Рішення № 138879042, 14.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32614/26-ц

пр. 2-10263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

за участі секретаря судових засідань Ємець Д.О.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Обринського А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ КОНСТРАКШН», третя особа: приватне підприємство «ВЕРОНА 9», про тлумачення змісту умов договору,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ КОНСТРАКШН», третя особа - Приватне підприємство «ВЕРОНА 9», про тлумачення умов Договору № 806/3МС купівлі-продажу майнових прав від 18.02.2022 та Специфікації, що є його невід`ємною частиною.

Позов обґрунтований тим, що, на думку позивача, умови Договору та Специфікації свідчать про прийняття відповідачем обов`язку забезпечити виконання комплексу опоряджувальних робіт, необхідних для досягнення передбачених Договором характеристик квартири, а також про включення вартості таких робіт до ціни майнових прав. У зв`язку із цим позивач просить суд надати тлумачення відповідним умовам Договору та Специфікації.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що Договір не містить погодженого сторонами обов`язку щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт, а заявлені позовні вимоги спрямовані на доповнення Договору новими умовами, які сторонами при його укладенні не погоджувалися.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила та не надала пояснення по суті спору.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши подані сторонами докази, надавши оцінку доводам позовної заяви, відзиву на позов, поясненням учасників справи, умовам Договору купівлі-продажу майнових прав №806/3МС від 18 лютого 2022 року, Специфікації, що є його невід`ємною частиною, висновку судового експерта та іншим доказам у їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Спір між сторонами виник у зв`язку з різним тлумаченням сторонами правових наслідків умов Договору та Специфікації.

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що зміст Договору та Специфікації у їх системному взаємозв`язку свідчить про прийняття відповідачем договірного обов`язку забезпечити виконання комплексу опоряджувальних робіт, необхідних для досягнення передбачених договором характеристик квартири.

Натомість відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що Договір не містить погодженого сторонами обов`язку щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт, а заявлені позовні вимоги, на його думку, спрямовані на встановлення шляхом судового тлумачення нових договірних обов`язків, які не були погоджені сторонами під час укладення Договору.

Таким чином, предметом судового розгляду у цій справі є встановлення змісту погодженого сторонами волевиявлення, вираженого в умовах Договору та перевірка того, чи випливає зі змісту цього Договору виникнення у відповідача договірного обов`язку щодо виконання, організації або фінансування опоряджувальних робіт.

Вирішення зазначеного питання потребує встановлення правової природи спірних правовідносин, змісту укладеного сторонами Договору та меж судового тлумачення правочину відповідно до положень Цивільного кодексу України і правових висновків Верховного Суд.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від її вчинення, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Отже, обсяг цивільних прав та обов`язків сторін визначається насамперед змістом укладеного між ними договору, а не припущеннями сторін щодо порядку його виконання, технологічної доцільності окремих робіт чи вимогами будівельної документації, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Відповідно до статей 626, 627 Цивільного кодексу України договір є домовленістю сторін, а сторони є вільними у визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені та погоджені сторонами, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, цивільні права та обов`язки сторін виникають із договору, а їх зміст визначається виключно погодженими сторонами умовами та вимогами закону. Отже, суд, вирішуючи спір, повинен встановити зміст саме тих прав та обов`язків, які виникли внаслідок волевиявлення сторін, вираженого у договорі, і не вправі покладати на сторону обов`язки, що не передбачені його умовами або законом.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 листопада 2023 року у справі № 910/13599/21, відповідно до яких свобода договору є однією з фундаментальних засад цивільного законодавства та означає право сторін самостійно визначати зміст своїх правовідносин у межах, установлених законом. Договір є проявом автономії волі сторін, а тому суд, вирішуючи спір, повинен виходити з погодженого сторонами змісту договору і не вправі змінювати або доповнювати його умовами, які не були результатом їхнього волевиявлення.

Тому зміст договірних прав та обов`язків визначається виключно погодженим сторонами волевиявленням, а не припущеннями щодо економічної чи технологічної доцільності виконання договору. З огляду на це суд виходить із того, що відсутність у Договорі погодженого сторонами обов`язку відповідача щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт виключає можливість встановлення такого обов`язку шляхом судового тлумачення, оскільки суд не вправі покладати на сторону обов`язки, які не випливають із договору або закону.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України тлумачення правочину здійснюється з метою встановлення дійсного змісту погодженого сторонами волевиявлення у разі неоднозначності умов договору. При цьому тлумачення правочину не може виходити за межі погодженого сторонами змісту договору та використовуватися для формування нових договірних прав і обов`язків.

Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 листопада 2024 року у справі № 905/20/23 зазначено, що тлумачення договору спрямоване виключно на з`ясування змісту погодженого сторонами волевиявлення і не може використовуватися як спосіб зміни змісту договору або встановлення нових прав та обов`язків сторін.

Принцип обов`язковості договору, закріплений статтею 629 Цивільного кодексу України, означає обов`язковість для сторін саме тих умов, які були ними погоджені. Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 910/13599/21, із цього принципу випливає, що суд не вправі змінювати зміст договору, доповнювати його новими умовами або встановлювати права й обов`язки сторін, які не були результатом їхнього волевиявлення.

Отже, навіть якщо запропоноване позивачем тлумачення узгоджується з його баченням технології будівництва чи способу досягнення передбаченого договором результату, саме по собі це не є підставою для встановлення судом договірного обов`язку, який не був погоджений сторонами при укладенні Договору.

За своєю правовою природою тлумачення правочину спрямоване на встановлення дійсного змісту погодженого сторонами волевиявлення, вираженого в умовах договору, і не може використовуватися як спосіб його зміни, доповнення чи встановлення нових договірних прав та обов`язків, які не були погоджені сторонами під час його укладення.

З огляду на наведене суд перевіряє, чи містить Договір погоджене сторонами волевиявлення щодо виникнення у відповідача тих прав та обов`язків, на існування яких посилається позивач.

При вирішенні цього питання суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення частин третьої та четвертої статті 213 Цивільного кодексу України передбачають три послідовні рівні тлумачення правочину, які застосовуються залежно від можливості встановлення дійсного змісту волевиявлення сторін (Постановаи Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15)

Перший рівень тлумачення полягає у встановленні змісту правочину виходячи зі звичайного значення слів, понять та термінів, використаних сторонами.

Якщо такий спосіб не дає можливості встановити зміст окремих положень договору, застосовується другий рівень тлумачення, який передбачає аналіз відповідної умови у взаємозв`язку з іншими положеннями договору, його змістом у цілому та намірами сторін під час укладення правочину.

Лише у разі, коли й після цього неможливо встановити дійсну волю сторін, допускається застосування третього рівня тлумачення, під час якого враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші істотні обставини.

Разом із тим жоден із наведених рівнів тлумачення не передбачає можливості встановлення судом нових прав та обов`язків сторін або доповнення договору умовами, які не були погоджені при його укладенні. Їх призначення полягає виключно у з`ясуванні змісту вже існуючого волевиявлення сторін (Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2019 року Справа № 922/3740/18)

Застосувавши передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України способи тлумачення правочину, суд дійшов висновку, що ні буквальне значення умов Договору, ні їх системний аналіз у взаємозв`язку з іншими положеннями Договору, ні врахування мети правочину та інших істотних обставин не підтверджують погодження сторонами обов`язку відповідача щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець продає, а Покупець купує майнові права на квартиру. Пунктами 1.2-1.6 Договору сторони визначили індивідуальні характеристики квартири як об`єкта майнових прав та порядок їх уточнення після технічної інвентаризації. Жодне із зазначених положень не встановлює обов`язку Продавця виконати або організувати виконання опоряджувальних робіт.

Відповідно до статей 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (майнове право) у власність іншій стороні, а покупець приймає таке майно (майнове право) і сплачує за нього визначену договором грошову суму.

Дослідивши зміст Договору, суд встановив, що його предметом є відчуження майнових прав на квартиру. Отже, правова природа спірного договору визначається нормами, які регулюють договір купівлі-продажу майнових прав, а не правовідносини щодо виконання будівельних чи підрядних робіт.

Відповідно до пункту 2.1 Договору внутрішнє оздоблення квартири здійснюється згідно зі Специфікацією, що є Додатком № 1 до Договору. Зі змісту Специфікації вбачається, що сторони погодили перелік елементів внутрішнього оздоблення квартири, зокрема сантехнічного обладнання, електрофурнітури, точок підключення інженерних мереж, освітлення, розеток та інших конструктивних елементів квартири. Наведені положення характеризують об`єкт майнових прав, що підлягає передачі Покупцю, однак не визначають зміст окремого договірного зобов`язання Продавця щодо виконання опоряджувальних робіт.

