Рішення № 138885267, 05.08.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/646/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс" про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Бевз Тетяну Сергіївну (ордер на надання правничої допомоги серії ВК №1194600 від 07 квітня 2026 року), звернувся в суд з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс" та просить стягнути заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги від 27 вересня 2021 року в розмірі 819494,01 грн., з яких 793784,00 грн. основної суми боргу та 25710,01 грн. інфляційних втрат.

Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8194,95 грн. та 20000 грн. витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Молочні Ферми плюс» було укладено договір поворотної фінансової допомоги (надалі Договір) за умовами якого позикодавець зобов`язувався надати позичальнику поворотну фінансову допомогу у розмірі 800000,00 грн, а Позичальник зобов`язувався повернути надані грошові кошти в терміни, передбачені в даному Договорі.

Договором визначено строк його дії до 27 вересня 2025 року, але в усякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з умов даного Договору.

На виконання умов Договору позивачем на банківський рахунок відповідача було внесено грошові кошти у розмірі 685400 грн., що підтверджується квитанціями та реєстром грошових операцій відповідача та в касу ТОВ «Молочні Ферми плюс» було внесено 257634,70 грн., що підтверджується касовими книгами.

Таким чином, загальна сума наданих Позикодавцем грошових коштів позичальнику становить 933034,70 грн.

Станом на момент подання позову Позичальником повернуто 139250,00 грн. Отже, сума боргу становить 793784,00 грн.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір інфляційних втрат за період простроченого грошового зобов`язання (192 дні) становить 25710,01 грн.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача складає 819494,01 грн., яка складається із суми боргу 793784,00 грн. та 25710,01 грн. інфляційного збільшення.

До початку розгляду справи від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бевз Т.С. надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задоволити. Не заперечують проти ухвалення заочного рішення у справі.

Також представник позивача у заяві просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

Представник відповідача ТОВ "Молочні Ферми Плюс" у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином про що є відомості в матеріалах справи. Причини неявки суду не повідомив. Правом на подання відзиву відповідач не скористався, будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин, не подав відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як визначено ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27 вересня 2021 року між ОСОБА_1 (далі за текстом - Позикодавець) та ТОВ "Молочні Ферми Плюс" (далі за текстом - Позичальник) було укладено договір поворотної фінансової допомоги (надалі Договір) (а.с.9-10).

В порядку та на умовах, визначених даним Договором, Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну фінансову допомогу у розмірі 800000,00 грн., а Позичальник зобов`язується повернути надані грошові в терміни, передбачені в даному Договорі (п. 1.1. Договору).

Розмір поворотної фінансової допомоги визначений у п. 1.1 цього Договору (п. 2.1 Договору).

У п. 2.2 Договору, сторони погодили між собою, що поворотна фінансова допомога надається Позичальнику на безпроцентній основі, тобто будь-яка плата за користування грошовими коштами та сплата процентів чи інших видів компенсацій сторонами не стягується.

Сторони дійшли згоди, що поротна фінансова допомога у розмірі, передбаченому у п. 2.1 даного Договору, повинна бути надана Позичальнику у повному обсязі однією сумою чи частковими внесками (п. 2.3 Договору).

Згідно вимог п. 2.4 Договору, передача Позикодавцем суми грошових коштів, передбаченої п. 2.1 даного Договору Позичальнику, здійснюється шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок Позичальника через банківську установу або в готівковій формі в касу ТОВ "Молочні Ферми Плюс".

Сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається Позичальнику до 27 вересня 2025 року або раніше у випадку зміни власника підприємства, але в усякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з умов даного Договору (п.п. 3.1, 7.1 Договору).

За умовами Договору, повернення грошових коштів Позикодавцю проводиться шляхом видачі грошових коштів з каси Позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок або будь-який інший відкритий банківських рахунок Позикодавця в банку. Датою повернення платежу вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Позичальника (п.п. 3.2, 3.3 Договору).

Крім того, за вимогами п. 4.1. Договору, сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України.

Так, як вказує позивач ОСОБА_1 , загальна сума наданих ним грошових коштів, згідно вказаного Договору, становить 933034,70 грн., і лише частина якої, а саме у розмірі 139250,00 грн., була повернута відповідачем.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до п.п. 14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики (Постанова КЦС ВС від 27 березня 2023 року у справі № 357/1771/21).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17 й підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення. Таким чином, поворотна фінансова допомога може бути надана лише на підставі договору, в якому обов`язково має бути зазначено про строк її повернення та про відсутність нарахування процентів або інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, а отже позивачем обов`язково має бути наданий такий договір на підтвердження власних позовних вимог та щодо суті і природи правовідносин, які виникли між сторонами. В іншому ж випадку за умови відсутності укладеного в письмовій формі між сторонами договору, мова може йти лише про безповоротну фінансову допомогу, як те передбачено абзацом першим пп. 14.1.257 ПК України, умовами надання якої не передбачено ані самого повернення коштів, ані строку повернення (Постанова КЦС ВС від 09 серпня 2023 року у справі №755/16831/19).

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, на підтверджується факту надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 933034,70 грн. позивачем ОСОБА_1 відповідачу ТОВ "Молочні Ферми Плюс", до матеріалів справи додано аналіз субконто Контрагенти за січень 2021 - березень 2026 (а.с.8), квитанції до платіжної інструкції, квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжні інструкції (а.с.20-29), копію реєстру грошових операцій (а.с.17-18), а також копію касової книги (а.с.13-15).

Як вказує позивач, станом на момент звернення до суду, відповідачем повернуто частину суми фінансової допомоги, а саме у розмірі 139250,00 грн., тому залишок основної суми боргу відповідача перед ним становить 793784,00 грн., яку разом із сумою коштів, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат - 25710,00 грн., він просить стягнути з відповідача.

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що за сумами, якими оперує позивач, то залишок основної суми боргу відповідача перед ним має становити 793784,70 грн. (933034,70 грн. - 139250,00 грн.), а не 793784,00 грн., як ним зазначено.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2025 року у справі № 320/2796/21 наголошено, що саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Зі змісту ст. 9 вказаного Закону вбачається, що, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У підпунктах 9 - 12 пункту 3 Розділу І Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29 грудня 2017 № 148 (далі - Положення № 148), визначено, що касова книга це документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі; касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси; 11) касовими документами є документи (касові ордери та відомості на виплату готівки, розрахункові документи, електронні розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку та 12) касові операції - операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пунктів, 23 25 Розділу 3 Положення №148, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних інструментів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки

Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 (провадження № 61-9459св20) зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.

Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.

У свою чергу, суд критично оцінює надані позивачем реєстр грошових операцій та аналіз субконто контрагента.

Зокрема, реєстр грошових операцій має характер внутрішнього бухгалтерського реєстру, сформованого самим позивачем, так як він є директором позичальника, тобто відповідача у справі, та не містить ознак офіційної банківської виписки, виданої банком, або інших належних реквізитів, які б підтверджували виконання конкретних платіжних операцій.

До того ж, позивачем на підтвердження всіх сум, зазначених у реєстрі, не надано первинних платіжних документів, а наявні у матеріалах справи квитанції підтверджують лише частину заявлених до стягнення платежів, тому, на переконання суду, даний реєстр банківських операцій сам по собі не є належним і достатнім доказом фактичного надання відповідачу поворотної фінансової допомоги в повному заявленому розмірі.

Разом з тим, аналіз субконто Контрагенти за січень 2021 р. - березень 2026 р. - це типовий бухгалтерський звіт із відповідної програми, який відображає бухгалтерські проведення по рахунках та сальдо.

У даному випадку суд зауважує, що важливо розрізняти бухгалтерський облік і доказ фактичної передачі коштів.

Як вбачається з казаного аналізу, цей документ може підтверджувати те, що у бухгалтерському обліку відображено: дебетові обороти 140250,00 грн., кредитові обороти 935034,70 грн., кредитове сальдо на кінець періоду 794784,70 грн. Тобто бухгалтерія підприємства обліковує певну заборгованість контрагента.

До того ж, суд звертає увагу на те, що у даному документі зазначено лише загальний аналіз субконто за період 2021 - 2026 років і не містить реквізитів конкретного договору, дат і номерів кожного платежу, підтвердження банку про виконання платежів та підпису відповідача про отримання коштів.

Тобто, вказаний аналіз не підтверджує, що усі кошти були перераховані відповідачу і отримання останнім саме 935034,70 грн. і що ці кошти були надані саме за конкретним договором поворотної фінансової допомоги.

Тому, наданий позивачем аналіз субконто Контрагенти за січень 2021 р. - березень 2026 р. є внутрішнім бухгалтерським документом підприємства, який відображає дані бухгалтерського обліку та не є первинним документом, що підтверджує фактичне перерахування грошових коштів відповідачу або їх отримання останнім.

Як уже було зазначено, для підтвердження даного факту необхідні саме первинні документи: платіжні доручення, банківські виписки, квитанції, касові документи, акти звірки, підписані сторонами або інші документи, які підтверджують рух коштів та їх правову підставу.

