Рішення № 138900165, 17.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/23866/25

Провадження № 2/752/6170/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17.04.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретаря судового засідання Ільніцької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

до ОСОБА_1

про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

У вересні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (далі - позивач або ПрАТ «СК «УНІКА»,) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 107 589,89 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 3 028,00 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

1.1. Стислий виклад позиції позивача

12.02.2020 між ПрАТ «СК «УНІКА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №245001/4098/0003615, предметом якого був транспортний засіб Volkswagen Polo sedan, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

08.05.2024 о 18 год. 50 хв. у м. Києві на бульварі Миколи Міхновського, 33А сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідача та автомобіля Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2024 у справі №757/21988/24-п ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП; судом установлено, що відповідач не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Volkswagen Polo, унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

ПрАТ «СК «УНІКА» визнало зазначену подію страховим випадком та склало страховий акт № 18880715597. Вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Polo визначено у розмірі 134 890,69 грн, а розмір страхового відшкодування з урахуванням передбаченої договором франшизи у сумі 27 300,80 грн - у розмірі 107 589,89 грн.

22.05.2024 позивач перерахував 107 589,89 грн страхового відшкодування на рахунок ТОВ «Автомобільний дім Атлант», яке здійснювало відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу.

Згідно з відомостями Централізованої бази даних МТСБУ станом на дату ДТП чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо автомобіля Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , відсутній.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до ПрАТ «СК «УНІКА» в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

Оскільки відповідач добровільно виплачену позивачем суму не відшкодував, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

1.2. Стислий виклад позиції відповідача

Відзиву на позовну заяву відповідач не подав, заперечень проти позову та доказів на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

1.3. Заяви, клопотання учасників справи

У позовній заяві представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та інші заяви чи клопотання по суті спору від відповідача до суду не надходили.

1.4. Процесуальні дії у справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 головуючим суддею у справі визначено суддю Голосіївського районного суду м. Києва Чекулаєва С. О.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим місцем його проживання. Поштове відправлення відповідачу не вручено та повернуто до суду з позначкою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

2. Мотивувальна частина

2.1. Фактичні обставини, встановлені судом

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» є власником транспортного засобу Volkswagen Polo sedan, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

12.02.2020 між ПрАТ «СК «УНІКА» та ТОВ «Порше Лізинг Україна» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 245001/4098/0003615, за яким застраховано вказаний автомобіль.

08.05.2024 о 18 год. 50 хв. у м. Києві на бульварі Миколи Міхновського, 33А відповідач, керуючи автомобілем Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Volkswagen Polo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2024 у справі №757/21988/24-п, яка набрала законної сили 26.07.2024, ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні пункту 13.1 Правил дорожнього руху та у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно з відповіддю Національної поліції України автомобіль Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , обліковувався за військовою частиною НОМЕР_6 , а ОСОБА_1 зазначений як водій юридичної особи, який мав право керування цим транспортним засобом.

Листом військової частини НОМЕР_6 від 02.05.2025 повідомлено, що на момент ДТП ОСОБА_1 військову службу в цій військовій частині не проходив. Інших документів, які б підтверджували передання відповідачу автомобіля Hyundai Tucson у самостійне володіння на підставі договору оренди, позички чи іншого правового титулу, матеріали справи не містять.

За результатами огляду пошкодженого автомобіля та ремонтної калькуляції ТОВ «Автомобільний дім Атлант» виставлено рахунок від 09.05.2024 № СНС4534069 на загальну суму 134 890,69 грн.

21.05.2024 ПрАТ «СК «УНІКА» складено страховий акт № 18880715597, відповідно до якого подію від 08.05.2024 кваліфіковано як страховий випадок і визначено страхове відшкодування у розмірі 107 589,89 грн. Розрахунок страхового відшкодування здійснено шляхом зменшення вартості відновлювального ремонту 134 890,69 грн на передбачену договором франшизу 27 300,80 грн.

Платіжною інструкцією № 164042 від 22.05.2024 підтверджується перерахування ПрАТ «СК «УНІКА» на рахунок ТОВ «Автомобільний дім Атлант» страхового відшкодування у розмірі 107 589,89 грн згідно з договором № 245001/4098/0003615 від 12.02.2020.

Відповідно до витягу з Централізованої бази даних МТСБУ пошук чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за державним номерним знаком НОМЕР_2 станом на 08.05.2024 результатів не дав.

2.2. Застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої її ухвалено, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, установлених законом, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно зі статтею 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною першою статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, яка створює підвищену небезпеку для особи, що цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частина третя статті 1187 ЦК України передбачає окремий випадок відповідальності особи, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом та завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання.

