установи, підприємства або організації - балансоутримувача),уповноваженого управляти комунальним майном.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_4 не відноситься до жодної категорії осіб, яким надано право бути замовником для проведення технічної інвентаризації, а отже правові підстави у ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» у вчиненні дій щодо виготовлення та видачі технічного паспорту на квартиру належну до комунальної власності є протиправними та такими, що порушують чинне законодавство України, а саме процедуру виконання робіт із технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Незважаючи на встановлені обставини, що унеможливлювали проведення реєстраційних дій, державна реєстрація права приватної власності на ОСОБА_4 приватним нотаріусом ДМНО Бондар М.О. була вчинена на підставі свідоцтва про право власності від 18.06.2006, виданого Управлінням житлового господарства ніпропетровської міської ради.

Суд звертає увагу на те, що основною рисою професійної діяльності приватного нотаріуса, як реєстратора прав на нерухоме майно є те, що на його діяльність поширюється спеціально-дозвільний метод регулювання, тобто він може робити лише те, що прямо дозволено законом, у зв`язку з чим його можливості зі встановлення юридичних фактів, у тому числі встановлення глибини та якості такого встановлення,визначаються відповідними положеннями закону та підзаконних нормативно-правових актів.

Отже, саме неналежне виконання та нехтування приватним нотаріусом своїми професійними обов`язками призвело до незаконної державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 .

Все вищевикладене у своїй сукупності дає підтвердження того, що у ОСОБА_4 відсутні підстави для набуття права на нерухоме майно у встановленому законом порядку та як наслідок відсутні підстави для його реєстрація в державному реєстрі речових прав.

Спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі документа, (свідоцтва про право власності на житло 18.06.2006, виданого від імені Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, згідно з розпорядженням від № 4-/679-06 від 18.06.2006, зареєстровано КП «ДМБТІ» в реєстрову книгу за № № 406-п) яке насправді не видавалось(т.1 а.с.47), спірний об`єкт нерухомого майна належить до комунальної власності, а ОСОБА_4 в силу закону не набув права власності на нього, отже у останнього були відсутні правові підстави для розпорядження даним об`єктом, оскільки право розпоряджатись майном є складовою частиною права власності.

Як вбачається із матеріалів справи, Дніпровською міською радою було сформовано е-Довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості, згідно якої вартість кв. АДРЕСА_3 становить 605 340,40 грн.

Проте, згідно договору купівлі - продажу від 13.10.2020 Лень|- ОСОБА_12 продала ОСОБА_2 спірну квартиру АДРЕСА_3 , вартість якої визначена у розмірі 207 286,00 грн. (а.с.39).

Таким чином, існує факт заниження оціночної вартості майна, а точніше продажу нерухомості за ціною істотно нижче ринкової, тобто недотримано вимоги та стандартів оцінки об`єкта нерухомості.

Суд також звертає увагу на те, що спірна квартира АДРЕСА_3 протягом року була неодноразово відчужена на користь різних осіб.

У статті 41Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку,визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Враховуючи все вищевикладене суд приходить до висновку, що нерухоме майно, яка є власністю територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, вибуло з її володіння поза її волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє,користується,розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 роз`яснюється, що відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997, гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Як вже було зазначено вище, нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_3 , яка є комунальною власністю територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, вибуло з її володіння без її волі, та було набуто ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло 18.06.2006, виданого від імені Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, згідно з розпорядженням від № 4-/679-06 від 18.06.2006, зареєстровано КП «ДМБТІ» в реєстрову книгу за № № 406-п, яке насправді не видавалось.

Отже, ОСОБА_4 не мав права відчужувати ОСОБА_3 ,а остання в свою чергу не мала права відчужувати (продавати)на користь ОСОБА_2 спірне нерухоме майно, яке насправді належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 у справі № 522/2202/15-ц зазначила, віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Висновки про те, що власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, викладені також Верховним Судом України у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

З приводу твердження відповідача щодо непослідовності розгляду цивільного та кримінального проваджень, суд зазанчає наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

При цьому, матеріальний закон, у тому числі в питаннях звернення до суду із віндикаційним позовом, не визначає такої обов`язкової умови для звернення до суду з таким позовом чи його наступне його задоволення судом як попередає звернення власника майна до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Так само, цивільне законодавство не встановлює черговості між поданням цивільного позову та заяви про кримінальне правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц, провадження № 61-13656 св 20вказано, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, твердження відповідача, з приводу того, що позивач спершу не звернувся до правоохоронних органів з приводу махінації документів, не охоплюється предметом доказування у справах даної категорії, оскільки сам по собі факт подання заяви до правоохоронних органів після подання позову жодним чином не спростовує наявне суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; та не впливає на обставину незаконності вибуття цього майна з володіння позивача; як і не спростовує відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном, тому суд не бере його до уваги.

