Рішення № 138896940, 16.06.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/4015/25

Провадження 2-198/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

16 червня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.,

при секретарі Ільїній А.В.,

за участі представника позивача Потьомкіна С.О.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л» про визнання відсутнім права оренди, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою до відповідача ТОВ «Роза-Л» про визнання відсутнім права оренди, зобов`язання вчинити певні дії, в кому просить Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» (код ЄДРПОУ: 39633783) право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3223187200:04:004:0027, площею 2,0601 га, для ведення товарного сільськосподарського виробництва, яка знаходиться на території Семенівської сільської ради Обухівського району Київської області та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКРР НОМЕР_1 ).?Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» (код ЄДРПОУ: 39633783) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3223187200:04:004:0027, площею 2,0601 га, для ведення товарного сільськосподарського виробництва, яка знаходиться на території Семенівської сільської ради Обухівського району Київської області. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати. Обґрунтовуючи позов зазначила, що вона є власником земельної ділянки, 19.01.2018 року між нею та відповідачем було укладено Договір оренди строком на 7 років, право оренди земельної ділянки зареєстровано 05.04.2018 року. Так, в Договорі зазначено, що строк його дії рахується з дати державної реєстрації - фактично, однак з огляду на імперативну вказівку ст. 19 ЗУ «Про оренду землі» строк його дії закінчився 19.01.2025 року, а не 05.04.2025 року. Оскільки вона не бажала продовжувати оренду належної їй земельної ділянки на новий строк та поновлювати договори оренди, вона 25.09.2024 року заздалегідь направила поштою на адресу відповідача лист-повідомлення від 30.08.2024 року в якому зазначила, що не бажає продовжувати (поновлювати) із відповідачем Договір оренди земельної ділянки та просила після збору врожаю 2024 року не засівати земельну ділянку на 2025 рік. Проте відповідач зазначений лист не отримав у зв`язку з чим вона 14.10.2024 року повторно направила відповідачу аналогічний лист-повідомлення від 11.10.2024 року. Попри викладене відповідач після закінчення строку дії договору земельну ділянку не повернув,чим порушив умови договору. В подальшому в листопаді 2024 року вона дізналась про те, що відповідач 21.11.2024 року зареєстрував у ДРРПНМ продовження строку дії договору на 17 років з правом пролонгації, підставою для реєстрації була додаткова угода про зміну терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.11.2024 року відповідно до якої і було внесено зміни до договору, однак вона ніяких додаткових угоди з відповідачем не укладена і нічного не підписувала, оригіналу примірника додаткової угоди в неї не має та під час укладення такої додаткової угоди була відсутня, а підпис на додатковій угоди виконаний не нею, а іншими особами, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

21.07.2025 року винесено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л» про визнання відсутнім права оренди, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху, надано позивачеві п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення вказаних недоліків.

08.08.2025 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження, проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче судове засідання.

12.01.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки Потьомкіна Сергія Олексійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

30.01.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки Потьомкіна Сергія Олексійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

27.02.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки Потьомкіна Сергія Олексійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

09.03.2026 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

24.03.2026 року винесено ухвалу про часткове задоволення заяви представника позивачки Потьомкіна Сергія Олексійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

24.04.2026 року винесено ухвалу про задоволення заяви представника позивачки Потьомкіна Сергія Олексійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

В судовому засіданні представник позивача позовну вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснив, що позивачка не укладала та не підписувала ніяких додаткових угод з відповідачем, оригіналу примірника додаткової угоди вона не має, а отже строк дії договору продовжено незаконно. Позивачка намагалася повідомити відповідача про небажання продовжувати строк дії договору, однак листи-повідомлення від позивачки відповідач не отримував. У зв`язку викладеними в позові обставинами, позивача вимішена звернутися до суду з даним позовом.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

Вислухавши представника позивача, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка є власником земельної ділянки площею 2,0601 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Семенівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187200:04:004:0027 (далі по тексту Земельна ділянка). Право власності підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 520072 від 03.04.2006 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав.

19.01.2018 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РОЗА Л» (далі по тексту Відповідач) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі по тексту Договір) строком на 7 років з дня державної реєстрації.

Право оренди за Договором оренди земельної ділянки від 19.01.2018 року щодо Земельної ділянки зареєстровано 05.04.2018 року.

Однак з позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 06.03.2024 року у справі № 902/1207/22, вбачається, що абз. 3 ч. 1 ст. 15 та друге речення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» імперативно встановлюють, що дата укладення договору оренди землі є істотною умовою цього правочину й саме із цієї дати починається перебіг строку його дії. Тому сторони договору оренди землі не можуть урегулювати свої відносини у спосіб, який суперечить зазначеним імперативним нормам цього закону (в редакції Закону № 340-ІХ), зокрема на власний розсуд установити інші правила визначення моменту початку перебігу строку зазначати дати його укладення. Умови договору оренди землі, що не відповідають указаним дії цього правочину або не імперативним нормам, не змінюють визначеного в Законі України «Про оренду землі» моменту, з якого розпочинається перебіг строку дії договору оренди землі.

Отже, попри те, що в Договорі зазначено, що строк його дії рахується з дати державної реєстрації, - фактично, з огляду на імперативну вказівку ст. 19 Закону України «Про оренду землі», строк його дії закінчився 19.01.2025 року, а не 05.04.2025 року.

Оскільки Позивач не бажала продовжувати оренду Земельної ділянки на новий строк та поновлювати договори оренди, вона 25.09.2024 року заздалегідь направила поштою на адресу Відповідача лист-повідомлення від 30.08.2024 оку, в якому зазначила, що вона не бажає продовжувати (поновлювати) із Відповідачем Договір оренди земельної ділянки, просила після збору врожаю 2024 року не засівати Земельну ділянку на 2025 рік, що підтверджується копією листа-повідомлення та доказами направлення.

Оскільки Відповідач не отримав зазначений лист від 30.08.2024 року, то Позивач 14.10.2024 року направила поштою на адресу Відповідача лист-повідомлення від 11.10.2024 року аналогічного змісту, в якому зазначила про своє небажання продовжувати (поновлювати) із відповідачем Договір оренди земельної ділянки, що підтверджується копєю листа-повідомлення та доказами направлення.

Попри викладене, після закінчення строку дії Договору Відповідач Земельну ділянку Позивачу не повернув, чим порушив умови Договору.

В листопаді 2024 року Позивач дізналась з відомостей, що містяться Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно (далі по тексту ДРРПНМ), що Відповідач зареєстрував 21.11.2024 року у ДРРПНМ продовження строку дії Договору на 17 років з правом пролонгації.

При цьому підставою для такої реєстрації була додаткова угода про зміну терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.11.2024 року, відповідно до якої було внесено зміни до Договору, а саме збільшено строк оренди до 17 років з правом пролонгації від дати його державної реєстрації.

При цьому, за твердженням Позивача, вона таку додаткову угоду не укладала (не підписувала), оригінального примірника додаткової угоди не має. Отже при укладенні додаткової угоди до Договору воля Позивача як орендодавця на їх укладання була відсутня.

Тому, на переконання Позивача, така додаткова угода є неукладеною, а підпис на додатковій угоді, виконаний не Позивачем, а іншими особами.

Встановлення обставини належності/неналежності Позивачу підпису на додатковій угоді є важливим для встановлення обставини укладення чи неукладення вище зазначеної додаткової угоди. У свою чергу, обставина укладення чи неукладення додаткової угоди входить до предмета доказування та є важливою для правильного вирішення спору, оскільки саме відсутністю факту її укладання обґрунтовані позовні вимоги Позивача про визнання права оренди відсутнім та повернення Земельної ділянки Позивачу.

Окрім того, Позивач стверджує, що у неї відсутній оригінальний примірник спірної додаткової угоди від 13.11.2024 року, а є лише її копія, яку Позивач отримала від приватного нотаріуса Заставенко А.В.

28.05.2025 року представник Позивача направив на адресу Відповідача адвокатський запит № 214, яким просив у Відповідача: повідомити, яка кількість оригінальних примірників додаткової угоди до Договору була виготовлена Відповідачем; повідомити про наявну у Відповідача кількість оригінальних примірників додаткової угоди до Договору; надати один оригінальний примірник додаткової угоди до Договору у випадку, якщо у Відповідача є в наявності більше одного примірника даної додаткової угоди, однак адвокатський запит № 214 був проігнорований Відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 2 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

За правилами ст. 93 Земельного кодексу України (далі по тексту ЗК України), ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6, ст. 13, 15, 21, ч. 1 ст. 24, ст. 31, 32 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між: власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа,

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення відпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вичинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Зокрема, у Постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика палата ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У цій же постанові від 16 червня 2020 року Велика Палата вказала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (п.п. 7.26, 7.34 постанови).

Така практика є сформованою і міститься у ряді постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 та у справі № 385/344/16-ц.

Оскільки Позивач не укладала з Відповідачем додаткову угоду від 13.11.2014 року до Договору, не ставила на них своїх підписів, не узгоджувала з Відповідачем умов даної додаткової угоди, жодним іншим чином не здійснювала волевиявлення щодо її укладення та до певного моменту навіть не знала про факт її існування, то вбачається, що додаткову угоду від 13.11.2024 року слід розцінювати як неукладену, тобто таку, за якими права та обов`язки сторін не набуті, а правовідносини такими, що не виникли.

Відповідно до п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням Його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року в справі № 704/360/18 (провадження № 61-396св21) зазначено, що: «реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю земельною ділянкою... Отже, реєстрація права оренди ТОВ «Міжлісся» на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА 2 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію)....

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункт 98) зазначено, що у практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ці в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права оренди Відповідача на належну Позивачу Земельну ділянку свідчить про офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права оренди. Таким чином, сам факт реєстрації права оренди Відповідача порушує права Позивача, оскільки порушує його права та законні інтереси (чинить перешкоди) щодо розпорядження його власністю.

Однак у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19, викладено висновок, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Визначений Великою Палатою Верховного Суду підхід до розуміння належного способу захисту у подібних правовідносинах в подальшому був застосований Верховним судом у низці Постанов, а саме: Постановах від 20.12.2023 року у справі № 132/2923/21; від 31.01.2024 року у справі № 752/21285/21; від 19.02.2024 року у справі 567/3/22; від 28.02.2024 року у справі № 136/2517/18; від 28.02.2024 року у справі № 385/284/23 та інших.

З викладеного вбачається, що належним способом захисту порушених прав Позивача є визнання відсутнім у Відповідача права оренди спірної Земельної ділянки. У свою чергу, задоволення такого позову буде підставою для внесення відомостей до ДРРПНМ припинення права оренди Відповідача на Земельну ділянку.

Щодо повернення Земельної ділянки Позивачу слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до п. 3.1. Договору строк оренди земельної ділянки становив 7 (сім) років. Договір було укладено 19.01.2018 року, а отже строк оренди закінчився 19.01.2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 784 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Відповідно до п. 7.1. Договору після припинення дії договору орендар за актом приймання-передачі протягом 15 днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

П`ятнадцятиденний термін повернення Земельних ділянок закінчився на початку лютого 2025 року. Однак, всупереч вимогам ст. 34 Закону України «Про оренду землі» та п. 7.1. Договору, Відповідач не повернув Позивачу у встановлений термін належну і на праві приватної власності Земельну ділянку, тим самим порушивши умови укладеного Договору.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) Його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 622 ЦК України боржник не звільняється від не звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є примусове виконання обов`язку в натурі.

Тому Позивач звернулась до суду з позовною вимогою до Відповідача про повернення Земельної ділянки.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 76 - 81 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачем понесених судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Керуючись ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 193, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 15, 16, 22, 202, 203, 215, 229-233, 391, 407, 526, 530, 610, 622, 629, 627, 638, 784, 792 Цивільного кодексу України, ст. 93, 103, 104, 152 Земельного кодексу України, ст. 1, 6, 13, 16, 19, 31, 34 Закону України «Про оренду землі»,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» (код ЄДРПОУ: 39633783) право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3223187200:04:004:0027, площею 2,0601 га, для ведення товарного сільськосподарського виробництва, яка знаходиться на території Семенівської сільської ради Обухівського району Київської області та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКРР НОМЕР_1 ).?

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» (код ЄДРПОУ: 39633783) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3223187200:04:004:0027, площею 2,0601 га, для ведення товарного сільськосподарського виробництва, яка знаходиться на території Семенівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» (код ЄДРПОУ: 39633783) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя М.В.Кравченко