Рішення № 138901326, 07.08.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/1995/26

Провадження № 2/209/1897/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"07" серпня 2026 р. м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді - Ковальової-Писаревої А.Б.,

за участю секретаря - Лушпай І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кам`янської міської Ради, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,-

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2026 року до Дніпровського районного суду міста Кам`янського надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кущ О.М. до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кам`янської міської Ради, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з відповідачкою по справі він перебував у зареєстрованому шлюбі з 29 березня 2008 року. Від шлюбу вони мають двох синів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя з відповідачкою не склалось і на початку 2025 року сімейно-шлюби відносини між нами були припинені, а 20 лютого 2026 року рішенням Дніпровського районного суду міста Кам?янського шлюб було розірвано. Після припинення шлюбних відносин діти залишились проживати разом з ним і знаходились на його повному матеріальному утриманні, мати ж дітей займалась влаштуванням свого особистого життя, при цьому жодної участі у вихованні та утриманні дітей не приймала. Між ним та відповідачкою відбулась усна домовленість про те, що після розірвання шлюбу діти переїдуть проживати до матері, а він безперешкодно зможе бачитись з синами, забирати їх та буде приймати участь у матеріальному утриманні дітей. Однак, через кілька днів після розірвання шлюбу ОСОБА_2 виїхала за межі країни у Чеську Республіку, і пізніше у телефонному режимі повідомила, що наміру повертатись в Україну не має, вона фактично має нову родину і подальша доля дітей її не цікавить. Він з синами проживає у квартирі, де раніше проживали всією родиною за адресою: АДРЕСА_1 , яка є їх з відповідачкою спільною сумісною власністю подружжя, і де діти мають хороші побутові умови, квартира обладнана всім необхідним для їх проживання, навчання та відпочинку. До розірвання шлюбу ОСОБА_2 хоч дуже рідко, але телефонувала, щоб привітати дітей зі святами, але після виїзду за межі України вона повністю звільнила себе від виконання будь-яких батьківських обов`язків по відношенню до своїх синів. Питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 він не хоче ініціювати, оскільки сподівається, що колись вона схаменеться і почне цікавитись життям дітей, однак, наразі у житті ОСОБА_5 і ОСОБА_6 виникають питання, які буде дуже важко вирішувати без участі матері, як то отримання дітьми закордонного паспорту, перереєстрація їх місця проживання, виїзд за межі України тощо. 02 березня 2026 року він був мобілізований та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У догляді за дітьми наразі допомагає їх бабуся (мати відповідачки) однак, вона є особою похилого віку і їй важко самостійно здійснювати фактично функції опікуна над двома дітьми, до того ж, вона не має відповідних повноважень при прийняття важливих для життя дітей рішень, тому не зважаючи на проходження ним військової служби, він залишається єдиною особою, яка приймає всі рішення щодо навчання, лікування та розвитку дітей, організовує їх повсякденне життя, забезпечує дітей матеріально. Отже, встановлення факту його самостійного виховання і утримання дітей необхідне також і для реалізації прав та гарантій військовослужбовця, який самостійно виховує дітей, а саме переміщення для проходження служби за місцем проживання, оформлення соціальних гарантій. Просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме - факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері. Також просить суд стягнути з відповідачки на його користь на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду із заявою і до досягнення синами віку повноліття.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 07 серпня 2026 постановлено провести заочний розгляд справи та вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовільнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилась, була неодноразово повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи, згідно з вимогами ст. 128, 131 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні поштові документи та оголошення на офіційному сайті суду, заяву про розгляд справи без її участі та відзив на позовну заяву не надала, в наявності достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідачем відсутня, суд вважає за можливе розглядати справу у її відсутності.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Кам`янської міської Ради Г.Пелипас надала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування та зазначили, що факт самостійного виховання та утримання дитини, на їх думку, не підтверджується /а.с.71/. Крім того, надали акт обстеження умов проживання від 25 травня 2026 року /а.с.72/.

Представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Купченко Д.В. надав через систему «Електронний суд» письмові пояснення, згідно яких просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та розглянути справу за відсутності представника військової частини.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, зважаючи на наявність законних підстав, суд приходить до висновку про можливість у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України ухвалити рішення про задоволення позову на підставі наданих сторонами доказів, без вислуховування особистих пояснень відповідача по справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши весь обсяг доказів по справі, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 березня 2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, а/з №98 /а.с. 11/.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей. Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, а/з № 718, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю його є ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_1 /а.с. 12/.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, а/з № 437, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю його є ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_1 /а.с. 14/.

Згідно рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського у справі № 209/557/26 від 20 лютого 2026 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано /а.с. 16/.

Позивач ОСОБА_1 разом з синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом №82 про проживання від 12 березня 2026 року, який складений на підставі свідчень мешканців квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_8 ) та квартири АДРЕСА_3 ( ОСОБА_9 ) будинку АДРЕСА_4 та затверджений начальником юридичного відділу КП КМР «Добробут» Білим О.С. /а.с. 19/.

Квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартиру від 24 червня 2016 року /а.с. 17/.

Відповідно до акту №79 про не проживання від 10 березня 2026 року, який складений на підставі свідчень мешканців квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_8 ) та квартири АДРЕСА_3 ( ОСОБА_9 ) будинку АДРЕСА_4 та затверджений начальником юридичного відділу КП КМР «Добробут» Білим О.С., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 2025 року по теперішній час в квартирі АДРЕСА_5 не проживає /а.с. 18/.

Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19.5.1/35165-26-Вих від 14.05.2026, наданого на запит суду /а.с. 64/, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виїхала через пункт пропуску «Краківець» 27 лютого 2026 року о 01:44 год. Іншої інформації немає.

Відповідно до Характеристики на учня 11-Б класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , наданої Комунальним закладом «Академічний ліцей №15» Кам`янської міської ради /а.с. 20/, ОСОБА_10 навчається в даному навчальному закладі з першого класу. Батько, ОСОБА_1 , приділяє належну увагу вихованню та навчанню учня, регулярно цікавиться його навчальним процесом та успішністю, підтримує зв`язок із класним керівником та відвідує батьківські збори.

Відповідно до Характеристики на учня 6-А класу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , наданої Комунальним закладом «Академічний ліцей №15» Кам`янської міської ради /а.с. 21/, ОСОБА_11 навчається в даному навчальному закладі з першого класу. Батько учня, ОСОБА_12 , забезпечує всебічну підтримку синові, проявляє себе як активний та відповідальний батько, підтримує конструктивний діалог із вчителями та є частим гостем на батьківських зборах.

Згідно довідки № 43 від 11 березня 2026 року наданої Комунальним закладом «Дитячо-юнацька футбольна школа «Надія» Кам`янської міської ради, ОСОБА_1 є батьком вихованця відділення футболу ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батько бере активну участь у вихованні сина, приділяє значну увагу його розвитку та підтримує у навчанні та спорті /а.с. 22/.

Діти ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 задекларовані в КНП КМР «ЦПМСД №3» у лікаря-педіатра амбулаторії №18 ОСОБА_14 з 23.08.2023 року, на «Д» обліку не перебувають, з приводу хвороб за медичною допомогою не звертались, що підтверджується довідкою №96/1-02 від 18.03.2026 року КНП КМР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» /а.с. 23/.

Батько неповнолітніх дітей позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки № 2847 від 14.02.2026 року Військової частини НОМЕР_1 /а.с. 24/.

У відповідності до клопотання служби у справах дітей Кам`янської міської ради від 28.05.2026 року № 01-11/1687вих зазначено, що факт відсутності участі матері у вихованні синів може бути підтверджено за рішенням суду виключно у разі вирішення питання щодо позбавлення її батьківських прав, факт самостійного виховання та утримання дітей не підтверджується /а.с.71/.

Позивач звернувся до суду з позовом та просить встановити факт самостійного виховання дитини тощо.

Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому, закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У справі, яка є предметом розгляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання дітей. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір щодо участі одного з батьків у вихованні дітей та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право, вище вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22.

На підставі вищевикладеного, вимога позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей задоволенню не підлягає, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Суд зазначає, що в силу ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Матеріали справи свідчать, що неповнолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживають разом з батьком, він забезпечує дітей лікуванням, займається їх навчання. При цьому позивача не можна вважати таким, що виховує дітей без матері, адже остання має повний перелік прав та обов`язків, щодо виховання та утримання дітей. Мати не може відмовитися від своїх обов`язків.

У матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про повну відсутність участі матері у вихованні дітей.

Таких обставин не вбачається в доказах, доданих позивачем по справі. Інших доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що матір дитини не приймає участь у її вихованні та утриманні матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За правилами ст. 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким внесені зміни до ч. 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На підставі наведеного суд доходить висновку, що надані позивачем докази не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дітей та, відповідно, не підтверджують перебування неповнолітніх дітей лише на утриманні батька, тому відсутні підстави для задоволення позову у встановленні факту самостійного виховання дітей батьком.

Натомість, оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, а саме з 06 квітня 2026 року, і до досягнення синами віку повноліття.

Відповідно ст.141 ЦПК України, оскільки позов залишено без задоволення в частині встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, судові витрати необхідно покласти на позивача.

Оскільки позивач, відповідно до Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору за стягнення аліментів, позовні вимоги в цій частині задоволено в повному обсязі, тому, керуючись ст.141 ЦПК України, ст.4 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19, 150, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 79-81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кам`янської міської Ради (ЄДРПОУ 23928331, місцезнаходження: 51900, м.Кам`янське, пр.Свободи, 2/1), Військова частина НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_7 ) про встановлення факту, що має юридичне значення, та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) аліменти на утримання неповнолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 квітня 2026 року і до досягнення синами віку повноліття.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, рішення в частині стягнення суми місячного платежу аліментів допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 07 серпня 2026 року.

Суддя А.Б. Ковальова-Писарева