Ухвала суду № 138891567, 11.08.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 4-с/754/91/26

Справа № 2603/10114/12

У Х В А Л А

Іменем України

11 серпня 2026 року м.Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю представника скаржниці ОСОБА_4,

представника стягувача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання бездіяльності незаконної та зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту, -

В С Т А Н О В И В :

Заявниця звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із скаргою про визнання бездіяльності незаконної та зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту.

Свої вимоги заявниця мотивує тим, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 05.02.2013 року по справі № 2603/10114/12 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») до ТОВ «Фора Плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (керівник ТОВ «Фора Плюс») та неї про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист №2-285/2013 від 21.10.2013 року по справі № 2603/10114/12. 16.12.2013 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 Відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - Солом`янський ВДВС) винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що належить їй, та 18.12.2013 під номером запису про обтяження: 3904887 державним реєстратором був накладений арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_2, виданий: 16.12.2013 Відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві.

Як зазначає заявник, постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 вона не отримувала, про існування арешту майна не знала, поки в квітні 2026 року не звернулася до нотаріуса з метою прийняття спадщини за померлою мамою. 16.04.2026 року на адресу Солом`янського ВДВС направлений адвокатський запит про надання копії постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, повідомити стан виконавчого провадження. У відповідь отримана інформація про те, що 28.03.2014 року виконавче провадження закінчене і направлене за належністю до іншого відділу ДВС без зазначення до якого саме, а матеріали виконавчого провадження НОМЕР_2 знищені. До АТ КБ «ПриватБанк» було направлено декілька адвокатських запитів, а саме: №16/04-1 від 16.04.2026 року, №30/04-1 від 30.04.2026 року, №08/05 від 08.05.2026 року з метою отримання інформації щодо стану виконання боргових зобов`язань за виконавчим листом №2-285/2013, але інформація АТ КБ «ПриватБанк» не надана. 21.05.2026 року до Солом`янського ВДВС електронними засобами зв`язку було направлене клопотання про зняття арешту з майна, накладеного в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2. 01.06.2026 року та 22.07.2026 року повторно до Солом`янського ВДВС були направлені клопотання про зняття арешту з майна, накладеного в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, проте відповіді на останні три звернення Солом`янський ВДВС не надав.

Заявниця вважає, що з огляду на те, що з моменту закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 пройшло більше трьох років, тобто строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, що діяла на час закінчення виконавчого провадження, так і в чинній редакції, сплинули, а також в зв`язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень щодо неї, що підтверджується даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, відсутності інформації щодо неї в реєстрі боржників, відмова Солом`янського ВДВС у скасуванні арешту, накладеного на все її майно та кошти є неправомірною.

Посилаючись на викладені обставини, заявниця просить:

-визнати незаконною бездіяльність Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арештів, накладених на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

-зобов`язати Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, накладений під номером запису про обтяження: 3904887 на підставі постанови про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження: НОМЕР_2, виданий 16.12.2013 Відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 23.07.2026 року прийнято до провадження скаргу та зобов`язано державного виконавця надати завірену копію виконавчого провадження.

31.07.2026 року до суду надійшли заперечення представника стягувача АТ КБ «ПриватБанк» - Сауляка Є.В. на скаргу. У даних запереченнях представник стягувача зазначає про відсутність факту виконання судового рішення та непогашення заборгованості, а також щодо правомірності збереження арешту майна, в зв`язку із чим просить у задоволенні скарги відмовити.

В судовому засіданні представник заявниці Берьозкіна Ю.В. скаргу підтримала та просила її задовольнити з підстав, зазначених в ній.

Представник стягувача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував.

Солом`янський ВДВС повторно свого представника до суду не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглянути скаргу за відсутності представника Солом`янського ВДВС, оскільки це не перешкоджає розгляду скарги.

Заслухавши пояснення представника заявниці, представника стягувача, дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 05.02.2013 року у справі № 2603/10114 стягнуто солідарно з ТОВ «Фора Плюс», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» борг в сумі 291 046,84 грн.