Щодо твердження відповідача про те, що міська рада як суб`єкт владних повноважень мала об`єктивні та технічно забезпечені можливості для своєчасного виявлення вибуття спірної квартири зі своєї власності,необхідно зазначити, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки наявність технічних можливостей не означає наявність волі власника на відчуження майна. Відповідач ОСОБА_2 заявив про застосування строків позовної давності, вважаючи, що позивач звернувся до суду з пропуском трирічного строку, оскільки право територіальної громади на спірне нерухоме майно було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння ОСОБА_4 , а саме 24.04.2020, а до суду позивач звернувся лише 27.10.2023 . За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до ч.8 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за даним віндикаційним позовом починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України). Касаційний суд вже звертав увагу, що строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початок їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується. Положення статті 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що:«для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)». Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції чинній на момент звернення з позовом). Судом у даній справі встановлено, що з позовом до суду ДМР звернулася 27.10.2023, що підтверджується поштовим відправленням від 27.10.2023 (т.1а.с.53), право власності на спірний об`єкт було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за первісним власником -24.04.2020 (т.1а.с.20), про порушене право як зазначає позивач, дізнався при здійсненні моніторингу об`єктів нерухомого майна при отриманні деталізованої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , але дана обставина нічим не підтверджується, але суд вважає, що строк позовної давності слід рахувати з наступного дня після вчинення правочину за яким попередній власник ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру, а саме з 25.04.2020. Тобто, закінчення строку пред`явлення вимоги до відповідача у цих правовідносинах закінчувалось 24.04.2023, як за положеннями ст. 257 ЦК України. Однак, з зазначеними вище законодавчими змінами, які набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року, строки, визначені статтею 257,559 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21, від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20. Таким чином вимоги ДМР відбулись у межах позовної давності та визначеного як ст.ст. 257,261 ЦК України терміном звернення з вимогами до суду. На момент звернення позивача з цим позовом 27.10.2023року до суду строк позовної давності та його право на пред`явлення цього позову не сплинули, адже карантин діяв до 30 червня 2023 року, а надалі діє воєнний стан з 24 лютого 2022 і до тепер. Тому доводи відповідача щодо застосування судом ст. 257, 261 ЦК України є безпідставними та не підлягають задоволенню . Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, утому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року усправі № 522/2202/15-ц та постановах Верховного Суду від 03 листопада2021 року у справі № 715/841/20, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 127/6061/18зазначено, що положення статті 388 ЦК України застосовується якпідстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщомайно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно,не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності,відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чиінші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14- 208цс18), а також у постанові ВС від 10.04.2025 року у справі№204/5101/22.

При цьому матеріальний закон не покладає на власника обов`язку постійного контролю за реєстраційними діями третіх осіб, і одночасно з цим не всиновлює зв`язку між здійсненням такого контролю та підставами для задоволення віндикаційного позову.

Змістом положень ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, оскільки спірне нерухоме майно, вибуло з володіння власника Територіальної громади міста Дніпра поза її волею та за відсутності жодних правових підстав, на підставі документів, які містять очевидні ознаки їх підроблення з метою незаконного заволодіння нерухомим майном, суд приходить до переконливого висновку, що слід витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради, квартиру АДРЕСА_3 , а отже позовні вимоги Дніпровської міської ради підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позов задоволено, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3109,29 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння- задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради, (код ЄДРПОУ 26510514) квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2074822912101).

Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) сплачений судовий збір у розмірі 3109,29 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

Позивач Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 26510514, адреса місцязнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75;

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 );

Представник відповідача адвокат Романенко Ірина Миколаївна, (адреса місцязнаходження: 49038 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького 115/6);

Треті особи - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради (адреса місця знаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 16), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович (адреса місця знаходження: м. Дніпро, вул. Мечникова, буд. 15, кімн. 16).

Суддя: С.В.Чудопалова