Рішення № 138881918, 11.08.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1354/26

Провадження № 2/202/2915/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Громницької М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання іпотеки припиненою та виключення записів про обтяження,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року представник позивача ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся через підсистему «Електронний суд» до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання іпотеки припиненою та виключення записів про обтяження. У позовній заяві позивач просить суд визнати договір іпотеки № DNHDGK00000346 від 29.09.2006, укладений між банком та ОСОБА_1 , припиненим, а також виключити записи про державну реєстрацію обтяжень та державну реєстрацію іпотеки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.09.2006 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № DNHDGK00000346, за умовами якого банк надав кредитні кошти в розмірі 20 000,00 доларів США на придбання житлової нерухомості та 2420,00 доларів США на сплату страхових платежів. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки № DNHDGK00000346 від 29.09.2006, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року з неї було стягнуто заборгованість на користь АТ КБ «ПриватБанк», однак рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 202/4346/15-ц, у задоволенні позову банку було відмовлено. Судами при розгляді вказаної справи було встановлено, що 19.02.2007 банк відступив право вимоги за договорами про іпотечні кредити компанії «Ukraine Mortgage Loan Finance No. 1 PLC». Позивач вказує, що згідно з даними офіційних реєстрів компаній Великобританії, вказана компанія-нерезидент з 2017 року перебуває у статусі «Ліквідовано». При цьому боржника не було у письмовій формі повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні.

Крім того, позивач вказує, що нею повністю погашено заборгованість за кредитним договором № DNHDGK00000346 від 29.09.2006 у сумі 20 000,00 доларів США, що підтверджується відповідними квитанціями про погашення кредиту, а отже, основне зобов`язання виконано належним чином. Оскільки основне зобов`язання припинилося виконанням, відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека також припиняється. Незважаючи на це, відповідач самостійно не подав держателю або реєстратору заяву про припинення обтяження та вилучення відповідного запису з Державного реєстру, чим порушує права позивача.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

23 березня 2026 року представник відповідача Громницька М.С. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що позивач несвоєчасно надавала банку грошові кошти для погашення заборгованості. Позивачем не надано належних доказів та розрахунків, які б підтверджували повне припинення зобов`язань у розрізі основної суми кредиту, відсотків, комісій та пені. За доводами банку, станом на 19.03.2026 позивач має непогашену заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 204,09 доларів США. Крім того, відповідач наголосив на обранні позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, банк зазначає, що такий спосіб захисту як «визнання договору припиненим» не передбачений законом або договором та є неефективним. Відповідно, вимоги про виключення записів про обтяження з реєстрів є похідними, а тому також не підлягають задоволенню.

30 березня 2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій вказав, що надані позивачем квитанції підтверджують повне виконання зобов`язань, тоді як наданий банком розрахунок заборгованості є одностороннім арифметичним обчисленням, що не містить підписів уповноважених осіб, відтиску печатки та посилань на первинні бухгалтерські документи (виписки по рахунку). Також представник позивача знову звернув увагу на факт ліквідації компанії-правонаступника «Ukraine Mortgage Loan Finance No. 1 PLC» та відсутність доказів повернення права вимоги до банку після її ліквідації.

14 квітня 2026 року представник відповідача подала заперечення на позовну заяву, в яких повністю підтримала аргументи, викладені у відзиві. Додатково відповідач зазначив, що виконання зобов`язання вважається належним лише за дотримання усіх умов договору. Відповідач стверджує, що не всі надані позивачем квитанції підтверджують сплату заборгованості на відповідний розрахунковий рахунок та у встановлених розмірах і строках, а тому відсутні правові підстави вважати зобов`язання за кредитним договором виконаними.

19 травня 2026 року представником відповідача була надана заява про долучення доказів.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 червня 2026 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 24 червня 2026 року.

У судовому засіданні 24 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 та її представник Ухов Р.В. заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, і просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Громницька М.С. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві та письмових запереченнях, вказуючи на наявність непогашеної заборгованості за кредитом та обрання позивачем неналежного способу захисту прав, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно, всебічно та об`єктивно оцінивши надані сторонами письмові докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, причому питання про достатність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, причому такі обставини зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи та їхніх представників.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, суд бере до уваги, що згідно з частиною першою статті 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою. Відповідно до частини третьої статті 17 цього ж Закону, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Водночас частиною другою та третьою цієї статті визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом; однак така заміна не може бути здійснена, якщо це прямо встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Частиною другою вказаної статті закріплено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд також враховує приписи статті 515 ЦК України, за якими заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Крім того, відповідно до частини першої статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому частиною другою цієї статті передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків; у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

За змістом пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зміни у відомостях про зареєстроване обтяження підлягають реєстрації у встановленому цим Законом порядку, якщо вони стосуються заміни обтяжувача внаслідок відступлення прав за правочином, відповідно до якого виникло обтяження, або з інших підстав.

Разом з тим, суд звертає увагу на обов`язок кредитора щодо вчинення дій для виключення записів з реєстру після повного виконання зобов`язання. Так, відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Дослідивши надані матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

29 вересня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHDGK00000346, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 20 000,00 доларів США на придбання житлової нерухомості та 2 420,00 доларів США на сплату страхових платежів.

Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором сторони уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки № DNHDGK00000346, предметом якого є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з наявних у матеріалах справи банківських квитанцій та виписок за період з 2006 по 2014 роки, позичальник здійснювала платежі на виконання умов договору. Загальна сума сплачених коштів склала 32 106,97 доларів США, що перевищує суму виданого кредиту.

19 лютого 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Ukraine Mortgage Loan Finance No. 1 PLC» (Сполучене Королівство) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, за яким банк відступив право вимоги за спірним кредитним договором.

Вказаний факт відступлення права вимоги встановлений постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року у справі № 202/4346/15-ц та постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 202/6436/21, а отже є преюдиційним і не підлягає доказуванню.

Докази належного письмового повідомлення ОСОБА_1 про заміну кредитора у зобов`язанні в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до витягу з офіційного реєстру компаній Великобританії (Companies House), компанію «Ukraine Mortgage Loan Finance No. 1 PLC» (реєстраційний номер 05842460) ліквідовано 03 жовтня 2017 року.

Оцінюючи надані представником відповідача 19 травня 2026 року додаткові докази, а саме копію Договору викупу (відступлення) прав вимоги від 14 квітня 2016 року та копію постанови Верховного Суду від 08 травня 2026 року у справі № 199/809/23-ц, суд виходить з наступного.

Банк посилається на вказану постанову як на преюдиційне підтвердження факту зворотного викупу (відступлення) прав вимоги 14 квітня 2016 року компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» на користь АТ КБ «ПриватБанк», а відтак вважає безпідставним довід позивача про відсутність у банку прав кредитора.

Проте суд критично оцінює такі доводи відповідача оскільки, згідно з приписами статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, і виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Зі змісту пункту 2.9 (d) наданого відповідачем Договору викупу (відступлення) прав вимоги вбачається, що саме Продавець був зобов`язаний надіслати повідомлення Позичальникові про відступлення прав вимоги за Кредитами протягом 5 (п`яти) днів з дати укладення цього Договору. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що боржника ОСОБА_1 було письмово та належним чином повідомлено як про первісне відступлення боргу у 2007 році, так і про зворотне відступлення у 2016 році.

Окрім цього, висновки Верховного Суду у постанові від 08 травня 2026 року у справі № 199/809/23-ц стосувалися спору про визнання частково недійсним договору викупу (відступлення) прав вимоги. Суд касаційної інстанції у цій постанові відмовив у задоволенні позову боржника з процесуальних підстав, а саме неналежний суб`єктний склад незалучення як відповідачів іноземних компаній «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» та «ТМФ Трасті Лімітед». Отже, зазначена постанова Верховного Суду не встановлює обставин, які б спростовували доведений позивачем факт повного виконання грошового зобов`язання. Наявність договору зворотного викупу не може слугувати підставою для ігнорування факту фактичної сплати позичальником суми, що перевищує початковий розмір кредиту.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 01 грудня 2025 року у справі № 206/2129/22 (провадження № 61-17619св24), правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті, у тому числі для нарахування процентів і комісії за діючими кредитними договорами, є наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Оскільки новий кредитор компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не була резидентом України та не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, вона не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію з боржника. Вказана правова позиція Верховного Суду підтверджує висновок суду про те, що нарахування іноземною компанією будь-яких додаткових платежів було неправомірним, а сплачені позичальником кошти, сума яких значно перевищує тіло виданого кредиту, є належним та повним виконанням основного грошового зобов`язання.

Згідно з постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 757/12831/19 (провадження № 61-10038св24), зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а за належного виконання забезпеченого іпотекою основного зобов`язання автоматично припиняється і похідне зобов`язання за договором іпотеки (стаття 599 Цивільного кодексу України, стаття 17 Закону України «Про іпотеку»). При цьому Верховний Суд наголосив, що закон розрізняє поняття «договір» та «зобов`язання», тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України є саме вимога про визнання припиненими зобов`язань за договорами, а не вимога про визнання припиненими самих договорів. Застосовуючи вказану практику до спірних правовідносин та враховуючи встановлений судом факт повного розрахунку боржника за кредитом, суд приходить до висновку, що зобов`язання за кредитним договором та похідним договором іпотеки є повністю припиненими в силу закону.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає встановленим факт повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, у той час як заявлені вимоги АТ КБ «ПриватБанк» є безпідставними у зв`язку з відсутністю належного повідомлення позичальника про таку заміну кредитора.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 2422,40 грн за дві немайнові вимоги, сплачений позивачем при зверненні до суду, покладається на відповідача та підлягає стягненню з нього на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання іпотеки припиненою та виключення записів про обтяження задовольнити повністю.

Визнати припиненим зобов`язання за договором іпотеки № DNHDGK00000346 від 29.09.2006, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 серпня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

ВІДПОВІДАЧ: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д.

Суддя Н. В. Недобитюк