На переконання суду, відомості, відображені у бухгалтерському обліку однієї зі сторін, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати існування грошового зобов`язання іншої сторони.

За відсутності належних та допустимих доказів здійснення кожного платежу (банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій чи інших первинних документів), суд не може визнати доведеними ані факт надання надання поворотної фінансової допомоги у заявленому розмірі, ані факт існування неповернутої заборгованості у тому розмірі, який зазначений позивачем.

Таким чином, аналіз субконто Контрагенти за січень 2021 р. - березень 2026 р. з вищевказаним реєстром банківських операцій є лише внутрішніми бухгалтерськими документами підприємства і не відносяться до первинних банківських документів, які мають підтверджувати факт надання поворотної фінансової допомоги та підтверджувати наявність існування заборгованості, а тому не є достатніми доказами існування боргу.

Оцінюючи подані позивачем докази, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 12 серпня 2025 року у справі № 320/2796/21, відповідно до яких договір не є первинним обліковим документом та сам по собі не підтверджує фактичного виконання господарської операції, а підтвердженням її здійснення можуть бути лише первинні документи, які засвідчують реальний рух активів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2025 року у справі № 640/9391/19, у якій зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, а регістри бухгалтерського обліку, зведені відомості, аналіз субконто та інші внутрішні бухгалтерські документи складаються на підставі первинних документів і не можуть замінювати їх як доказ фактичного здійснення господарської операції. Верховний Суд наголосив, що вирішальне значення має підтвердження фактичного руху коштів, а не лише їх відображення у бухгалтерському обліку підприємства.

Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо доказової бази на підтвердження факту сплати коштів, якими є належно оформлені первинні документи, а саме: прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення/повернення особою коштів у готівковій формі та банківська виписка у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі. Такі висновки, викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 (провадження № 61-9459св20) та від 02 червня 2020 року у справі № 902/672/16.

Отже, у цій справі позивач на підтвердження передачі відповідачу 933034,70 грн. надав банківські квитанції до платіжної інструкції №0.0.2997324303.1 від 15 травня 2023 року, №0.0.2885803037.1 від 03 березня 2023 року, №0.0.2863057181.1 від 16 лютого 2023 року, №0.0.2965672312.1 від 24 квітня 2023 року, №0.0.2918066023.1 від 23 березня 2023 року, №0.0.3048277886.1 від 15 червня 2023 року, №0.0.3205277662.1 від 18 вересня 2023 року, №0.0.3183189534.1 від 06 вересня 2023 року, №0.0.3151720512.1 від 17 серпня 2023 року, №0.0.3386047050.1 від 28 грудня 2023 року, №0.0.3307596693.1 від 16 листопада 2023 року, №0.0.3224369012.1 від 29 вересня 2023 року, №0.0.4164026432.1 від 31 січня 2025 року, №0.0.3653747377.1 від 18 травня 2024 року, №0.0.3704157618.1 від 14 червня 2024 року, №0.0.3902654196.1 від 23 вересня 2024 року, №0.0.3843959915.1 від 24 серпня 2024 року, №0.0.3501473606.1 від 29 лютого 2024 року, №0.0.3507766422.1 від 04 березня 2024 року, №0.0.3397025732.1 від 05 січня 2024 року, №0.0.3437074070.1 від 25 січня 2024 року та платіжні інструкції №0.0.3101296549.1 від 17 липня 2023 року, №0.0.4238395189.1 від 10 березня 2025 року, №0.0.4223004789.1 від 01 березня 2025 року, №0.0.4089023442.1 від 23 грудня 2024 року, №0.0.4032420200.1 від 26 листопада 2024 року, №0.0.3968193408.1 від 25 жовтня 2024 року, №0.0.3591882618.1 від 16 квітня 2024 року та №0.0.3546121797.1 від 22 березня 2024 року на загальну суму 539950,00 грн.; квитанції до прибуткових касових ордерів №3 від 24 грудня 2024 року, №1 від 23 грудня 2024 року, №7 від 26 грудня 2024 року, №5 від 25 грудня 2024 року та №9 від 27 грудня 2024 року на загальну суму 247634,70 грн. та внутрішні бухгалтерські документи, такі як реєстр банківських операцій і аналіз субконто контрагента.

При цьому, частина наданих позивачем квитанцій, платіжних інструкцій та квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 22 звор.бак - 24) повторюються, а тому не беруться судом до уваги.

Таким чином, первинними документами підтверджено передачу лише 787584,70 грн., тоді як передача 145450,00 грн. (933034,70 грн. - 787584,70 грн.) підтверджується виключно внутрішніми бухгалтерськими регістрами позивача.

Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що такі бухгалтерські документи не є належним та достатнім доказом фактичного перерахування грошових коштів відповідачу.

Крім того, суд звертає увагу, що умовами договору передбачено надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 800000,00 грн, тоді як позивач стверджує про передачу 933034,70 грн, тобто на 133034,70 грн більше, ніж визначено договором.

Втім, будь-яких доказів внесення змін до Договору щодо збільшення суми фінансової допомоги, укладення додаткових угод або існування іншої правової підстави для передачі коштів понад встановлений договором розмір, позивачем не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факт передачі відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 933034,70 грн.

Більше того, суд звертає увагу, що навіть за умови врахування документально підтвердженої передачі коштів у сумі 787584,70 грн. та повернення відповідачем 139250,00 грн., можливий залишок неповернутих коштів становить 648334,70 грн., а не 793784,70 грн., як зазначено позивачем.

Отже, розрахунок позивача не підтверджується поданими ним доказами, містить внутрішні суперечності та не відповідає умовам договору.

У постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 266/4900/21 Верховний Суд зазначив, що розрахунок заборгованості не є самостійним доказом, а належними доказами є документи, які підтверджують фактичний рух коштів.

Отже, позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факт передачі відповідачу грошових коштів у заявленому розмірі, а відтак не довів і заявлений до стягнення розмір заборгованості 793784,70 грн.

Отже, оцінюючи матеріали справи на відповідність їх нормам чинного законодавства, судом достовірно встановлено, що за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27 вересня 2021 року позивачем на користь відповідача перераховано у загальному підсумку 787584,70 грн., що підтверджено належними та допустимими доказами.

При цьому, доказів виконання відповідачем зобов`язань з повернення отриманої поворотної фінансової допомоги в наданому обсязі матеріали справи не містять.

Все ж суд зважає на те, що позивач не заперечує факту повернення відповідачем частини наданої фінансової допомоги у розмірі 139250,00 грн.

Таким чином, враховуючи розмір фактично переданих відповідачу грошових коштів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27 вересня 2021 року, з урахуванням її часткового повернення, у розмірі 648334,70 грн. (787584,70 грн. - 139250,00 грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 25710,01 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст.ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Так, п. 4.1. Договору сторони погодили, що вони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року №2120-IX Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває й на даний час.

З огляду на вимоги п. 18 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 28 вересня 2025 року по 07 квітня 2026 року, оскільки їх нарахування здійснено позивачем у період дії воєнного стану в Україні, під час якого позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 25710,01 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited проти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено наступне.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З копії ордера на надання правничої допомоги серії ВК №1194600 від 07 квітня 2026 року встановлено, що адвокат Бевз Т.С. на підставі договору про надання правничої допомоги від 07 квітня 2026 року надає правничу (правову) допомогу позивачу ОСОБА_1 .

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано, крім договору про надання правової допомоги від 07 квітня 2026 року, платіжну інструкцію №@2PL558619 від 08 квітня 2026 року на суму 20000,00 грн., яка підтверджує сплату ОСОБА_1 за надання правничої допомоги згідно договору від 07 квітня 2026 року, яку сторони узгодили у п. 4.1 вказаного договору.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Аналізуючи докази, надані позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, їх відповідності критерію реальності адвокатських послуг та співмірності складності справи, враховуючи, що розгляд справи відбувався за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому сама справа не є складною і з приводу спірних правовідносин існує усталена судова практика. Зважаючи на принцип співмірності, наданої адвокатом Бевз Т.С. правничої допомоги із заявленим розміром судових витрат, витрачений адвокатом час на надання цієї допомоги, суд приходить до висновку, що задоволенню підлягає розмір витрат по оплаті послуг за надання правничої допомоги частково, а саме у сумі 15000,00 грн.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем було сплачено 8194,95 грн. судового збору, про що свідчить квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №1.609517131.1 від 08 квітня 2026 року.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, а саме у розмірі 648334,70 грн., що становить 79,11% (648334,70 / 819494,00 х 100) від заявлених позовних вимог, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 6483,02 грн. (8194,95 / 100 х 79,11).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс" про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги - задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс" на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27 вересня 2021 року у розмірі 648334,70 грн. шістсот сорок вісім тисяч триста тридцять чотири гривні сімдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6483,02 грн. (шість тисяч чотириста вісімдесят три гривні дві копійки) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс" на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень).

У задоволенні решти вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачем через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повне рішення суду складено 05 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочні Ферми Плюс", ЄДРПОУ: 44239795, місцезнаходження: 34109, с. Берестя, вул. Молодіжна, буд. 22, Сарненський район Рівненська область.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.