Рішення № 138892390, 03.08.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 03.08.2026

Справа № 334/8304/25

Провадження № 2/334/444/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ускової І.І., представника відповідача адвоката Шевченко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята Запорізька нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за законом; встановлення факту постійного проживання з померлою; встановлення факту не проживання відповідача на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на спадкове нерухоме майно; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 21 березня 2025 року; визнання права власності в порядку спадкування за законом

встановив:

Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Ускової І.І. звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд визначити позивачу додатковий строк для подачі до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з дати набрання рішенням суду законної сили в цій справі. Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з померлою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2007 року по дату її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати таким, що прийняв спадщину після своєї матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановити факт не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та постійно проживала (та померла) за адресою: АДРЕСА_1 , та такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на спадкове нерухоме майно, видане на ім`я ОСОБА_2 - 2/3 частини квартири, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 березня 2025 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 78031104 від 26.03.2025 року, зареєстроване за ОСОБА_2 на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 . Визнати в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 .

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, дана справа надійшла у провадження судді Козлової Н.Ю. Відводів, самовідводів не заявлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2025 року було відкрито провадження по даній справі у порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 03 листопада 2025 року.

Разом з позовною заявою від представника надійшло клопотання про витребування спадкової справи № 487/2024.

Ухвалою суду від 06.10.2025 року витребувано з П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 487/2024 заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянки ОСОБА_3 .

Крім того, в порядку підготовки справи до судового розгляду, представником позивача заявлено клопотання про витребування з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за період з 01 січня 2018 оку по 03 серпня 2024 року.

Ухвалою суду від 03.11.2025 року, витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 січня 2018 оку по 03 серпня 2024 року.

Також було задоволено клопотання представника позивача щодо виклику свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2026 року було закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Інших процесуальних дій не вчинялося.

У судовому засіданні представник позивача доводив суду, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_3 , якій належало право власності на 1/2 частини квартири за адресою, АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

На день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, її син, позивач по справі ОСОБА_6 постійно проживав разом з матір`ю за вищевказаною адресою. Отже, спадкове майно у вигляді частини квартири прийняв фактично, оскільки з 2007 року по дату смерті матері проживав разом з нею та здійснював догляд за нею.

З моменту смерті матері, 03.08.2024 року у позивача залишався встановлений законом строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте, після мобілізації він втратив свою можливість скористатися правом для звернення до нотаріуса.

Тобто, у встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_1 не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у зв`язку із перебуванням на службі в Збройних силах України, в зоні бойових дій, що об`єктивно унеможливлювало та продовжує унеможливлювати його своєчасне звернення до нотаріуса.

05 березня 2025 року, за першої можливості, позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Новікова Артема Валерійовича із усною заявою про прийняття спадщини, після смерті матері ОСОБА_3 . Проте, йому було відмовлено у прийняття у нього документів, мотивуючи тим, що ним пропущено строк для прийняття спадщини, та було зазначено, що спадкова справа відкрита у П`ятій державній нотаріальній конторі та рекомендовано звернутися до суду з заявою про прийняття спадщини в судовому порядку. Окремо позивачу стало відомо, що П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою вже відкрито спадкову справу за заявою ОСОБА_2 . Внаслідок того, що йому було відмовлено у прийнятті заяви, ОСОБА_1 цього ж дня у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Новікова А.В. склав нотаріально засвідчене волевиявлення про прийняття спадщини після смерті його матері.

Нотаріально завірену заяву разом з супровідним листом позивачем було направлено до П`ятої Державної нотаріальної контори засобами поштового зв`язку 11.03.2025 року.

У своєму супровідному листі позивач просив прийняти його заяву про прийняття спадщини після смерті матері, а також зазначив, що в зв`язку з тим, що є спір між племінницею ОСОБА_2 та ним, ОСОБА_1 просив зупинити процес видачі свідоцтва про право на спадщину третім особам.

27.03.2025 року на адресу представника ОСОБА_1 надійшов лист від П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори за № 792/02-14/487/2024, у відповідності до якого повідомлено, що заява ОСОБА_1 про те, що він прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері, громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка надійшла до нотаріальної контори 12.03.2025 року зареєстрована в книзі обліку і реєстраційних спадкових справ за № 458 та долучена до матеріалів спадкової справи № 487/2024. За результатами розгляду вказаної заяви на поштову адресу ОСОБА_1 направлено відповідне повідомлення.

Представник позивача звернула увагу суду, що ОСОБА_3 завжди виявляла волевиявлення залишити все майно виключно своєму єдиному сину, ОСОБА_1 , який є її єдиним спадкоємцем, який турбувався про неї, доглядав, утримував, та в неї ніколи не було навіть підстав писати заповіт, так як вона знала, що інших спадкоємців на її майно немає.

Після смерті ОСОБА_3 , позивач продовжував проживати у вказаній квартирі та здійснювати дії, що свідчать про фактичне прийняття спадщини, включаючи догляд за майном, оплату комунальних послуг тощо.

Також, представник позивача зауважувала та просила суд прийняти до уваги, що незважаючи на те що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , він фактично він проживав з 25.03.2012 року по 21.08.2024 рік за адресою: АДРЕСА_1 .

Незважаючи, що в квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , разом зі своєю матір`ю проживав лише Позивач ОСОБА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 разом з ними в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не мешкала.

Вона виїхала до республіки Польща у 2018 році та періодично, раз на рік або довше приїзжала до України. Проте, у них не було близьких стосунків.

Отже, позивач ОСОБА_1 впевнений, що він є єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері, що усуває від права спадкування спадкоємців наступних черг, оскільки позивач має переважне право на успадкування майна.

Також, позивач та його представник впевнені, що відповідачка скористалась нагодою, що ОСОБА_1 знаходиться поза адресою свого постійного місця проживання, ОСОБА_2 , достеменно знаючи, що він боронить Батьківщину, звернулась до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, нотаріус не пересвідчилася у наявності спадкоємців попередньої, першої черги, до якої належить позивач, та не встановила факт проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем, що є обов`язковою умовою для прийняття спадщини згідно з частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України.

Внаслідок цих неправомірних та недобросовісних дій, 26 березня 2025 року державним реєстратором Білай Оленою Павлівною, Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, було незаконно зареєстровано право власності на 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , що є порушенням майнових прав позивача ОСОБА_1 та створюють передумови для завдання йому значних матеріальних збитків.

Так, ОСОБА_2 змінила замки в спадковій квартирі, за адресою АДРЕСА_1 , та впустила квартирантів в квартиру померлої матері ОСОБА_1 . Таким чином ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні спадкового майна, його власними речами, та позбавила можливості позивача при приїзді у відпустку взяти свої особисті речі, які зберігаються в квартирі.

Таким чином, позивач та його представник вважає, що оскільки спадкоємець за законом першої черги оспорює дії ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 незаконним шляхом отримала свідоцтво про право власності в порядку спадкування та чинить перешкоди в користуванні майном, враховуючи відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, у них існують перешкоди для оформлення спадкових прав, тому визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, а саме факт проживання зі спадкодавцем, не проживання відповідача з спадкодавцем, та усунення перешкод в користуванні спадковим майном є ефективним способом захисту.

З вищенаведених підстав, представник позивача та позивач наполягали на задоволенні своїх позовних вимог.

Представник відповідача категорично заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача оскільки його вимоги є безпідставними та необгрунтованими.

Так, представник відповідача доводила в суді, що ОСОБА_2 є рідною онукою померлої ОСОБА_3 . Мати відповідачки ОСОБА_7 померла у 2007 році.

Спірна квартира, на день смерті ОСОБА_3 , перебувала у спільній частковій власності двох осіб: 1/3 частка квартири належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.01.2009 року після смерті матері відповідача ОСОБА_7 ; 1/3 частка вказаної квартири належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу від 2001 року та 1/3 частка квартири належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_7 .

Оскільки 1/3 частку спірної квартири бабуся отримала у спадок після смерті її доньки та матері відповідача, бабуся у 2015 році склала заповіт на ім`я онуки.

Після смерті бабусі, відповідачка на законних підставах прийняла спадщину за заповітом, який був посвідчений нотаріусом Другої запорізької нотаріальної контори 25.11.2015 році.

Спадщина за заповітом складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 .

Стосовно тих фактів, що позивач проживав разом з ОСОБА_3 за вказаною адресою, відповідачка не спростовує та підтверджує. Не заперечує й того факту, що вона у 2018 році виїхала до Польщі та до теперішнього часу проживає там, проте це не позбавляє її права оформити спадщину та бути єдиним власником вказаної квартири.

Також, представник відповідача доводив в суді, що позивач тривалий час ні де не працював, зловживав алкогольними напоями, тому його мати забрала його до себе, щоб він перебував під її наглядом та у подальшому він мав здійснювати догляд за нею. Разом з тим, відповідачка допомагала бабусі з закордону шляхом матеріального утримання, оскільки пенсія бабусі не дозволяла купувати необхідні ліки та мати належне харчування.

Підсумовуючи вищевказане, представник відповідача просила суд відмовити позивачу у позові оскільки він не доведений та на підтверджений належними доказами в обґрунтування своїх вимог та навпаки заперечення відповідача повністю узгоджуються з письмовими доказами наданими відповідачем та підтверджені копією спадкової справи.

Представник П`ятої Запорізької нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, письмово звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутністю його представника та просив ухвалити рішення на розсуд суду з урахуванням наданих письмових доказів, зокрема копії спадкової справи.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову та заперечень проти нього, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено в ході судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла та після її смерті відкрилася спадщина на частку квартири АДРЕСА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_3 на день смерті ОСОБА_3 перебувала у спільній частковій власності двох осіб: 2/3 частки належать відповідачці ОСОБА_2 (1/3 на підставі договору купівлі-продажу від 2001 року та 1/3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7 у 2007 році) та 1/3 частка належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.01.2009 року після смерті її доньки ОСОБА_7 .

25 листопада 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений нотаріусом Другої запорізької нотаріальної контори, яким належну їй 1/3 частку вказаної квартири заповіла своїй онуці ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 у визначений законом 6-місячний строк звернулася до нотаріальної контори та прийняла спадщину за заповітом, на підставі чого 21 березня 2025 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку квартири.

В ході судового розгляду не спростовувався той факт, що позивач ОСОБА_1 дійсно проживав разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Даний факт підтвердив представник відповідача та допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача стосовно його пріоритету як спадкоємця першої черги за законом над спадкування за заповітом оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування за законом виникає лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Як визначено у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 752/15393/16-ц, наявність чинного та ніким не оспореного заповіту повністю виключає спадкування за законом для спадкоємців першої черги, окрім осіб, які мають право на обов`язкову частку.

Оскільки ОСОБА_3 розпорядилася усім своїм майном (1/3 часткою квартири) шляхом складання заповіту на користь ОСОБА_2 , а заповіт є чинним, ніким не оспореним та не визнаним недійсним, у позивача взагалі не виникло права на спадкування за законом.

Розглядаючи вимогу позивача про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на підставі ч. 3 ст. 1272 ЦК України, суд виходить із сутності цього правового інституту.

Надання додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини є процесуальним механізмом захисту та відновлення порушеного або втраченого права особи на спадкування.

Тобто, обов`язковою передумовою для задоволення такої вимоги є наявність у позивача самого права на спадкування, яке він не зміг реалізувати у встановлений законом строк з поважних причин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами спадкової справи, за життя ОСОБА_3 реалізувала своє абсолютне право на свободу заповіту (ст. 1235 ЦК України) та 25 листопада 2015 року розпорядилася усім належним їй майном (1/3 часткою квартири) на користь онуки ОСОБА_2 . Вказаний заповіт є чинним, ніким не оспореним та правомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування за законом виникає лише у разі відсутності заповіту або визнання його недійсним. Оскільки волевиявлення спадкодавця було повністю охоплене чинним заповітом, у позивача як спадкоємця першої черги за законом взагалі не виникло правового статусу спадкоємця та, як наслідок, права на спадкування цього майна.

За таких обставин, з урахуванням пріоритету спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, оцінка поважності чи неповажності причин пропуску шестимісячного строку (перебування на лікуванні чи у відрядженні) втрачає будь-яке правове значення. Навіть за умови визнання причин пропуску строку об`єктивними, суд не може визначити додатковий строк для вчинення дії (подачі заяви), яка не здатна потягнути за собою жодних юридичних наслідків для позивача, оскільки все майно вже успадковано за заповітом іншою особою.

Суд наголошує, що продовження строку за таких обставин суперечило б принципу правової визначеності та призвело б до безпідставного втручання у законні права відповідачки, яка набула майно у повній відповідності до волі спадкодавця. З огляду на вищевикладене, позовна вимога про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем, суд бере до уваги, що Позивач ОСОБА_1 проживав разом із матір`ю на час відкриття спадщини (що підтверджує ч. 3 ст. 1268 ЦК України), проте ця обставина не створює для нього правових наслідків.

Даний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду від 17.03.2021 року у справі № 456/182/19 де зазначено, що проживання спадкоємця за законом разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини має юридичне значення для автоматичного прийняття спадщини лише за умови, якщо таке спадкування взагалі має місце. Якщо ж наявний заповіт на іншу особу, факт спільного проживання спадкоємця за законом не може нівелювати волевиявлення спадкодавця.

При цьому, позивач є працездатною особою, а тому не підпадає під дію ст. 1241 ЦК України (право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту). Його перебування на утриманні чи проживання через особисті обставини (зловживання алкоголем, відсутність роботи) не створюють права власності на майно, охоплене заповітом.

Також, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що він не знав про існування заповіту, оскільки чинне законодавство України не покладає на спадкоємця за заповітом або нотаріуса обов`язку особисто розшукувати та повідомляти інших потенційних спадкоємців за законом про наявність останньої волі спадкодавця.

Спадкування за заповітом є вираженням принципу свободи розпорядження власністю (ст. 1235 ЦК України).

Необізнаність спадкоємця першої черги про наявність заповіту не є правовою підставою для визнання такого заповіту недійсним або для нівелювання спадкових прав особи, на користь якої цей заповіт складено.

Суд критично розцінює вимогу позивача щодо законності свідоцтва про право на спадщину від 21 березня 2025 року, оскільки в ході судового розгляду доведено, що відповідачка ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за чинним заповітом, нотаріус Другої запорізької нотаріальної контори правомірно видав їй свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку квартири.

Отже, вимоги про визнання свідоцтва недійсним, скасування державної реєстрації від 21 березня 2025 року та визнання права власності за позивачем є похідними від вимог про спадкування за законом, тому оскільки в основній частині вимог відмовлено, похідні вимоги також не підлягають задоволенню.

Стосовно посилань позивача на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у доступі до квартири АДРЕСА_3 , замикає житло та демонструє аморальну поведінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом розгляду у даному цивільному провадженні є виключно питання визначення додаткового строку для прийняття спадщини, встановлення юридичних фактів спільного проживання/непроживання, визнання недійсним правовстановлюючого документа (свідоцтва) та визнання права власності в порядку спадкування.

Питання правомірності користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні майном чи оцінка моральних якостей сторін не є предметом розгляду у даній справі, не входять до предмета доказування за вказаними позовними вимогами та не можуть бути підставою для визнання права власності на спадкове майно.

Оцінка етичної чи моральної сторони взаємовідносин між родичами перебуває поза межами правового регулювання спадкового процесу. Правовідносини щодо користування майном, у разі наявності спору, мають вирішуватися сторонами в окремому позовному провадженні (зокрема, шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні майном або вселення), а тому вказані аргументи позивача судом до уваги не приймаються як такі, що не стосуються предмету спору.

Отже, беручи до уваги всі встановлені судом факти, враховуючи що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували чинність заповіту від 2015 року або давали йому право на спадкування всупереч волі спадкодавця та взявши до уваги, що заперечення представника відповідачки повністю узгоджуються з письмовими доказами, суд дійшов висновку що у задоволенні позові слід відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного.

Розподіл судових витрат між сторонами регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. 1222, 1223, 1233, 1241, 1268, 1301 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята Запорізька нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за законом; встановлення факту постійного проживання з померлою; встановлення факту не проживання відповідача на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на спадкове нерухоме майно; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 21 березня 2025 року; визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: Козлова Н. Ю.