Рішення № 138888653, 29.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16014/25

Провадження 2/522/1463/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

29 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Приморської окружної прокуратури міста Одеси, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приморської окружної прокуратури міста Одеси, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Ковтун Ю.І.

Ухвалою суду від 28.07.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. № 826/26 від 21.04.2026 та службової записки помічника судді, по справі 21.04.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого справа передана в провадження судді Науменко А.В.

22.04.2026 року матеріали заяви передані головуючому судді.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року справу прийнято до провадження.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок дій (бездіяльності) службових осіб ПАТ «ІМЕКСБАНК» він був позбавлений можливості розпоряджатися власними грошовими коштами, які перебували на його депозитному рахунку, що призвело до їх фактичної втрати. Переконаний у наявності в діях службових осіб фінансової установи ознак кримінально караного діяння, Позивач звертався до уповноважених правоохоронних органів із заявами про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкриття кримінального провадження з метою встановлення всіх обставин заволодіння його майном.

Однак, уповноваженими особами правоохоронних органів було відмовлено у порушенні кримінальної справи (внесенні відомостей до ЄРДР), що унеможливило захист порушених прав Позивача в межах кримінального судочинства. Позивач вважає, що бездіяльність/рішення державних органів спричинили йому пряму матеріальну шкоду, а також завдали моральної шкоди, а тому просить суд стягнути за рахунок державного бюджету 30998,00 грн матеріальної та моральної шкоди.

15.08.2025 року від Приморської окружної прокуратури міста Одеса до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Прокуратура зазначає, що Приморська окружна прокуратура міста Одеси не має статусу юридичної особи, власного коду ЄДРПОУ та рахунків, а тому не володіє цивільною процесуальною дієздатністю та не може виступати самостійним відповідачем у справі. Загальні підстави відшкодування шкоди за статтями 1167, 1173, 1174 ЦК України передбачають обов`язкову наявність складу цивільного правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправності дій, вини та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку, обов`язок доказування яких за статтею 81 ЦПК України покладається на позивача. Проте позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення протиправних дій саме посадовими особами прокуратури, наявності та розміру моральних страждань, а також причинного зв`язку між діяльністю прокуратури та настанням негативних наслідків.

Щодо посилань на невнесення відомостей до ЄРДР за заявою позивача, то факт скасування бездіяльності ухвалою слідчого судді в порядку статті 303 КПК України само по собі не доводить факт заподіяння шкоди, а скасування процесуального рішення та забезпечення судового контролю є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених прав.

Крім того, підстави спеціальної відповідальності за статтею 1176 ЦК України у спірних правовідносинах відсутні, а самі позовні вимоги обґрунтовані діями працівників поліції, а не прокуратури, що свідчить про пред`явлення позову до неналежного відповідача та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

26.08.2025 року від Державної казначейської служби України.

Відповідач у відзиві зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, не перебувала з позивачем у безпосередніх правовідносинах і не вчиняла дій, що могли б завдати шкоди, тоді як спірні обставини стосуються діяльності органів поліції та прокуратури. Спеціальні підстави відповідальності, передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», до даних відносин не застосовуються, оскільки процедура відмови у порушенні кримінальної справи не належить до вичерпного переліку випадків, які передбачають обов`язкову компенсацію за цим Законом. Водночас позивачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи матеріальних страждань, їхнього обґрунтованого розміру, а також наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями службових осіб і негативними наслідками. На підставі відсутності складу цивільного правопорушення відповідач просить виключити Казначейство з кола учасників справи та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

29.09.2025 року від позивача до суду надійшла заява про розгляд справу у його відсутність.

Ухвалою суду від 04.06.2026 року вирішено визнати явку позивача ОСОБА_1 , представника Приморської окружної прокуратури міста Одеси та представника Державної казначейської служби України у наступне судове засідання обов`язковою.

В судове засідання призначене на 29.07.2026 року позивач не з`явився, ухвалу суду не виконав.

В судове засідання з`явилась представник відповідача Державної казначейської служби України Печорська А.О., проти позовних вимог заперечувала в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

З ухвали від 11 листопада 2020 року у справі 522/19701/20 вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей, викладених у його заяві про вчинення кримінального правопорушення від 25.06.2020 року, згідно якої просить зобов`язати службових осіб Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у зазначеній заяві.

В обґрунтування доводів скарги заявник зазначає, що він звернулась до Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 25.06.2020 року. Але, всупереч положенням ст. 214 КПК України, зазначені у заяві відомості не були внесені до ЄРДР.

В заяві просив скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення - задовольнити, зобов`язати уповноважену службову особу Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості, викладені у заяві ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 25.06.2020 року.

З ухвали суду від 01.08.2025 року у справі № 522/17049/25 вбачається, що 25.06.2020 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Але всупереч положенням ст. 214 КПК України, зазначені у заяві відомості не були внесені до ЄРДР. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.11.2020 року, його скаргу на бездіяльність посадових осіб Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, було задоволено та зобов`язано уповноважену службову особу Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості, викладені у заяві ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 25.06.2020 року.

Проте, до теперішнього часу ухвалу Приморського районного суду не виконано та відповідні відомості не внесені до ЄРДР.

Ухвалою суду від 01.08.2025 року судом вирішено у задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР - відмовити та звернути увагу керівництва ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області на неналежне виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11.11.2020 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставістатті 1174 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що позивачем у позовній заяві визначено загальну суму позовних вимог у розмірі 30 998,00 грн, однак жодним чином не розмежовано, яка саме частина із зазначеної суми становить матеріальну шкоду, а яка моральну. Заявлена до стягнення загальна сума є повністю необґрунтованою та не підтвердженою жодним належним розрахунком.

Позивачем не надано суду жодних фактичних та допустимих доказів (зокрема, первинних документів, підтверджень реальних майнових втрат чи понесених витрат), які б дозволили встановити факт заподіяння йому саме матеріальної шкоди, її склад та конкретний розмір.

Оскільки майнова шкода (збитки) підлягає обов`язковому доказуванню, не може базуватися на припущеннях чи мати абстрактний характер, суд доходить висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог у частині стягнення матеріальної шкоди, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Згідно з вимогамистатті 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогамзаконучи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою.Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Зазначена позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 р. у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 також зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв`язок між діями посадових осіб та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.

Суд також зазначає, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантованестаттею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першоїстатті 303 КПК Українипід час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другоїстатті 307 КПК Українислідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Факт того, що ухвалою слідчого судді зобов`язано уповноважених осіб внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення за заявою позивача, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди.

Враховуючи те, що під час розгляду справи позивачем не було доведено суду наявності завданої моральної та матеріально шкоди, протиправності діяння його заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Приморської окружної прокуратури міста Одеси, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 10.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

29.07.26