Таким чином, суд не вбачає підстав для висновку, що визначення сторонами характеристик об`єкта майнових прав саме по собі свідчить про погодження ними окремого договірного зобов`язання відповідача щодо виконання комплексу опоряджувальних робіт.

Предмет договору визначає об`єкт цивільних правовідносин, тоді як зміст зобов`язання визначається погодженими сторонами правами та обов`язками, що випливають із умов договору.

Дослідивши зміст Договору та Специфікації, суд установив, що сторони не погодили самостійного договірного обов`язку відповідача щодо виконання, організації або фінансування опоряджувальних робіт у квартирі, не визначили їх обсяг, порядок, строки виконання, матеріально-технічне забезпечення, порядок приймання результату таких робіт чи інші істотні умови відповідного зобов`язання.

За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо його істотних умов.

Відсутність у Договорі погоджених сторонами умов щодо виникнення у відповідача обов`язку виконувати, організовувати чи фінансувати опоряджувальні роботи свідчить про те, що відповідне договірне зобов`язання не виникло і не є складовою змісту укладеного сторонами Договору.

Такий висновок підтверджується також системним аналізом п. 5 Договору, яким сторони визначили взаємні права та обов`язки Продавця, Покупця та Замовника будівництва. Зазначені положення не містять погодженого сторонами обов`язку Продавця щодо виконання, організації чи фінансування комплексу опоряджувальних робіт. Відсутність такого обов`язку у розділі Договору, який безпосередньо регулює права та обов`язки сторін, виключає можливість встановлення його шляхом тлумачення інших положень Договору.

Посилання позивача на технологічну необхідність виконання опоряджувальних робіт для досягнення передбачених Договором характеристик квартири не спростовує наведеного висновку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із договору або закону, а не з технологічної послідовності виконання будівельних робіт чи особливостей будівельного процесу.

Отже, суд дійшов висновку, що Договір визначає характеристики об`єкта майнових прав, однак не передбачає виникнення у відповідача самостійного договірного обов`язку щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України тлумачення правочину здійснюється з метою встановлення дійсного змісту погодженого сторонами волевиявлення, вираженого в умовах договору, у разі неоднозначності його положень. За своєю правовою природою тлумачення правочину спрямоване на з`ясування змісту вже погоджених сторонами умов договору і не може використовуватися як спосіб його зміни, доповнення чи встановлення нових договірних прав та обов`язків.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд встановити обов`язок відповідача виконати комплекс опоряджувальних робіт як складову передбаченого Договором внутрішнього оздоблення квартири, а також визначити зміст такого обов`язку, обсяг робіт, момент його виникнення та строк виконання.

Разом із тим вирішення зазначених вимог потребувало б встановлення судом, які саме роботи охоплюються поняттям опорядження, хто є виконавцем таких робіт, за чий рахунок вони виконуються, у які строки підлягають виконанню, який порядок приймання їх результату та який момент свідчить про належне виконання відповідного договірного обов`язку.

Оскільки зазначені умови Договором не визначені та сторонами не погоджені, їх встановлення судом означало б не тлумачення погодженого сторонами волевиявлення, а формування нового змісту договірного зобов`язання, що виходить за межі повноважень суду при вирішенні вимог про тлумачення правочину.

Такий підхід суперечив би статтям 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, оскільки саме сторони є вільними у визначенні умов договору, а зміст договору становлять погоджені ними умови. Обов`язковість договору поширюється саме на ті права та обов`язки, які виникли внаслідок досягнення сторонами відповідної домовленості, а не на ті, які могли б існувати з огляду на економічну доцільність, технологічну необхідність чи особливості виконання будівельних робіт.

Правовий висновок про те, що тлумачення договору не може використовуватися як спосіб формування нових договірних прав та обов`язків, є усталеним у практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що метою тлумачення є виключно з`ясування змісту погодженого сторонами волевиявлення, а не його зміна чи доповнення. Саме такий правовий підхід підлягає застосуванню і до спірних правовідносин, оскільки заявлені позовні вимоги спрямовані на встановлення обов`язку відповідача, який не передбачений умовами Договору.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту спірних правовідносин, оскільки спрямований не на тлумачення погоджених сторонами умов Договору, а на їх доповнення новими положеннями. За таких обставин суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 110 Цивільного процесуального кодексу України висновок експерта не має для суду наперед встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами за правилами статті 89 цього Кодексу.