У постанові від 02.07.2020 у справі № 570/1531/17 Верховний Суд виходив із того, що закон розрізняє безпосереднього заподіювача шкоди та особу, яка відповідно до закону відповідає за неї. Статтями 1187, 1188 ЦК України обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу власника джерела підвищеної небезпеки. Ці норми встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до п. 1, п.п. 20 п. 4 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014, таким органом є Головне управління Національної гвардії України, яке здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (підрозділами) (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між ними, у тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до п. 5.4 розділу 5 Положення про військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 червня 2014 року № 567, військове майно закріплюється за військовими частинами з метою забезпечення їх діяльності та якісного виконання покладених на них завдань в установленому порядку на праві оперативного управління.

Отже, враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Головним управлінням Національної гвардії України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою ст. 1187 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За змістом статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, заміна первісного відповідача належним відповідачем здійснюється судом за клопотанням позивача у визначені цією статтею строки. Суд не наділений повноваженнями замінювати неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 41 постанови від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові до такої особи, якщо її не замінено належним відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

2.3. Мотиви, з яких виходить суд

Матеріалами справи підтверджено факт дорожньо-транспортної пригоди, механічного пошкодження застрахованого автомобіля Volkswagen Polo та вчинення ОСОБА_1 дій, унаслідок яких сталася дорожньо-транспортна пригода.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2024 у справі № 757/21988/24-п, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Volkswagen Polo. Зазначена постанова має преюдиційне значення в частині встановлення факту вчинення відповідачем відповідних дій.

Разом із тим установлення вини ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху саме по собі не є достатньою підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки особа, яка безпосередньо завдала шкоди, та особа, на яку законом покладено обов`язок її відшкодувати, не в усіх випадках збігаються.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Таким чином, законодавством передбачені випадки, коли обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на особу, яка безпосередньо її завдала, а на іншу особу, визначену законом.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, у спірних правовідносинах діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням та утриманням автомобіля Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , має ознаки джерела підвищеної небезпеки у розумінні статті 1187 ЦК України. Вирішуючи питання про особу, на яку покладається обов`язок з відшкодування шкоди, завданої таким джерелом, суд встановив, хто та на якій правовій підставі володів відповідним транспортним засобом на момент дорожньо-транспортної пригоди.

З відповіді Національної поліції України вбачається, що автомобіль Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , обліковувався за військовою частиною НОМЕР_6 , а ОСОБА_1 зазначений як водій юридичної особи, який мав право керування цим транспортним засобом. Водночас листом військової частини НОМЕР_6 від 02.05.2025 повідомлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 військову службу у цій військовій частині не проходив.

Повідомлення військової частини про те, що ОСОБА_1 не проходив у ній військової служби, не спростовує відомостей Національної поліції України про те, що він був зазначений як водій юридичної особи та мав право керування зазначеним транспортним засобом.

Разом із тим матеріали справи не містять достатніх доказів, які б давали можливість установити наявність трудових або службових відносин ОСОБА_1 саме з військовою частиною НОМЕР_6 та виконання ним під час дорожньо-транспортної пригоди трудових чи службових обов`язків, у зв`язку із чим частина перша статті 1172 ЦК України не може бути самостійною підставою для висновку про відповідальність військової частини у цій справі.

Проте відсутність доказів таких трудових або службових відносин не є підставою для покладення обов`язку з відшкодування шкоди на ОСОБА_1 . Для вирішення питання про його особисту відповідальність визначальним є встановлення того, чи був він самостійним володільцем транспортного засобу в розумінні частини другої статті 1187 ЦК України або чи неправомірно заволодів ним.

Матеріали справи не містять доказів передання ОСОБА_1 автомобіля Hyundai Tucson у самостійне володіння на праві власності, іншому речовому праві, на підставі договору оренди, позички або іншого правового титулу. Наведені у відповіді Національної поліції України відомості характеризують відповідача саме як водія юридичної особи, який мав право керування транспортним засобом, а не як самостійного володільця такого транспортного засобу.

Не містять матеріали справи також доказів неправомірного заволодіння ОСОБА_1 автомобілем Hyundai Tucson. Навпаки, у відповіді Національної поліції України зазначено про наявність у нього права керування цим автомобілем як у водія юридичної особи. Отже, підстав для застосування до відповідача частини третьої статті 1187 ЦК України, яка покладає обов`язок відшкодування шкоди на особу, що неправомірно заволоділа транспортним засобом, суд не встановив.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_1 безпосередньо керував автомобілем Hyundai Tucson та вчинив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок якого сталася дорожньо-транспортна пригода, однак не підтверджено, що він був самостійним володільцем цього транспортного засобу на відповідній правовій підставі або неправомірно заволодів ним. Відтак сам факт керування транспортним засобом та встановлення вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді не є достатнім для покладення саме на нього обов`язку з відшкодування шкоди за правилами статті 1187 ЦК України.

