Рішення № 138894356, 10.08.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/2833/26

Провадження 2/465/3470/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10.08.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М.І.,

за участі секретаря судових засідань Паньковецької Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24.04.2023 між ТОВ "Манівео шкидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 410225097 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на загальну суму 6000,00 гривень, відповідно до якого відповідач зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно цього договору. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв"язку з чим загальна сума кредиту становить 18000,00 грн. Первісний кредитор свої зобов"язання виконав у повному обсязі. Однак відповідач взяті на себе зобов"язання не виконує, допустив заборгованість в сумі 69671,32 грн., яка складається з наступного: 15063,99 грн. - заборгованість по кредиту; 54607,33 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом. 28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (клієнт) та ТОВ "Таліон Плюс" (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. Первісний кредитор та ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на виконання договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 234 від 20.06.2023, за яким від первісного кредитора до ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги. 19.12.2024 між ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ОНЛАЙН ФІНАНС" укладено договір факторингу № 19/1224-01. ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВ "ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС" на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги № 1 від 19.12.2024 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" до ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги. 15.07.2025 між ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" та позивачем укладено договір факторингу № 15/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 15.07.2025 за договором факторингу 3 від ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 69671,32 грн. Оскільки відповідач не виконує належним чином зобов`язання за договором, порушує його умови, позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 410225097 від 24.04.2023, в розмірі 69671,32 гривень та судові витрати.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

23 червня 2026 року відповідачем на адресу суду скеровано відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Не заперечує, що між ним та первісним кредитором 24 квітня 2023 року було укладено кредитний договір на суму 6000,00 грн. Разом з тим, його як позичальника та споживача фінансових послуг не було жодним належним чином повідомлено про відступлення даних прав вимоги. Вважає дії та вимоги нового кредитора повністю незаконними, необгрунтованими та такими, що не мають жодних належних правових підстав. Позивачем не надано жодного належного банківського документа на підтвердження перерахування суми, не надано доказів належної ідентифікації та волевиявлення на збільшення суми кредиту чи підписання договору. Зазначає, що він є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації на особливий період. Згідно ч.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", проценти за користування кредитом не нараховуються. Крім того, вважає, що як учасник бойових дій він звільнений від сплати судового збору, оскільки даний судовий спір безпосередньо стосується його прав та інтересів, а щодо витрат на професійну правничу допомогу, то розмір таких є явно завищеним, необгрунтованим та неспівмірним зі складністю спору.

У відповіді на відзив, поданій 25 червня 2026 року через систему "Електронний суд", представник позивача зазначає, що заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивачем доведено факт виконання зобов`язання первинного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 18 000,00 грн. В свою чергу, відповідачем жодних доказів, що спростовують вимоги позивача або докази неотримання кредитних коштів не надано. Позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику щодо врегулювання спору в досудовому порядку. Крім того, зазначає, що факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання грошового зобов`язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язань.

У судове засідання представник позивача та відповідач не прибули, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, представник позивача в позовній заяві просить розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов належить задоволити частково, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 24.04.2023 між ТОВ "Манівео шкидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №410225097 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV2K72N. Сторонами договору також узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, строки та умови кредитування, а також можливість його пролонгації.

Відповідно до п.2.1 договору кредитодавець зобов?язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на суму 18000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА".

Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6000,00 грн. одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 18.05.2023 (п.2.3. договору), другий та решта траншів з договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах, передбачених цим договором.

З п.14.2. договору вбачається, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором , відповідно до правил та Закону України "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

П.14.12. договору визначено, що цей договір є електронним документом, створеним та збереженим в інформаційно - телекомунікаційній системі кредитодовця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Законом України "Про електронну комерцію" на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до положень цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Зважаючи на вищезазначені норми закону, суд вважає встановленим, що кдоговір кредитної лінії №410225097 від 24.04.2023 укладений його сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

З платіжних доручень від 24.04.2023, 25.04.2023, 26.04.2023, 27.04.2023, 29.04.2023 вбачається, що на платіжну картку відповідача перераховано грошові кошти в загальній сумі 18000,00 грн. згідно договору №410225097 від 24.04.2023.

Дана обставина підтверджується довідками №410225097/28062025/Е від 28.06.2025 за підписом директора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" С. Сінченка.

Суд приходить до висновку, що ТОВ "Манівео шкидка фінансова допомога" виконало умови кредитного договору №410225097 від 24.04.2023 та перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 18 000, 00 гривень.

Отже, між сторонами на підставі укладеного договору виникли кредитні правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, інших актів законодавства.

28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (Клієнт) та ТОВ "Таліон Плюс" (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01.

Первісний кредитор та ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 234 від 20.06.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

19.12.2024 між ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ОНЛАЙН ФІНАНС" укладено Договір факторингу № 19/1224-01.

ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 19.12.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" до ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №Б/Н від 15.07.2025, позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №410225097 від 24.04.2023 в загальному розмірі 69671,32 гривень.

Згідно з ч.1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що пунктом 2.1.1.5. кредитного договору передбачено право кредитодавця укладати договори щодо відступлення права вимоги або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого кредитодавець в будь - який час, в тому числ після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь - якій третій особі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" є юридичною особою, фінансовою установою та має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), що підтверджується відповідними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До позовної заяви долучені відповідні копії документів, які свідчать про передачу прав вимоги за відповідним кредитним договором.

Суд наголошує, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язання за кредитним договором.

В постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039 св21 від 19.01.2022, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.

Таким чином, позивач у справі є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, на підставі долучених до матеріалів справи доказів, які відповідачем не спростовані, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно договору.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №410225097 від 24.04.2023, виконаного ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" загальна сума заборгованості відповідача становить 69971,32 грн., яка складається з 15063,99 грн. заборгованості за тілом кредиту; 54607,33 грн. заборгованості за нарахованими відсотками.

Розмір заборгованості підтверджується також випискою з особового рахунку за кредитним договором №410225097 від 24.04.2023 за підписом директора ТОВ "ФК "ЕЙС" О. Полякова.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту згідно кредитного договору в розмірі 15063, 99 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за відсотками, то слід зазначити наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Частиною 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

З довідки №08/2810, виданої 15.06.2026 начальником відділення обліку особового складу відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 25 березня 2023 року по теперішній час.

З кредитного договору вбачається, що такий укладений під час дії на території України воєнного стану та в період перебування відповідача на військовій службі, а саме 24 квітня 2023 року.

Таким чином, на відповідача, як на військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період, поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме - він звільняється від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом.

За наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором "суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом)". Даний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі №642/548/21.

З огляду на зазначене, позов у частині стягнення з відповідача відсотків задоволенню не підлягає.

Однак, в цілому суд вважає аргументи позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, оскільки такі не спростовані і не заперечені відповідачем.

Для спростування доводів позову відповідач жодних належних і допустимих доказів в спростування позовних вимог, визначених законом, суду не представив.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернено грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги, щодо їх повернення.

За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості за кредитним договором, погашення боргу відповідачем, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач висловлював незгоду з діями фінансової установи, з посиланням на непогодження умов щодо розміру сплачених відсотків, тощо.

Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. Крім цього, також варто звернути увагу на вимоги процесуального закону, який покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах № 910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року , №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.

З урахуванням викладеного, з відповідача слід стягнути загальну заборгованість по кредитному договорі в розмірі 15063, 99 грн.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач висловлював незгоду з діями фінансової установи, з посиланням на непогодження умов щодо розміру сплачених відсотків, тощо.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги, укладений між ТОВ "ФК "ЕЙС" та Адвокатським бюро "СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» № 20/08/25-01 від 20.08.2025, до якого був долучений додаток №1 до вказаного договору - протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, в якому перелічені послуги, які надає адвокат та їх вартість за 1 годину, та акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, відповідно до якого адвокатом були надані юридичні послуги, а клієнт отримав зазначені послуги у розмірі 7000 гривень.

На підтвердження повноважень представника надано суду копію довіреності від 11.08.2025 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7073/10 на ім"я Соломко О.В., який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складність справи, доказів у справі, їх необхідність, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, а також заявлені позовні вимоги, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Законом України "Про судовий збір" визначено ставки та порядок сплати судового збору.

П.13 ч.1 ст.5 цього Закону визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

З урахуванням висновків, які містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 752/3051/25, суд вважає за доцільне звільнити відповідача ОСОБА_1 від сплати судового збору на користь позивача у даній цивільній справі.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Керуючись статтями 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, , 247, 259, 263-265, 268, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956) загальну заборгованість за кредитним договором №410225097 від 24.04.2023 в розмірі 15063 (п"ятнадцять тисяч шістдесят три) гривні 99 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС", юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Суддя М. І. Гулієва