Оцінивши висновок судового експерта у взаємозв`язку з умовами Договору, Специфікацією та іншими матеріалами справи, суд бере його до уваги в тій частині, у якій експертом встановлено, що Договір не містить погоджених сторонами умов щодо виконання відповідачем робіт з опорядження квартири, а також не визначає обсягу, порядку, строків виконання таких робіт чи інших істотних умов відповідного договірного зобов`язання. У цій частині висновок експерта узгоджується зі змістом Договору та іншими дослідженими судом доказами.

Разом із тим суд не покладає в основу рішення висновки експерта щодо технологічної послідовності виконання будівельних робіт, вимог проектної документації та державних будівельних норм, оскільки предметом доказування у цій справі є не питання організації будівництва чи відповідності будівельних робіт нормативним вимогам, а встановлення змісту цивільних прав та обов`язків сторін, що виникли з укладеного між ними Договору.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших підстав, визначених законом. Відтак навіть встановлення експертом технологічної необхідності виконання певних будівельних робіт саме по собі не є підставою для висновку про виникнення у відповідача відповідного договірного обов`язку, якщо такий обов`язок не передбачений умовами Договору.

Суд також враховує, що висновок експерта не містить висновку про існування у Договорі погодженого сторонами обов`язку відповідача щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт. Навпаки, встановлена експертом відсутність відповідних умов підтверджує висновок суду про те, що таке зобов`язання сторонами не погоджувалося.

Таким чином, висновок судового експерта оцінений судом у сукупності з іншими доказами підтверджує встановлені судом обставини щодо відсутності у Договорі погодженого сторонами договірного обов`язку відповідача виконати опорядження квартири, а тому не дає підстав для іншого вирішення спору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення проектної документації, державних будівельних норм, технологічну послідовність виконання будівельних робіт, стверджуючи, що виконання внутрішнього оздоблення квартири є неможливим без попереднього виконання комплексу опоряджувальних робіт.

Суд не заперечує, що наведені обставини можуть мати значення для визначення технології будівництва та організації виконання будівельних робіт. Разом із тим вони не є визначальними для вирішення цього спору, оскільки предметом судового розгляду є не відповідність будівництва вимогам будівельного законодавства, а встановлення змісту прав та обов`язків сторін, що виникли з укладеного між ними Договору.

Відповідно до статей 11, 509, 626, 628 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки сторін визначаються законом та договором, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови.

Отже, навіть якщо певна технологічна послідовність виконання будівельних робіт об`єктивно передбачає попереднє виконання опорядження квартири, сама по собі така обставина не свідчить про виникнення у відповідача відповідного договірного обов`язку.

Доводи позивача ґрунтуються на припущенні, що технологічна необхідність виконання певних робіт автоматично визначає особу, на яку покладається обов`язок їх виконання. Проте такий висновок не випливає ні з положень цивільного законодавства, ні зі змісту укладеного сторонами Договору.

За приписами статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України саме сторони визначають зміст своїх договірних прав та обов`язків. Відтак ні державні будівельні норми, ні проектна документація, ні технологія виконання будівельних робіт не можуть підміняти погоджене сторонами волевиявлення або доповнювати договір новими умовами.

Таким чином, посилання позивача на проектну документацію, державні будівельні норми та технологію будівництва не спростовують встановлених судом обставин щодо відсутності у Договорі погодженого сторонами обов`язку відповідача виконувати опоряджувальні роботи та не можуть бути підставою для задоволення позову.

Викладені судом висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування статей 213 та 637 Цивільного кодексу України.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що тлумачення правочину спрямоване виключно на встановлення змісту погодженого сторонами волевиявлення та усунення неоднозначності умов договору, однак не може використовуватися для зміни його змісту, встановлення нових договірних прав та обов`язків або доповнення договору умовами, які сторонами не погоджувалися.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №126/3477/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі №126/746/17, від 16 вересня 2020 року у справі №219/8419/18 та від 18 березня 2021 року у справі №910/9525/19.

Правові висновки, сформульовані Верховним Судом у зазначених постановах, підлягають застосуванню і при вирішенні цього спору, оскільки заявлені позовні вимоги спрямовані не на усунення неоднозначності умов Договору, а на встановлення нового договірного обов`язку відповідача щодо виконання, організації та фінансування опоряджувальних робіт, який не випливає зі змісту укладеного сторонами Договору.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при тлумаченні договору суд не вправі виходити за межі погодженого сторонами волевиявлення та підміняти його власним розумінням економічної доцільності чи очікуваного результату виконання договору. Саме сторони визначають зміст своїх договірних прав та обов`язків, тоді як завдання суду полягає у встановленні змісту вже погоджених умов договору, а не у формуванні нових.

За таких обставин суд доходить висновку, що правові висновки Верховного Суду повністю узгоджуються із встановленими у цій справі обставинами та підтверджують відсутність правових підстав для задоволення позову.

Оцінюючи позовні вимоги про тлумачення Договору в частині включення до вартості майнових прав витрат на виконання опоряджувальних та оздоблювальних робіт, суд виходить із такого.

За змістом статей 628, 629 Цивільного кодексу України зміст договору визначається погодженими сторонами умовами, а договір є обов`язковим для виконання саме в тому обсязі, у якому його укладено.

Дослідивши Договір, суд установив, що відповідно до Договору сторони погодили ціну майнових прав у П.3.1, п.3.2., п3.3.

Разом із тим жодне із зазначених положень не визначає структури ціни майнових прав та не передбачає, що до неї включено вартість виконання окремого комплексу опоряджувальних робіт.

За таких обставин встановлення судом складу витрат, які охоплюються погодженою сторонами ціною майнових прав, означало б доповнення Договору умовами, що не були погоджені сторонами. Отже, правові підстави для задоволення позовних вимог 1.1 та 1.2 відсутні.

Позовні вимоги 1.3 та 1.4 спрямовані на встановлення обов`язку відповідача забезпечити досягнення передбачених Договором технічних характеристик квартири шляхом виконання комплексу опоряджувальних робіт.

Разом із тим судом встановлено, що Договір визначає характеристики об`єкта майнових прав. Системний аналіз пунктів 1.1-1.6, п. 2.1 та п. 5 Договору свідчить, що сторони не погодили виникнення у відповідача обов`язку виконати, організувати чи профінансувати виконання опоряджувальних робіт..

Саме по собі визначення характеристик об`єкта нерухомості не означає погодження сторонами способу їх досягнення.

З огляду на наведене задоволення позовних вимог 1.3 та 1.4 призвело б до встановлення нового змісту договірного зобов`язання, що суперечить статтям 627, 628, 629, 637 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи позовні вимоги 1.5 та 1.6 щодо тлумачення Договору в частині віднесення опорядження до складових внутрішнього оздоблення квартири та визначення строку виконання відповідних робіт, суд виходить із того, що вони є похідними від вимог про встановлення у відповідача договірного обов`язку щодо виконання опоряджувальних робіт.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені вище правові висновки щодо змісту Договору і меж його судового тлумачення, підстав для задоволення зазначених позовних вимог суд не вбачає.

Пунктом 1.7, п. Договору сторони погодили строк передачі майнових прав...

Оцінюючи позовні вимоги 1.7 та 1.8, суд виходить із того, що вони є похідними від доводів позивача про існування у відповідача договірного обов`язку щодо виконання опоряджувальних робіт.

Оскільки судом установлено відсутність такого договірного обов`язку та відсутність правових підстав для його встановлення шляхом тлумачення Договору, вимоги про пов`язання строку передачі майнових прав із виконанням опоряджувальних робіт не ґрунтуються на погоджених сторонами умовах Договору.

За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог 1.7 та 1.8 відсутні

Отже, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Судом установлено, що Договір не містить погодженого сторонами обов`язку відповідача щодо виконання, організації чи фінансування опоряджувальних робіт, а тому такий обов`язок не може бути встановлений шляхом судового тлумачення без зміни змісту укладеного сторонами договору, що суперечить статтям 213, 627, 628, 629, 637 Цивільного кодексу України та правовим висновкам Верховного Суду.

Інші доводи сторін, досліджені судом, не спростовують наведених висновків та не впливають на правильність вирішення спору.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 110, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ КОНСТРАКШН», третя особа - Приватне підприємство «Верона 9», про тлумачення договору купівлі-продажу майнових прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк