Рішення № 138884681, 04.08.2026, Тетіївський районний суд Київської області

04.08.2026 Провадження по справі № 2/940/595/26

Справа № 940/759/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, про встановлення факту перебування на самостійному утриманні та вихованні у батька дітей,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позов в якому просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні та вихованні його неповнолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову посилався на те, що він та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі у якому у них народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 24.07.2025 року шлюб між ними було розірвано.

Зазначив, що сини проживають разом з ним та перебувають на його утриманні та вихованні.

Вказував, що потребує встановлення, факту перебування дітей на його самостійному вихованні та утриманні з метою облаштування життя та розвитку дітей в безпечних умовах, йому необхідно оформити відстрочку від призову на військову службу. Крім того, враховуючи зміну дітьми місця проживання у подальшому постануть інші нагальні питання щодо зміни місця виховання, розвитку та догляду дітей, що також буде ускладнено без встановлення факту самостійного виховання і утримання ним дітей.

Враховуючи викладене, з посиланням на норми процесуального права просив встановити факт, що діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають на його самостійному утриманні та вихованні.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 22.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Загородній Є.О. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задоволити.

Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не прибула, про дату, час та місце його проведення повідомлена належним чином.

Представник третьої особи служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради у судове засідання не прибув, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 24.07.2025 року було розірвано.

Від шлюбу у позивача та відповідачки є спільні малолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 19.11.2025 року визначено місце проживання малолітніх дітей разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнуто з відповідачки ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей.

Малолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають разом з позивачем, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 21.04.2026.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , разом з земельною ділянкою, перебувають у власності позивача ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку № 1674 від 24.12.2011 року, витягом про державну реєстрацію прав № 32903785 від 18.01.2012 року, витягом з Державного реєстру правочинів № 10862511 від 24.12.2011 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ№ 347460 від 27.11.2012 року.

Згідно із характеристикою дошкільного навчального закладу «Світанок» від 23.04.2026 на ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що дитина відвідує Денихівський ЗДО «Світанок», має достатній рівень розвитку, демонструє високі результати. В даний час дитину приводить і забирає батько ОСОБА_1 цікавиться навчання та виховання дитини, приймає участь у батьківських зборах.

Водночас, мати ОСОБА_6 . ОСОБА_3 постійно телефонує та цікавиться навчанням та вихованням дитини у вихователя групи ОСОБА_7 . В І половину 2024-2025 навчального року мама приводила та забирала дитину з садочку, постійно цікавилась навчанням, розвитком дитини, приймала участь у засіданнях КППС. Позитивно реагувала на консультації, рекомендації, поради вихователя, психолога щодо покращення мовлення у Назара.

Згідно із характеристикою виданою Денихівським старостинським округом виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 179 від 11.06.2025 встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , разом з дружиною та малолітніми дітьми.

Згідно із довідкою дошкільного навчального закладу «Світанок» від 10.06.2026 встановлено, що позивач ОСОБА_1 , який є батьком ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , піклується та виховує сина, приводить та забирає дитину з садочку,цікавиться його навчанням, розвитком, поведінкою, відвідує батьківські збори.

Згідно із довідок виданих Дібрівським ліцеєм Тетіївської міської ради Київської області № 1061 від 11.06.2025 року та № 66/26 від 27.04.2026 року, встановлено, що ОСОБА_4 є учнем Дібрівського ліцею Тетіївської міської ради, батько ОСОБА_8 піклується та виховує дитину, мати ОСОБА_3 не цікавиться навчанням дитини, не спілкується з вчителями, не приводить і не забирає дитину додому.

Згідно із актом обстеження умов проживання від 06.07.2026 сім`ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , виданого службою у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, встановлено, що після розлучення ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_3 діти залишились проживати з ним за даною адресою. Мати дітей востаннє приїздила в лютому 2026 року. Заборгованості по аліментах немає. Зрідка телефонує дітям, цікавиться їхнім життям та розвитком.

Матеріалами справи встановлено, що станом на день розгляду справи позивач та відповідач проживають окремо, кожен веде самостійне життя.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див.: постанови Верховного Суду: від 28.12.2020 у справі № 482/2163/17, від 15.09.2021 у справі № 487/3126/17, від 07.02.2024 у справі № 569/18407/22, від 11.12.2024 у справі № 569/2642/23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Матеріалами справи встановлено, що малолітні сини проживають разом із батьком на підставі судового рішення від 19.11.2025 про визначення місця проживання дитини. Проте, визначення місця проживання дитини з одним із батьків лише підтверджує належне виконання цим із батьків своїх законних обов`язків, але не припиняє батьківської правосуб`єктності іншого з батьків та не наділяє першого статусом одинокого батька. Сам по собі факт окремого проживання матері, не може розцінюватися як її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків чи як повна відсутність участі у вихованні та утриманні дитини. Перебування відповідачки в іншій місцевості не перешкоджає їй підтримувати зв`язок із дитиною доступними засобами комунікації та брати участь у її матеріальному забезпеченні, а також не позбавляє її батьківських прав та обов`язків відносно спільних синів. Для підтвердження факту саме самостійного виховання дитини батьком необхідне існування об`єктивних, дійсних та непереборних обставин, за яких матір повністю позбавлена фактичної змоги виконувати свої обов`язки.

Надані позивачем докази, зокрема довідки та характеристики з дошкільного навчального закладу «Світанок» й Дібрівського ліцею, підтверджують не тільки обставини проживання малолітніх дітей разом з батьком та його активну участь у забезпеченні щоденних потреб синів, що сторонами не заперечується, а й навпаки спростовують факт ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

Зокрема, з характеристики дошкільного навчального закладу «Світанок» від 23.04.2026 суд установив, що мати ОСОБА_6 . ОСОБА_3 постійно телефонує та цікавиться навчанням та вихованням дитини у вихователя групи ОСОБА_7 . В І половину 2024-2025 навчального року мама приводила та забирала дитину з садочку, постійно цікавилась навчанням, розвитком дитини, приймала участь у засіданнях КППС. Позитивно реагувала на консультації, рекомендації, поради вихователя, психолога щодо покращення мовлення у Назара.

Крім того, факт ухилення матері від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей спростовується актом обстеження умов проживання органу опіки та піклування від 06.07.2026, з якого судом встановлено, що мати дітей востаннє приїздила в лютому 2026 року. Заборгованості по аліментах немає. Зрідка телефонує дітям, цікавиться їхнім життям та розвитком.

Аналізуючи характер правовідносин у цій справі, суд зазначає, що відповідачка не оспорює жодних сімейних прав чи інтересів позивача або їхніх малолітніх дитей, не подавала відзиву на позовну заяву та не висувала жодних заперечень проти виховання дітей батьком. За таких обставин між сторонами повністю відсутній спір про суб`єктивне цивільне право, який би підлягав захисту в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження. Пасивна процесуальна поведінка відповідачки, як і можлива усна домовленість батьків про покладення обов`язку щодо виховання та утримання дітей лише на одного з них, за відсутності для цього об`єктивних і непереборних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а тому не може бути підставою для задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, проте він не зазначав про отримання відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не надавав доказів будь-якого звернення до органів військового управління з цього приводу, підтвердивши лише факт свого перебування на військовому обліку та відсутність оформленої відстрочки на теперішній час. Маючи на меті встановлення факту самостійного виховання дитини для реалізації права на подальше оформлення відстрочки, позивач намагається використати приватноправовий інструментарій позовного провадження за відсутності реального цивільного спору з матір`ю дітей. Судове рішення у цивільній справі не може ухвалюватися виключно з метою штучного створення преюдиційних фактів для публічно-правових відносин або спрощення порядку виконання чинних адміністративних процедур, оскільки суди не повинні ставати інструментом для невиконання чи неналежного оформлення публічних обов`язків учасниками цивільного обороту (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 381/95/25). Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню з метою штучного створення умов та обставин для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або для ухилення від виконання інших публічних обов`язків є абсолютно недопустимим (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 725/6080/25).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

З огляду на те, що позивачем не доведено факту самостійного виховання та утримання дітей без участі матері, а також існування реального спору про право між батьками щодо виховання дітей, а наявні у справі докази свідчать лише про спільне проживання батька з дітьми та належне виконання ним своїх обов`язків, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 141, 263-268, 273, 274 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, про встановлення факту перебування на самостійному утриманні та вихованні у батька дітей - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 11 серпня 2026 року.

Суддя Р.В. Самсоненко