Рішення № 138901421, 10.08.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3695/25

Номер провадження 2/213/103/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року місто Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Мазуренка В.В.,

секретаря судового засідання Гусарової О.С.,

за участю: представника позивача Нофенко Л.В., відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії, -

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що товариство здійснює постачання теплової енергії на потреби опалення населення, яке зобов`язане робити оплату за отримані послуги. Відповідач ОСОБА_2 з 06.02.2019 є споживачем послуги з постачання теплової енергії, яке надає позивач за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_1 була споживачем за цією адресою по 05.02.2019. Відповідачі своєчасно та в повному обсязі оплату за надані послуги не здійснили, внаслідок чого виникла заборгованість. Просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за спожиту послугу з постачання теплової енергії за період з 01.02.2015 по 05.02.2019, інфляційні втрати та 3% річних, а всього 61 366,37 грн; з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за спожиту послугу з постачання теплової енергії за період з 06.02.2019 по 30.04.2025, заборгованість за абонентське обслуговування за період 01.02.2022 по 30.04.2025, інфляційні втрати, 3% річних та пеню, а всього 61 629,05 грн

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає, оскільки 06.02.2019 продала квартиру ОСОБА_2 . Зазначає, що за домовленістю з покупцем вартість продажу квартири була зменшена на загальні суми боргу по комунальним послугам. Даний факт було повідомлено державному нотаріусу, однак чому цього не було зазначено у договору купівлі-продажу їй не відомо. Вважає, що борг за період з 01.02.2015 по 05.02.2019 неохідно стягнути з ОСОБА_2 . Крім того, не погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Також вказує, що заборгованість нарахована за період з 01.02.2015 по 05.02.2019, позивач звертається з позовом 10.07.2025, тобто з пропуском встановленого трирічного строку позовної давності. Просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представником позивача подано відповідь на відзив, де зазначають, що обов`язок зі сплати комунальних платежів покладався на колишнього власника до укладення договору купівлі-продажу. Звертають увагу на те, що можна зробити зміни та доповнення до договору купівлі-продажу від 06.02.2019 за узгодженням сторін, якщо відповідач не вводить суд в оману щодо домовленості сторін про взяття ОСОБА_2 зобов`язань зі сплати заборгованості за комунальні послуги.

Крім того, позивач не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що позов подано з пропуском строку позовної давності. Вказує, що з 12.03.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України встановлено карантин, дія якого продовжувалась до 30.04.2023.

Законом України №540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. На проміжок часу до початку дії карантину положення про застосування позовної давності застосовуються без обмежень, а карантинні обмеження не поширюются. Таким періодом в даному позові є проміжок часу з 13.03.2017 по 11.03.2020.

Також представником позивача подано додаткові пояснення по справі, де зазначає про відсутність у договорі купівлі-продажу обов`язку покупця ОСОБА_2 прийняти на себе зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг, а також про дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду.

Представник позивача Нофенко Л. В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 просила відмовити у позові, посилалась на обставини викладені у відзиві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно.

10.07.2025 позовна заява надійшла до суду.

23.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Витребувано докази.

06.11.2025 позовну заяву залишено без руху.

23.12.2025 прийнята позовна заява в уточненій редакції, залучено до участі у справі у якості відповідача ОСОБА_1 .

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» надає послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії населенню (споживачам).

Згідно Договору купівлі-продажу від 06.02.2019, зареєстрованого в реєстрі за №2-146, посвідченого державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т. В., ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.06.2025 №432542773 підтверджується реєстрація права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .

Як вбачається із п.1.3. даного договору купівлі-продажу, вищевказана нерухомість належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Чуркіною Н. М., державним нотаріусом П`ятої криворізької державної нотаріальної контори 22.06.2010 за реєстровим номером 1228.

Позивачем регулярно та відповідно до тарифів надавалися комунальні послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою, однак зобов`язання по оплаті за надані послуги споживачами виконувалися не належним чином.

Згідно із наданими до суду розрахунками заборгованості сума боргу з оплати послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.02.2015 по 05.02.2019 становить 33 797,14 грн, за період з 06.02.2019 по 30.04.2025 48 368,79 грн. Заборгованість за абонентське обслуговування за період з 01.02.2022 по 30.04.2025 становить 725,01 грн.

У зв`язку з невиконанням споживачами обов`язку по оплаті за отримані комунальні послуги, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на заборгованість, що виникла з лютого 2015 року у розмірі 21 701,15 грн, та на заборгованість, що виникла з лютого 2019 року, у розмірі 8 671,35 грн. Також нараховано 3% річних у розмірі 5 868,08 грн на заборгованість, що виникла з лютого 2015 року, та у розмірі 2 320,43 грн на заборгованість, що виникла з лютого 2019 року. Крім того, позивачем здійснено нарахування пені на заборгованість, що виникла з листопада 2021 року у розмірі 1 543,47 грн.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які витікають з належного виконання споживачем зобов`язань з оплати наданих послуг.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 18 Правил №630, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Згідно з пунктом 21 вказаних Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

Виходячи з п.12, 21 Правил №630 нарахування оплати за послуги централізованого опалення квартири не залежало від кількості зареєстрованих осіб в квартирі, а визначається відповідно до розміру опалювальної площі.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.19 вказаного Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

01.05.2019 вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9.11.2017 № 2189-VIII, який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі послуги з постачання теплової енергії.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1. ст. 1 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9.11.2017).

Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ст.9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до положень п.32, 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.08.2019 № 830, плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору та в період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.

Отже, нарахування оплати за послуги централізованого опалення квартири не залежить від кількості зареєстрованих осіб в квартирі, а визначається відповідно до обсягу спожитої послуги. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

При цьому факт відсутності договору на надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий правовий висновок викладений в Постанові ВСУ від 20.04.2016 по справі 6-2951цс15.

Згідно зі статтею 67 ЖК України, чинною у період виникнення заборгованості, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до положень статті 68 ЖК України, чинної у період виникнення заборгованості, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Позивач свої обов`язки з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , виконував належним чином.

Із наданих позивачем розрахунків вбачається, що опалювальна площа квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 60,4 кв. м.

За період з 01.02.2015 по 05.02.2019 позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 35 985,03 грн. З урахуванням оплат і проведених перерахунків заборгованість за цей період склала 33 797,14 грн. За період з 06.02.2019 по 30.04.2026 позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 78 690,26 грн. З урахуванням оплат і проведених перерахунків заборгованість за цей період склала 48 368,79 грн.

Також як вбачається із розрахунків АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 , за абонентське обслуговування за період з 01.02.2022 по 30.04.2025 становить 725,01 грн.

Відповідачі із заявами чи скаргами щодо неправильного нарахування вартості отриманих послуг, неповноти розрахунків або для здійснення перерахунку (акту звірки) нарахованих платежів, до АТ «Криворізька теплоцентраль» не звертались, таких доказів суду не надано. Також відповідачами не надано свого розрахунку заборгованості або доказів її відсутності за вказаний період. Клопотань про витребування у позивача інших доказів на обґрунтування правильності розрахунків відповідачі суду не заявляли.

З огляду на викладене, суд не може прийняти до уваги твердження відповідача ОСОБА_1 щодо неналежності розрахунку позивача.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що в період з 01.02.2015 по 05.02.2019 власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , була відповідач ОСОБА_1 .

Також встановлено, що починаючи з 06.02.2019 власником вказаної квартири є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2019.

Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов`язує; зокрема, за статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна (постанови Верховного Суду: від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19)).

Чинним законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20)).

Договір купівлі-продажу квартири від 06.02.2019, згідно з яким ОСОБА_2 стала власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні).

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 , як попередній власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 , повинна відповідати за пред`явленими до неї позовними вимогами в межах періоду належності їй на праві власності такої квартири, тобто за період з 01.02.2015 по 05.02.2019.

У свою чергу відповідач ОСОБА_2 , як новий власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 , повинна відповідати за пред`явленими до неї позовними вимогами в межах періоду належності їй на праві власності такої квартири, тобто за період з 06.02.2019 по 30.04.2025.

Твердження ОСОБА_1 про те, що за домовленістю сторін наявний на момент оформлення договору купівлі-продажу борг за комунальні послуги в повному обсязі перейшов до покупця ОСОБА_2 , суд сприймає критично, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 брала на себе зобов`язання повертати борги попереднього власника за умовами договору купівлі-продажу квартири від 06.02.2019, суду не надано.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки неправомірними діями відповідачів позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України та погоджується з наданими позивачем розрахунками 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 у відзиві заявлено про застосування позовної давності. Вирішуючи вказане питання, суд приходить до такого.

Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51).

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до положень ст. 257, ч. 3 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У Постанові Верховного Суду від 08.11.2020 у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постанові Верховного Суду України від 9.11.2016 у справі №6-1457цс16, міститься правовий висновок, відповідно до якого вказано, що якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

В даному випадку перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку, тому право позивача вважається порушеним з моменту порушення споживачем терміну внесення чергової щомісячної оплати.

Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно, від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки викладені у постановах ВС від 19.03.2014 у справі № 6-20цс14, від 12.11.2014 у справі № 6-167цс14, від 03.06.2015 у справі № 6-31цс15, від 30.09.2015 у справі № 6-154цс15.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що з лютого 2015 року по листопад 2015 року включно, відповідачем періодично здійснювалась оплата за отримані комунальні послуги. При цьому, практично усі платежі здійснені споживачем у сумах менше від фактичних нарахувань, що призвело до накопичення заборгованості.

Суд зазначає, що позивач надав достовірні дані внесення часткової сплати коштів споживачем за послуги з постачання теплової енергії. Відповідач не заперечувала проти місяців сплати та розмірів внесених платежів. Квитанції про оплату інших сум з посиланням у них на періоди такої оплати відповідачем не надано, отже твердження позивача не спростовано.

При цьому слід зауважити, що оплата за надані послуги з постачання теплової енергії здійснювалась відповідачем і тоді, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги з теплової енергії (міжопалювальний період), що свідчить про визнання відповідачем свого обов`язку щодо сплати наданих послуг та наявності заборгованості.

Отже, з лютого 2015 року відповідачем не здійснювалась в повному обсязі оплата за надані послуги з постачання теплової енергії, яка повинна бути сплачена до 20.03.2015, а тому з 21.03.2015 позивач мав можливість реалізувати своє право щодо стягнення заборгованості в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом, позовна заява надійшла до суду 10.07.2025 тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів за період з 01.02.2015 по 05.02.2019 включно.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України 11.03.2020 прийнято постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за №211, якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин. У подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово продовжував строк дії карантину, а саме до 30.04.2023.

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2023 № 383 карантин закінчився 30.03.2023. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 карантин було скасовано з 01.07.2023.

Таким чином, в період з 02.04.2020 по 01.07.2023 було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Крім того, на підставі п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17.03.2022, яка діяла до 14.05.2025,) вбачається, що у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Так у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24.02.2022, який діє до теперішнього часу.

Отже, перебіг строків позовної давності, визначених статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), зупиняються на строк дії воєнного стану.

Водночас, законом від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025 (через три місяці після опублікування в «Голосі України» від 03.06.2025 № 108). Відтак з 04.09.2025 зупинення строків позовної давності припинилося та обчислення строків поновлено.

Таким чином, з 12.03.2020 строк позовної давності був продовжений на період дії карантину (закінчився 30.06.2023), з 24.02.2022 до 03.09.2025 строк позовної давності був зупинений.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, що виникла з лютого 2015 року по лютий 2017 року, у розмірі 12 172,40 грн має бути застосована позовна давність і вона стягненню з відповідача ОСОБА_1 не підлягає. Відповідному зменшенню підлягають інфляційні втрати та 3% річних.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення судом врахована усталена практика Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Так, з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» підлягає стягненню заборгованість за період з 12.03.2017 по 05.02.2019 у розмірі 21 624,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 904,47 грн та 3% річних у розмірі 3 318,25 грн, а всього - 35 847,46 грн, а з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за період з 06.02.2019 по 30.04.2025 у розмірі 48 368,79 грн, заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування за період з 01.02.2022 по 30.04.2025 у розмірі 725,01 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 671,35 грн, 3% річних у розмірі 2 320,43 грн та пеня у розмірі 1 543,47 грн, а всього 61 629,05 грн.

Виходячи з того, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню судом, з урахуванням приписів частини першої статті 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн підлягають стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог, а саме з відповідача ОСОБА_1 в сумі 884,41 грн, з відповідача ОСОБА_2 в сумі 1 514,00 грн.

На підставі викладеного, ст. ст. 509, 526, 527, 625 ЦК України, ст. ст. 5,7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 247 ч.2, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за спожиту послугу з постачання теплової енергії, яка виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 12.03.2017 по 05.02.2019 у розмірі 21 624,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 904,47 грн та 3% річних у розмірі 3 318,25 грн, а всього - 35 847 (тридцять п`ять тисяч вісімсот сорок сім) грн 46 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за спожиту послугу з постачання теплової енергії, яка виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 06.02.2019 по 30.04.2025 у розмірі 48 368,79 грн, заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування за період з 01.02.2022 по 30.04.2025 у розмірі 725,01 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 671,35 грн, 3% річних у розмірі 2 320,43 грн та пеня у розмірі 1 543,47 грн, а всього 61 629 (шістдесят одна тисяча шістсот двадцять дев`ять) грн 05 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір у розмірі 884 (вісімсот вісімдесят чотири) грн 41 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір у розмірі 1 514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», код ЄДРПОУ 00130850, юридична адреса: 50014, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул. Електрична, 1.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Дата складення повного судового рішення 10.08.2026.

Суддя: В.В.Мазуренко