У постанові від 02.07.2020 у справі № 570/1531/17 Верховний Суд, вирішуючи питання про відповідальність за шкоду, завдану військовим транспортним засобом, виходив із того, що обов`язок з її відшкодування покладається не на водія як безпосереднього заподіювача, а на військову частину, на обліку та в оперативному управлінні якої перебував транспортний засіб. Верховний Суд наголосив, що визначальним для застосування частини другої статті 1187 ЦК України є правова підстава володіння джерелом підвищеної небезпеки.

При цьому обставини справи № 570/1531/17 та цієї справи не є повністю тотожними, оскільки в наведеній справі Верховним Судом було встановлено перебування військового транспортного засобу не лише на обліку, а й в оперативному управлінні відповідної військової частини. Тому наведена правова позиція враховується судом саме в частині загального підходу до розмежування особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом, та особи, яка як володілець джерела підвищеної небезпеки несе цивільно-правову відповідальність за завдану ним шкоду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на позивача покладено обов`язок доведення того, що особа, до якої пред`явлено вимогу про відшкодування шкоди, є належним суб`єктом відповідного матеріального обов`язку.

ПрАТ «СК «УНІКА» пред`явило позов до ОСОБА_1 , втім не надало доказів того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди він володів автомобілем Hyundai Tucson на правовій підставі, передбаченій частиною другою статті 1187 ЦК України, або неправомірно заволодів ним у розумінні частини третьої цієї статті. Натомість матеріали справи містять відомості про те, що автомобіль обліковувався за військовою частиною НОМЕР_6 , а відповідач був водієм юридичної особи, який мав право керування цим транспортним засобом.

Визначення відповідача, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як установлення належності відповідача й обґрунтованості пред`явлених до нього вимог є обов`язком суду. Заміна неналежного відповідача належним або залучення співвідповідача здійснюється у передбаченому процесуальним законом порядку за ініціативою позивача; суд не може з власної ініціативи змінювати визначений позивачем суб`єктний склад спору.

У межах цієї справи позовні вимоги пред`явлені виключно до ОСОБА_1 . Військова частина НОМЕР_6 , за якою згідно з матеріалами справи обліковувався автомобіль Hyundai Tucson, до участі у справі як відповідач або співвідповідач не залучена, а позовних вимог до неї ПрАТ «СК «УНІКА» не заявлено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для покладення саме на ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Отже, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем за заявленими позовними вимогами.

Відтак вимога ПрАТ «СК «УНІКА» про стягнення з ОСОБА_1 107 589,89 грн виплаченого страхового відшкодування задоволенню не підлягає.

3. Висновки суду

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт дорожньо-транспортної пригоди, вчинення ОСОБА_1 дій, унаслідок яких вона сталася, пошкодження застрахованого транспортного засобу Volkswagen Polo та здійснення ПрАТ «СК «УНІКА» страхового відшкодування у розмірі 107 589,89 грн.

Водночас установлення факту керування ОСОБА_1 автомобілем Hyundai Tucson та його вини у порушенні Правил дорожнього руху саме по собі не свідчить про наявність у нього обов`язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Матеріалами справи встановлено, що автомобіль Hyundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , обліковувався за військовою частиною НОМЕР_6 , а ОСОБА_1 зазначений як водій юридичної особи, який мав право керування цим транспортним засобом. При цьому доказів передання відповідачу зазначеного автомобіля у самостійне володіння на праві власності, іншому речовому праві, на підставі договору оренди, позички чи іншого правового титулу матеріали справи не містять. Не встановлено також обставин неправомірного заволодіння відповідачем цим транспортним засобом.

Отже, позивачем не доведено, що ОСОБА_1 є володільцем джерела підвищеної небезпеки у розумінні частини другої статті 1187 ЦК України або особою, на яку з інших передбачених законом підстав покладається обов`язок з відшкодування заявленої у цій справі шкоди.

Таким чином, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем за заявленими позовними вимогами.

Оскільки позивач не заявив клопотання про заміну неналежного відповідача належним або про залучення належного співвідповідача у порядку, передбаченому статтею 51 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ПрАТ «СК «УНІКА» до ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу позивача на те, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача не позбавляє його права на захист порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом до належного відповідача, тому його право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушеним.

4. Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а згідно з пунктом 2 частини другої цієї статті інші судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 265, 273,274, 354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (код ЄДРПОУ 20033533, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6-В, корпус 4)

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 )

Суддя: С.О. Чекулаєв