21.10.2013 року на виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 , який перебував на примусовому виконанні у Солом`янському ВДВС (виконавче провадження № НОМЕР_2).

16.12.2013 року державним виконавцем Солом`янського ВДВС було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_1 , а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 .

За відомостями з Реєстру речових прав на нерухоме майно судом встановлено, що 18.12.2013 під номером запису про обтяження: 3904887 державним реєстратором Максименко Л.А. був накладений арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_2, виданий: 16.12.2013 Відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві.

З листа Солом`янського ВДВС від 17.04.2026 року № 73203 вбачається, що на виконанні у відділі перебувало вищевказане виконавче провадження, відкрите 16.12.2013 року. 28.03.2014 року, керуючись п.10.ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС).

Вказаним листом також повідомлено, що рішення суду не виконано, а надати більш детальну інформацію неможливо, оскільки виконавчі провадження знищені. З урахуванням наведеного, заявницю повідомлено, що Відділ не має правових підстав для зняття арешту з майна боржника.

06.08.2026 року заявниці надано лист аналогічного змісту № 13055, яким також рекомендовано по всіх спірних питаннях звертатись до суду.

Листом від 17.06.2026 року № 103691 Солом`янський ВДВС повідомив заявницю про те, що виконавче провадження направлялось до ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві, оскільки згідно відповіді ДПС України боржник працює в ПНВП «СИНАПС» за адресою: м.Київ, вул.Ванди Василевської, 7, що по територіальності відноситься до ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві.

В той же час, листом № 23198/21.10-26 від 09.07.2026 року Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив про те, що на виконанні у Відділі перебувало вищевказане виконавче провадження № 43273828. За даним виконавчим провадженням в АСВП відображається виконавча дія щодо закінчення виконавчого провадження в порядку п.10 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС) від 19.06.2014 року на підставі наступного: «Згідно відповіді ПНВП «Синапс», підприємства, згідно якого ВДВС Солом`янського РУЮ у м.Києві направлено виконавчий документ з метою звернення стягнення на заробітну плату боржника, встановлено, що ОСОБА_1 на підприємстві не працює, в зв`язку із чим виконавчий документ підлягає направленню за місцем реєстрації боржника, що відноситься до ВДВС Солом`янського РУЮ у м.Києві».

З матеріалів справи також вбачається, що 21.05.2026 року та 21.07.2026 року заявниця зверталась до Солом`янського ВДВС із клопотаннями про зняття арешту, які суб`єктом оскарження проігноровані.

Крім того, заявницею надано запити до АТ КБ «ПриватБанк», на що надано відповіді, зокрема від 01.06.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260519/100415-БТ, з якої вбачається, що до банку не надходив виконавчий лист № 2-285/2013, виданий 21.10.2013 року Деснянським районним судом м.Києва з метою стягнення за рішенням від 05.02.2013 року по справі № 2603/10114/12; на сьогодні виконавчий лист не перебуває на виконанні у банку; до банку надходила постанова про відкриття виконавчого провадження і постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Також, судом встановлено, що на даний час виконавче провадження відносно заявниці не перебуває в провадженні жодного із відділів виконавчої служби.

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства (п. 9 ст. 129 Конституції України).

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 431 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 11 вересня 2014 року № 751/8338/14, пред`явлення його до виконання, накладення арешту на майно боржника та закінчення виконавчого провадження були врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року (далі Закон № 606-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 Закону № 606-XIV).

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку (п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV).

За приписами ст. 57 Закону № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, у тому числі, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року (далі Закон № 1404-VIII).

Зокрема такими підставами є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у т.ч. від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені п. 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) зняття арешту в порядку, передбаченому ст. 11 ЗУ «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у ст. 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження (ст. 49 цього Закону).

