Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 462/5096/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2026 року
Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючої судді Іванюк І.Д.
за участю секретаря судового засідання Гаврилець О.М.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в інтересах якого діє адвокат Балюх Євген Олександрович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
Позивач ТОВ «Споживчий центр», в інтересах якого діє адвокат Балюх Є.О., через систему «Електронний суд» звернувся 09.06.2026 року до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 06.06.2025-100002229 від 06.06.2025 року в розмірі 18 336,39 грн, з яких: 9 001,92 грн тіло кредиту, 5 661,90 грн заборгованість за відсотками, 3 672,57 грн відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України, а також понесені судові витрати.Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 06.06.2025 року було укладено кредитний договір № 06.06.2025-100002229. Відповідно до умов договору позичальниці надано кредит у розмірі 15 000 грн строком на 183 дні. Датою повернення кредиту визначено 05.12.2025 року. Процентна ставка становить 0,89 % за один день користування кредитом. Кошти відповідачці перераховано 06.06.2025 року о 19:43:33, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04.06.2026 року № 1-0406. Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у розмірі 18 336,39 грн.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10.06.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачці встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Винниченко М.П., 09.07.2026 року подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві зазначено, що позивачем невірно розраховано заборгованість за тілом кредиту без врахування здійснених відповідачкою оплат, безпідставно нараховано комісію за надання кредиту, а заборгованість за відсотками не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відповідачка посилалася на положення законодавства щодо обмеження розміру нарахувань за споживчим кредитом та особливостей відповідальності позичальника в період дії воєнного стану.
15.07.2026 року позивач скерував на адресу суду відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Позивач зазначив, що матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунку заборгованості, долученого до матеріалів справи позивачем, а тому вважав свої вимоги обґрунтованими. Щодо витрат за споживчим кредитом позивач зазначив, що вони є співмірними, враховуючи строк кредитування. Щодо комісії позивач вказав, що вона пов`язана із наданням послуги, а саме перерахуванням кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальницею, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 06.06.2025 року відповідачці ОСОБА_1 було надано для ознайомлення паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено основні умови кредитування, інформацію щодо процентної ставки та порядок повернення кредиту. Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачкою із застосуванням одноразового ідентифікатора А245.
Надалі 06.06.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 06.06.2025-100002229 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 183 дні. Датою повернення кредиту визначено 05.12.2025 року. Процентна ставка становить 0,89 % за один день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 3 000 грн. Відповідно до пункту 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, зокрема № НОМЕР_1 , зазначеної відповідачкою у заявці. Позичальницю ідентифіковано за допомогою системи BankID НБУ. Кредитний договір підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором Е245.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 06.06.2025-100002229 від 06.06.2025 року був укладений у письмовій формі у вигляді електронних документів, створених відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Крім того, факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідачки підтверджується відповідними платіжними документами та довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04.06.2026 року № 1-0406.
Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит у сумі 15 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, у тому числі, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Також відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронного підпису відповідачки підтверджує її волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторони та цілісність документа, в якому втілюється її воля.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від умов кредитування (ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
З довідки-розрахунку про стан заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 06.06.2025-100002229 від 06.06.2025 року вбачається, що заборгованість відповідачкою не сплачена та, за розрахунком позивача, становить 18 336,39 грн, з яких: 9 001,92 грн заборгованість за тілом кредиту, 5 661,90 грн заборгованість за відсотками та 3 672,57 грн неустойки.
Суд зазначає, що всупереч позиції Верховного Суду у постанові від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, відповідач та її представник не надали суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Доказів, які б спростовували наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором із врахуванням здійснених нею платежів, відповідачкою не надано.
Водночас суд зазначає, що згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установлено також, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на наведене, нарахування позивачем відповідачці 3 672,57 грн неустойки підлягає виключенню із загального розміру заборгованості.
Таким чином, із заявленої позивачем до стягнення суми 18 336,39 грн підлягає стягненню заборгованість у розмірі 14 663,82 грн, з яких: 9 001,92 грн заборгованість за тілом кредиту; 5 661,90 грн заборгованість за відсотками.
У частині стягнення 3 672,57 грн, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо доводів відповідачки про здійснення нею оплат та неправильність визначення розміру заборгованості суд зазначає, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували здійснення платежів у розмірі, що не врахований позивачем у поданому розрахунку, матеріали справи не містять.
Щодо доводів відповідачки про безпідставність нарахування комісії за надання кредиту суд виходить із того, що відповідна умова була включена до умов кредитного договору, з якими відповідачка ознайомилася та погодилася шляхом його укладення в електронній формі.
Разом із тим, при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд виходить із розміру фактично заявлених позивачем вимог та наданого ним розрахунку.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00112416 від 05.06.2026 року.
Оскільки судом задоволено позовні вимоги частково, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 129,15 грн (із розрахунку 2 662,40 грн ? 14 663,82 грн : 18 336,39 грн).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 81, 89, 141, 263-265, 280-287 ЦПК України, суд,
у х в а л и в :
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 06.06.2025-100002229 від 06.06.2025 року в розмірі 14 663 (чотирнадцять тисяч шістсот шістдесят три) грн 82 коп. та судовий збір у розмірі 2 129 грн 15 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Іванюк І.Д.
Судове рішення № 138898712, Залізничний районний суд м. Львова було прийнято 11.06.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 462/5096/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: