Рішення № 138899249, 11.08.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/587/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Сича С.М.,

за участю секретаря Левченко М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

У травні 2026 року Товариствоз обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до суду із вказаним позовом.

Позов мотивований тим, що 20.07.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» та відповідачкою було укладено Договір №00-5218095, за яким вона отримала кредитний ліміт в розмірі 4200 грн. 00 коп. на 120 днів із процентною ставкою, що становить 2% в день за кожний день користування кредитом.

31.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» та Товариствомз обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено Договір №31052023, за яким позивач набув право вимоги до відповідачки за Договором №00-5218095.

Таким чином, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 12096 грн. 00 коп., а саме за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 4000 грн. 00 коп., за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7896 грн. 00 коп., за комісією 200 грн. 00 коп.

З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути із відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 2662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн. 00 коп. (а.с.1-5).

Ухвалою судді від 29.05.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а. с. 64).

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи (а.с.69), відзиву на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні не подавала.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Так, судом встановлено, що 20.07.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» та відповідачкою в електронній формі було укладено Договір кредитної лінії №00-5218095 (далі Кредитний договір), за яким вона отримала кредитний ліміт в розмірі 4200 грн. 00 коп. на 120 днів із процентною ставкою, що становить 2% в день за кожний день користування кредитом, та сплатою комісії за надання кредиту в сумі 200 грн. 00 коп. (а.с.51 53 зворот).

Згідно із квитанцією №785325205 кошти згідно Кредитного договору в сумі 4000 грн. 00 коп. були перераховані відповідачці на її банківську картку ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24).

Згідно із детальним розрахунком заборгованості за Кредитним договором станом на 31.05.2023 року заборгованість відповідачки становить 12096 грн. 00 коп. (а.с.25, 26).

31.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» та Товариствомз обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено Договір факторингу №31052023, за яким позивач набув право вимоги до відповідачки за Кредитним договором (а.с.41-49).

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням спірного кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно -правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 вищевказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Частиною 12 ст. 11 Закону визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.

Судом встановлено, що відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом його підписання електронним підписом (разовим ідентифікатором), яким було урегульовано усі істотні умови, як-от сума кредиту, строк кредитування, розмір відсоткової ставки за користування кредитом, розмір комісії за надання кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.

Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Із матеріалів справи випливає, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на підставі зазначеного вище Договору факторингу перейшли права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Згідно із ст. ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З`ясування судом фактичних обставин справи здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та в їх сукупності та взаємозв`язку в цілому.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За частиною 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 лютого 2022 року у справі №947/22756/19 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Із наданих позивачем доказів витікає, що відповідач має заборгованість за Кредитним договором загальному розмірі 12096 грн. 00 коп., а саме за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 4000 грн. 00 коп., за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7896 грн. 00 коп., за комісією 200 грн. 00 коп.

При цьому суд відзначає, що відповідачкою суми заборгованості за Кредитним договором не спростовані, відзиву на позов вона не подала, як і свого контрозрахунку заборгованості.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню повністю та з відповідачки слід стягнути на користь позивача заборгованість за Кредитним договором в сумі 12096 грн. 00 коп.

За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем ТОВ «Коллект Центр» при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп., які підлягають стягненню із відповідачки.

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн. 00 коп., суд виходить із наступного.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: копію Договору № 01-07/2024 від 01.07.2024 року про надання правової допомоги, що укладений між ТОВ «Коллект Центр» та АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» (а.с.7-9); копію Прайс-листа АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», затвердженого Рішенням загальних зборів № 01-11/2023 від 01.11.2023 року (а.с.11, 12); заявку на надання юридичної допомоги №570 від 01.04.2026 року (а. с.зворот 12) ; витяг з Акту №21 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026 року (а. с. 13).

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Так, суд ураховує, що згідно витягу з Акту №21 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026 року на надання усної консультації було витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 3000 грн. 00 коп. та на складення позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду було витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 6000 грн. 00 коп.

На переконання суду, зазначені в цьому витязі з Акту №21 час надання усної консультації (2 год.) та вартість 3000 грн. 00 коп. (1500 грн. 00 коп. за 1 год.) та час складення позовної заяви (2 год.) та вартість 6000 грн. 00 коп. (3000 грн. 00 коп. за 1 год.) не є співмірними суті та обсягу виконаної роботи.

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат, ураховуючи складність справи, пропорційний розмір задоволених позовних вимог, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, керуючись принципами справедливості, розумності та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Коллект Центр» та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп. із розрахунку того, що на проведення усної консультації достатньо 1 год., а на підготовку позовної заяви 2 год., при їх вартості по 500 грн. 00 коп. за 1 год. роботи адвоката.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280 - 282, 351, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором в розмірі 12096 (дванадцять тисяч дев`яносто шість) грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Сторони по справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, адреса: вул. Мечнікова, буд. 3 офіс 306, м. Київ, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою:АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11.08.2026 року.

Cуддя