Правові підстави для закінчення виконавчого провадження на момент видачі виконавчого листа були визначені ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV. Так, відповідно до п. 10 зазначеної норми виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Схожі за змістом положення містяться у ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 січня 2024 року у справі № 472/333/22 та від 04 березня 2023 року у справі № 161/7015/15-ц.

Також суд ураховує висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.05.2021 у справі №712/12136/18, провадження № 61-4726сво19 про те, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 904/51/19, провадження № 12-122гс19.

Таким чином, боржник обрав єдиний можливий спосіб захисту своїх прав - це звернення зі скаргою на дії, рішення та бездіяльність державного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи наведені норми та вивчивши обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність зняття арешту та заборони відчуження майна ОСОБА_1 , накладені на підставі постанови від 16.12.2013 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Так, судом встановлено, що виконавче провадження закінчено Солом`янським ВДВС 28.03.2014 року, а в подальшому Шевченківським ВДВС 19.06.2014 року на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV (у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби).

Зважаючи на указану підставу закінчення виконавчого провадження, у державного виконавця дійсно були відсутні законні підстави для зняття накладеного в рамках цього виконавчого провадження арешту відповідно до приписів ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV.

Установлений ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» (в чинній редакції) перелік випадків, коли арешт майна припиняється за постановою виконавця, є вичерпним, і до нього не відноситься випадок зняття арешту, коли виконавче провадження закінчено у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби.

Проте, за наявними матеріалами справи, на час звернення ОСОБА_1 з цією скаргою виконавчий лист № 2-285/2013, виданий 21.10.2013 року Деснянським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості на примусовому виконанні в будь-якому відділі ДВС не перебуває, виконавчі провадження є знищеними.

Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби визначено, що у разі завершення виконавчого провадження, зокрема у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню.

Наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, забезпечення реального виконання судового рішення - немає.

Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національними судами, слід дійти висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли немає відкритого виконавчого провадження, немає реальної можливості його відновлення та можливості продовження виконання судового рішення у примусовому порядку, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судом також встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягувачем у виконавчому листі, під час розгляду цієї справи доказів про існування невиконаних зобов`язань за рішенням суду не надало, процесуального інтересу до збереження арешту, накладеного на майно боржника, не проявляло.

Суд також враховує і те, що з листа АТ КБ «ПриватБанк» від 01.06.2026 року вбачається, що банк отримував постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника від 16.12.2013 року. Проте, жодним чином про хід виконавчого провадження з 2013 року не цікавився, про що свідчать дані Автоматизованої системи документообігу суду та Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки з 2013 року стягувач із жодними клопотаннями, в тому числі, щодо видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків на його пред`явлення до виконання не звертався, що можна розцінити як відсутність майнових претензій банку до ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що наявність протягом тривалого часу (12 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зважаючи на наявність порушення права заявника, яке в цьому випадку не може бути усуненим діями або рішеннями державного виконавця, оскільки встановлені судом обставини не підпадають під коло підстав для скасування арешту майна самим виконавцем, суд приходить до висновку про відсутність ознак протиправності в діях виконавця, а також протиправної бездіяльності органу примусового виконання та визнає за необхідне поновити порушене право ОСОБА_1 , не констатуючи ознак неправомірності в бездіяльності уповноважених посадових осіб відділу державної виконавчої служби щодо нескасування арешту майна заявника.

За таких обставин, враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту, накладеного на майно боржника із забороною на його відчуження, та відсутність необхідності подальшого застосування цього арешту, суд дійшов висновку, що право боржника підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника із забороною його відчуження, тому скарга в цій частині підлягає задоволенню, оскільки збереження близько 12 років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .

В задоволенні інших вимог скарги належить відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра,до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, повно та всебічно дослідивши надані суду докази, суд вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з вищенаведених підстав.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання бездіяльності незаконної та зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту -задовольнити частково.

Зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений Відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві (код ЄДРПОУ 35008087) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: НОМЕР_2, виданої 16.12.2013 року під номером запису про обтяження: 3904887.

В задоволенні інших вимог скарги - відмовити.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: